Сім'я та навчально-виховні заклади є природними агентами позитивної соціалізації. Водночас, вони можуть виступати і провокуючими чинниками. Розглянемо з цієї точки зору дані інституції соціалізації.
Виховання є провідною ланкою соціалізації. Соціальна адаптація в сім'ї - первинна соціалізація, це процес активного пристосування та перетворення людини в індивідуальність, цінність стосовно прийнятих сім'єю суспільних норм і традицій. Тому адаптаційні можливості дитини проявляються через реалізацію потреб, інтересів, життєвої мети самих батьків. Соціальна адаптація стосовно інших етапів включає передусім пристосування до умов і характеру діяльності, а також до характеру міжособистісних стосунків, екологічного і культурного середовища, умов проведення дозвілля, побуту. Сьогодні зрозуміло, що проблема превентивності в сім'ї - це її обов'язкова функція.
Дослідження причин правопорушень і злочинів неповнолітніх свідчить, що у 60 - 80% випадків механізм протиправної поведінки був "запущений" недоліками сімейного виховання. Виявлено три основні варіанти криміногенної позиції сім'ї: небажання, невміння і неспроможність виховувати дітей.
Яскраво виражені і три основні форми криміногенного впливу сім'ї на духовний світ та поведінку неповнолітніх: активне залучення •1Х до пиятики, вживання наркотичних речовин, бійки, сварки, розбещеність у сім'ї, скоєння злочинів; "пасивний приклад" безкарної антигромадської поведінки, яку підліток сприймає як стереотип звичайної повсякденної, моральної поведінки; виштовхування дітей на вулицю, їхнє розчарування батьками, відчуття власної меншовартості. У свою чергу, така дезорганізація впливає на психічний стан населення, породжує уявлення безкарності у певної частини населення, що сприяє зростанню віктимності.
Сьогодні визначилась тенденція до зниження рівня батьківського виховання. Сім'я - природне середовище соціалізації дітей. Але все більше їх втікають з рідної оселі. Проблеми стають дедалі гострішими. Знижується доступність освіти для дітей з неблагополучних сімей. Це стосується нездатності сімей забезпечити якісну освіту: побутові умови, доступність навчальної літератури, повноцінне харчування тощо. В сукупності негативних чинників дисфункціоналізації сім'ї відбувається розвиток негативних явищ у соціальній, побутовій, дозвіллєвій сферах. Ті сім'ї, в яких не забезпечуються нормальні умови виховання, вважаються як дисфункціональні, й у разі виявлення кричущих вад виховання та розвитку, батьків обмежують в дієздатності впливу, або відбирають у них права на виховання дітей. Можна з різних позицій ставитись до такого явища. Тут існує велика кількість гуманітарних і суто політичних проблем. Але на сьогодні будь-яка держава у світі не має інших важелів впливу на недобросовісних батьків. Інша проблема -ступінь відповідальності навчального закладу, служб соціальної Роботи як державних установ. Вони й створені як елементи Державної системи для допомоги в соціальному вихованні дітей. На них законодавчо та функціонально покладено обов'язки сприяти позитивній соціалізації дітей, дбати про збереження та розвиток їхнього здоров'я, застерігати та навчати безпечно поводитись в оточуючих ситуаціях, захищати в межах своєї компетенції від впливу негативних явищ. Це прямий обов'язок, який необхідно закріпити в Статуті навчальних закладів.
Дані спостережень засвідчують, що для 90% сімей, в яких виховувалися підлітки-злочинці, котрі відбували покарання у Кременчуцькій, Прилуцькій та інших ВК (виховна колонія), мали проблеми в сімейному вихованні.
В результаті неблагополуччя в таких сім'ях, щорічно майже 20 тис. дітей залишаються без батьківської опіки, понад 200 тис. -зостаються без одного з батьків. Майже 1,5 млн. алкоголіків зареєстровано нині в Україні, з них понад 230 тис. - жінки. Серед засуджених підлітків 40% - з неповних сімей.
Зазначаючи головний механізм впливу негативних умов виховання, зауважимо, що несприятливі умови з боку сім'ї, яких зазнала дитина у дитячому і підлітковому віці, можуть датися взнаки при зіткненні із певною життєвою ситуацією через багато років. Це, так би мовити, проблема криміногенної дії неблагополучно! сім'ї зі зміщенням у часі, на що вказують психологи і юристи.
Нерідко підлітки скоюють правопорушення під безпосереднім впливом чи за участю родичів. Аналіз засвідчує, що 10 - 20% підлітків, які відбували покарання у ВК, мали засуджених родичів.
Найтиповішими помилками сімейного виховання є:
• дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками;
• відсутність у дорослих стійких власних моральних устоїв;
• організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитиниморальних звичок;
• батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини;
• недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка.
Ми вважаємо, що умови сімейного виховання дитини позначаються на всьому її житті і є відправним моментом у формуванні особистості. Сім'я, з точки зору пред'явлених до неї вимог, повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати грунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда. Криміногенний вплив сім'ї на особистість полягає в стихійному або цілеспрямованому формуванні антигромадських якостей, або в напрямі формування таких якостей.
Аналіз криміногенної ролі сім'ї свідчить, що в ній відмічаються такі негативні обставини, як байдужість батьків до виховання і поведінки підлітків, невміння чи небажання їх виховувати, погане знання підліткової психології.
Серед негативних чинників соціалізації більшість дослідників визначають соціально-демографічні (неповні сім'ї, сім'ї в стані розлучення, багатодітні) та соціально-рольові (тимчасово неповні сім'ї із засудженими, сім'ї з алкогольними проблемами, сім'ї з вадами виховного впливу).
Кримінологи відзначають тісний зв'язок між ситуацією розвитку дитини в дисфункціональній сім'ї. Таким сім'ям характерні стресові стани, що виникають через конфлікти і розлучення, соціальні хвороби та негативний спосіб життя батьків. Таким чином, якість життя суттєво впливає на безпосередній механізм відхилень у поведінці підлітків. Він створює різноманітні умови для конфлікту та відчуження між дітьми і батьками. Опосередкований вплив має культура стосунків споживання, ставлення сім'ї до споживацьких нахилів, можливості витрачання підлітками певних сум грошей та ін., як і можливості сім'ї та позиція батьків стосовно меж задоволення престижних запитів підлітків.
Дослідження моделей відхилень у поведінці підтверджують, що наявність різких негараздів між подружжям впливає на психічний та соціальний розвиток дитини. В Україні велика кількість дітей залишаються без родини. За останні роки приблизно 60% сімей щорічно розривали шлюб. Майже кожен третій дезадаптований підліток ріс без батька, в кожного четвертого, що виховувався в повній сім'ї, батько страждав алкоголізмом; 52,8% підлітків виростають у неблагополучних сім'ях; у 26,1% з них - неповна сім'я; у 14,6% - батьки-алкоголіки; у 4,2% - присутній аморальний спосіб життя дорослих; 2,8% - батьки систематично б'ють дітей; у 1,4% сімей - злочинність серед батьків; у 1,2% - проживання з психічно хворими батьками. Майже 2 млн. дітей виховуються в сім'ях, де поганий мікроклімат негативно впливає на психіку та адаптаційні моделі. Статистика свідчить, що 80% підлітків, засуджених за крадіжки виховувались у дисфункціональних сім'ях, решта, - тобто кожен п'ятий - у формально благополучних сім'ях, де матеріальний рівень достатній для задоволення нормальних потреб неповнолітніх, розвитку їхніх інтересів, але забезпечений цей рівень за рахунок легкої наживи, спекуляції. У таких сім'ях моральна атмосфера, соціальна позиція і ціннісні орієнтації носять егоїстичний характер. Серед багатьох чинників слід звернути увагу на відсутність духовного благополуччя. Екзистенціалісти наголошують, що причини багатьох нещасть лежать у площині так званого "екзистенційного вакууму".
Дитина відчуває психологічні втрати, коли відсутня емоційна підтримка, і виражає свої страждання через дезадаптивну поведінку. Дослідженнями визначили, що емоційний фон є значимим чинником негативних вчинків дитини. Вони припадають на кризові періоди розвитку дитини, що значно підсилює їх негативний вплив. Взаємозалежність між проявами відхилень у дітей та негативними емоційними почуттями в сім'ї можна проілюструвати таблицею 3:
Таблиця З
| Класи | ||||||||||
| Відсутність емоційного задоволення (%) | 5,1 | 5,2 | 6,4 | 13,2 | 15,6 | 13,3 | 23,8 | |||
| Прояви відхилень (ситуативні або постійні) (%) |
Сьогодні зайве говорити про здатність батьків подолати важковиховуваність дітей. Дослідженнями виявлено, що поряд з традиційними вадами в сімейному житті, що супроводжують важковиховуваність, з'явилися й такі відхилення:
• порушення емоційної структури сім'ї;
• знищення виховних цінностей;
• загроза розлучення;
• загроза насилля.
Поглиблення кризи в сім'ях відбувається досить інтенсивно. Втім, слід звернути увагу на суттєву різницю в структурі дитячої злочинності в неблагополучних та звичайних сім'ях. Якщо в другій половині 80-х років минулого століття відмічалося, що частка правопорушень, скоєних в результаті незадовільних матеріальних умов становила в Україні лише 2 - 3%, то на початку 90-х років питома вага таких злочинів зросла до 15%, в середині 90-х - 18%, на початку XXI століття - майже 30%. У наш час непоодинокі випадки насилля дітей над батьками, особливо старшого віку. Причини - зубожіння сім'ї, неможливість задовольнити базові, зростаючі потреби. Багато проблем з вихованням виникає і в матеріально забезпечених сім'ях. При цьому велику роль має зниження стандартів морального виховання, деформоване розуміння досягнення життєвого успіху. Внаслідок цього деформуються свідомість та психіка неповнолітніх. Майнове розшарування призводить до зверхності багатих та озлобленості частини дітей з незаможних сімей. Непоодинокі випадки, коли вони піддаються здирництву, шантажу, переслідуванню. Викликає стурбованість ситуація, що склалась у сфері сім'ї та шлюбу. Понад один мільйон дітей виховуються у неповних сім'ях, 80% яких є малозабезпечені.
Можна констатувати, що вагомими чинниками є втрата здатності, наснаги до виховання дітей в значної кількості батьків. Особливо це спостерігається в нехтуванні послідовного, на особистому прикладі передусім батьків-чоловіків, залучення до побутової трудової діяльності.
Отже, в якому емоційному досвіді гартується дитина, з яким психічним станом та життєвим досвідом вона йде до школи, те і впливає на її подальшу соціалізацію. Особливе значення цієї проблеми у психоаналітичній психології.
