Характер державного ладу в Галицько-Волинському князівстві

Особливості державного устрою Галицько-Волинського князівства:1. держава тривалий час не поділялась на уділи;лише по смерті Данила вона розпалась на Галицьку і Волинську землі, які теж стали подрібнюватись;2. влада фактично перебувала у руках великого боярства. Князівська влада передавалась у спадок старшому сину, при якому вагому роль відігравала мати-вдова. Попри систему васальної залежності поміж членами князівського дому, кожне князівське володіння було політично доволі самостійним. Галицьке боярство як потужна політична сила часто розпоряджалось князівським престолом – запрошувало і скидало князів, а також вело боротьбу з небажаними князями, - запрошуючи на підмогу угорців і поляків, убивали князів (у 1208 р. були повішені князі Володимир і Роман Ігоревичі), виганяли їх з Галичини (у 1226 р.), а боярин Володислав Кормильчич навіть проголосив себе князем у 1213 р. Часто боярські заколоти проти князя очолювали представники церковної знаті; у такому протистоянні князі опирались на середніх і дрібних феодалів і міські верхи.

Галицько-волинські князімали широкі адміністративні, військові, судові і законодавчі повноваження; зокрема, призначали посадових осіб у містах і волостях, надаючи їм землеволодіння за службу. Князі збирали податки, карбували монету, розпоряджались казною, визначали розмір і порядок стягнення митних поборів. Вони мали вплив на церковні справи – єпископи призначались за їх згодою, а вже опісля посвячувались у сан Київським митрополитом. Князі формально були головнокомандувачами усіх збройних сил та відали зовнішньополітичними відносинами з іншими державами. Вони видавали грамоти щодо різних питань управління, однак бояри часто не визнавали їх.

Галицько-Волинській державі було відоме спільне правління двох великих князів – з 1245 р. правління князівством здійснювалось у формі своєрідного керівного дуумвірату Данила, який безпосередньо правив у Галичині та Дорогочинській, Белзькій і Холмській землях на Волині, і Василька, який владарював над Володимиром з більшою частиною Волині. Наприкінці 13 ст. виникла потенційна можливість встановити дуумвірат Лева (Галицького) і Володимира (Волинського), та внаслідок їхніх міжусобиць вона не була реалізована. А сини князя Юрія Андрійі Лев виступали як співправителі у зовнішньополітичних відносинах; так, у спільній грамоті 1316 р. вони називають себе “князями всієї Русі, Галичини і Володимирії”.

Для підтримання свого авторитету князі прослуговувались титулами “руські королі”, (королівським титулом володів Данило і Юрій І), “принцепаси”, “князі Руської землі”; а в окремі періоди навіть вважались “самодержцями”, тобто необмеженими правителями. Атрибутами влади були корона, герб, стяг, печатка. Однак, князі були змушені допускати бояр до управління державою, і, попри свій авторитет і владу, фактично залежали від боярства та були змушені захищати їхні інтереси. Тобто, формою правління Галицько-Волинського князівства була феодальна монархія з сильними олігархічними тенденціями місцевого боярства.

Бояри здійснювали владу за допомогою Ради бояр, до складу якої входили знатні і великі бояри-землевласники, єпископи і вищі державні посадовці (суддя князівського двору, деякі воєводи і намісники), очолювали її найвпливовіші бояри; її склад, права і компетенція не були точно визначені. Боярська рада скликалась, здебільшого, за ініціативою самого боярства, князь не мав права скликати її за власним бажанням (без погодження з боярством) і не міг видавати жодного акту (за часів Юрія ІІ найважливіші документи він підписував лише спільно з боярами) чи здійснити будь-яку політичну акцію без її відома і згоди. Боярська рада втручалась навіть у сімейні справи князя – так, спалили другу нешлюбну дружину Ярослава Осмомисла Настасію Чагрівну. Тож, не будучи формально вищим органом влади, Боярська рада фактично управляла державою;а оскільки до її складу входили бояри, які займали найважливіші адміністративні посади, їй фактично підпорядковувався увесь державний апарат управління.

Іноді за надзвичайних обставин галицько-волинські князі для зміцнення своєї влади скликали Віче, яке не було постійною установою і не мало вагомого значення. У ньому могло брати участь усе населення, та вирішальну роль відігравала феодальні верхівка. Галицько-волинські князі брали участь у загальноруських феодальних з`їздах, а іноді скликались феодальні з`їзди безпосередньо Галицько-Волинського князівства – наприклад, у м.Шарці у першій половині 12 ст. для розв`язання питання про міжусобиці між синами Перемиського князя Володаря Ростиславом і Володимирком.

У Галицько-Волинському князівстві раніше, ніж в інших руських землях, виникло двірцево-вотчинне управління – особи, які займали посади двірцево-вотчинних слуг у князівському домені, паралельно здійснювали різні функції управління у межах того князівства. Очолював цю систему (апарат управління усім господарством князівського домену) двірцевий (двірський), який відав двором (палацом) князя, супроводжував князя у його виїздах за межі князівства, а також часто заступав князя, виступаючи від його імені, в управлінні, війську (у т.ч. забепечував охорону князя на час військових дій), суді - як суддя князівського двору.