Негативні явища в сучасній цивілізації - явища, які визнають як об'єктивне, незмінне. В сучасну історичну епоху нас вражає їх тиск. Починаючи з середини XX століття, у світі відбувається явище глобалізації негативних явищ серед неповнолітніх. У контексті світових реалій сучасні підлітки соціалізуються під загрозами поширення таких явищ, як алкоголізм, наркоманія, ВІЛ/СНІДу, інфекції, що передаються статевим шляхом тощо.
Перші роки XXI століття засвідчують, що тенденції цього явища набувають більш загрозливого характеру. Криміногенність у дитячому середовищі загалом висока в усьому світі. За даними ООН до 30% дітей і молоді беруть участь в якихось протиправних діях, а 5% - скоюють серйозні злочини. Наркотизація неповнолітніх стала епідемією в більшості країн світу. Понад 2% хворих на ВІЛ/СНІД -діти. Багато дослідників відзначають розширення структури деструктивних явищ у дитячому та молодіжному середовищах. Сучасні діти стають жертвами явищ дорослого світу. Вони потерпають від насилля, втягуються в обіг наркотиків, їх примушують скоювати злочини, займатись проституцією.
Саме тому при визначенні проблем превенції відхилень поведінки неповнолітніх, передусім, звертають увагу на соціальний фон, в якому відбувається превентивна діяльність. Соціальний фон складається з соціально-економічних умов, екологічного стану навколишнього середовища, соціально-психічного стану. Він залежить від змісту інформаційного простору, рівня та структури криміналізації, стилю стосунків у суспільстві, а в цілому - превентивної складової соціальної політики.
Загальновизнано, що суспільство покладає на себе обов'язок піклуватись про своїх громадян. Українське суспільство починає формувати нові підходи, але процес, можна стверджувати, тільки починається. Досвід країн Центральної Європи засвідчує, що соціальна стабільність значно впливає на зниження негативних тенденцій у розвитку негативних явищ. Насамперед, це обумовлено новим поглядом на функції соціальної політики, зокрема соціального контролю та лібералізації.
Безперечно, останні події, що відбуваються в українському суспільстві, спрямовані на більш досконалі форми соціальної організації, розвитку демократії та відкритого суспільства. Процеси переходу з тоталітарного державного устрою в цілому позитивне явище, оскільки демократичні процеси спрямовані на забезпечення розвитку людини, а при необхідності соціальної допомоги зубожілим базується на їхніх потребах в індивідуальному і соціальному розвитку, в нормах гуманізму та толерантності. Але ці процеси сповнені драматизмом, оскільки відзначаються нерівномірним темпом соціальних змін, що ускладнює вплив позитивних чинників на характер життєдіяльності дітей.
Не можна сказати, що в Україні відсутня превентивна політика. Безперечно, суспільство визнає наявність гострих соціальних проблем та сприяє розробці державних, регіональних, місцевих програм їх подолання. Сучасна соціальна політика чітко визначилася в розумінні значення превентивного компоненту, але існують проблеми в її забезпеченні. Насамперед, не визначені пріоритети попередження негативних явищ. Превентивний підхід нині залишається без належної уваги, хоча суспільство й починає все більше розуміти, що першим потерпає від дезорганізації у способі життя громадян. Для здійснення ефективної превентивної стратегії велике значення має рівень усвідомлення проблем. Ніби й зрозуміло, що у вирішенні проблеми поширення негативних явищ важливою функцією соціальної політики держави є підтримка сім'ї, освіти, установ охорони здоров'я, правоохоронних органів, громадських організацій та інших соціальних інституцій. Втім, превентивному підходу в цілому заважають чинники об'єктивного і суб'єктивного характеру.
Найсуттєвіші несприятливі умови, що стримують розвиток системи превентивної роботи, такі:
· загострення кризи соціально-економічних та екологічних умов;
· нестабільність політичної системи;
· зниження захисної, виховної та розвивальної ролі сім'ї, освіти, охорони здоров'я, системи соціального захисту;
· недосконалість соціального контролю та виховання;
· • вдосконалення злочинних методів криміногенної діяльності, а саме: її організованого характеру, що виявляється у свідомому втягуванні неповнолітніх у злочинну діяльність, обіг наркотиків, проституцію тощо.
Численні дослідження свідчать, що існуючі в Україні негативні явища продовжують тенденцію до загострення і поглиблення стану, рівня, структури, динаміки негативних явищ. У цьому ми не відрізняємось від інших країн, що проходили період трансформацій.
Криза соціально-економічних умов виявляє себе "залишковим принципом" щодо підтримки превентивної роботи. Стагнація породжує "залишковий" феномен ставлення до превентивної діяльності. Одночасно, це спричиняє зростаючу активність криміналізації, що, у свою чергу, призводить до зменшення традиційних форм виявлення життєвої активності. Кризові явища в економіці, об'єктивно характерні для перехідного періоду, породжують умови для дезадаптації особистості.
Наприклад, майнове розшарування, безробіття, низький життєвий рівень сприяють заповненню негативними явищами різних верств суспільного життя. За даними міжнародних експертів, 1% безробіття призводить до зростання рівня злочинності на 4 - 8%.
Відсутність політичної волі у вирішенні соціальних питань відчутно позначається на рівні забезпечення системи превентивної діяльності ресурсами та системними діями. Це негативно впливає на рівень ефективності виконання превентивних функцій соціальних інституцій, призводить до зниження відповідальності та рівня виконання завдань, покладених національними програмами на відомства у законодавчій, виконавчій, судовій системах (Табл.2).
Таблиця 2
Систематизація чинників за рівнем керованістю соціальними сферами
| Соціальні сфери | Вияви | Наслідки |
| Політико-соціальна | Недосконале законодавство про відповідальність за порушення принципів демократії, соціальної справедливості | Крах соціальних ілюзій, поява тенденції до дегуманізації |
| Соціально-економічні | Майнове розшарування, несправедлива оплата праці, безробіття | 'Тіньова економіка", зловживання, корупція, криміналізація, безпритульність |
| Соціально-демографічні | Міграційні процеси, урбанізація, ідентичність з маргінальною культурою | Зниження рівня здоров'я, збільшення маргіналізованих сімей |
| Організаційно-розпорядчі | Зниження організаційних засад, відтік кадрових ресурсів | Несвоєчасність прийняття рішень, непослідовність у виконанні функцій та видах діяльності |
| Інформаційно-технологічні | Суперечливість та некомпетентність у подачі інформації, втягування в інформаційні залежності, Агресивність | Негативний вплив засобів масової інформації, міфологізації |
| Соціально-виховні | Зниження ролі сім'ї, освіти, національних виховних методів | Відчуження дитини від сім'ї, роз'єднання поколінь, конфлікти |
Існуючі програми протидії негативним явищам справедливо піддаються критиці. За минулі роки відбулась низка непродуманих, на нашу думку, дій, які у наступні періоди мали негативний характер. Наприклад, припинила діяльність Комісія у справах неповнолітніх при Кабінеті Міністрів України, було ліквідовано Національний комітет боротьби зі СНІДом. Це, м'яко кажучи, не сприяло координації державних установ та залученню до співпраці громадських організацій і міжнародних донорів. Через проблеми соціальної політики, особливо з питань контролю за проходженням фінансових потоків та догматизм у досягненні розумних компромісів проведенні міжнародних програм, виконання Державної програми боротьби зі злочинністю, програм попередження наркоманії, ВІЛ/СНІДу, якою передбачені спільні, системні зусилля різних соціальних інституцій, у першу чергу школи та сім'ї, у попередженні і подоланні правопорушень мали здебільшого декларативний характер.
Прорахунки в соціальній політиці пов'язані і з неготовністю державних установ стимулювати розвиток форм виховної діяльності, які виправдали себе. Слід зазначити, що негативно позначився і обмежений підхід до фінансування гуртків та інших видів позашкільної діяльності. В цій ситуації були повністю ігноровані матеріальні можливості більшості сімей, особливо проблемних.
Все більше дається взнаки проблема підготовки кадрів. Відомо, що в педагогічних вузах студентів дуже поверхнево готують до роботи з важкими дітьми, присвячуючи цій темі поодинокі лекції. Не кращі справи і на курсах перепідготовки, підвищення кваліфікації вчителів. Можна лише констатувати, що в Україні небагато вищих навчальних закладів, де якісно готують педагогів, соціальних педагогів та соціальних працівників у цьому напрямі. Хоча потенціал, безперечно, є великий. Проведений у 2000 р. на базі Науково-методичного центру превентивного виховання АПН України та у 2004 р. лабораторією превентивного виховання Інституту проблем виховання АПН України конкурс науково-методичних робіт з аспектів збереження здорового способу життя засвідчив про високий рівень творчого потенціалу педагогів середньої та вищої школи. Консультант Департаменту превентивної освіти ЮНЕСКО В.А.Колибін визнав, що Україна представлена великим колективом ентузіастів - науковців, методистів, педагогів з питань формування здорового способу життя та попередження негативних явищ.
Дуже актуальна і проблема комплексного підходу. Особливо це стосується рівня розуміння і ступеня відповідальності батьків за виховання своїх дітей, яку вони перекладають на плечі навчального закладу. На батьківських зборах, цікавість про якість навчання і поведінки виявляють перш за все батьки, які виконують свої функції. Адміністрація шкіл відчуває також постійне зниження профілактичного нагляду та патронажу за підлітками, які передані на класний та загально-шкільний облік інспекторами кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Бесіди з дітьми носять переважно залякувальний характер.
Проблеми поглиблюються слабкою координацією та фрагментарним характером діяльності роботи навчальних закладів, служб у справах неповнолітніх, соціальних служб для молоді, кримінальної міліції та інших установ і закладів. Проблеми виникають і тоді, коли система служб соціальної роботи побудована за вертикаллю адміністративного керування, що мае в собі типові риси колишньої адміністративно-командної системи. Це виявляється, передусім, у переважанні масових, екстенсивних форм превентивної роботи. Ніщо так не шкодить превентивній діяльності, як формальна демонстрація масовості охоплених категорій, захоплення кількісними показниками, замість уміння створювати умови для системної роботи безпосередньо з дитиною, її оточенням.
За 10 років після прийняття постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання", Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх", яким передбачено забезпечення рівня достатнього соціально-правового захисту неповнолітніх, мало що торкнулося самих дітей. Втім, проблеми мають бути не тільки визначені. Необхідно спрямовувати діяльність державних органів хоча б на вирішення найгостріших проблем дитинства в Україні. Зокрема, це стосується пріоритетного забезпечення прав неповнолітніх відповідно до Декларації прав дитини. Вирішенню питань превенції негативних явищ заважає багато чинників. Незважаючи на проголошені законодавчі акти, триває процес позбавлення фінансової підтримки та приміщень підліткових клубів. З початку незалежності в Україні налічувалось 5,8 тисячі таких закладів, що охоплювали майже 3 млн. неповнолітніх. Сьогодні колишня система представлена фрагментарними осередками. Особливо тривожить те, Що за останні роки тисячі підліткових закладів припинили свою Діяльність. Вони потонули в комерційному морі.
Проблема полягає у недостатній превентивній діяльності установ освіти та служб соціальної роботи, у зниженні превентивної роботи в правоохоронних органах, які мають забезпечувати превентивну функцію соціально-правового контролю. Незважаючи на збільшення кількості дітей, що стоять на профілактичному обліку, це не позначилось на розвитку цілеспрямованої системи соціально-правового патронажу та інших методів превентивної роботи.
Такі проблеми мають виразно соціальний характер. На сьогодні рівень знань про негативні явища та їх наслідки для особистості достатньо підвищився завдяки зусиллям служб соціальної роботи та недержавних організацій. Втім, соціологічні опитування свідчать про низьку наявність знань про наслідки негативних явищ, нехтування ними в ситуаціях ризику зараження на ВІЛ, ІПСШ. Нині слід виходити з того, що подібна ситуація характерна для більшості частини підлітків. Безперечною умовою для здійснення змін може бути тільки збільшення питомої ваги превентивного підходу у структурі напрямів соціальної політики.
Питання для самоконтролю:
1. Сутність превентивної стратегії.
2. Основні проблеми превентивної педагогіки.
3. Проблеми превентивної педагогіки в освіті.
