Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Філософська спадщина Давида Юма




 

Д. Юм народився в 1711 р. в збіднілій дворянській сім’ї. У 20 років він вступає до Едінбурзького університету, працює якийсь час комерсантом, а потім їде до Франції, бажаючи здобути кращу освіту і вступає в 1734 р. до ієзуїтського коледжу Ла Флеш, де вчився і Р. Декарт.

У 1738 р. Д. Юм видає першу роботу – «Трактат про людську природу». Видає в Англії, хоча написаний трактат у Франції. Книга досить об’ємна. З цих причин книга не була відмічена публікою, це дещо спантеличило Д. Юма, що мав намір влаштувати переворот у філософії (переворот він влаштував, але чекав, що це буде набагато легше).

Через 10 років Д. Юм випускає іншу книгу – «Дослідження про людське пізнання», де повторює багато тез «Трактату про людську природу», багато опускає, але пише більш звичною мовою, відповідаючи на деякі заперечення, що поступили до нього в приватному порядку. Після цього Д. Юм пише безліч інших робіт (есе). У 1751 р. видає «Дослідження про принципи моралі», тоді ж пише роботу «Діалоги про природну релігію» (опублікована посмертно), ряд есе на політекономічні теми (Д. Юм був достатньо досвідчений і в цій області: Адам Сміт, відомий англійський політеконом, говорив, що він розвивав багато ідей, висловлених Д. Юмом). У 1754 р. видається перший том «Історії Англії» Д. Юма, а в 1756 р. – другий том, який приніс автору особливий успіх. У 1757 р. виходить «Історія природної релігії». Із 1763 р. він працює в Парижі дипломатом, через чотири роки повертається до Лондона, де працює на посаді держсекретаря, яку в 1765 р. залишає. Помер Д. Юм в 1776 р.

Д. Юм був настроєний прагматичніше, ніж Д. Берклі, і не ставив перед собою ніяких завдань спростування матеріалізму і захисту християнства. Він відчував себе вченим, суто раціоналістом, і недоліком наук вважав те, що всі вони базуються на людських здібностях, але самі ці здібності не вивчають. Звідси витікає неміцність усіх наук – і природних, і гуманітарних, – оскільки вони базуються на неміцному фундаменті – недосліджених людських здібностях. Перш за все потрібно побудувати науку про людину, про людські здібності, а із неї вже виводити всі інші науки (схоже на Д. Локка). Тому Д. Юм і назвав свою першу роботу «Трактатом про людську природу».

Наука про людину, згідно Д. Юму, повинна бути емпіричною, а не будуватися за зразком схоластичних учень, які перш за все розглядали абстрактну сутність. Мислитель згоден із тезою Д. Локка і Д. Берклі, що немає нічого в думці, чого спочатку не було б у відчуттях, тому емпіричний метод ми також повинні послідовно застосовувати до дослідження людини, і в першу чергу людської здібності до пізнання, бо знаючи межі людського пізнання, ми можемо поставити і межі всій решті наук.

Пізнавальний досвід, за Д. Юмом, ділиться на два етапи: враження й ідеї: ідеї є образ вражень у мисленні. Людина сприймає деякі відчуття, із яких потім утворюються ідеї, що дають людині внутрішній досвід. Враження існують самі по собі; вони прості і є атомами чуттєвого пізнання. За враженнями ніщо не стоїть, ми не можемо зробити ніякого висновку про існування їх причини. Ми спостерігаємо тільки враження і тому досліджуємо тільки їх. Ніякого зв’язку із реальними предметами ми виявити не можемо і тому залишаємо це за рамками нашого дослідження.

Д. Юм розбирає питання про вроджені ідеї, які ставили Д. Локк, Р. Декарт, Г. В. Лейбніц та інші філософи. Він вважає, що дав радикальне рішення цього питання, і говорить, що вся суперечка ґрунтується на плутанині в словах: різні філософи не розуміють, про що вони говорять. Якщо під вродженістю розуміти природність, то ідеї природно природжені, тому що складають природу людини. Якщо вродженість означає первинність пізнання, то вроджені враження, атоми пізнання, а не ідеї. А якщо вродженість означає збіг із часом народження, то цей момент встановити неможливо, тому що медицина не може встановити, коли людина починає мислити, – настільки складно встановити зростання і розвиток людини в ембріональному стані.

Враження, згідно Д. Юму, діляться на враження відчуттів і враження рефлексії. Причина відчуттів невідома, а рефлексія виникає від дії на розум ідей відчуття. Відчуття виникають від невідомих причин і породжують в нашій думці деякі ідеї відчуття, за ними слідують враження рефлексії|. Пам’ять і уява зберігають у собі і переробляють в думці всі враження в деякі ідеї. Таким чином, ідеї відчуттів утворюються в нашій думці в результаті дії вражень, які, відповідно, можуть перероблятися у враження рефлексії, які виробляють в нашій думці ідеї рефлексії. Наприклад, враження столу – це враження відчуття. Враження білизни – це вже враження рефлексії, оскільки білизна – це вже деяка абстрактна властивість, що одержується в результаті діяльності розуму по відношенню до вражень відчуття. Тобто враження рефлексії і відчуття виробляють ідеї,а розум оперує цими ідеями.

Д. Юм розглядає, звідки в думці з’являються ідеї: вони з’являються в результаті зовнішнього і внутрішнього досвіду (відчуттів і рефлексії). Далі ми маємо ідеї, але поки ідеї прості: ідея столу, ідея білизни – це ідеї прості, оскільки вони співвідносяться із відповідними їм враженнями. Окрім простих ідей існують і складні.

Велику частину «Трактату про людську природу» Д. Юм присвячує дослідженню саме питання про походження складних ідей, бо саме вони є предметом наукового знання. Складні ідеї утворюються унаслідок асоціації ідей. Так само, як деякі тіла тягнуться одне до одного, так і ідеї можуть тягнутися одна до одної за деяким принципом. Д. Юм називає сім видів відносин ідей, за допомогою яких утворюються асоціації. Чотири види осягнулися інтуїтивно: за допомогою схожості, протилежності, якості та кількості.

Інші три види – просторово-часові, причинні асоціації і відносини тотожності набагато складніші. Більше уваги Д. Юм приділяє дослідженню причинного відношення між ідеями, тільки на підставі цього відношення людина робить висновок про існування тих предметів, які безпосередньо в чуттєвому досвіді не даються. Що стосується відносин тотожності, причинних і просторово-часових, то ці відносини виникають тільки із досвіду, а не інтуїтивно, і лише причинні відносини між ідеями є такими відносинами, які виробляють в думці складні ідеї, відсутні в думці, тобто є джерелом формування нових ідей. Адже по Д. Юму, як і по Д. Локку, немає нічого в думці, що не було б первинним у відчуттях, відповідно визначити, як з’являються причинно-наслідкові відносини, залишається для Д. Юма одним з основних завдань.



Паралельно Д. Юм, як і Д. Берклі, проводить критику ідеї субстанції, кажучи, що ідея субстанції не має під собою ніякого враження, тому ідея субстанції є лише сукупністю деяких простих ідей, поєднаних уявою. Ідея субстанції виникає в результаті деякої асоціації простих ідей – просторово-часових, тотожності і т.д. Вступаючи у ці відносини, наш розум за допомогою уяви формує ідею субстанції. Але у цієї ідеї немає ніякого носія у вигляді вражень, тому це є просто якась зручна фікція уяви. Всі абстрактні ідеї є одиничними (Д. Юм – прихильник номіналізму). Загальні ж ідеї виражаються тільки за допомогою мови.

Розглянемо докладніше причинно-наслідкові відносини між ідеями, оскільки тільки це відношення знайомить нас із несприйманими об’єктами, лише це відношення виводить людину за межі даних відчуттів.

Ідея причинності передбачає співвідношення двох ідей, причому ці ідеї, відповідні двом об’єктам у просторі, повинні бути суміжними і один об’єкт повинен передувати іншому в часі. Крім того, повинен існувати якийсь необхідний зв’язок між цими об’єктами, і що найважливіше, зрозуміло, що наслідок є необхідною дією причини, інакше причинно-наслідковий зв’язок не є таким.

У результаті такої асоціації – просторової суміжності, тимчасового передування і необхідного зв’язку – у нас в думці з’являється ідея причинно-наслідкового зв’язку між об’єктами. Ця ідея сама собою не має під собою ніякого матеріального носія. Тому і причинно-наслідковий зв’язок також є фікцією. Насправді її немає, є лише два різні сприймані об’єкти. Ці ідеї можна зіставляти і порівнювати за принципом їх просторового і тимчасового відношення, але необхідного зв’язку між ними угледіти не можна. Для того, щоб побачити, що дві події поєднані причинно-наслідковим зв’язком, ми повинні, по-перше, припустити, що одна подія відбувається раніше за іншу (причина відбувається раніше наслідку), а по-друге, припустити, що вони стикаються одна з одною, тобто вони одночасні. Тому поняття причинно-наслідкового зв’язку суперечливе. Якщо причина є ранішою, ніж наслідок, то вона не стикається із наслідком і не є його причиною; якщо причина стикається із наслідком, то в часі вони одночасні, тому вони також не можуть бути зв’язані причинно-наслідковим зв’язком. Тим більше, що враження причинно-наслідкового зв’язку не існує.

Проте людина завжди робить висновок, що безліч об’єктів пов’язані саме причинно-наслідковим (каузальної) зв’язком. Чому? Тому що всі роблять звичайну помилку, вважаючи: те, що наступає після відомої події, наступає внаслідок цієї події, тобто «після цього – означає, унаслідок цього». Насправді є лише дві події, і не більше того. Зв’язок між ними емпірично не реєструється.

Чому людина робить таку помилку? Тому що події відбуваються достатньо часто, ми до цього звикаємо і в результаті цієї звички робимо такий висновок. Але велика кількість дослідних даних ще не говорить про їх істинність. Д. Юм розділяє скептицизм відносно індуктивного способу пізнання і говорить, що індукція ніколи не може дати нам абсолютної впевненості. Вона може дати якусь відносну істину, але будувати на індукції віру в абсолютну істину (а саме такою є віра в причинно-наслідкові зв’язки) у жодному випадку не можна. Віра в причинно-наслідкові зв’язки є лише віра, що наступає в результаті звички. Це поняття (віра) Д. Юм позначає терміном bilief, на відміну від релігійної віри, яку він позначає терміном faith. Ця віра є властивість нашої душі. Це не властивість матеріальних предметів, тим більше що ми про них нічого не знаємо, а є лише властивість нашої душі.

Попутно Д. Юм розглядає поняття духовної субстанції. На відміну від Д. Берклі він вважає, що духовної субстанції не існує, оскільки дані про внутрішній світ, як і дані про зовнішній світ, даються в результаті досвіду – тільки не зовнішнього, а внутрішнього. Спостерігаючи свій власний внутрішній світ, я не спостерігаю нічого, окрім зміни відчуттів, зміни різного роду ідей і сприйнять, що знаходяться в душі. Тому в душі немає нічого постійного, немає ніякої єдності особистості, немає ніякого Я – все постійно змінюється, тому і не існує ніякої духовної субстанції, бо головна властивість субстанції – постійність. Пояснювати все за допомогою субстанцій виявляється шкідливим, оскільки це призводить до різного роду помилок. І особистість, і поняття «Я» – це лише деякі дані внутрішнього досвіду. Я також сприймається як деяке враження. Тому не існує ні тотожності особистості, ні Я. Тотожність особистості – така ж фікція, як і субстанція, матерія, дух і все інше.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 553 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.