Розділ 5. Фінанси населення 2 страница

За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринок по­діляється:

• на ринок грошей, на якому здійснюються операції купівлі-про-дажу короткострокових фінансових інструментів із терміном обертання до одного року. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є високоліквідними, їм притаманний невисокий рівень фінансового ризику;

• на ринок капіталів, на якому здійснюються операції купівлі-про-дажу фінансових інструментів з терміном обертання більш як один рік. Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталів, як пра­вило, менш ліквідні, їм притаманний більший рівень фінансового ризику і вищий рівень дохідності порівняно з фінансовими активами грошового ринку.

Поділ фінансового ринку на ринок грошей і ринок капіталів у сучасних умовах носить дещо умовний характер, оскільки сучасні ринкові технології і умови емісії багатьох фінансових інструментів пе­редбачають відносно простий і швидкий спосіб трансформації окре­мих короткострокових фінансових активів у довгострокові і навпаки.

За інституційною ознакою фінансовий ринок розглядається як сукупність відповідних фінансових інституцій — банків, страхових компаній, інвестиційних фондів і компаній, пенсійних фондів, кредит­них спілок, бірж, фірм-реєстраторів, брокерських фірм, рейтингових агентств тощо.

Фінансовий ринок як сукупність ринків певних груп і видів фінансових активів зображено на рис. 6.2.

Виокремлюють також первинний і вторинний фінансовий ринок; місцевий, регіональний, національний, міжнародний та світовий фінансовий ринок. За ступенем організованості фінансовий ринок

Ринок нерухомості

Ринок житла (у тому числі споживчого,

для інвестицій, спекулятивного)

Ринок земельних ділянок

під будівництво

або для сільського господарства

Ринок природних комплексів

для експлуатації

 

Страховий ринок

Ринок добровільного страхування майна

Ринок добровільного особистого

страхування

Ринок добровільного страхування

відповідальності

Ринок обов'язкового страхування

Ринок ануїтету

 

•в-

S S

с

Кредитний ринок

Грошовий ринок

Ринок цінних паперів

Ринок

дорогоцінних металів і коштовного каміння

Валютний ринок

Ринок середньо- та довгострокових

фінансових кредитів

Ринок середньо- та довгострокових

міжбанківських кредитів

Ринок кредитів для комерційних цілей

та інших банківських послуг

Ринок короткострокових депозитно-позикових операцій (контокорент, кредитна лінія, овердрафт, онкольний кредит)

Ринок торговельно-комісійних операцій (факторинг) Ринок грошових сурогатів Ринок короткострокових міжбанківських кредитів Ринок трансфертних операцій (касові та розрахункові операції) Ринок вкладів у селенг

Ринок корпоративних цінних паперів Ринок державних цінних паперів Ринок муніципальних цінних паперів Ринки інших видів цінних паперів та похідних (спеціальних) інструментів ринку цінних паперів

Ринки золота, срібла тощо

Ринки певних інвалют

Ф'ючерсний ринок і ринок валютних

опціонів

Ринок валютних інвестицій

І

В.

>>

X

А в.

-

В. н

U

^

поділяють на організований* і неорганізований". Певні сегменти фінансового ринку (наприклад, ринок цінних паперів і валютний) поділяють на біржовий та позабіржовий*". За принципом повернення розрізняють фінансові ринки боргових зобов'язань і інструментів власності; за формою організації — організаційні і розподільні.

Один і той самий фінансовий актив може бути товаром кількох ринків. Унаслідок цього зазначені ринки (сегменти) тісно взаємо­пов'язані.

Грошовий ринок як сегмент фінансового ринку, на якому здійс­нюються короткострокові депозитно-позикові операції (терміном до одного року), обслуговує рух обігових коштів підприємств та орга­нізацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських ор­ганізацій, держави та населення. Об'єктом купівлі-продажу на гро­шовому ринку є тимчасово вільні кошти.

Інструментами грошового ринку є скарбничі та комерційні вексе­лі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позиковий процент.

Кредитний ринок як частина фінансового, на якому формуються попит і пропозиція на середньо- та довгостроковий позиковий капі­тал, виконує такі функції: по-перше, об'єднує дрібні, розрізнені гро­шові заощадження населення, державних організацій, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і формує великі грошові фонди; по-друге, трансформує кошти в позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва націо­нальної економіки; по-третє, надає позики державним органам і на-

* Організованим є фінансовий ринок, що функціонує за певними правилами, які встановлюють спеціальні фінансові установи: банки, ломбарди і фінансові біржі (фондова, валютна, дорогоцінних металів і коштовного каміння).

** Неорганізований фінансовий ринок є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші різноманітні фінансові інститути, фізичних та юридичних осіб.

*** Біржовий ринок пов'язують з поняттям фондової (валютної) біржі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку фінансових активів (цінних паперів, валюти), що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів. У розвинених країнах на біржу можуть потрапити не всі емітовані цінні папери, а лише гарантовані, що відповідають не лише вимогам лістингу, а й потребі суспільства у розвитку конкретної галузі національного господарства.

Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій з фінансовими активами (цінними паперами, валютою) поза біржею: наприклад, первинне розміщення і перепродаж цінних паперів емітентів, які не бажають потрапити на біржу.

селению для покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва. Кредитний ринок забезпечує нагромад­ження, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сфера­ми економіки.

Валютний ринок — це система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнарод­них розрахунків щодо валютних операцій*; зовнішньої торгівлі; на­дання фінансових послуг; здійснення інвестицій та інших видів діяль­ності, які потребують обміну і використання іноземних валют. На валютному ринку діє певний механізм, за допомогою якого встанов­люються правові та економічні відносини між споживачами і продав­цями валют. Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, на якому відбувається торгівля валютою на осно­ві попиту і пропозиції™.

До складових фінансового ринку належить також ринок цінних паперів, який у розвинених країнах є механізмом фінансування еко­номіки і барометром економічного та політичного життя. На ньому здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів, встановлюється ціна на них, формуються і урівноважуються попит та пропозиція.

Ринок цінних паперів (РЦП) — це специфічна сфера ринкових від­носин, де об'єктом операцій є цінні папери.

Завдання ринку цінних паперів полягає у створенні умов і забез­печенні якнайповнішого та якнайшвидшого переливання заощад­жень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони. Через ринок цінних паперів створюються грошові нагромадження кредит­но-фінансових інститутів, підприємств, держави, що спрямовуються на фінансування виробничих та невиробничих потреб.

Ринок цінних паперів охоплює операції з випуску і обертання ін­струментів позики, інструментів власності, а також їх поєднань і по­хідних. До інструментів позики належать облігації, векселі, сертифі­кати; до інструментів власності — усі види акцій, до гібридних —

* Стрижнем валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій. ** Як самостійна структура така торгівля широко функціонувала ще в період домо­нополістичного капіталізму. Нині в розвинених країнах операції з іноземною ва­лютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в окремих країнах збе­реглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині та Франції).

цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій, до похідних (деривативів) — варанти, опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цін­ні папери.

З огляду на викладене ринку інструментів позики як елементу рин­ку позикових капіталів (кредитного ринку) властива наявність пози­кового капіталу, тоді як ринку інструментів власності — власного ка­піталу, тобто часток (паїв) власників у власному капіталі компанії.

Широкий вибір інструментів ринку цінних паперів, умов їх випу­ску, погашення та виплати доходу, різні схеми торгівлі та зв'язків між суб'єктами ринку цінних паперів забезпечують максимальну мо­білізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл, швидкий перерозподіл та ефективне використання. Це визначає провідне міс­це цього елемента фінансового ринку у фінансовій системі та його вплив на соціально-економічний розвиток країни. В Україні випус­каються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх і зовніш­ніх державних позик, місцевих позик, облігації підприємств, казна­чейські зобов'язання, векселі, інвестиційні та ощадні сертифікати. Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. Первин­ний ринок випускає в обіг цінні папери на основі оголошення про емісію. Торгівля відбувається між емітентами, з одного боку, і інвес­торами та фінансовими посередниками — з іншого. Вторинний ри­нок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансови­ми посередниками, а також безпосередньо між фінансовими посеред­никами.

Страховий ринок є сферою грошових відносин, де об'єктом купів-лі-продажу є специфічний товар — страхова послуга (страховий за­хист), а також формуються попит і пропозиція на неї. Основними сегментами страхового ринку є страхування життя, відповідальнос­ті, ризиків і майнове.

Ринок дорогоцінних металів і коштовного каміння та інших об'єк­тів реального інвестування охоплює операції інвестування у предмети колекціонування (художні твори, антикваріат, нумізматичні ціннос­ті тощо), дорогоцінні метали і коштовне каміння та інші матеріаль­ні цінності. Пов'язана із цими об'єктами реального інвестування інвестиційна діяльність відбувається на спеціалізованих ринках: зо­лота, срібла тощо.

Ринок нерухомості має багато спільного з ринками фінансів, тому в системі фінансового ринку доцільно виокремити ринок інстру-

ментів нерухомості. Нерухомість (наприклад, житлову) як фінансовий інструмент можна застосовувати на фінансовому ринку як пасивно, так і активно. Завдяки швидкій зміні вартості об'єктів нерухомості певного типу вкладення коштів у придбання таких об'єктів може стати вигіднішим, ніж суто банківські операції. Вкладення коштів у нерухомість є надійним засобом проти інфляції. Ціни на нерухомість постійно підвищуються, що спричинює укладення спекулятивних угод з нерухомістю, концентрацію землі у власників, виведення земель­них ділянок з господарського обігу з метою спекуляції на підвищен­ні цін. Ринок нерухомості є системою економічних відносин, які ви­никають при вкладанні капіталу в об'єкти нерухомості та інших операціях з нерухомістю. Ці відносини формуються між інвесторами при купівлі-продажу нерухомості, іпотеці, здаванні об'єктів нерухо­мості в довірче управління, наймання тощо. Ринок нерухомості — це сфера вкладення капіталу в об'єкти нерухомості з метою отримання прибутку або придбання нерухомості в особисту власність. До неру­хомого майна належать земля, будинки, споруди, ділянки, у надрах яких є природні ресурси, лісові насадження, водні об'єкти.

При операціях купівлі-продажу нерухомості інвестори розгля­дають нерухоме майно не лише як товар, а насамперед як фінансо­вий актив, що може принести дохід через певний проміжок часу.

Нерухомість виробничого призначення є формою існування капі­талу, а нерухомість споживчого призначення — функцією доходу. У кожній країні існує власна класифікація нерухомості з метою опо­даткування. Наприклад, у США нерухомість поділяється на вироб­ничу, інвестиційну, споживчу та спекулятивну. Стосовно кожного з видів нерухомості складається особлива система стягнення податків. У Німеччині в системі оподаткування майна спеціально виокремлю­ється податок на нерухоме майно юридичних і фізичних осіб.

Точно оцінити інвестиційні активи, які існують в економіці, не­можливо. Проте можна стверджувати, що нерухомість, тобто земля і все, що на ній розміщене, є найбільшою частиною світового багат­ства та одним з найпривабливіших фінансових активів, вартість яко­го постійно зростає. Насамперед це характерне для вартості земель­них ресурсів. Розглянуті особливості нерухомості, а також те, що багатство найчастіше асоціюється саме з об'єктами нерухомого май­на, забезпечили необхідні умови для розвитку в ринковій економіці оподаткування операцій з нерухомим майном.

6.2. Суб'єкти фінансового ринку

Суб'єктами фінансового ринку є фізичні та юридичні особи, а та­кож фінансові посередники, які отримують в користування гроші клієнтів і повинні одержувати дохід у розмірі, що дає змогу задо­вольнити вимоги клієнтів і мати середню норму прибутку для цього виду діяльності.

Суб'єкти фінансового ринку поділяються на господарюючі; до-могосподарства; державу; місцеві органи влади, а за функціями — на емітентів; інвесторів (індивідуальних та інституційних); фінансових посередників; інститути інфраструктури ринку; державні регулюючі органи.

Надзвичайно важливу роль у системі фінансового ринку відігра­ють домогосподарства. Частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за наявності відповідного фінансового меха­нізму стати потужним джерелом економічного розвитку країни.

Якщо в середньому протягом року домогосподарства витра­чають менше, ніж заробляють, то господарюючі суб'єкти (підприєм­ства) — дещо більше, ніж отримують від продажу своєї продукції. Це пояснюється тим, що крім плати за ресурси ці суб'єкти повинні ще вкладати інвестиції (в основний капітал і товарно-матеріальні запа­си). Суб'єкти господарювання залучають необхідні для інвестицій фінансові ресурси за рахунок продажу на фінансовому ринку цінних паперів власної емісії.

Держава як суб'єкт фінансового ринку. Державний сектор пов'я­заний з економічною системою загалом через податки, державні за­купівлі й позики. Останній спосіб зв'язку держави з економічною си­стемою уряд здійснює на фінансовому ринку.

Державні витрати не завжди збігаються з податковими надход­женнями. У результаті виникає бюджетний дефіцит, що покрива­ється за рахунок позик, які здійснюються на фінансовому ринку шля­хом продажу облігацій уряду та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам. Якщо у держави виникає надлишок фінансових ресурсів, то уряд стає "чис­тим" постачальником коштів на фінансовий ринок.

Вплив держави на кругообіг фінансових активів на фінансовому ринку виявляється через таке джерело, як фіскальна політика. Підви­щуючи прямі податки, уряд може збільшити також обсяг коштів, що

вилучаються у домогосподарств. Останні, у свою чергу, змушені зме­ншувати або заощадження, або витрати на споживання. У будь-якому разі наслідком буде зменшення національного продукту як безпосередньо, тобто через зменшення доходів, отримуваних фірма­ми від продажу споживчих товарів, так і опосередковано, з огляду на зменшення обсягів заощаджень. А це означає також зменшення обся­гів інвестиційних засобів, які фірми можуть витратити на придбання капітальних благ. Зниження прямих податків стимулює збільшення як заощаджень, так і споживання, у такий спосіб позитивно вплива­ючи на збільшення національного продукту.

У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладенням капіталу. Як свідчить світова практика, усі розвинені країни використовують випуск державних цінних паперів як не-емісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету.

У кожній країні існує власна специфіка щодо емісії та розповсюд­ження державних цінних паперів, що зумовлюється особливостями історичного та економічного розвитку країни і ринку позикових ка­піталів, повноваженнями різних рівнів державного управління.

Державні облігації є свідоцтвами про надання їх власникам пози­ки держави в особі національного уряду та місцевих органів управ­ління. Облігації держава випускає з метою покриття державних вит­рат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, тому вони вважаються першокласними цінни­ми паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.

В Україні випуск та обіг облігацій передбачені гл. З Закону Укра­їни "Про цінні папери і фондову біржу" [23]. Згідно зі ст. 10 цього закону облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесен­ня її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не перед­бачене умовами випуску).

Чинним законодавством передбачається випуск облігацій двох видів: внутрішніх та зовнішніх державних і місцевих позик; під­приємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських позик приймає Кабінет Міністрів України, місцевих — місцеві ради народ­них депутатів.

Роль казначейських цінних паперів в управлінні державним бюд­жетом. Однією з базових умов досягнення політичної, економічної

та соціальної стабільності в державі є здійснення виваженої бюджет­ної політики, у тому числі прийняття та дотримання бездефіцитного державного бюджету. З цією метою країни з розвиненою ринковою економікою використовують випуск казначейських цінних паперів.

В Україні правові засади цього виду цінних паперів встановлені Законом України "Про цінні папери і фондову біржу".

Казначейськими зобов'язаннями визначаються цінні папери на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками коштів до бюд­жету і дають право на одержання фінансового доходу (ст. 15 Зако­ну). Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків Державного бюджету.

В Україні можуть випускатися такі казначейські зобов'язання: довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від од­ного до п'яти років) і короткострокові (до одного року).

Рішення про випуск довго- та середньострокових казначейських зо­бов'язань приймає Кабінет Міністрів України, короткострокових — Міністерство фінансів України.

Як свідчить практика багатьох країн, випуск окремих видів каз­начейських паперів може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень. Казначейство (міністерство фінансів) Вели­кобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитні сер­тифікати, які за бажанням їх утримувачів можуть бути або в будь-який час повернуті назад, або використані при сплаті податків. В останньому випадку за сертифікатами сплачуються підвищені від­сотки, завдяки чому стимулюється інтерес платників до попередньо­го внесення податкових платежів і зменшується можливість касових розривів між доходами та видатками бюджету.

Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск казначейських паперів кількох класичних видів. Залежно від строку та умов випуску казначейські цінні папери у США випус­каються у вигляді казначейських векселів (на 3, 6, 12 місяців), казна­чейських нот (на 2, 3, 4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20-30 років). Це дає можливість урядові США ефективно здійснюва­ти управління державним бюджетом, оперативно випускаючи інст­рументи, що становлять інтерес для фондового ринку.

В Україні відповідно до Порядку застосування векселів Держав­ного казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.96 № 689, вже застосовувалася практика випуску

спеціального виду казначейських цінних паперів — векселів Держав­ного казначейства на суму 5 та 10 тис. грн. Відсотки на вексельну суму не нараховувалися. Векселедавцем і платником за казначейсь­кими векселями було Головне управління Державного казначейства. Векселі видавались на пред'явника і термін платежу за ними не пови­нен був перевищувати одного року.

Казначейські векселі можуть використовуватись їх утримувачами з такою метою: для погашення кредиторської заборгованості за зго­дою відповідних кредиторів; розрахунків за вексельними сумами; продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законо­давства України; застави з метою забезпечення зобов'язань перед ре­зидентами згідно із законодавством про заставу; зарахування до спла­ти податків у державний бюджет за бажанням векселеутримувача.

Погашає казначейські векселі Головне управління Державного казначейства шляхом перерахування на рахунок пред'явників казна­чейських векселів коштів у розмірі відповідних вексельних сум; зара­хування казначейських векселів до сплати їх утримувачами податків до Державного бюджету України.

Місцеві позики є одним з важливих інструментів фінансування на­гальних суспільних потреб, таких як розвиток систем електро-, водо­постачання та каналізації, будівництво житла, розвиток транспорт­них мереж, будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я тощо. Як свідчить світовий досвід, можливість одержати значні додаткові фі­нансові ресурси для розвитку інфраструктури міст через випуск облі­гацій зумовлює високі темпи розвитку ринку муніципальних цінних паперів, суб'єктами якого є насамперед місцеві органи влади. Згідно з чинним законодавством України рішення про випуск облігацій при­ймають органи місцевого самоврядування. Структура й обсяги випус­ку місцевих позик залежать від грошової та фінансової ситуації, а та­кож від загального соціально-економічного становища у країні.

Суб'єктів фінансового ринку поділяють на прямих учасників і фі­нансових посередників.

Продавці й покупці фінансових активів (послуг) утворюють групу прямих учасників фінансового ринку, які здійснюють на ньому основні фінансові операції.

На ринку позикових капіталів функціонують прямі учасники фі­нансових операцій. Розглянемо основних з них.

Кредитори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які надають позику у тимчасове користування під певний відсоток.

Основною функцією кредиторів є продаж грошових власних і залу­чених активів для задоволення потреб позикоотримувачів у фінансо­вих ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть бути дер­жава (яка здійснює цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних ці­льових позабюджетних фондів), комерційні банки (які виконують найбільшу кількість кредитних операцій) і небанківські кредитно-фі­нансові установи.

Позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернен­ня і за певну плату у формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку є держава (яка отримує кре­дити від міжнародних фінансових організацій і банків), комерційні банки (які отримують кредити на міжбанківському кредитному рин­ку), підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою поповнення обігових коштів і формування інвестиційних ре­сурсів) і населення (у формі споживчого фінансового кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).

Основними (класичними) суб'єктами ринку позикових капіталів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють кошти підприємств, банків, населення, установ.

Розглянемо основних прямих учасників фінансових операцій, які діють на ринку цінних паперів.

Емітенти. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти є виключно продав­цями цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, які випливають з умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи державної влади і органи місцевого самовряду­вання) і юридичні особи, зокрема акціонерні товариства. Крім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатися цінні папе­ри, емітовані нерезидентами.

Інвестори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які вкладають кошти в різні види цінних паперів з метою одержання до­ходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами від­сотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Ін­весторів, які функціонують на фінансовому ринку, класифікують за такими ознаками: статусом — індивідуальні (окремі підприємства і

фізичні особи) та інституціональні (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами); метою інвестування — стратегічні (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельні (купують окремі види цін­них паперів виключно з метою отримання доходу); належністю до резидентів на національному фінансовому ринку — вітчизняні та іноземні.

На валютному ринку основними учасниками валютних операцій є такі.

Продавці валюти. Основними продавцями валюти є держава (що реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних ре­зервів), комерційні банки (які мають ліцензію на здійснення валют­них операцій), підприємства, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку власну валютну виручку за експор­товану продукцію), і фізичні особи (реалізують наявну у них валюту через мережу обмінних валютних пунктів).

Покупці валюти. Основними покупцями валюти є ті самі суб'єкти, що й її продавцями.

Розглянемо основних прямих учасників фінансових операцій, що діють на страховому ринку.

Страховики. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які реалізують страхові послуги різних видів (страхові продукти). Основною функцією страховиків на фінансовому ринку є здійснення всіх видів і форм страхування шляхом взяття на себе за певну плату різних видів ризиків із зобов'язанням відшкодувати суб'єкту страху­вання збитки при настанні страхового випадку. Основними страхо­виками є страхові фірми і компанії відкритого типу (надають стра­хові послуги всім категоріям суб'єктів страхування); страхові компанії і фірми — дочірні компанії у складі холдингової компанії (фінансово-промислової групи), створені з метою страхування пере­важно суб'єктів господарювання, які входять до її складу (збіг стра­тегічних економічних інтересів страховика і його клієнтів у цьому разі створює широкі фінансові можливості для ефективного вико­ристання страхових платежів) і компанії з перестрахування ризику (перестраховики), які беруть на себе частину ризику (або весь ризик) від інших страхових компаній (основною метою операцій перестра­хування є подрібнення великих ризиків для зменшення сум збитку, який відшкодовується первинним страховиком при настанні страхо­вого випадку).

Страхувальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ри­нку, які купують страхові послуги у страхових компаній і фірм з ме­тою мінімізації своїх фінансових втрат при настанні страхового ви­падку. Страхувальниками є юридичні та фізичні особи.

Посередниками у здійсненні страхування є брокери (від страху­вальника) і страхові агенти (від страховика).

На ринку золота (та інших дорогоцінних металів) і коштовного каміння основними прямими учасниками фінансових операцій є про­давці і покупці.

Продавці дорогоцінних металів і коштовного каміння. Такими продавцями можуть бути держава (реалізує частину свого золотого запасу), комерційні банки (реалізують частину своїх золотих авуа­рів), юридичні та фізичні особи (за потреби реінвестувати кошти, які раніше були вкладені в цей вид активів).