Конституція СРСР 1936 року (неофіційні назви: «Сталінська конституція», рідше - «Конституція перемігшого соціалізму») - основний закон СРСР, прийнятий VIII надзвичайних з'їздом Рад 5 грудня 1936 року, і діяв до 1977 года.Содержаніе [
Історія
Восени 1935 року ЦВК СРСР створив Конституційну комісію під головуванням Сталіна і 12 підкомісій. 12 червня 1936 проект Конституції був опублікований і обговорювалося протягом наступних 6 місяців на всіх рівнях.
Незважаючи на свою назву, основним автором конституції був згодом репресований Микола Бухарін [джерело?]. У роботі над текстом конституції безпосередньо брав участь І.В. Сталін. Конституція 1936 року, за задумом авторів повинна була відобразити важливий етап в історії Радянської держави - побудову соціалізму. В її обговоренні вперше брало участь 75 млн. чол., Було внесено 2,5 млн. пропозицій, доповнень, поправок.
Тексти статей 118 і 119 з Конституції СРСР 1936 року
Текст статті 122 з Конституції СРСР 1936 року
Конституція проголосила, що соціалізм в СРСР переміг і в основному побудований. Це означало, що знищена приватна власність на засоби виробництва і експлуататорські класи (і отже пролетаріат більше не існує, тобто диктатура пролетаріату - пройдений етап), перемогли соціалістичні виробничі відносини. Економічною основою проголошувалася планова соціалістична система господарства, що спирається на соціалістичну власність у двох її формах - державну і колгоспно-кооперативну.
Вперше в історії Радянської держави Конституція 1936 року всім громадянам надавала рівні права:
загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні;
право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення в старості і хвороби;
свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів.
Проголошувалися недоторканість особи і таємниця листування.
Земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудники, залізничний, водний, наземний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку оголошувалися всенародним надбанням; земля, яку займають колгоспи, передавалася їм у довічне користування.
Комуністична партія проголошувалася «керівним ядром» державних та громадських організацій (у Конституції 1924 р. партія не згадувалася).
Вищою законодавчою владою в країні оголошувався двопалатний Верховна Рада СРСР, а в перервах між його сесіями - Президія Верховної Ради СРСР. У конституції було положення про неможливість установи одноосібної президентської влади і створення «колективного президента» в особі Президії Верховної Ради, передбачалося рівність палат Верховної Ради і його право створювати слідчі та ревізійні комісії з будь-якого питання, відповідальність депутатів перед виборцями і право відкликати тих, хто не виправдовує надану їм довіру.
Уряд країни зберігало свою назву - Рада народних комісарів СРСР (у 1946 році перейменовано в Раду міністрів СРСР). РНК був вищим виконавчим органом, підзвітним Верховній Раді та її Президії.
