Джерелом цивільного права служили 4 книги 10-го тому "Зводу законів Російської імперії", з яких книга 1 - норми сімейного права; книга 2 - право власності та володіння; книга 3 - спадкове і зобов'язальне право; книга 4 - договірне право. У цивільному процесі діяв Статут цивільного судочинства 1864 р. Цивільний законодавство виділяло правоздатність та дієздатність особи, об'єкт і суб'єкт цивільних правовідносин, фізичних і юридичних осіб. Закон містив вказівки на поняття права власності, найважливішими ознаками якого були в поєднанні володіння, користування і розпорядження. Володіння полягало у фактичному пануванні над об'єктом власності, використання - в одержанні з об'єкта користі, розпорядження - право відчужувати об'єкт у рамках закону. Законодавець визначав вічну і потомствені власність, види обмежень права власності та його захисту.
У зобов'язального права правовідносини могли виникати за згодою сторін і за її межами (силою закону). Законодавство регулювало виникнення правовідносин, їх припинення, основний зміст зобов'язальних дій тощо. Найбільш істотними видами договорів були купівля-продаж, міна, дарування, запродажню, позика, поставка, найм, підряд, доручення, товариство, кооператив, страхування і т.д.
Сімейне право регулювало шлюбний договір, опіку і піклування, відповідальність батьків і дітей. Умовами дійсності шлюбу встановлено обопільна згода сторін, визначений законом вік (чоловіки 18-80 років, жінки 16-80 років); згода батьків майбутніх подружжя, для християн - вінчання. Розірвання шлюбу (через формальний духовний суд) допускалося у виняткових випадках: А) перелюбу, б) нездатності до шлюбного життя, в) покарання судом г) тривалої відсутності. Подружні обов'язки поділялися на особисті та майнові, діти - на законних і незаконних. Опіка і піклування встановлювалися над малолітніми, божевільними, Слабоумним, глухонімими, гультяями, майном безвісти відсутніх.
У спадковому праві передбачалося спадкування за заповітом і за законом. Заповіт не було суперечити законам і моралі. Норми визначали і частку виморочний майна, з'являлося в разі відсутності спадкоємців або їх небажання отримати спадок. Виморочне майно йшло державі або тим установам, де служив або значився гажійній.
У 60-80-х pp. XIX ст. уряд прийняв ряд законів, які почали трудове право. Це були положення про гірничозаводське населення, про найманих робітників, про наймання сільськогосподарських робітників, про малолітніх працюючих, про заборону нічної праці жінок і неповнолітніх, про нагляд за підприємствами, тощо. Правда, стосувались вони лише приватних підприємств.
