Тема 12: Ознайомлення дітей з народними мірами

Література:

А. М. Богуш, Н. В. Лисенко. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч. посібник. – К., 1994. – С. 328-335.

З незапам’ятних часів людство використовувало за одиниці довжини розміри частин людського тіла. Це міри, які завжди з нами. Значення цих мір полягає насамперед у тому, що людина могла ними користуватись у будь-яких умовах. Крім того, великою перевагою цих мір було те, що розмір ліктів, долонь, пальців у дорослих людей приблизно однаковий. Невелика різниця в їх розмірах у різних людей не мала особливого значення у грубих вимірах.

Самі назви одиниць мір нагадують нам про їх походження від назв частин людського тіла, їх руху: палець, долоня, стопа, лікоть, крок, розмах рук.

Лікоть — відстань від ліктьового суглоба до кінця середнього пальця. Палець — ширина вказівного або середнього пальця - найменша міра. Дюйм — ширина великого пальця. Довжина двох верхніх суглобів великого пальця — російський вершок. Внутрішній бік кисті руки — долоня. Відстань між великим і вказівним пальцями — п'ядь; п’ядь велика — відстань між великим пальцем і мізинцем, п’ядь мала — між великим і вказівним пальцями; п’ядь середня — віддаль від великого до середнього пальця. Застосовувалась ще п’ядь з «кувирком» — це коли до великої п’яді додається відстань від мізинця до великого пальця, підвернутого під руку.

Вся рука — теж одиниця, від неї походить аршин. Ознайомлюючи дітей з народною одиницею вимірювання «аршин», можна використати таку билину: «Прийшов аршин на Русь разом із купцями з далеких східних країн. Купці привозили небачені до того тканини. Вони привозили в своїх тюках найцінніші витвори мистецтва, виготовлені руками народних умільців. Нині ці тканини і пошитий з них царський одяг зберігається в музеях. Торгуючи тканиною, її потрібно було відміряти. Як же це робилося? В наших крамницях користуються дерев’яними метрами. Купці обходились без метрів: тканину натягували па власну руку до плеча. Це й називалося міряти аршинами. Міра хоча й була дуже зручною, адже руки завжди при собі, однак мала істотну ваду: на жаль, довжина руки у всіх різна. Хитрі купці швидко зметикували, що потрібно шукати прикажчиків з короткими руками — той самий сувій, а аршинів більше. Та якось цьому прийшов кінець. Продавати «на свій аршин» влада суворо заборонила. Користуватися дозволялося тільки «казенним аршином». Це була лінійка завдовжки з чиюсь руку. Щоб дерев’яний аршин не можна було вкоротити, його кінці обковували залізом і позначали казенною печаткою.

Десятки років ніхто вже не міряє аршинами. Але слово це не забули і до цього часу про надзвичайно проникливу людину кажуть: «Бачить на три аршини під землю». Про людину, яка судить про все тільки по собі,— «Міряє на свій аршин».

Дюйм — міра довжини, якою користуються в багатьох країнах уже протягом кількох віків. Це невелика довжина. Дівчинка зростом з дюйм — чарівна Дюймовочка з казки Андерсена — спала в лакованій шкаралупі волоського горіха, вкривалася пелюсткою троянди і гребла веслами, зробленими з кінських волосин.

Походить дюйм від ширини великого пальця. І саме слово по-голландськи означає «великий палець». В Англії його розмір встановили точніше — це довжина трьох сухих зерен ячменю, вийнятих із середньої частини колоска.

На Русі була поширена інша міра — сажень, який становив 6 ліктів. Сажень — це відстань між кінцями витягнутих у сторони рук.

Є ще маховий сажень, його довжина визначається розмахом рук або дорівнює росту людини з піднятими вгору руками. Був ще косий сажень — відстань від лівого каблука до кінця пальців витягнутої вгору правої руки. Розмір косого сажня можна визначити й іншим способом: мотузку перекинути через зігнуту в лікті руку так, щоб її кіпці торкалися землі біля ступні. Довжина цієї мотузки і буде косим сажнем. У Київській Русі основною мірою був ще короткий сажень довжиною в три лікті.

Пучка — одна з мір, яка завжди в руці, в пальцях. Використовується ця міра тільки на кухні. Так міряють сіль, коли роблять тісто або варять манну кашу. Пучка — це три пальці — великий, вказівний і середній, складені докупи.

Для визначення відстаней користувалися кроком. Користуються ним і тепер, коли не потрібна велика точність, а відстані не такі вже й значні. Для вимірювання довжини поля або віддалі до іншого пункту крок був дуже дрібного мірою. Тоді з’явилась інша — подвійний крок, або жердина.

За допомогою кроків діти можуть виміряти довжину групової кімнати, доріжки, яка веде на город чи в сад.

Великі віддалі багатьма народами вимірювалися переходами. Шлях, який проходила людина за певний проміжок часу (за добу, за місяць, від сходу до заходу сонця), теж застосовувався як міра довжини. Використовувалась міра, що визначалася дистанцією, на якій чути було голос людини чи рев тварини. Міра — поки чути ревіння вола — виникла за часів чумацьких походів.

На Полтавщині у XVIII—XIX ст. віддаль на землі міряли досить оригінальною одиницею — «пригати». Чоловік брав довгу жердину розміром приблизно в людський зріст, стрибав, спершись на палицю, скільки міг. Ця віддаль дорівнювала приблизно одному сажню.

З розвитком обміну продуктів виникла потреба у їх вимірюванні за допомогою мір об’єму. Сипкі тіла та рідину міряли, наповнюючи ними посудини певної місткості. Так з’явились одиниці вимірювання сипких тіл і рідин.

Сипкі речовини, зокрема зерно, вимірювали пудами, а в повсякденному вжитку «міркою» — посудиною на пуд або півпуда ваги, іноді лантухами (п’ять пудів). На Правобережжі зерно міряли так званим корцем, що вміщував вісім пудів. Іноді використовувалась і давньо-руська одиниця виміру зерна - «четверик» (24—26 л).

Вагу м’ясних та рибних продуктів рахували на фунти (400 г), рідину — на око.

Урожай рахували копами (60 снопів) та возами, або фурами.

Рідину — воду, молоко, горілку — міряли квартами (кварта — дві пляшки), гранцями (чотири кварти), відрами, фелею (2,5 л).

У ткацькій справі використовували одиниці загально-слов’янського походження:

чисниця — три нитки;

пасмо — 10 чисниць;

моток — 30 пасом.

Овечу вовну міряли на руки (близько пуда) — в 25 пудах вовни було 24 руки.

Сукно з вовни скочували у сувої. Прядиво з конопель чи льону міряли жменями. Десять жмень називали повісьмом. Був ще кухіль — міра «доброго тіланого прядива». У кухелі містилося два повісьми доброго прядива.

Тютюн міряли на папуші. Папуша листового тютюну — це скільки в руку візьмеш.

Дрова вимірювалися сажнем і латером. Сажень дров дорівнював двом складовим метрам, латер — 8 м³. Латер використовувався для вимірювання дощок та інших будівельних матеріалів. Дошки міряли на цалі (дюйми): «дошка цалівка», або півторацальова (тепер «дошка тридцятка» або «п’ятдесятка»); 38 цалів — 1 м.

Існували спеціальні міри, що вживалися у вівчарстві. У зв’язку з тим що випас овець у весняний та літній періоди па полонинах проводиться не кожним господарем, а доручається чабанам, які за встановленою чергою видають господарям належну їм кількість молока, тут здавна виникла потреба в досить чіткій системі молочарських мір. Молоко міряли літрами, півлітрами, децями — дві деці і одна деця (двісті і сто грамів). Була поширена і така міра, як гелета, гелетка — дерев’яна посудина у вигляді діжечки місткістю 6 - 12 л.

Для виміру рідких і сипучих речовин користувалися також різними мірчуками, або мірками. Одна з таких мір — джобулів (низька посудина з діркою збоку).

Назви давніх народних мір площі (землі) характеризуються тим, що взяті вони або від кількості затрачуваного на обробіток часу, або від кількості висіяного насіння, або від кількості зібраного на даній площі врожаю. Перші два типи назв вживалися стосовно оброблюваної землі, третій — найчастіше стосовно сінокосів. Усі три названих способи міряння площ дуже давні. В межах цих видів виділяються міри, взяті від кількості затраченого на обробіток землі або косіння сіна часу, від назви виконавця роботи, від назви використовуваного знаряддя праці, наприклад: «на один день косіння», «на одного косаря», «на одну косу». Кажуть «день землі», тобто на її обробіток плугом потрібен день. День орання — морг — 0,58 га. Це частина землі, оброблювана зранку до вечора парою волів.

Навчання вимірюванню слід розглядати не як самоціль, а як засіб розвитку математичних уявлень. Процес вимірювання дозволяє познайомити дітей з функціональною залежністю мір і величин.

Формування вимірювальних навичок у дошкільників засобами народної математики здійснюється на заняттях і поза ними.