Лекции.Орг

Поиск:


Філософська творчість Джона Локка




 

Д. Локк (1632-1704 рр.) здобув початкову освіту в монастирській школі при Вестмінстерському абатстві. Потім у 1652 р. він вступає до Оксфордського коледжу Хрестової церкви. Д. Локк відчуває інтерес до природних наук, перш за все до математики. Із 1667 р. він працює домашнім учителем у лорда Шефтсберрі, починає займатися політикою, входить в опозицію до короля. У 1672 р. виїжджає до Парижа, де знайомиться з ідеями Р. Декарта. У 1679 р. повертається до Лондона, але через політичне переслідування виїжджає до Голландії. У 1689 р. повертається до Англії, де і живе до кінця життя.

Під час переїздів Д. Локк пише багато робіт. Одна з перших – «Досвід про віротерпимість», що мала соціальну спрямованість, оскільки у той час філософ відчував себе політичним діячем. Він справив значний вплив на становлення ліберальних поглядів, ставши одним з основоположників буржуазного лібералізму. Ці погляди й викладені в його першій роботі.

Згодом він пише більш розгорнені «Листи про віротерпимість». Але його найбільш робота – «Досвід про людське розуміння», яку він писав близько 20 років і опублікував у 1690 р.

Окрім вищеназваних робіт, перу Джона Локка належить «Розумність християнства» (1695 р.), написана на прохання короля обґрунтувати розумність англіканської релігії. Д. Локк так захопився, що довів абсолютно інші принципи і опублікував роботу анонімно. Його ж перу належать два трактати: «Про державне правління» і «Деякі думки про виховання». Останній досить цікавий, адже навіть Жан Жак Руссо, один із основоположників педагогіки, говорив, що багато педагогічних ідей він запозичив у Д. Локка.

Предмет філософії у Д. Локка такий же, як і у Т. Гоббса: дослідження походження знання. Перш ніж займатися пізнавальною діяльністю, слід дізнатися про можливості та межі людського пізнання. Якщо людина не знатиме, що вона може знати, це може привести її або до помилкового догматизму, або до скептицизму. Для того, щоб виконати це дослідження, вважає Д. Локк, зовсім не обов’язково досліджувати всі здібності людського розуму – досить знати межі його застосування. Для моряка зовсім не обов’язково мати такий довгий лот, щоб він діставав до самого дна моря, – необхідно знати глибину свого лота, щоб не сісти на мілину. Людина повинна знати межі застосування розуму, як моряк довжину свого лота. Від незнання наших здібностей виникають або скептицизм, або догматичні помилки.

Д. Локк стверджує, якщо він покаже, яким чином людина одержує знання, то він покаже межі і можливості нашого розуму. Тому в першу чергу філософа цікавлять питання про походження знання та його джерела. Д. Локк обмовляється, що часто використовуватиме термін «ідея», під яким він розуміє все те, чим зайнятий розум під час мислення (щоб не надавати цьому терміну ніякого платонівського сенсу). У той час існувала достатньо впливова школа кембріджських платоніків, яка відроджувала платонізм у теорії пізнання і вчила про вродженість ідей. Щоб не плутати своє поняття ідеї із їх поняттям, Д. Локк дає таке формулювання: ідея – це те, чим зайнятий наш розум під час мислення.

Заперечуючи переконання кембріджських платоніків і Р. Декарта, Д. Локк починає свій «Досвід про людське розуміння» з критики теорії вродженості ідей. Для того, щоб показати, що ідеї людини не вроджені, досить показати, звідки вони походять. Серед доказів того, що деякі ідеї людського пізнання є вродженими, філософи наводять декілька прикладів. Зокрема, вони говорять, що деякі ідеї відомі всім. Така, наприклад, фраза: «Те, що є, є». Д. Локк заперечує: навіть це положення, що здається самоочевидним, зовсім невідоме великій кількості людей, серед яких діти, розумово відсталі та безграмотні люди і т.д. Очевидним, здавалося б, є і положення: «Ціле більше частини», проте і воно не знайоме ні дітям, ні хворим, ні безграмотним людям. Тому принцип загальновідомості не підтверджує того, що існують вроджені ідеї.

Прихильники вродженості ідей іноді говорять, що вродженістю називається не той факт, що деякі ідеї вроджені, а що вроджена сама здібність до пізнання. Але тоді, пише Д. Локк, незрозуміло, чому ж самі філософи, що згадали цей вислів, так енергійно починають захищати вродженість – чи не тому, що вони суперечать самі собі? Вродженість здатності до пізнавальної діяльності не є виразом їх основного вчення.

Деякі говорять, що вродженість ідей полягає в тому, що розум може ці ідеї відкрити сам у собі, що вони вроджені потенційно, а розум в процесі своєї діяльності їх актуалізує. У такому разі, пише Д. Локк, вроджене все: і аксіоми, і теореми, а не тільки деякі ідеї. Тому виходить, що вроджене абсолютно все.

Іноді говорять, що вродженість ідей може бути доведена за допомогою існування моральності. Але Д. Локк наводить приклади того, що існують різні народи, в яких етичними є зовсім не зрозумілі іншим народам положення.

Вродженість ідеї Бога Д. Локк також заперечує: з одного боку, існують різні релігії і люди вірять в різних богів, а з іншого – є значна когорта атеїстів, яка спростовує положення про вродженість ідеї Бога.

Причиною впевненості у вродженості ідей Д. Локк називає лінощі нашого мислення. Єдиним джерелом знання є досвід. Досвід буває двох видів – внутрішній і зовнішній. Зовнішній досвід дає нам знання про предмети зовнішнього світу, а внутрішній – про наш внутрішній світ. Тому, розділяючи ідеали сенсуалізму (вчення про те, що все знання походить з відчуттів), Д. Локк, проте, будує набагато ширшу систему, яку слід назвати емпіризмом. Емпіризм – це вчення, відповідно до якого все знання приходить із досвіду, а чуттєвий досвід є лише одним із видів можливого досвіду; іншим є внутрішній досвід.

При народженні душа людини є чистою дошкою – «tabula rasa» (термін, який уживався задовго до нього філософами-стоїками). За допомогою дії на органи чуття в душу входять ідеї, тому в думці є тільки те, що приходить в неї за допомогою наших відчуттів. Д. Локку належить твердження: немає нічого в думці, чого спочатку не було б у відчуттях. За допомогою відчуттів в нашу душу проникають ідеї. Вони входять простими і незмішаними, хоча в речах якості з’єднані. Одні ідеї (ідея світла, звуку, запаху, смаку, щільності), приходять у душу за допомогою тільки одного відчуття, інші – за допомогою декількох відчуттів (ідеї простору, форми, спокою і руху).

Є прості ідеї, які приходять в душу за допомогою рефлексії. Такі дії розуму відносно його інших ідей – ідея мислення, ідея волі (це також прості ідеї, які виникають за допомогою нашого внутрішнього досвіду). Є прості ідеї, які виникають за допомогою як відчуття, так і рефлексії (ідея задоволення, ідея страждання, ідеї існування, єдності).

Ідеї виникають в думці за допомогою впливу на душу якої-небудь якості предметів. Д. Локк вперше вводить поняття первинних і вторинних якостей. Самим тілам властиві не всі якості, які породжують у нас прості ідеї. Тілам властиві лише деякі якості, які невід’ємні від тіла, – це первинні якості. Такими є щільність, протяжність, форма і рухливість. Ці якості, впливаючи на наші органи чуття, породжують у нас прості ідеї. Такі якості, як колір, смак, звук, запах, в самих речах не знаходяться, а представляють собою сили, які за допомогою різних первинних якостей збуджують у нашій душі різні первинні ідеї, уявлення. Якості, які самим тілам не належать, викликаються в нашій душі первинними якостями, представляють заломлення в нашій душі цих первинних якостей. Тому ідеї первинних якостей суть схожість із самими тілами, а ідеї вторинних якостей не є такими, – не являють собою схожості із первинними якостями.

Розум, який надалі починає оперувати простими ідеями, проводить операції щодо створення різних складних ідей. Останні, в свою чергу, можуть утворюватися різними способами. Прості ідеї можуть з’єднуватися в одну складну, можуть порівнюватися одна із іншою (так утворюються складні ідеї відношення). Складна ідея може утворюватися із іншої складної ідеї за допомогою відособлення ідей від усіх інших ідей. Д. Локк говорив, що якості, яким відповідають ідеї в нашій думці, є сполученими в предметах, у самих речах. Розум може розділяти ці ідеї в процесі пізнавальної діяльності і таким чином утворювати складну ідею – абстракцію. Тому і загальні ідеї (ідея білизни, ідея кольору), які не мають ніякої відповідності в матеріальних тілах, насправді, згідно Д. Локку, утворюються нашим розумом із простих ідей шляхом різного роду з’єднань, зіставлень (відносин) або абстрагування. Цими трьома діями обмежується вся дія розуму стосовно простих ідей.

Д. Локк значну увагу приділяє аналізу ідеї субстанції та ідеї істини як одних із найважливіших для філософії понять. Під субстанцією філософ услід за Т. Гоббсом розуміє індивідуальні тіла, заперечуючи субстанцію в звичному, спінозівському сенсі. Д. Локк стверджує, що субстанція має реальне існування тільки в тому контексті, що наш розум займається діяльністю абстрагування, виділяючи ідею, яка показує існування речей. Ідея існування в абстрактній формі призводить до створення ідеї субстанції.

У вченні про пізнання і про істину природно дорікнути Д. Локка в суб’єктивізмі. Оскільки єдиним джерелом знання є наші органи чуття, то, якщо бути послідовним, можна сказати, що відчуття є тим елементом пізнання, який робить непотрібним зовнішній світ, – адже ідея з’являється в результаті того, що розум отримує дані тільки із наших органів чуття. Це й призводить надалі до суб’єктивізму.

Д. Локк прагнув показати, що його вчення відповідає всім критеріям класичної теорії істини, що істинним є той вислів, який відображає реальний зв’язок між речами. Хоча мислитель і розвивав багато ідей Т. Гоббса, але у вченні про істину був набагато більш послідовним матеріалістом, ніж Т. Гоббс. Сказати, наскільки відповідає ідея або вислів самій речі, достатньо складно, між ідеями і речами знаходяться наші органи чуття. Д. Локк заручається допомогою здорового глузду: ідея виникає як віддзеркалення речі в душі, але здоровий глузд показує, що істинним є те положення, яке відображає дійсний стан речей. Тому істинними або помилковими можуть бути тільки зв’язки між ідеями та речами, а не самі ідеї і тим більше не самі речі. Згідно з Т. Гоббсом, істинними або помилковими можуть бути тільки взаємостосунки між словами як знаками, а не відносини між словами і речами (слово є знак речі, тому говорити про істинність безглуздо). Згідно з Локком навпаки: безглуздо говорити про взаємодію між ідеями; істинним є тільки зв’язок між ідеями і речами. Якщо ми говоримо про істинність в гоббсівському сенсі (про істинність зв’язку між ідеями), то розуміти це слід так, що ідеї зв’язані так, як предмети, відображенням яких є ідеї.

У теорії пізнання Д. Локк стоїть перед багатьма труднощами, у тому числі і перед відомою трудністю, що стоїть перед будь-яким сенсуалістом і емпіриком: яким чином вивести із одиничних дій знання загальних вічних істин? Д. Локк розуміє ці труднощі і окрім чуттєвого (сенситивного) знання, яке повідомляє нам знання простих ідей і є імовірнісним, а не достовірним знанням, вводить ще й інтуїтивне, демонстративне знання.

Істина досягається на рівні інтуїтивного і демонстративного знання. Інтуїтивне знання досягає абсолютної достовірності, це відноситься до споглядання простих аксіом, законів логіки, істинності нашого існування. Це наближає Д. Локка до Р. Декарта, оскільки у Р. Декарта саме за допомогою інтуїтивного знання досягається знання про деякі аксіоми – такі, як «частина менша за ціле». Але Д. Локк дотримується матеріалістичної лінії, показуючи, що ідеї виникають за допомогою відчуттів, а потім вже наш розум інтуїтивно схоплює істинність цих положень (здоровий глузд). Демонстративне знання, яке також дає абсолютну істину, виходить за допомогою логічної побудови: ідеї зіставляються одна з іншою, одні положення виводяться із інших. Тому демонстративне знання ґрунтується на інтуїтивному знанні і дає істину.

Стосовно релігії Д. Локк також був деїстом, погоджувався з І. Ньютоном в його фізико-теологічному аргументі, що доводить існування Бога від існування світу (знаменитий аргумент «Бога-годинникаря»: Бог дає перший поштовх світу, подібно тому як годинникар заводить годинник, а надалі «годинник» йде вже без свого Творця).

У відношенні до релігії Д. Локка відрізняє від позиції І. Ньютона його соціальна спрямованість. Як переконуємося з назви однієї його роботи, Д. Локк пише про віротерпимість, про те, що всі люди мають право сповідати різні релігії, і приналежність людини до іншої релігії не є приводом для її переслідування. Д. Локк вважає себе християнином, прихильником англіканської церкви (із деїстичною поправкою).

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 873 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:




© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.