Реформи, у системі центральних органів влади і управління супроводжувалися розгорнутої кодифікацією російського права. Основні напрямки роботи були намічені в діяльності Покладеної комісії Катерини II.
З царювання Олександра I змінилися завдання кодифікації, які формулювалися наступним чином:
• закони повинні затверджуватися на "непохитних підставах права";
• вони повинні визначати всі частини державного управління, межі компетенції державних органів, права та обов'язки підданих відповідно до "духом правління, політичним і природним станом держави і народним характером";
• вони повинні розташовуватися по суворої системі;
• вони повинні містити в собі правила для відправлення правосуддя.
Комісії доручалося скласти загальні державні закони, що діють на території всієї Росії. З маси діючих законів слід було вибрати ті, які "найбільш корисні для блага народу і відповідають духу нації і природним умовам країни".
Комісію очолив Михайло Михайлович Сперанський (1772 - 1839 рр..), Найбільший державний діяч, який займав ряд важливих державних постів (директор департаменту Міністерства внутрішніх справ, статс-секретар царя, державний секретар). У жовтні 1809 р. Сперанський склав план державних перетворень - "Вступ до уложення державних законів". У цьому проекті Сперанський рекомендував царю дати країні конституцію, яка має лише "втілити правління самодержавний усіма, так би мовити, зовнішніми формами закону, залишивши, по суті, ту ж силу і те ж простір самодержавства" [4]. В основу
державного устрою Сперанським був покладений принцип поділу влади -
законодавчої, виконавчої та судової. Кожна з них, починаючи з самих нижніх ланок, повинна була діяти в чітко окреслених рамках закону. Створювалися представницькі збори кількох рівнів на чолі з Державною Думою - всеросійським представницьким органом. Дума повинна була давати висновки щодо законопроектів, представленим на її розгляд, і заслуховувати звіти міністрів.
Усі влади - законодавча, виконавча і судова - з'єднувалися в Державній раді, члени якого призначалися царем. Якщо в Державній раді виникало розбіжність, цар за своїм вибором стверджував думку більшості або меншості. Жоден закон не міг вступити в дію без обговорення в Державній Думі та Державній раді.
Реальна законодавча влада за проектом Сперанського залишалася в руках царя. Але Сперанський підкреслював, що судження Думи повинні бути вільними, вони повинні виражати "думку народне". У цьому й полягав його принципово новий підхід: дії влади в центрі і на місцях він хотів поставити під контроль громадської думки. Бо безгласність народу відкриває шлях до безвідповідальності влади.
За проектом Сперанського виборчими правами користувалися всі громадяни Росії, які володіють землею або капіталами, включаючи державних селян. Майстрові, домашня прислуга і кріпаки у виборах не брали участь, але користувалися найважливішими громадянськими правами. Головне з них Сперанський сформулював так: "Ніхто не може бути покараний без судового вироку". Це повинно було обмежити владу поміщиків над кріпаками.
Здійснення проекту почалося в 1810 р., коли було створено Державну раду. Сперанський вніс на його розгляд підготовчий проект першої частини цивільного Уложення, трохи пізніше - проект другої частини. Будучи рецепцією французького законодавства, обидві частини викликали рішучу критику, але в 1812 р. до Державної ради було внесено проект третьої частини Уложення.
При розробці системи Уложення комісія звернулася до аналізу Соборне уложення 1649 р. шведського, датського, прусського і французького законодавств. У 1813 р. був підготовлений проект Кримінального уложення, в 1814 р. - Торговельне укладення. У 1815 - 1821 рр.. був підготовлений звід указів до перших двох частинах Цивільного уложення і до Кримінального уложення. Комісія Розенкампфа, який змінив Сперанського, підготувала також першу частину Статуту цивільного судочинства і виправила проекти Торгового і Кримінального уложений.
Однак імператор Микола I, продовжуючи справу своїх попередників з кодифікації російського права, став наполягати на створенні Зводу законів, а не нового Уложення. Покладена комісія була перетворена у друге відділення Власної канцелярії Його Величності (1826 р.). З двох можливих підходів до кодифікації права - зведення всіх існуючих (діючих і недіючих) законів воєдино і без змін і складання нового Уложення - був обраний перший (зразком для майбутнього Зводу став Кодекс Юстиніана).
Юридична техніка для складання Зводу грунтувалася на методиці, розробленої І. Бентамом:
• статті Зводу, засновані на одному діючому указі, викладати тими ж словами, які
містяться в тексті і без змін;
• статті, засновані на декількох указах, викладати словами головного указу з доповненнями і
поясненнями з інших указів;
• під кожною статтею посилатися на укази, в неї ввійшли;
• з суперечать один одному законів обирати кращий або більш пізній.
На думку Сперанського, закони слід розділяти на основі співіснування двох правових порядків: державного і цивільного.
Державні закони поділяються на чотири категорії: закони основні, установи, закони державних сил, закони про стани, а також закони запобіжні (статути благочиння) і закони кримінальні.
Цивільні закони поділяються на три категорії: закони "союзу родинного", загальні закони про имуществах і закони межові, що визначають порядок "розлучення" кордонів володіння, особливі закони про имуществах (сфера торгівлі, промисловості, кредиту); закони про порядок стягнення по безперечним справах, закони про судочинство цивільному, межовому і торговому, закони про заходи цивільних стягнень.
Вперше сфера цивільного права була виділена як особлива галузь.
Паралельно з роботою над Зводом проходила робота з підготовки хронологічного зібрання законів. Створення Повного зібрання законів було необхідно для роботи над складанням Зводу законів і стало підготовчим етапом до його видання. 10 січня 1832 Державний рада розглянула підготовлені 15 томів Зводу і 56 томів Повного зібрання законів. Було прийнято
рішення ввести в дію Звід законів Російської імперії з 1 січня 1835 Таким чином, робота, розпочата ще Катериною II, була завершена.
