Політична поліція в Російській імперії

На початку 19 століття функції політичної поліції здійснювала Таємна експедиція.

У 1802 році Олександр I створює в Росії нові органи центрального управління - міністерства і серед них - міністерство внутрішніх справ [1], якому доручалися нагляд за благоустроєм та санітарним станом країни, функціонуванням шляхів сполучень, постачанням населення продовольством, організація поштового повідомлення. Крім того МВС керував діяльністю губернаторів, у підпорядкуванні яких і знаходилася вся місцева поліція.

Безпосереднє керівництво органами внутрішніх справ здійснювалося другу експедицію міністерства - експедицією спокою і благочинності. Вона включала два відділення. Перше курирувало сільську поліцію (нижній земський суд), друге - міську (управу благочиння).

Змінилася і політична поліція: Таємна канцелярія скасовується, а повноваження розслідування політичних злочинів передаються Сенату і судам у кримінальних справах. З 1802 року ці справи концентруються в особливій канцелярії Міністерства внутрішніх справ (з 1811 по 1819 рік - особлива канцелярія Міністерства поліції, яка займалася секретним діловодством, політичним розшуком, наглядом за іноземцями), а потім у Комітеті для розгляду справ за злочинами, що призводить до порушення громадського спокою. До складу останнього увійшли міністри юстиції та внутрішніх справ, а також кілька сенаторів. На початку 20-х років виникає ряд інших секретних служб: таємна поліція при штабі гвардійського корпусу, подібна організація при Управлінні військових поселень. Всі вони працювали самостійно, конкуруючи між собою.

Прагнучи запобігти революції в Росії, особливу увагу Микола I приділяв зміцненню репресивного апарату. Існуюча в країні в першій чверті XIX ст. система політичного розшуку потребувала, як показало повстання декабристів, у реорганізації. На думку імператора, всім протизаконному в суспільстві повинна була протистояти секретна служба, зобов'язана розкривати факти порушення законності, контролювати антиурядові течії, революційні товариства і гуртки.

Після придушення повстання декабристів з 1826 р. забезпечувати «безпека престолу і спокій в державі» і органом політичного розшуку стає Третє Відділення Власної Його Імператорської Величності Канцелярії. При утворенні Відділення в якості вихідних складових частин до нього увійшли особлива канцелярія Міністерства внутрішніх справ, таємна агентура та Окремий корпус жандармів, утворений в 1827 р. Країна ділилася на жандармські округу, котрих очолював жандармськими генералами.

У кожній губернії питаннями охорони державної безпеки відав спеціально призначений штаб-офіцер (старший офіцер) жандармерії. Загальна чисельність Корпусу була, втім, невелика. У 1850 р. в його складі налічувалося 210 офіцерів і понад 5 тис. нижніх чинів. Це, однак, не заважало III відділенню розгорнути надзвичайно активну діяльність по захисту існуючого ладу. Воно мало в своєму розпорядженні великою мережею таємної агентури, організовувало секретний нагляд за приватними особами, урядовими установами, літературою тощо

Будь-які проблиски вільнодумства, опозиційності привертали увагу жандармського відомства, прагне тримати під своїм контролем все життя російського суспільства.

Обов'язки жандармів регламентувалися нечітко: Їм пропонувалося спостереження за виконанням законів, переслідування розбійників, розсіювання заборонених зборів, утихомирення бунтів, переслідування таємних товариств, конвоювання арештованих, виробництво обшуків і дізнань, приведення у виконання вироків. Діяльність жандармерії законодавчо не обмежувалася і регламентувалася розпорядженнями керівництва у вигляді усних і письмових інструкцій.

З моменту заснування і до своєї смерті (1844 р.) шефом жандармів і начальником III Відділення був Олександр Христофорович Бенкендорф. Безпосереднім організатором і керуючим III Відділенням був Максим Якович фон Фок, раніше колишній директор особливою канцелярії Міністерства поліції.

Апарат Відділення спочатку налічував всього 16 чоловік, організаційно об'єднаних в чотири експедиції: Першу (політичні справи), другу (єресь, фальшивомонетництво, вбивства, місця ув'язнення, селянське питання), третю (контроль за іноземцями), четверту (діловодство, особовий склад).

У 1842 році з'являється П'ята експедиція, що спеціалізується в області театральної цензури. Штат службовців поступово збільшувався і до моменту ліквідації III Відділення (1880) перевищив 70 осіб.

Політична поліція того часу починає активно використовувати можливості агентури.