ІСІ закритого типу створюється на визначений строк і не викуповує цінні папери, емітовані ним, до моменту його ліквідації чи реорганізації. Цінні папери закритих і інтервальних ІСІ вільно обертаються на ринку цінних паперів.
У сучасному світі переважну більшість становлять відкриті ІСІ. У США серед відкритих ІСІ найпопулярніші так звані взаємні фонди грошового ринку (ВФГР), які вкладають акумульовані шляхом розміщення власних акцій кошти в інструменти грошового ринку — казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати. Перший ВФГР з'явився в США в 1971 р. Нині ці фонди є найбільш конкурентоспроможними фінансовими інституціями, на їхніх рахунках зберігається майже 40 % усіх заощаджень, вони продовжують приваблювати дедалі більшу кількість дрібних інвесторів.
Відповідно до законодавства в Україні можуть створюватись корпоративні інвестиційні фонди — це відкриті акціонерні товариства, які емітують прості іменні акції і провадять діяльність виключно із спільного інвестування, а також пайові інвестиційні фонди, які не є юридичними особами і створюються за ініціативою компанії з управління активами шляхом розміщення серед інвесторів випущених нею інвестиційних сертифікатів.
Пенсійні фонди — це юридичні особи, які у західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами і підприємствами з метою виплат пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.
В Україні відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" можуть створюватися пенсійні фонди трьох видів: відкриті, корпоративні та професійні. Відкритим є недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця і характеру їх роботи. Засновником корпоративного пенсійного фонду є юридична особа-роботодавець або кілька юридичних осіб-роботодавців. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками. Засновниками професійного пенсійного фонду можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, по-
в'язані за родом їх професійної діяльності, визначеної у статуті фонду. Особи, які управляють пенсійними активами, керуються інвестиційною декларацією пенсійного фонду, в якій відображені основні напрями інвестування коштів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами на фінансовому ринку. Інвестиційна декларація розробляється і затверджується радою фонду, а також обов'язково реєструється в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.
Страхові компанії — це установи, які забезпечують інвесторам страховий захист від різних ризиків та відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку. Угоди страхування, що укладаються з інвесторами, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Страхові компанії мають достатні довгострокові страхові резерви і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних ринках фінансових послуг провідних західних країн.
Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В Україні вони виникли на початку 20-х років XX ст. як державні госпрозрахункові підприємства, що перебували у віданні місцевих рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання населенню можливості зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.
Позиково-ощадні асоціації — це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. На Заході вони виникли майже 150 років тому, але справжнього розвитку дістали після Другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також вклади в державні цінні папери. Загалом позиково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житлового будівництва. Як правило, його послугами у західних країнах користуються переважно середні верстви населення.
Благодійні фонди — це установи, розвиток яких пов'язаний з низкою обставин: благодійність стала частиною підприємництва; створення благодійних фондів пояснюється бажанням власників великих особистих капіталів у разі передання їх нащадкам і дарування уникнути великих податків. Остання обставина — найважливіша і визначальна, оскільки дає змогу великим власникам приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком і податком на спадщину.
6.6. Державне регулювання фінансового ринку
Світовий досвід економічного розвитку свідчить, що висока якість фінансових активів підвищує ефективність ринку і тим самим стимулює економічний розвиток.
Добре відрегульований фінансовий ринок, по-перше, знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною; по-друге, це незамінний інструмент залучення до процесу економічного розвитку сумарного обсягу заощаджень населення. По-третє, високорозвинений фінансовий ринок підвищує динамічність економічної системи, що дуже важливо для схвалення населенням поступового переходу до ринкової економіки.
Фінансовий ринок — це сфера економіки, де відчувається найжор-стокіший політичний тиск, адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення й деякою мірою дезінформувати ринок. На фінансовому ринку навіть репутація учасника має свою ціну. Водночас інвестори намагаються віднайти можливість заробити і докладають багато зусиль, щоб отримати угоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Вони намагаються також обмежити конкуренцію між тими, кому надали капітал. І як часто трапляється, страждають найбільш беззахисні — дрібні, індивідуальні інвестори. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і потребує втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави має бути обов'язковим.
Методи регулювання банківської діяльності. Основним провідником кредитних відносин у суспільстві є банки. Перебудова кредитної системи України, що розпочалась у 1988 р., за метою і глибиною змін мала всі ознаки кредитної реформи.
Банківське регулювання — одна з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному законодавстві України.
Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність" [4], НБУ видає банкам ліцензію на кредитування юридичних і фізич-
них осіб. Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання вимог НБУ, що містяться в положенні про порядок ліцензування банків в Україні і положенні про кредитування. Власне ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій українських комерційних банків, діяльність яких відповідно до встановлених НБУ обов'язкових вимог не загрожувала б інтересам їх клієнтів.
Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів. На початковому етапі становлення РЦП регулювався багатьма державними органами — Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, НБУ. Нині основним регулятором є Державна комісія цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).
Модель, за якою почав формуватися РЦП в Україні, має універсальні та особливі риси. По-перше, вона включає низку елементів, що властиві РЦП інших країн (законодавче регулювання РЦП, законодавче закріплення переліку цінних паперів, державне регулювання випуску цінних паперів та інформація про ці випуски, публікація емітентами щорічного звіту, державне ліцензування посередницької діяльності, державний контроль за РЦП, заснування інфраструктур-них інститутів, наявність біржового та позабіржового сегментів на РЦП, інвестиційних фондів і компаній, обіг дематеріалізованих цінних паперів (електронний обіг). По-друге, існують відмінності, притаманні українському ринку (переважання первинного ринку, невелика питома вага ринку корпоративних облігацій, самокотирування цінних паперів тощо).
Моделі ринків цінних паперів різних країн значною мірою були результатом еволюції зазначених ринків, характер якої в кожному конкретному випадку визначався багатьма чинниками, у тому числі конкретно-історичними та національно-культурними. Водночас за змістом РЦП є сукупністю ринкових відносин щодо цінних паперів, що не залежать від особливостей різних країн.
Українська модель ринку цінних паперів запозичила багато універсальних ознак. Розглянемо найважливіші з них.
1. Законодавче регулювання ринку цінних паперів. Практично в усіх країнах, де існує РЦП, їх найважливіші аспекти регулюються законами. В ієрархії нормативно-правових актів закони посідають найвище місце. Вони мають більшу юридичну силу порівняно, наприклад, з актами державної виконавчої влади або актами, прийня-
тими органами, що підпорядковані законодавчій владі, але не є органами виконавчої влади (наприклад, Національний банк).
Законодавче регулювання найважливіших аспектів ринку цінних паперів має перевагу з багатьох причин. Як правило, закони приймаються на основі соціально-групового узгодження інтересів, у процесі їх обговорення й прийняття беруть участь представники різних соціальних груп.
Законодавче регулювання стабільніше, оскільки процедура зміни та скасування законодавчих положень трудомістка і пов'язана з великими витратами часу порівняно з процедурами скасування чи доповнення актів виконавчої влади. З метою впорядкування фондового ринку і підвищення дисциплінованості його учасників, підтримки довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава регулює ринок цінних паперів.
Основним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.
Система регулювання має виконувати такі функції: визначати ключові напрямки фондового ринку і роль його учасників; створювати для учасників ринку сприятливе законодавче та регулююче середовище; перешкоджати діям, які можуть призвести до дезорганізації та руйнування ринку, недобросовісної конкуренції і обману інвесторів, маніпуляції цінами і шахрайства з фінансовими ресурсами, у тому числі за довірчими операціями, і встановлювати відповідальність за ці дії.
Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за його діяльністю. З метою забезпечення єдиної державної політики у цій сфері створено спеціальний державний орган — ДКЦПФР.
2. Законодавче закріплення списку цінних паперів. Як правило, у законах, що регулюють діяльність на РЦП, створюються списки (переліки) цінних паперів, які визнаються законодавством конкретної країни як цінні папери. Такий перелік може бути вичерпним і відкритим. У першому випадку цінними паперами вважаються лише такі грошові документи, які прямо зазначені у переліку; у другому випадку крім зазначених прямо є й інші аналогічні їм документи.
В Україні існує вичерпний список цінних паперів, до якого входять акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облі-
гації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі та приватизаційні папери.
3. Державне регулювання випуску цінних паперів. Законодавством
України, як і законодавствами інших країн, на емітентів, що випус
кають акції та облігації в обіг, покладаються зобов'язання щодо ре
єстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск у певних
державних органах (в Україні — у ДКЦПФР).
Державне регулювання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників РЦП. З одного боку, це запобігає появі на ринку цінних паперів у вільному обігу сумнівних фінансових інструментів, а з іншого — сприяє тому, щоб інвестори могли приймати на цьому ринку зважені рішення.
Реєстрування передбачає, щоб емітенти надавали учасникам РЦП об'єктивну інформацію про своє господарське та фінансове становище. Встановлення режиму державної реєстрації відкритих випусків акцій та облігацій має на меті забезпечити цілісність ринкових взаємовідносин, підвищити довіру до РЦП з боку реальних і потенційних його учасників.
4. Публікація емітентом річних звітів. Інституційні емітенти, акції
яких перебувають у відкритому обігу на РЦП, згідно із законодавст
вом України, як і багатьох інших держав, зобов'язані публікувати річ
ні звіти про результати своєї фінансово-господарської діяльності.
5. Державне ліцензування посередницької діяльності. Посеред
ницька діяльність на РЦП практично в усіх країнах здійснюється на
основі ліцензій. Впровадження режиму ліцензування є своєрідним
встановленням монополії на виконання важливих посередницьких
функцій. Оскільки РЦП посідає важливе місце в системі фінансово
го ринку, а також значною мірою залежить від довіри багатьох його
учасників, держава висуває підвищені вимоги до суб'єктів підприєм
ницької діяльності (та їх службовців), які здійснюють на РЦП посе
редницьку діяльність. Це потребує насамперед наявності у керів
ників і службовців інститутів-посередників певної кваліфікації,
навичок та сумлінної поведінки.
Посередники на РЦП відіграють важливу роль, адже здебільшого від їх поведінки залежать ефективність ринкових взаємозв'язків і динамічність ринкових операцій. Посередники переважно виконують волю інвестора та емітентів і захищають їхні інтереси.
Як і в інших країнах, в Україні основною категорією посередників є брокери (торговці цінними паперами, що здійснюють діяльність на комісійній основі) і дилери (торговці цінними паперами, що
діють на комерційних засадах). Законодавством України регулюється і такий вид посередницької діяльності, як розміщення і випуск цінних паперів шляхом проведення відкритої підписки.
6. Державний контроль на ринку цінних паперів. Такий контроль є
одним з основних елементів моделі РЦП. Зазвичай цей контроль по
кладається на спеціалістів, уповноважених на таку діяльність орга
нами виконавчої влади. Завданнями таких органів є захист інтересів
інвесторів і публічних інтересів; забезпечення цілісності ринкових
взаємовідносин; реалізація законодавчих актів, що регулюють РЦП;
вжиття заходів підтримки порядку на РЦП та ін.
Державний контроль стосується всіх найважливіших галузей взаємовідносин, наприклад, нагляду за переміщенням контрольного пакета акцій, допуску та обігу на території країни іноземних цінних паперів, перевірки інформації про випуск цінних паперів, а також річних звітів емітентів.
7. Біржовий та позабіржовий сегменти ринку цінних паперів. Як
зазначалося, РЦП має два основних сегменти: біржовий і позабіржо
вий. Торгівля на фондових біржах здійснюється за певними правила
ми і стандартами. На позабіржовому ринку умови обігу цінних папе
рів, укладення та виконання угод за ними є більш вільними і менш
процедурними. Більшість операцій з цінними паперами здійснюєть
ся на позабіржовому ринку.
8. Саморегулівні організації на ринку цінних паперів. Як свідчить
світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається у тому
разі, якщо враховується принцип оптимальності державного регу
лювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише тоді,
коли це вкрай необхідно. В інших випадках вона делегує частину
своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об'єднуються
в саморегулівні організації (СРО).
В Україні діяльність СРО ринку цінних паперів здійснюється відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".
Згідно зі ст.1 цього закону СРО — це добровільне об'єднання професійних учасників РЦП, яке не має на меті одержати прибуток і створюється для захисту інтересів своїх членів та власників цінних паперів. Професійні учасники РЦП об'єднуються у СРО за видами професійної діяльності. Кожний учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з виконуваними ним функціями, дозволами або бути учасником однієї СРО.
Нині в Україні зареєстровано ДКЦПФР і діють 10 СРО. Найбільші з них за кількістю членів:
• Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (264 члени);
• Асоціація "Перша Фондова Торговельна Система" (174 члени);
• Київська міжнародна фондова біржа (175 членів);
• Асоціація "Південноукраїнська торговельно-інформаційна система" (149 членів).
Питання для самоконтролю
1. Функції фінансового ринку.
2. За якими ознаками класифікують фінансові ринки?
3. Позитивні та негативні наслідки глобалізації ринку капіталів для України.
4. Суб'єкти фінансового ринку.
5. Які фінансові інструменти використовують в Україні?
6. Види боргових та пайових фінансових інструментів.
7. Основні елементи ринкової інфраструктури.
8. Які установи утворюють інституційну базу ринку цінних паперів України?
9. Чому фондові біржі відіграють важливу роль у ринковій економіці?
10. Установи, що належать до фінансових посередників.
11. Чому необхідне державне регулювання фінансового ринку?
12. Які види державного регулювання здійснюються на українському ринку цінних паперів?
Завдання
Поняття "фінансова криза" тісно пов'язане з поняттям "фінансовий ринок". Проаналізуйте причини фінансових криз, що відбулися в недалекому минулому (азіатська криза 1997 p., російська криза 1998 p.). Запропонуйте заходи запобігання майбутнім фінансовим кризам (або пом'якшення їх наслідків) в Україні.
Розділ 7. Фінансовий контроль
7.1. Сутність і види фінансового контролю
Підвищенню ефективності функціонування фінансової системи та її складових сприяє фінансовий контроль.
З одного боку, фінансовий контроль є окремим типом у загальній системі контролю, що охоплює адміністративний, правовий, технічний, екологічний та інші спеціалізовані типи контролю. З іншого боку, фінансовий контроль є спеціалізованим видом управлінської діяльності й окремою сферою економічних знань, пов'язаною з вивченням господарських процесів і операцій з позиції законності, достовірності, господарської доцільності, забезпечення збереження коштів.
Об'єктивною основою фінансового контролю є контрольна функція фінансів, тобто органічно притаманна їм властивість управляти шляхом спостереження за формуванням, розподілом і використанням валового суспільного продукту.
Сутність фінансового контролю полягає у комплексному, органічно взаємопов'язаному вивченні законності господарських і фінансових операцій і процесів на основі використання фінансової звітності, бухгалтерського обліку, нормативної та іншої економічної інформації в поєднанні з дослідженням фактичного стану об'єктів контролю з метою забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів.
Об'єктом фінансового контролю є розподільні та перерозподільні процеси при формуванні й використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях економічної системи країни. До сфери фінансового контролю потрапляють практично всі операції, пов'язані з рухом господарських коштів і господарською діяльністю, тому в економічній літературі часто вживається термін "фінансово-господарський контроль".
Розрізняють такі види фінансового контролю: державний, аудиторський та внутрішньогосподарський. Ці види фінансового контролю виконуються у формах, що визначаються за певними ознаками. Так, за часом здійснення виокремлюють попередній, поточний і подальший контроль; за джерелами даних, що перевіряються, — документальний і фактичний; за методами виконання — ревізію (комплексну або некомплексну), перевірку, аналіз і обстеження (рис. 7.1).
Фінансовий
Правовий
Адміністративний
Типи контролю
Технічний
Екологічний
Санітарний
Інші
Позавідомчий
Види
фінансового
контролю
Державний
Відомчий
Аудиторський
Внутрішньогосподарський
Форми фінансового контролю
За часом здійснення
За джерелами
даних, що перевіряються
За методами здійснення
Попе-
ред-
Пото-
чний
Подальший
Доку-мен-таль-ний
Фактичний
Аналіз
Ревізія
Перевірка
Обстеження
Методичні прийоми контролю — формальна і арифметична перевірка документів, логічний контроль, суцільне і несуцільне, візуальне і моментне спостереження, зустрічна перевірка, зворотний перерахунок, інвентаризація, експертна оцінка та ін.
Рис. 7.1. Класифікація фінансового контролю за типами, видами і формами
Попередній контроль — це форма фінансово-господарського контролю, який здійснюється до початку господарських операцій. До нього залучаються майже всі органи, що виконують контрольні функції. Чітка організація обліку і попереднього контролю сприяє запобіганню зловживанням у використанні коштів, товарно-матеріальних цінностей.
Поточний (оперативний) контроль, що супроводжує здійснення господарських операцій, сприяє своєчасному виявленню відхилень у фінансово-господарській діяльності підконтрольного об'єкта.
Подальший контроль (контроль за фактом) здійснюють після господарських операцій. За допомогою такого контролю виявляють незаконне виконання господарських операцій, а також винних у цьому. Мета контролю за фактом — відшкодувати збитки, притягти винних до відповідальності, створити умови, що унеможливлюватимуть повторення зловживань.
Документальний контроль означає, що перевіряється достовірність, законність та господарська необхідність господарських операцій на підставі документів, у яких вони відображені. Контроль здійснюється за формою і змістом документів; шляхом зустрічних перевірок достовірності бухгалтерських операцій, зафіксованих у документах; взаємного контролю операцій і документів; аналітичними і логічними прийомами.
Фактичний контроль полягає у перевірці фактичної наявності коштів, основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, розрахунків, їх відповідності даним бухгалтерського обліку.
Фінансовий контроль як спеціалізований вид управлінської діяльності й особлива галузь економічних знань передбачає застосування різноманітних методичних прийомів (способів), які базуються на досягненнях суміжних наук (аналізу господарської діяльності, бухгалтерського обліку, статистики та ін.). Системність в обробці даних досягається комбінованим використанням різних методичних прийомів документального і фактичного контролю (табл. 7.1). їх застосування дає змогу всебічно аналізувати і синтезувати фактичний матеріал, з'ясувати послідовність дій суб'єкта контролю у складних господарських ситуаціях або в умовах невизначеності, встановити достовірність залучених джерел інформації.
Джерелами інформації для документального контролю є первинні документи; реєстри бухгалтерського обліку; дані оперативно-технічного обліку; форми звітності, планова, нормативна, проектно-
Таблиця 7.1 Методичні прийоми документального і фактичного контролю [33]
| Документальний контроль | Фактичний контроль |
| Формальна і арифметична перевірка документів Юридична оцінка відображених у документах господарських операцій Логічний контроль об'єктивної можливості документально оформлених господарських операцій Суцільне спостереження Несуцільне (у тому числі вибіркове) спостереження Зустрічна перевірка документів або записів в облікових реєстрах Зворотний розрахунок Оцінка законності й обґрунтованості господарських операцій за даними кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку Балансове порівняння руху товарно-матеріальних цінностей Порівняння, групування, розрахунки середніх і відносних показників та інші прийоми економічного аналізу | Інвентаризація Експертна оцінка справжніх обсягів і якості виконання робіт, обґрунтованості нормативів матеріальних витрат і виходу готової продукції, дотримання технологічних режимів (визначення обсягу виконаних робіт, контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво, лабораторний аналіз) Візуальне спостереження — безпосереднє обстеження і огляд складських приміщень, цехів Моментне спостереження — хронометраж, фотографія робочого дня, інші дії для фіксації окремих елементів виробничо-господарських процесів у певний період |
конструкторська та інша документальна інформація. Документи перевіряють за формою і змістом. Оцінюючи оформлення документів, слід виявляти правильність заповнення всіх реквізитів документа, наявність необумовлених виправлень, підчищень, дописок тексту і цифр, відповідність підписів посадових і матеріально відповідальних осіб. У разі потреби підпис особи в документі порівнюється з її підписом в інших документах, а якщо виникають сумніви, отримують або особисте підтвердження цієї особи, або звертаються до правоохоронних органів для призначення спеціальної експертизи. Перевірка документів за змістом полягає у критичній оцінці змісту документа.
Перевіряючи законність і доцільність господарських операцій, що відображені в первинних документах, необхідно з'ясувати, чи не суперечить їх зміст чинному законодавству і нормативним актам.
У разі виявлення незаконних господарських операцій контролер встановлює, за чиїм розпорядженням вони здійснені, а також розмір матеріальних збитків.
Достовірність господарських операцій, відображених у первинних документах, у разі потреби можна встановити шляхом зустрічних перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, з якими об'єкт, що ревізується, здійснював господарські операції.
При зустрічних перевірках первинні документи і облікові дані підприємства порівнюються з відповідними документами і даними організацій, від яких вони отримані або яким видані кошти і матеріальні цінності.
Виписки банку за різними рахунками підприємства в разі потреби порівнюються зі справжніми записами на цих рахунках в установах банку. Копії платіжних документів, що є на підприємстві, порівнюються з оригіналами платіжних документів, що зберігаються в установах банку.
Взаємний контроль операцій аналогічний перевірці документів, але при цьому вивчаються документи за операціями, які відбувалися в підрозділах одного й того самого підприємства. Аналітичні й логічні прийоми передбачають використання розрахункових, обчислювальних, логічних процедур при дослідженні змісту документів. Наприклад, під час арифметичної перевірки визначається правильність розрахунків у документах, у платіжних відомостях на виплату заробітної плати, відображених у касових звітах, підсумків та ін.
Існує три способи контролю документів — суцільний, несуціль-ний і комбінований. При суцільному способі перевіряють усі документи, пов'язані з видом операцій, що перевіряються, при несуцільно-му — лише частину спеціально відібраних документів. Комбінований спосіб означає, що частина документів перевіряється суцільним способом, а частина — несуцільним.
