Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Деонтологічний аспект філософського вчення Томаса Гоббса




 

Томас Гоббс (Hobbes) – видатний філософ і політичний мислитель. Його найбільш визначні деонтологічні політичні праці: «Про громадянина» (1642 р.), «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» (1651 р.).

Деонтологічне вчення Т. Гоббса базується на філософсько-методологічних позиціях механічного матеріалізму, детермінізму і деїзму. Згідно з Т. Гоббсом, світ (природа, людина, суспільство) складається з природних та штучних елементів, які взаємодіють на основі вроджених і набутих якостей, підпорядковуючись універсальним законам детермінізму, тобто рядові причин і наслідків. Людина є одним із таких елементів, а тому її вчинки і життя підпорядковані загальним законам. Т. Гоббс чітко розмежовує філософію, сферою якої є знання закономірностей природи і суспільства, та теологію, сферою якої є віра. Підкреслюючи, що філософські знання набуваються за допомогою розуму та досвіду, Т. Гоббс вважав, що пізнання закономірностей політичного життя повинно служити запобіганню соціальних конфліктів, насильств та війн, досягненню блага всіх людей. Актуалізовуючи тезу Платона про правління філософів, Т. Гоббс вважав ідеальним здійснення політики на основі науки, тобто правління буде здійснюватися не на свавіллі, а на основі розуму, який пізнає закони політики, аналогічно до аксіом у геометрії. Тобто докази, положення і висновки політичної філософії, на думку Т. Гоббса, повинні бути творчою силою, засобом забезпечення миру та процвітання людства.

Деонтологічні погляди Т. Гоббса спираються на теорію природничого права і договірне походження політичної влади та держави. Основу соціально-політичного життя, його виникнення і рушійну силу Т. Гоббс вбачав у потребах людини. Для задоволення різноманітних матеріальних і духовних потреб людина, обмежена у своїх власних індивідуальних можливостях, вступає у спілкування з іншими людьми і створює штучні, тобто такі, що не існують у природі, речі, предмети і організації тощо. Потреба – мати всіх винаходів, підкреслював мислитель. Таким людським винаходом, утворенням є і держава.

Причини виникнення та існування держави, політичної влади Т. Гоббс пов’язує з природою людини, як істоти розумної, але, у той же час, глибоко егоїстичної, наділеної сильними природними пристрастями, такими як прагнення влади, багатства та чуттєвих насолод. Ці природні пристрасті зумовлюють суперництво, недовіру і тягнуть за собою ненависть, взаємну ворожість, помсту, тобто зумовлюють «війну всіх проти всіх». Тому у природному стані люди не можуть зберегти мир і стають перед загрозою взаємознищення. І за допомогою розуму, а також інстинкту самозбереження і страху смерті людина приходить до висновку про те, що потрібно вийти зі стану «війни всіх проти всіх» і створити «спільну владу», яка б забезпечила мир і гарантувала життя та безпеку кожної людини, скеровуючи її діяльність на досягнення спільного блага.

Ідею легітимації і виправдання держави через розум і свідомість Т. Гоббс розвивав за допомогою концепції договірного походження політичної влади. Держава, згідно з Т. Гоббсом, виникає і базується на договорі. Тобто, держава не є чимось надлюдським, божественним, вона є одним із багатьох проявів правової угоди – контракту, – як результату людської діяльності. Договір, як основа виникнення держави, у теорії вченого, є своєрідним консенсусом, погодженням, станом свідомості і волі підданих, який проявляється у визнанні ними політичної влади. Тобто, в даному випадку йдеться про договір, не тільки як передумову створення держави, як особливого, політичного стану суспільства, але й її необхідний і постійний логічний елемент. Тобто, договір має концептуальне значення для пояснення природи держави і політичного життя в цілому.

Поряд із договором Т. Гоббс виділяє іншу системотворчу ознаку держави – політичну владу. Власне, мислитель дає таке визначення: «Держава є єдина особа, відповідальними за дії якої зробили себе велика кількість людей шляхом взаємного договору між собою для того, щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх їх так, як буде вважати необхідним для їхнього миру і захисту». Той, хто є носієм цієї особи, називається сувереном, і він володіє верховною владою, а всі інші є його підданими. Таким чином, виникає зв’язок, який поєднує багатьох людей, відносини влади і підпорядкування, тобто політичний стан, як такий.

Так, згідно з Т. Гоббсом, утворюється «політичне тіло», творіння людських рук. Мислитель проводить аналогію між державою і людським організмом і розглядає державу, як складний живий організм, який об’єднує сили всіх людей, що його складають, в єдине ціле. «Таке походження того великого Левіафана, або смертного бога, якому ми під владою безсмертного бога зобов’язані своїм миром і захистом».

Органи держави та їхні функції Т. Гоббс розглядає за аналогією з людськими органами. Так, верховна влада дає життя і рух всьому політичному тілу і складає його душу. Службові особи, різноманітні представники судової і виконавчої влади – це своєрідні суглоби. Нервами служать нагороди і покарання, за допомогою яких кожен суглоб і кожен член «політичного тіла» прикріплюються до верховної влади і спонукаються виконувати свої обов’язки. Благо і багатство всіх членів держави складає його силу, безпека народу – його заняття. Справедливість і закони — аналогічні до розуму і волі; громадянський мир – здоров’я; соціальні конфлікти – хвороби; а громадянська війна – це смерть. Подібна аналогія дозволяла розглядати державу, як складну систему, і давала поштовх до подальшої розробки органічної теорії та системного підходу до політичного життя.

Нормальним, здоровим «політичним тілом» Т. Гоббс вважав таку державу, де забезпечене право людини на життя, мир, безпеку і благополуччя народу та справедливість.

Правова теорія Т. Гоббса базується на розумінні права, як єдності та взаємозв’язку права у суб’єктивному і права в об’єктивному розумінні. Право в об’єктивному розумінні – це закон (норма) свободи, у суб’єктивному – це свобода людини. У вченні Т. Гоббса відправним моментом для обґрунтування права є аксіома про природжену рівність людей, як розумних і вільних істот, які наділені приблизно однаковими фізичними та розумовими здібностями. Розум і інстинкт самозбереження призвів до розуміння необхідності абсолютне право (свободу) кожного обмежити або, точніше, взаємно обмежити, внормувати, впорядкувати з огляду на потреби спільного мирного життя. Звідси випливають природні закони, на основі яких люди можуть прийти до згоди. Перший, вихідний закон полягає в тому, що «необхідно шукати миру та слідувати йому». Всі інші закони вказують шлях до досягнення і забезпечення миру. Вони закріплюють принципи, на яких повинно базуватися громадянське суспільство і держава, відповідні природному розуму. Під цим оглядом, визначальне значення для природно-правової теорії Т. Гоббса мають закони еквіваленту, справедливості і рівності у стосунках між людьми. Всі природні закони, підкреслював Т. Гоббс, можуть бути «резюмовані в одному легкому правилі, доступному розумінню і найбільш нездібної людини: не роби іншому того, чого ти не хочеш, щоб робили тобі».



Принцип рівності полягає у тому, що всі люди є рівними як суб’єкти права. Привілеї суперечать принципам громадянського суспільства, природним законам. Фактична, перш за все майнова, нерівність не повинна перетворюватися в юридично фіксований привілей або створюватися на основі такого привілею. Вона, тобто фактична нерівність, повинна бути мінливою, існуючою в межах еквівалентної і правової рівності. В іншому випадку неможливим є саме громадянське суспільство.

Розглядаючи позитивний закон, Т. Гоббс підкреслював, що він є необхідним аспектом нормативно-правового регулювання, за допомогою якого природні закони втілюються у життя і забезпечуються державою. При цьому, державна законотворчість обмежена природними законами і, відповідно, «все, що не йде проти природного закону, може бути оголошене законом від імені тих, хто володіє верховною владою». Виходячи з цього, при застосуванні права, зокрема суддею, необхідно вирішувати, що є правом, а що не є правом, а не що вигідно чи невигідно для держави. Тобто і правозастосувальна діяльність повинна базуватися на природних законах.

Важливим аспектом правової концепції Т. Гоббса є розробка питання про гарантії реалізації природного закону і прав особи, які випливають з нього. Так, мислитель підкреслював, що «свобода підданих полягає у свободі робити те, що не вказано у договорі з владою», тобто робити те, що не суперечить природним законам. «Кожен підданий, – писав Т. Гоббс, – має свободу відносно всього, право на що не може бути відчужене договором». Це, перш за все, право на життя. «Обов’язки підданих відносно суверена вважаються існуючими лише на протязі того часу, і не довше, поки суверен у стані захищати їх. Бо дане людям природою право захищати себе, коли ніхто інший не у стані їх захистити, не може бути відчужене ніяким договором». Тобто, на суверена покладаються обов’язки захищати права людини, що випливають з природного розуму.

В цілому, Т. Гоббс вперше в Новий час розробив систематичне деонтологічне вчення про державу, політичну владу і право. Його теорія, основана на розумі і досвіді, відкрила широкі горизонти дослідження політико-правових явищ і справила значний вплив на становлення і розвиток політичної науки і юриспруденції.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 583 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.