Конституція СРСР 1977 року

25 квітня 1962 ВР СРСР приймає постанову про вироблення проекту нової Конституції і формує комісію. Але лише до травня 1977 проект був створений і 4 червня 1977 р. опублікували в пресі. У ході обговорення було висловлено близько 400 тис. пропозицій з поправками і доповненнями. У новій Конституції СРСР було зафіксовано, що диктатура пролетаріату виконала своє завдання і радянська держава стала загальнонародною. Конституція закріпила систему органів влади і управління, що склалася на той час. Вищим органом влади був Верховна Рада СРСР, що складався з двох палат: Ради Союзу і Ради Національностей. Повноваження його були збільшені з 4 до 5 років. У порівнянні з Конституцією 1936 у Конституції 1977 р. з'явилися нові види прав громадян: право на охорону здоров'я і право на житло. 24 червня 1981 ВР СРСР прийняв Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік. Нова Конституція СРСР записала, що правосуддя в СРСР здійснюється тільки судом. Конституція закріпила СРСР як союзна, федеративну державу. За кожною союзною республікою зберігалося право вільного виходу з СРСР. Таким чином, і в кінці 70-х років держава продовжувала лінію на "будівництво націй" і їх огосударствленіе.Вместе з тим, з 1966 р. (і до 1989 р.) в офіційному мовою було поняття "радянський народ". Суть його була в тому, що на стадії "розвиненого соціалізму" виникла ця нова історична спільність, що має ряд характерних ознак. Критики цієї концепції вбачають у ній задум радянської держави шляхом асиміляції ліквідувати етнічне різноманіття суспільства, замінивши народи якимось безнаціональним homo sovieticus. Ні в яких документах радянської держави таких програмних положень немає. Якщо ж судити по реальній практиці держави, то, згідно з прийнятими в етнографії критеріям, національна політика в СРСР на асиміляцію спрямована не була. Так, чотири перепису населення (з 1959 по 1989 р.) показали невелике, але постійно зниження частки росіян у населенні СРСР (з 54,6 до 50,8%). Чисельність ж малих народів, які першими зникають при асиміляції, регулярно зростала (навіть настільки нечисленних народів, які за західними мірками теоретично не можуть уціліти і не розчинитися - тофалари, орочі, юкагиров та ін.) З інших позицій критикували поняття "радянський народ" ті, хто заперечував виникнення спільності радянських людей і вважав народи і етноси СРСР конгломератом, не пов'язаних в одне ціле. Це - схоластичні твердження, що переслідують суто ідеологічні цілі. Радянський народ склався як продукт тривалого розвитку єдиної держави (до СРСР - Російської імперії). Громадяни цієї держави різних національностей сприймали СРСР як батьківщину, і виявляли лояльність до символів цієї держави. Згідно з усіма сучасними уявленнями про державу і нації, радянський народ був нормальної поліетнічною нацією, не менш реальною, ніж американська, бразильська або індійська націі.Тем більш важливо, що, визнавши доконаним становлення радянської нації (народу), остання Конституція СРСР підтвердила федералізм національно- державних утворень, відмовившись від переходу до територіального федералізму. У Коментарях до конституції прямо вказувалося, що "до складу СРСР входять не географічні або адміністративні одиниці, а національні держави" Мабуть, можливість перейти до територіального федералізму, який зміцнив би СРСР як єдина держава, реально існувала лише в 1945-53 рр.., Але необхідність цього кроку на тлі переможних настроїв не усвідомлювалася. За часів Хрущова і Брежнєва республіканські еліти настільки зміцніли, що центр вже був нездатний зазіхнути на їх владу і інтереси. Негласно, під гасла інтернаціоналізму, проводилася «коренізація» нового типу - витіснення російських кадрів і забезпечення переваг не всіх неросійських народів, а лише статусних націй ". Це повною мірою виявилося під час перебудови.