За останні роки всезростаючим у плані криміногенного ризику став медико-біологічний та екологічний фактори. 40% підлітків, взятих на облік в кримінальній міліції для неповнолітніх, одночасно перебувають на профілактичному обліку в лікувальних установах з приводу серцево-судинних, кишково-шлункових захворювань, дихальних шляхів, нервової системи тощо. У таких підлітків виявляються ознаки соціальної дезадаптації, в тому числі: порушення адаптації до шкільного навчання: низька успішність (57,6%), конфлікти з однолітками (53,3%), непорозуміння з педагогами (35,7%). При цьому в 35,7% підлітків визначався стан легкої шкільної дезадаптації, у 64,3% - порушення адаптації було явним і проявлялося в різних формах вчинків та правопорушень.
Через постійні невдачі в школі вони відчувають психологічний дискомфорт, потрапляють у ситуації, що змушують їх шукати нове середовище асоціальної спрямованості. Втрачену гідність вони прагнуть компенсувати протиправною поведінкою. Так, за даними нашого дослідження, у стані підвищеної стурбованості постійно перебуває дві третини школярів. Тому особливо важлива роль соціально-педагогічних чинників у визначенні шляхів запобігання втрати психічної рівноваги, психічних захворювань, зокрема психозів і неврозів, суїцидних намірів.
Отже, дезадаптивна ситуація, що склалася серед неповнолітніх, обумовлена впливом цілої системи нових чинників, що доповнюють та стимулюють вже існуючі. Соціальна адаптація значної частини підлітків, їхня соціалізація проходить у криміногенній обстановці, скільки основну причину дисгармонії позиції особистості ми вбачаємо соціальній дезадаптації, то й порушення соціальної ситуації розвитку - сімейної, шкільної, позашкільної, дозвіллєвої діяльності і стають її системними чинниками.
Кожна дитина має властивий тільки їй ступінь залежності від їх впливу. Наприклад, кількість дітей, яким за їхніми фізичними і психічними даними важко засвоювати навчальний матеріал у загальному шкільному режимі, в Україні складає понад 20%. Багато таких і в усьому світі, однак у нас, на відміну від інших країн, для таких дітей ще замало створено умов для інтеграції у соціальне середовище.
Медики відмічають, що до школи приходить майже половина хворих дітей. Завдання педагогічного персоналу навчального закладу - сприяти повноцінному навчанню та вихованню. Науково-методичні умови для такої діяльності передбачені програмою "Здоров'я". Здоров'я - об'ємне поняття, що включає благополуччя фізичного, психологічного, соціального і духовного стану. Вдале просування фізичного розвитку дитини сприяє розвитку психічного, соціального, духовного здоров'я та виробленню таких важливих її рис як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, відповідальність, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, здатність до переборення труднощів, запобігання впливам негативних прикладів. Відповідно до програми, саме педагоги повинні виступити ініціаторами права дитини на здоров'я, що зазначається у міжнародній Декларації прав дитини.
Загальноприйнято, що основний обов'язок у розвитку і збереженні здоров'я дітей покладено на сім'ю. Між тим практика засвідчує, що в сім'ях, де ослаблена роль батьківського піклування про здоров'я, нагромадження негативних станів відбувається дуже швидкими темпами. Надаючи великого значення ролі батьків, обов'язок педагогічних працівників - у правильному орієнтуванні на принципи здорового способу життя. Класний керівник має допомогти батькам усвідомити, що саме із сім'ї розпочинається виховання дітей в дусі прагнення до відновлення та збереження здоров'я, дотримання принципів ведення здорового способу життя. У розвитку превентивних підходів, позитивно впливає практика залучення батьків разом з дітьми до виконання програми здоров'я. У тому числі, проведення з батьками тренінгів з позбавлення від нікотинової та алкогольної залежності, прилучення до занять у групах здоров'я, просвітницької роботи.
Останніми роками збільшився час, який підлітки проводять поза сім'єю і школою; зростає питома вага товариства однолітків, що нерідко перевищує вплив батьків і вчителів. Саме по собі це не шкодить. Однак товариство однолітків, як фактор, соціалізації неоднорідне. З одного боку, це керовані дорослими навчальні, виробничі та інші дитячі та юнацькі колективи й організації. З іншого - це різноманітні неформальні стихійні товариства, переважно різновікові та змішані в соціальному відношенні. Безконтрольність цього виду спілкування створює потенційно небезпечні ситуації, і недарма "вулиця" здається такою страшною багатьом учителям і батькам.
Спроби ліквідувати "вулицю" приречені на невдачу. Наукова стратегія виховання вимагає врахування не лише мір та ефективності впливу дорослих і однолітків, а й відносин організованих і стихійних дитячо-юнацьких груп, особливостей їх складу, структури, типу лідерів. І, головне, їхніх очевидних і латентних психологічних функцій.
Дослідження сімей підлітків-утікачів засвідчили, що з повних сімей їх було лише 5%; наявність одного з батьків - 16%; виховують опікуни - 2%; діти-сироти - 2%; багатодітні сім'ї - 15%; до складу сім'ї входить нерідний батько чи нерідна мати - 23%; малозабезпечені сім'ї - 11%; непрацездатні батьки (інваліди) - 4%. Велика кількість дітей втікають із шкіл-інтернатів (21%). Особливу увагу викликають підлітки, які залишають домівку з метою отримати матеріальну самостійність. Механізм цього процесу включає головний фактор: бажання виділити і хвалькувато протиставити себе одноліткам.
Втечі з дому - це не тільки прояв агресії, а своєрідний протест проти умов життя в сім'ї. Але проблема в тому, що отримавши відносну безпеку серед подібних собі, стиль життя втікачів відрізняється від загальноприйнятого. В субкультурі таких дітей вже стало звичним нехтувати своїм здоров'ям, задля виживання їм стають притаманні різні види правопорушень і злочинів. У такому середовищі поширена дитяча проституція. Підлітки підпадають під влив кримінальних елементів - злодіїв, шахраїв, які вчать неповнолітніх спекуляції, крадіжкам, здирству, сутенерству. Аналіз мотивації агресивної поведінки серед школярів у Київському дитячому приймальнику показав, що причинами втеч з дому, з уроків були різноманітні несприятливі взаємостосунки з оточуючим середовищем: взаємостосунки - в сім'ї - 18,6%; безперспективність навчання - 11,6%; залежність від друзів з різних агресивних мотивацій - 11,3%; бажання змінити середовище, подорожувати через нудьгу, рутинне життя, пошуки цікавого, романтичного світу -25%; самотність, прагнення знайти вірних і надійних друзів - 7%; омріяна матеріальна незалежність, накопичення будь-яким чином грошей, поїздки, пов'язані з пошуком дефіцитних товарів з метою наживи - 13%; прагнення позбутися зовнішнього тиску, одержати свободу - 4%; бажання брати участь у різноманітних формальних об'єднаннях, політичних угрупованнях, виконувати їхні закони, різні доручення - 9%; потреба позбутися погроз - 10%; необхідність уникнути відповідальності за скоєний злочин, страх покарання - 7%; зловживання наркотичними речовинами - 10%, проституція - 3%. Досліджувані підлітки постійним місцем проживання мали міста або селища міського типу - 7,9%; 12% - були з міст районного значення; 0,8% - мешканці сільської місцевості.
Питання для самоконтролю:
1. Найбільш значили проблеми сімейного виховання.
2. Найбільш значимі проблеми в навчальних закладах.
3. Найбільш значимі проблеми здоров'я дітей.
4. Причини бездоглядності.
