Ризики, що беруться до страхування

У різних сферах господарської діяльності (промислове виробницт­во, інвестування, фінансова діяльність) можуть виникнути найхарак­терніші для них види ризиків, пропонованих до страхування на стра­ховому ринку. Разом з тим на практиці окремому виду діяльності властивий набір взаємно пересічних ризиків, що називається компле­ксом ризиків. Об'єднання ризиків за родом діяльності дає змогу про­аналізувати ситуацію з ризиками загалом, а також щодо конкретної галузі господарства.

Під промисловими ризиками розуміють загрозу завдання збитку підприємству і третім особам унаслідок порушення нормального ходу виробничого процесу, а також загрозу ушкодження або втрати виробничого устаткування і транспорту, руйнування будинків і спо­руд у результаті впливу таких зовнішніх чинників, як сили природи чи злочинні дії.

Для промислового виробництва найсерйознішим і таким, що ча­сто зустрічається, є ризик виникнення відмов у роботі машин і устат­кування, що може спричинити аварійну ситуацію.

Це може статися на промислових об'єктах у результаті подій та­кого характеру:

• природного — землетрус, повінь, зсуви, ураган, смерч, удар блискавки, шторм (на морі), виверження вулкана тощо;

• техногенного — знос будинків, споруд, машин і устаткування, помилки при його проектуванні або монтажі, злочинні дії, помилки персоналу, ушкодження устаткування при будівельних і ремонтних роботах, падіння літальних апаратів або їхніх частин та ін.;

• змішаного — порушення природної рівноваги в результаті техногенної діяльності людини.

До страхування приймаються ризики зазнати збитків від такого:

• вибуху в результаті витоку газу й утворення гарячої газоповітряної
суміші;

• пожежі;

• поломки машин і устаткування;

• завдання шкоди навколишньому середовищу у процесі вироб­ництва при витоках і викидах в атмосферу отруйних речовин, при пожежах, вибухах, забрудненні акваторії Світового океану і т. ін.;

• завдання шкоди персоналу внаслідок виникнення аварійної ситуації на підприємстві, від вимушеного безробіття в результаті зупинки виробництва;

• завдання майнової і фізичної шкоди третім особам у результаті вибуху або поширення отруйних речовин за межі підприємства;

• зменшення обсягів виробництва продукції, зупинки виробництва, прямих втрат прибутку і непрямих фінансових наслідків для підприємства внаслідок аварії або поломки устаткування.

Під екологічним ризиком розуміють імовірність настання цивільної відповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу, а також життю і здоров'ю третіх осіб. Він є складовою промислового ризику і може виникнути у процесі будівництва й експлуатації ви­робничих об'єктів.

Під шкодою навколишньому середовищу розуміють забруднення або знищення лісових, водних, повітряних і земельних ресурсів (на­приклад, у результаті пожежі або будівельних робіт), забруднення біосфери і сільськогосподарських угідь.

Шкода здоров'ю населення виражається у вигляді збільшення за­хворюваності і смертності.

Цивільна відповідальність за завдання в процесі виробництва шко­ди третім особам (юридичним і фізичним) виникає при аваріях, які справили шкідливий вплив на навколишню територію.

Наслідки аварії в цьому разі можна розподілити на найближчі (безпосередня шкода у вигляді руйнування будинків і споруд, забру­днення території, травмування і загибель людей та ін.) і віддалені (довгострокове забруднення ґрунту, водних та інших природних ре­сурсів і подальший вплив такого забруднення на здоров'я людей).

Інвестиційні ризики пов'язані з можливістю недоодержання або втрати прибутку під час реалізації інвестиційних проектів. Об'єктом ризику є майнові інтереси інвестора, який вкладає свої кошти.

Інвестиційні ризики включають різні за природою ризики і кла­сифікуються залежно від особливостей реалізації проекту і способу залучення коштів. У загальному випадку виокремлюють:

• кредитні ризики;

• ризики, що виникають на першій стадії інвестиційного проекту і пов'язані з можливим незавершенням проектувальної або будівельно-монтажної частини проекту, а також виявленням дефектів після при­ймання об'єктів в експлуатацію. Серед них виділяють технічні ризики, що включають сукупність будівельно-монтажних й експлуатаційних ризиків;

• ризик виявлення технічних помилок у проекті;

- ризики, що виникають внаслідок неправильного оформлення юридичних прав власності (або оренди) на земельну ділянку й об'єкти нерухомості, а також дозволу на будівництво;

- ризик перевищення кошторису внаслідок збільшення вартості будівництва;

 

• підприємницькі ризики, пов'язані з другою стадією інвестиційного проекту;

• міждержавні ризики.

Кредитні ризики пов'язані з можливим неповерненням суми кре­диту і відсотків за його обслуговування. Виникають з різних причин: незавершення будівництва, зміна ринкової і загальноекономічної си­туації, недостатня маркетингова підготовка інвестиційного проекту, надзвичайні події.

Для кредитора має значення не тільки сам факт повернення суми кредиту і відсотків, а й терміни повернення. Затримка призводить до фактичного зменшення прибутковості виданого кредиту, а з ураху­ванням інфляції й упущеної вигоди — і до збитків. Тому кредитори розрізняють ризик прямих збитків у разі неповернення суми кредиту або його частини, і ризик непрямих збитків, пов'язаний з економіч­ними наслідками для кредитора затримки з погашенням боргу. Фінан­совими заходами зниження кредитного ризику є одержання фінансо­вих гарантій і страхування.

Різновидом кредитного ризику є відсотковий ризик, що виникає в тому разі, якщо кредит отриманий під плаваючу процентну ставку, яка прив'язується до міждержавних фінансових кредитних інструме­нтів, що змінюють свою вартість у часі.

Відсотковий ризик виникає і тоді, коли відсоткова ставка за кре­дитом визначається залежно від зміни світових економічних показ­ників на дату одержання кредиту.

Технічні ризики супроводжують будівництво нових об'єктів і їх подальшу експлуатацію. Вони можуть бути складовою промисло­вих, підприємницьких і інвестиційних ризиків.

Серед технічних вирізняють будівельно-монтажні й експлуатацій­ні ризики:

• втрати або ушкодження будівельних матеріалів і устаткування внаслідок несприятливих подій — стихійного лиха, вибуху, пожежі, злочинних дій тощо;

• недоліки функціонування об'єкта внаслідок помилок при про­ектуванні і монтажу;

• заподіяння фізичної шкоди персоналу, зайнятому на будівництві об'єкта.

Ризик невиконання післяпускових гарантійних зобов'язань пов'яза­ний з можливими збитками підрядчика, що приймає на себе гаран­тійні зобов'язання із забезпечення його безперебійної експлуатації протягом гарантійного терміну.

Розрізняють внутрішні й зовнішні підприємницькі ризики. Зовнішні ризики пов'язані із завданням збитків і неотриманням підприємцем очікуваного прибутку внаслідок порушення своїх зобов'язань контра­гентами підприємця або з інших незалежних від нього причин.

Внутрішні ризики залежать від здатності підприємця організува­ти виробництво і збут продукції. На них впливають такі чинники: рівень менеджменту, собівартість, якість і надійність продукції, умо­ви збуту, реклама, організація післяпродажного сервісу, наявність оборотних засобів, клієнтура й ін.

Збиток від підприємницьких ризиків буває прямим і непрямим. Прямий збиток — це втрати основних і оборотних фондів, фізична шкода, заподіяна персоналу, фізична шкода і майновий збиток тре­тім особам (населенню й організаціям).

Непрямий збиток — це неотримання доходу (упущена вигода) внаслідок перерви в господарській діяльності з різних причин.

Підприємницькі ризики можуть бути викликані такими причинами:

• природні (стихійні лиха);

• катастрофи (падіння літальних апаратів і їхніх частин, аварії, вибухи палива, хімічних речовин тощо);

• знос будинків і споруджень, поломки машин і устаткування;

• помилки персоналу;

• злочинні дії;

• порушення контрагентами підприємця своїх зобов'язань за угодами;

• непередбачені витрати — судові й інші.

До страхування приймаються також фінансові і комерційні ризики.

Фінансові ризики виникають у процесі управління фінансами під­приємства. Найчастіше зустрічаються валютні, процентні і портфель­ні ризики.

Під валютними ризиками розуміють імовірність виникнення збитків від зміни обмінних курсів у процесі зовнішньоекономічної діяльнос­ті, інвестиційної діяльності в інших країнах, а також при одержанні експортних кредитів. До валютних ризиків належать операційний ризик (можливі втрати через зміну курсу валют), економічний ризик погіршення економічних показників роботи підприємства в національ­ній валюті і ризик при консолідації балансів компаній однієї про­мислової групи, що розміщуються в різних країнах.

Під процентними ризиками розуміють імовірність виникнення збитків у разі зміни процентних ставок за фінансовими ресурсами. Серед них виокремлюють:

• позиційний ризик, що виникає, якщо відсотки за користування
кредитними ресурсами виплачуються за плаваючою відсотковою
ставкою;

• портфельний ризик, що відображає вплив зміни відсоткових
ставок на вартість фінансових активів, таких, як акції й облігації.
При цьому вплив здійснюється не на окремі види цінних паперів,
а на інвестиційний портфель загалом;

• економічний (структурний) відсотковий ризик, пов'язаний із
впливом зміни відсоткових ставок на економічне становище
компанії в цілому.

Комерційні ризики пов'язані з можливістю недоодержання прибут­ку або виникнення збитків у процесі здійснення торговельних опера­цій внаслідок неплатоспроможності покупця в момент оплати товару; відмови замовника від оплати продукції; зміни цін на продукцію піс­ля укладення контракту; зниження попиту на продукцію.

Міждержавні ризики виникають при здійсненні підприємцями й інвесторами своєї діяльності на території іноземних держав. Дохід від бізнесу може зменшитися у разі несприятливої зміни політичної або економічної ситуації у країні. Втрата або зменшення доходу від бізнесу відбувається з різних причин, серед яких можна виокремити такі:

• зміна політичного ладу країни;

• експропріація або націоналізація об'єктів іноземної власності;

• знищення або ушкодження об'єктів власності в результаті воєнних дій і політичних заворушень;

• зміна загальногромадянського і спеціального видів законодавства (митного, податкового й ін.).

Для інвестора міждержавні ризики в цілому означають імовірність того, що об'єкти інвестицій будуть знищені або експропрійовані в ре­зультаті суспільно-політичних потрясінь або якщо різко погіршаться умови для інвестиційної або економічної діяльності в результаті зміни законодавчої бази.

Для підприємця міждержавні ризики означають можливість неви­конання укладених міжнародних контрактів, пошкодження або втрату майна, інвестованих у бізнес коштів.

Політичні ризики є найважливішою складовою міждержавних ри­зиків. Вони полягають у можливості недоодержання доходу або втрати власності іноземного підприємця або інвестора внаслідок зміни соціально-політичної ситуації у країні. Ці ризики виявляють­ся у вигляді таких подій:

• зміни у валютному законодавстві, що перешкоджають виконанню міжнародних контрактів або репатріації валютного виторгу;

• зміни юридичної бази, що ускладнюють здійснення підприєм­ницької діяльності;

• націоналізація або експропріація підприємств, створених за участю іноземних інвесторів;

• внесення змін в арбітражне право;

• воєнні дії, цивільні заворушення, що призвели до заподіяння шкоди майновим інтересам підприємців.

4.3. Форми організації страхових фондів і види страхування

Сучасні форми організації страхування як особливої сфери фі­нансових відносин і водночас специфічної форми підприємницької діяльності визначаються загальними принципами функціонування ринкової економіки. У свою чергу, реалізація цих принципів, що ві­дображається у формуванні структури видів страхування та формах організації страхових фондів, залежить від розвитку ринкових відно­син у кожній країні й від національних особливостей сфери підпри­ємництва. Розвинені ринкові відносини потребують розгалуженої системи страхування.

Ринкова економіка характеризується свободою і численними фор­мами підприємництва при збереженні за державою регулювання найважливіших загальних правил ринкового господарювання та особливих правил в окремих галузях. Це відображається в законо­давстві стосовно окремих видів діяльності, зокрема страхування. Та­ким чином, страхування як економічна категорія є інструментом регу­лювання ринкової економіки і водночас як вид діяльності є об'єктом регулювання з боку держави, що сприяє створенню впорядкованої структури страхового ринку (рис. 4.1). В Україні державний нагляд за страховою діяльністю згідно із Законом України "Про страхуван­ня" здійснює спеціальний уповноважений орган виконавчої влади.

Орган державного страхового нагляду

Недержавні страхові компанії

Спеціалізовані перестрахувальні компанії

 

Товариства взаємного страхування

Державні страхові компанії

 

Професійні оцінювачі страхових ризиків

 

Рис. 4.1. Структура страхового ринку

Страховий ринок функціонує за умови реалізації певних принци­пів. Основним принципом страхування в ринковій економіці є забез­печення конкурентності страхового ринку на основі демонополізації страхової діяльності. До об'єктів конкуренції страхових організацій належать умови мобілізації коштів страхувальників у страхові фон­ди, ефективність інвестування та досягнення високих кінцевих фінан­сових результатів. Саме конкуренція спонукає страхові організації в межах їх форм діяльності постійно розширювати асортимент страхо­вих послуг, удосконалювати систему їх оплати і підвищувати опе­ративність виплат страхового відшкодування.

Принцип забезпечення фінансової стабільності страхової органі­зації впливає на конкуренцію між страховими організаціями різних форм, коли безпідставно знижуються тарифи або здійснюється ризи­коване інвестування. Конкуренція в галузі страхування не повинна порушувати інтереси страхувальників, тому держава регламентує сферу страхового інвестування.

Принципом організації страхування є також забезпечення юридич­ного захисту учасників страхового фонду в разі настання страхово­го випадку незалежно від форми організації страхування. Цей прин­цип реалізується через механізм реєстрації страхових організацій, ліцензування всіх видів страхової діяльності та контроль з боку ор­гану державного страхового нагляду.

З урахуванням наведених принципів страхування класифікується за різними критеріями.

За формою власності страхові організації поділяють на державні (державний сектор страхування) і недержавні (комерційний сектор страхування).

За формою страхових фондів у страхуванні розрізняють само­страхування, централізоване і колективне страхування.

Самострахування базується на індивідуальній відповідальності й полягає у формуванні страхових фондів юридичними та фізичними особами у грошовій або натуральній формі. Недоліком розглядуваної форми страхування є неможливість створити страхові фонди необ­хідного розміру, оскільки це потребує вилучення з господарського обороту значних коштів. Самострахування є першою історичною формою страхування.

Централізоване страхування базується на державній відпові­дальності й фінансується із загальнодержавних коштів, зосереджених в окремих державних фондах (резервних фондах Кабінету Міністрів і регіональних державних органів влади). Особливість цієї форми стра­хування полягає в обмеженості об'єктів страхування (надзвичайні по­дії) і формуванні як грошових, так і майнових страхових фондів (дер­жавний резерв).

Колективне страхування ґрунтується на солідарній відповідаль­ності членів страхового фонду, який вони формують своїми внесками. Саме колективне страхування є основою страхового ринку у формі страхових фондів страхових компаній.

За формою залучення до страхування розрізняють добровільне та обов'язкове страхування (рис. 4.2).

Обов'язкове страхування

Загальнообов'язкове державне страхування (особове, соціальне)

 

Кошти стра­хувальника

Кошти страхувальників, застрахованих осіб, асигнування з бюджету

Рис. 4.2. Форми залучення до страхування і джерела формування страхових фондів

Добровільне страхування означає виникнення страхових відно­син лише на основі добровільно укладеної угоди (страхового поліса) між страхувальником і страховиком у разі можливої участі посеред­ників страхового ринку (страхового брокера, страхового агента). Воно є частиною цивільних правових відносин.

Добровільне страхування функціонує в разі дотримання таких принципів добровільного страхування:

• поєднання законодавчого регулювання страхової діяльності з боку держави з добровільним укладенням договору страхування кож­ним страхувальником;

• вибіркове охоплення страхуванням з огляду не лише на бажання страхувальника, а й на об'єктивні обмеження в укладенні договору страхування, які обумовлює страховик;

• добровільне страхування завжди обмежене терміном, передбаче­ним договором. Безперервність страхування досягається повтор­ним укладенням договору;

• добровільне страхування діє лише за умови оплати згідно з догово­ром (разовий внесок або періодичні платежі). Несвоєчасна оплата, що порушує умови договору, означає припинення страхових від­носин;

• страхове забезпечення за договором страхування залежить лише від бажання страхувальника і перебуває в межах страхової оцінки майна.

Добровільне страхування за деякими видами (особисте, медичне, пенсійне, протипожежне) існує паралельно з обов'язковою формою страхування і доповнює його, створюючи додатковий страховий за­хист страхувальника.

Обов'язкове страхування існує у сфері інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства загалом, тобто зумовлене суспіль­ною доцільністю. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законодавчих актів, що регламентують аспекти відповідного страхування: перелік об'єктів страхування; рівень страхової відпові­дальності; права та обов'язки сторін; встановлення тарифних ставок страхових платежів. Законодавчо також визначено страхові органі­зації, яким доручено обов'язкове страхування за його окремими ви­дами на основі укладення договорів між страховиком і страхуваль­ником.

Обов'язкове страхування передбачає деяку добровільність вклю­чення в категорію об'єктів страхування. Наприклад, окрема людина добровільно приймає рішення про початок роботи за спеціальністю, що передбачає обов'язкове страхування. Але цей вид страхування повністю охоплює конкретну категорію об'єктів страхування, якщо це передбачено законодавством. В Україні згідно із законодавством обов'язкове страхування існує у вигляді обов'язкового та загально­обов'язкового державного страхування.

Обов'язкове страхування здійснюється в межах договору обо­в'язкового страхування за рахунок коштів страхувальника і включа­ється в його валові витрати. Страховиком є організація, яку затвер­джено законодавчо. Такий вид страхування поширюється на окремі види професійної діяльності (військовослужбовці, працівники ор­ганів юстиції, державних контрольних органів, митники, донори та ін.), пасажирів громадського транспорту, власників транспортних засобів, а також на фінансові гарантії при транзитних перевезеннях підакцизних товарів через територію України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пенсійне, медичне, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; на випа­док безробіття; від нещасного випадку на виробництві) здійснюють спеціальні позабюджетні фонди (див. підрозд. 1.2 та 2.4), які фор­муються з коштів страхувальників, застрахованих осіб, асигнувань з бюджету.

За формою організації страхування розрізняють державне, недер­жавне, взаємне, співстрахування, перестрахування (рис. 4.3).

Страхування

Державне

Недержавне

Взаємне

Співстра-хування

Перестра­хування

 

Централізоване

(державні резервні

фонди)

Загальнообов'язкове соціальне

Тимчасова

втрата

працездатність

нещасні випадки

на виробництві,

на випадок

безробіття

Страхові компанії у формі господарських товариств:

• акціонерних;

• повних;

• командитних;

• з додатковою відповідаль­ністю

Товариства

взаємного

страхування

Рис. 4.3. Організаційні форми страхування

Державне страхування базується на державній відповідальності і в

умовах ринкової економіки обмежується виключно страховими га­рантіями, які надає держава через свої уповноважені органи. Дер­жавне страхування — це така організаційна форма, згідно з якою страховиком є держава в особі уповноважених на це організацій. У межах державного страхування держава монопольно здійснює окремі види страхування.

Особливість державного страхування полягає в економічній при­роді державних страхових фондів і здійснюється через бюджетні або позабюджетні цільові фонди, які формуються в межах державних фі­нансів. Джерелом цих фондів, як і державних фінансів загалом, є по­датки і обов'язкові відрахування юридичних та фізичних осіб до бю­джету і позабюджетних фондів.

Розрізняють такі види державного страхування: • централізоване за рахунок централізованого страхового (резервно­го) фонду, який створюється із загальнодержавних ресурсів у

натуральній та грошовій формах. Ресурси у натуральній формі — це постійно оновлювані запаси стратегічного значення, у грошовій — підпорядковані уряду централізовані державні фінансові резерви. Завдання централізованого страхового фонду, який є елементом загальногосподарського комплексу країни, полягає у страхуванні економіки країни від наслідків надзвичайних подій природного та техногенного характеру; • загальнообов'язкове соціальне за рахунок Фондів соціального страхування, які формуються, у свою чергу, за рахунок відрахувань роботодавців, що включаються до собівартості продукції та послуг (нарахування на фонд оплати праці), внесків найманих працівни­ків, асигнувань з державного бюджету, інших надходжень відпо­відно до законодавства.

Недержавне страхування базується на колективній відповідаль­ності. У цій формі страхування страховиком є приватний капітал у вигляді господарського товариства (найпоширенішою формою стра­хової компанії є акціонерне товариство), яке функціонує згідно з чин­ним законодавством і здійснює страхову діяльність. Страховий фонд товариства формується за рахунок його статутного капіталу, страхо­вих внесків і прибутку від страхової діяльності. Недержавне страху­вання за розмаїттям ризиків, що страхуються, і кількістю незалежних страхових компаній становить основу ринку страхових послуг.

Взаємне страхування ґрунтується на колективній відповідальнос­ті групи юридичних і фізичних осіб, що об'єдналися в товариство взаємного страхування, страховий фонд якого формується за раху­нок їх внесків. Товариство взаємного страхування належить до не-комерційних організацій (його основною метою не є отримання при­бутку). Кожний засновник товариства є членом-пайовиком і має право на страховий захист пропорційно до власного внеску. Після виплати страхового відшкодування страховий фонд товариства по­повнюється внесками його членів.

Співстрахування і перестрахування розглядаються у підрозд. 4.3. Види страхування вирізняють відповідно до класифікації об'єктів страхування, які є носіями страхового інтересу і належать до мате­ріальних чи нематеріальних явищ. Відповідно об'єкти страхування поділяють на класи: що мають вартість і що не мають вартості. В українському законодавстві (ст. 4 Закону України "Про страху­вання") як окремі об'єкти розрізняють особисте, майнове та страху­вання відповідальності. У законодавстві деяких країн з ринковою

економікою додатково як окремий об'єкт (галузь) страхування роз­глядається страхування економічних ризиків. Кожний об'єкт (га­лузь) страхування поділяється на підгалузі, що мають специфічні особливості ризиків, які, у свою чергу, так само мають різновиди (рис. 4.4).

Галузі страхування

І

І

 

Особисте страхування

Майнове страхування

Страхування відповідальності

Страхування

економічних

ризиків

 

Підгалузі

страхування

 

Страхування життя

Страхування

державного

майна

Страхування заборгованості

Страхування

ризику прямих

втрат

 

Страхування

від нещасного

випадку

Страхування

приватного

майна

Страхування

на випадок

відшкодування

заподіяної шкоди

Страхування

ризику непрямих

втрат

 

Медичне страхування

Страхування

орендного

майна

 

Пенсійне страхування

Страхування громадян на правах особис­тої власності

 

Протипожежне страхування

Рис. 4.4. Види страхування за галузями та підгалузями

Об'єктом особистого страхування є життя, здоров'я та праце­здатність людини. Воно поєднує ризикову та зберігальну функції — нагромадження платежів і видачу позики під заставу страхового по­ліса. У межах підгалузей цього виду страхування (життя, від нещас­ного випадку, медичного та пенсійного страхування) розрізняють страхування здоров'я громадян у поїздках за кордон, пенсій за віком або станом здоров'я, від нещасних випадків професійних груп, дітей і школярів, ритуальних послуг та ін.

За формою організації особисте страхування буває добровільним та обов'язковим, а залежно від чисельності застрахованих — інди­відуальним і груповим.

Медичне добровільне страхування є частиною системи суспільної охорони здоров'я і може фінансуватись за рахунок спеціальних стра­хових фондів, організованих, наприклад, за територіальним прин­ципом. Така організаційна форма страхування поширена у країнах з розвиненими ринковими відносинами і, безперечно, з часом буде реалізована в Україні у процесі здійснення медичної реформи.

Територіальний фонд медичного страхування формується за ра­хунок внесків фізичних осіб (розмір внеску залежить від стану здо­ров'я страхувальника), підприємств, розміщених на території, яку охоплює дія фонду, а також внесків місцевого органу влади, який є страхувальником для непрацюючих жителів району. Іншими слова­ми, у медичному страхуванні суб'єктами є фізичні особи, страхова медична організація і медичні заклади. Страхове відшкодування здійснюється у формі оплати медичної допомоги.

Об'єктом майнового страхування є страхування різних видів май­на, його підгалузі виокремлено залежно від форми власності майна. Для українського страхового ринку традиційними є такі види, як страхування сільськогосподарських культур і тварин, транспортних засобів, вантажу, особистого майна громадян.

Страхувальником майнового страхування може бути лише юри­дична або фізична особа (володар, розпорядник чи користувач май­на), яка має самостійний юридичний майновий інтерес.

Протипожежне страхування згідно із світовою практикою страхової діяльності є окремою підгалуззю страхування з огляду на його значення в підприємницькій діяльності. Розрізняють добровіль­не і обоє 'язкове протипожежне страхування. Особливість формуван­ня страхового фонду цього виду страхування полягає у спрямуванні до нього певного процента від суми договору майнового страхуван-

ня і договору страхування цивільної відповідальності, але в межах за­гального страхового фонду кожної страхової компанії. У структурі страхового фонду протипожежного страхування виокремлюється фонд пожежної безпеки, джерелом формування якого є процент відра­хування від суми страхових внесків за протипожежним страхуванням.

Страхування відповідальності страхувальника захищає як його інтереси, так і інтереси застрахованих. Страхувальник звільняється від відшкодування збитків третім особам. Особливість цього виду страхування полягає в укладанні страхового договору без визначен­ня конкретного застрахованого (особи чи суб'єкта господарювання). Застрахований і розмір відшкодування визначаються рішенням суду лише в разі настання страхового випадку, тобто при заподіянні шко­ди третій особі.

Найпоширенішим є страхування цивільної відповідальності влас­ників транспорту різних видів, яке поєднує умови особистого і май­нового страхування (відшкодування втрат здоров'я і пошкодження майна). Згідно із законодавством країни таке страхування є обов'яз­ковим чи добровільним залежно від виду транспортного засобу.

Перспективними для українського страхового ринку є такі види страхування відповідальності: позичальника за повернення кредиту, роботодавця, цивільної відповідальності підприємств, що є джере­лом підвищеної загрози, за забруднення довкілля, ядерної відпові­дальності, цивільної відповідальності виробників товарів та надава-чів послуг, професійної відповідальності (лікарів, митних брокерів, юристів та ін.), відповідальності ділового партнера.

Страхування економічних ризиків як окрема галузь страхування, доцільність якого доведена практикою господарювання розвинених ринкових країн, сучасним українським законодавством не передба­чене, але можливе. У страхуванні економічних ризиків розрізняють страхування від комерційних, технічних, правових, політичних ризи­ків і ризиків у фінансово-кредитній сфері.

У разі страхування комерційних ризиків об'єктом страхування є ін­вестування грошових і матеріальних ресурсів, результатом якого має бути отримання доходу, тобто підприємницька діяльність. Проявом ризику є неотримання очікуваного доходу. Конкретними і найпоши­ренішими видами страхування економічних ризиків є такі:

• страхування втрат прибутку від призупинення з різних причин процесу виробництва;

• страхування втрат доходу від невиконання партнерами договірних зобов'язань;

• страхування орендної плати від неможливості її отримання через страховий випадок;

• страхування рентної плати від припинення орендних відносин через страховий випадок;

• страхування відновлюваної вартості майна, якщо для цього потрібні будуть витрати, що перевищують вартість застрахованого майна.

Страхування технічних ризиків поширюється на всі види ризиків щодо створення та експлуатації підприємства.

Страхування фінансово-кредитних ризиків охоплює ті з них, що виникають внаслідок фінансової діяльності страхувальника. Це страхування:

• експортних операцій, у тому числі експортних кредитів;

• банківських кредитів від ризику неплатежів;

• банківської діяльності від заподіяння шкоди персоналом або внаслідок інших протиправних дій;

• валютних ризиків від нестабільності курсу валюти;

• від інфляції.