Проблеми соціалізації дітей і молоді

Відомо, що найбільш узагальненим поняттям соціального підростання та розвитку дитини є соціалізація.

Соціалізація означає суспільний процес поєднання потреб та домагань особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.). Цілеспрямований вплив здійснюється на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей, завдяки чому людина перетворюється на активного члена суспільства.

Складний і багатогранний процес соціалізації вивчається різними науками (психологією, соціальною психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою, логікою, філософією). Проходячи ряд етапів у різних соціальних інституціях - сім'я, дитячий садок, школа, однолітки, сфера зайнятості і дозвілля, дитина набуває якісних виховних характеристик, що складають їх зміст.

Соціалізація неповнолітніх завжди включала експериментування і ризик, утвердження власного розуміння гідності і дорослості засобами, що неповною мірою можуть бути контрольовані суспільством. Безконфліктна соціалізація дітей, на думку одного із засновників гуманістичної психології М.Міда, характерна тільки для суспільств з архаїчною культурою та органічними традиціями, а характерною рисою індустріальних і постіндустріальних суспільств є конфліктна ситуація соціалізації. Одній із сторін конфлікту не вдається упокориться з природним протистоянням і тоді її дії починають мати причинно-деструктивний характер. Процес соціалізації індивіда обумовлений рівнем здатності до соціальної адаптації.

Як активна, вона передбачає відповідну цілеспрямовану зміну ситуацій. При пасивних формах - наслідування цінностей. Якість засвоєння цінностей - важлива складова формування поведінки неповнолітнього. Вияв адаптивно-активної поведінки обумовлює більш успішну соціальну адаптацію. Виявлена також залежність між характером ціннісних орієнтацій особистості і типом адаптаційної поведінки. Відповідно до адаптивно-розвивальної концепції М.П.Лукашевича, взаємодія відбувається як мобільне перетворення на основі освоєння нових соціальних ситуацій. Згідно з моделлю О.О.Якуба, основні показники соціальної активності можуть мати протиріччя, що виражаються у неузгодженості форм активності. На думку автора, порушення цілісності соціальної активності виявляється у розірваності емоційного, раціонального та вольового компоненту, що породжує певну враженість соціальної активності (Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. Харків: видавництво "Константа", 1996 p., - 192 с. - С. 104).

Враженість соціальної активності створює певний психологічний настрій, дитина вразлива до впливів з боку близького оточення, одноліток, інших. Ціннісні орієнтації визначають активність при виділенні певних соціальних ситуацій, а також індивідуальні вимоги до їх змісту. Велике значення при цьому мають внутрішні переконання, активність засвоєння суспільних, групових норм.

Вплив на дітей має вирішальне значення. Вплив ситуацій, орієнтованих на прояв і вдосконалення своїх здібностей означає Домінування на позитивні норми соціуму, тоді як у дезадаптованих - присутня випадковість, вибірковість під примусом, обмеженість через субкультурні норми. Коли мова йде про соціальну дезадаптацію неповнолітніх, то слід розглядати як активну адаптацію до альтернативних норм позитивної соціалізації, в яких ґрунтовно засвоюються набуті враження, цінності та моделі поведінки.

Для позитивної соціалізації важливими чинниками є якісні характеристики тих соціальних явищ, в яких відбуваються етапи соціального становлення дитини. Несприятливі ситуації соціалізації пов'язані з системним впливом соціальних, психологічних, біологічних чинників, що впливають на процес розвитку особистості дитини.

На основі особливостей соціальної ситуації розвитку виділяємо:

• ситуації з агресивним впливом негативних явищ;

• ситуації зі зниженим виховним та превентивним потенціалом.

Соціалізація як норма є самореалізацією індивіда в процесі діяльності, яка має забезпечити прагнення та потреби людини в контексті традиційної культури. Відсутність базових умов призводить до самореалізації в "тіньових", асоціальних культурах та цінностях. Якщо в її якості наявна згадана частина тіньової підліткової субкультури, то спрямування соціалізації в найсуттєвішому етапі соціалізації закладає проблеми для здоров'я та соціальної активності. На соціалізацію неповнолітніх впливають оточуючі негативні явища. В субкультур! відбувається не тільки передача формальних форм поведінки. Психологічний вплив, що здійснюють однолітки, змушує відповідати груповим реакціям реагування та поведінки. Дані свідчать, що агресивна поведінка найбільш характерна для підлітків 11-13 років. Тут найвища конфліктність з оточуючим світом. Серед дітей наявна тенденція до збільшення кількості безвісти пропалих підлітків 16 - 17-річного віку. Кримінальна статистика свідчить, що вони стали жертвами злочинів. Говорячи про загальні проблеми соціальної дезадаптації дітей у сучасних умовах, слід звернути увагу на такі мікросоціальні тенденції, як послаблення функцій і потенціального ефекту кожної окремої системи соціалізації: сім'ї, школи, позашкільних установ, товариства однолітків, засобів масової комунікації тощо і посилення впливу асоціального середовища.

Соціалізація підлітків може відбуватись під впливом насильницьких форм субкультури. Наприклад, таку спрямованість поведінки з агресивною суттю носять деякі форми епатажної поведінки, в основі якої лежить виклик нормам усталеної моралі, правилам, що склалися. Це може бути виклик в одязі, зачісці, а іноді й формах поведінки. Агресивну спрямованість продукують переважно субкультурні норми варварських груп, дії яких спрямовані на знищення культурних та ритуальних цінностей. До видів насильницької субкультури слід віднести сектантські формування груп сатаністів і тоталітарних сект, які ставлять за мету повністю підкорити своєму культу підлітків, укорінити рабський, залежний від секти спосіб життя. На особливості соціальної ситуації впливає зниження культурної традиції, нерозвиненість соціальної інфраструктури, що створювалася в Україні десятиріччями, зменшення інтересу в дітей і підлітків до книги, мистецтва, культурних цінностей. Водночас зросла експансія засобів масової інформації, видань, що пропагують насильство, секс, жорстокість та містицизм.

Серед основних проблем є зниження перестороги у неповнолітніх до ВІЛ/СНІДу. Середній показник інфікованості для населення по Україні становить 58 на 100 тисяч населення. Найбільш уражені ВІЛ молоді люди у віці 18-38 років, діти до 14 років, які становлять 2,3% від загальної кількості інфікованих, з них підлітки від 15 років та молодь до 29 років - майже 50%. Серед неповнолітніх особливо швидкими темпами поширюються такі інфекції, що передаються статевим шляхом - гонорея, сифіліс та ін. За деякими данними за останнє десятиліття ІПСШ зросли у декілька десятків разів. Розвиток епідемії ВІЛ/СНІДу та ІПСШ в Україні відбувається за класичною схемою - через кров і статеві рідини. Вона розвивається кількома епідемічними хвилями повільним, прискореним і швидким поширенням розвитку епідемії:

• прискорене поширення інфекції пов'язане з незахищеними статевими стосунками серед осіб, які не мають постійних статевих партнерів або займаються проституцією, осіб гомосексуальної та Асексуальної орієнтації;

• швидке поширення ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотики шляхом ін'єкцій.

Збільшення кількості осіб, які вживають наркотики шляхом ін‘єкцій сприяє активізації поширення ВІЛ-інфекції серед двох перших епідемічних хвиль, оскільки від кожного інфікованого споживача наркотиків вірус імунодефіциту може передаватись кількома шляхами. Поширення ВІЛ не обмежуються виключно класичними групами ризикованої поведінки, від яких збудник СНІДу потрапляє до загальної популяції. У структурі груп - носіїв ВІЛ - все більший відсоток неповнолітніх.

Вживання хімічних речовин з наслідками зміни свідомості вже за визначенням породжують низку проблем. Наркотичними визнаються хімічні речовини, що мають безперечно негативний вплив на біохімічні процеси в організмі та викликають поведінкові розлади. Згідно з класифікацією ВООЗ, до них відносять різні групи наркотиків і психотропних речовин. У групі наркотичних речовин вчені виділяють три підгрупи: наркотики, токсичні речовини, алкоголь і нікотин.

Серед вчених, які досліджують цю проблему, існують різні класифікації, використовуються різні означення. Так, А.В.Колесов, С.В.Турцевич на основі критерію подібності намагаються об'єднати їх в єдину назву "наркогенні речовини". (Колесов А.В., Турцевич С.В. Наркотизм: сущность и профілактика. - М.: Знание. - 1988. - С. 3). І.Н.П'ятницька пропонує назву "психоделічні", оскільки бере за показник наслідки - безперечне руйнування особистості (Пятницкая И.Н. Наркомания: Руководство для врачей. - М.: Медицина, 1994, -С 3-6, 554 с).

За даними правоохоронних органів, в Україні діє, по-перше, сильний пресинг міжнародної наркомафії. Наприклад, вона вважає Україну транзитною і технологічною базою для обігу наркотиків. По-друге, існуючі в національному просторі традиції вживання алкоголю, слабко контрольована реклама лікарських препаратів, слабість контролюючих та корупція силових відомств. По-третє, на регіональному та місцевому рівнях Україна відзначається наявністю широкого попиту на алкогольні напої, великою кількістю алкоголізованих громадян, дисфункціональних сімей. Наприклад, статистична інформація та підтвердження негативних тенденцій соціологічними дослідженнями за проектом ЄСПАД, свідчать про наявність згаданих проблем у промислових регіонах України. Серед чинників поширення вживання хімічних речовин дослідники відмічають психологічний дискомфорт, недостатність або відсутність виховного впливу сім'ї, слабкість соціальної інфраструктури, ціннісна дезорієнтація неповнолітніх тощо, на тлі яких вони стають більш вразливими до впливу наркогенної субкультури.

Те, що наркотизація є одним з найсильніших десоціалізуючих чинників, переконує зростаюча динаміка прилучення молоді до криміногенного способу життя.

Одним із суттєвих чинників поширення негативних традицій є проживання в криміногенному середовищі. Поняття місце проживання загальновживане в соціальній практиці. Кожне з міст поділяється на мікрорайони, що виступають в якості поняття "місце проживання". Як відомо, воно складається з таких сфер: території, кількості населення, референтних однолітків, інфраструктури, де підлітки мають можливості задовольнити потреби (захисні, розвивальні, розважальні, навчальні тощо). Територія проживання є однією з найважливіших сфер життєдіяльності. Американський психолог Д.Стей зазначає, що значення поняття "територія" сприймається винятково як "психологічний образ". Саме тому рівень криміногенності території проживання підлітка впливає на його ціннісні орієнтації, а в цілому визначає моделі його поведінки. Інтеграція в територіальні групи - явище, притаманне більшості підлітків, які не бажають почуватись аутсайдерами. Підлітки сприймають територію проживання як захисну функцію. Діти і підлітки все частіше стають об'єктом впливу міської і сільської асоціальної структури. Дитяча безпритульність у великих містах на сьогодні є масовим явищем. За даними міжнародних експертів, в Україні майже 450 тис. дітей, які не забезпечені батьківським вихованням і "викинуті на вулиці."

Висока криміногенність породжує негативні явища соціальної та психічної нестабільності, що спрощує роботу з вербування неповнолітніх у свої тенета. Суспільство визнало, що злочинний світ вдосконалюється більш швидкими темпами, використовуючи для цього такі перевірені способи, як підкупи, залякування, погрози, брехню.

Розвиток тенденцій впливу негативних явищ визначається за статистичними даними оперативної діяльності правоохоронців та органів охорони здоров'я. Дані статистики визначають як суперечливі, хоча цікаві кількісні показники. Починаючи з кінця XX століття, в Україні помітна певна стабілізація загальних правопорушень серед неповнолітніх, однак збільшується кількість і відсоток тяжких злочинів. Для сучасного етапу розвитку криміногенної ситуації характерне розширення сфери географічних впливів. Вона стає дедалі гострою не тільки у містах, регіонах, де більш великий грошовий обіг та менший соціальний контроль. Активна міграція молоді з сільських районів до міста призвела до формування криміногенного способу життя в сільській місцевості. Негативні процеси живляться ситуацією розриву родинних зв'язків, втрати національних традицій, контролю спільноти за поведінкою кожного з її членів.

Отже, негативні явища стали ознакою суспільства. Надзвичайно багато чинників сприяють збільшенню правопорушень, обігу наркотиків, поширенню проституції, азартних ігор, загрози ВІЛ/СНІДу, ІПСШ тощо.

Питання для самоконтролю:

1. Сутність соціалізації.

2. Основні проблеми соціалізації.

3. Сутність негативних явищ криміналізації, наркотизації, ВІЛ/СНІДу.