7 серпня 1932 з'явився власноруч написаний Сталіним закон про охорону соціалістичної власності (закон «про 5 колосків»). Цей закон передбачав як захід судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна «розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна». Амністія у таких справах заборонялась. На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.
Закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та зміцнення громадської (соціалістичної) власності» був заснований на спільній постанові ЦВК та Раднаркому СРСР і прийнятий в серпні 1932 року. Причиною до написання цього закону послужило те, що в переджнивні дні з’явилися «несуни». Виснажені голодом селяни крадькома збирали колоски й несли зерно додому в кишенях, за пазухою. Коли про це довідалися в Кремлі, то уряд прийняв спеціальний закон про охорону соціалістичної власності, яким за розкрадання колгоспного майна призначалася «вища міра соціальної відповідальності» – розстріл із конфіскацією всього майна. Тому закон в народі одержав назву «закон про 5 колосків», оскільки часто за ним засуджували селян, що займалися ручною збіркою залишків зерна.
За розкрадання вантажів на залізничному і водному транспорті законом теж передбачався розстріл з конфіскацією майна, який, за пом’якшувальних обставин, міг бути замінений на позбавлення волі терміном не менше 10 років. За привласнення колгоспної власності передбачалося позбавлення волі терміном від 5 до 10 років з відбуттям покарання в концентраційному таборі. Засуджені за цим законом не підлягали амністії.
Сталін власноручно написав цей закон. В розпалі голодомору, на початку 1933 року, було засуджено 54645 чоловік, з яких через відсутність пом’якшувальних обставин 2110 чоловік – до смертної кари. Суворі санкції цього закону не обумовлювали ні розміри, ні способи „крадіжки». Тобто були створені всі умови для того, щоб влада могла в великих масштабах користуватись цим законом, адже до відповідальності притягувались навіть діти.
Закон встановив карну відповідальність не лише за „хищение социалистической собственности», а й за агітацію проти колгоспів. За здійснення хоча б одного з цих злочинів позбавляли волі терміном від 5 до 10 років.
11 серпня 1932 р., передбачаючи опозицію не лише селян, але й українських кадрів до закону про «п’ять колосків», Сталін пише до Кагановича: «Якщо не візьмемося тепер за виправлення становища в Україні, то можемо її втратити». Його турбує непевність 500-тисячної української компартії, в якій «немало гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців, прямих агентів Пілсудського». Сталін застерігає: «Як тільки справи погіршаться, ті елементи негайно відкриють фронт внутрі (і поза) партії, проти партії». Щоб втримати УРСР, він пропонує перетворити її «якнайскоріше на твердиню СРСР». І голодомор 1932-1933 років був основною частиною геноциду – спроби остаточно розв’язати українське «національне питання».
Дослідники радянської економіки 30-х років ХХ століття одностайні: в роки голоду сталінська імперія мала досить продуктів харчування. Люди гинули не тому, що бракувало продовольчих ресурсів, а тому, що держава розпорядилася ними так, аби частина громадян втратила до них доступ. Мільйони українських хліборобів померли тому, що все вирощене ними збіжжя Сталін за допомогою своїх прибічників (Якіра, Кагановича, Молотова) наказав силоміць забрати.
