Розділ 5. Фінанси населення 6 страница

Існують такі види фінансово-господарської діяльності, порушен­ня в яких найімовірніші. У такому разі документи перевіряють суцільним способом. Наприклад, це операції з рухом коштів у касі, у підзвітних осіб, на рахунках у банку, дорогоцінних металів, інших особливо цінних речей. Несуцільний контроль характерний для ре­візії облікових записів і первинних документів у разі здійснення найбільш масових господарських операцій (руху товарно-матеріаль­них цінностей, нарахування заробітної платні та ін.). Саме в такій ситуації дуже важливим є підхід до вибірки і відбору первинних

документів. Науково обґрунтований відбір документів і облікових записів підвищує ймовірність виявлення порушень і недоліків, ско­рочує термін ревізій, знижує трудомісткість їх проведення. Наукові підходи до відбору документів виробляються на основі аналізу і уза­гальнення даних ревізійної практики. Аналіз свідчить, що з двох варіантів несуцільного спостереження при ревізії масових господар­ських операцій (перевірки частини документів за всі місяці періоду, який ревізується, або перевірки всіх документів за кілька місяців) доцільніший перший варіант.

У практиці контрольно-ревізійної роботи існують два варіанти вивчення документальної інформації: від первинних документів до реєстрів аналітичного і синтетичного обліку; від звітних, підсумко­вих показників до реєстрів синтетичного і аналітичного обліку і від записів у них — до первинних документів. Другий варіант раціо­нальніший, оскільки дає змогу на основі попереднього аналізу звіт­них показників та інших матеріалів найбільш вдало відібрати пер­винні документи і облікові записи, які необхідно докладно вивчити, зосередивши увагу на найімовірніших ділянках порушень і недолі­ків. А це дає можливість зменшити кількість документів, що переві­ряються, і терміни проведення ревізії.

У разі повної ревізії діяльності підприємств, установ, організацій найчастіше застосовують комбінований підхід — суцільний конт­роль касових та банківських операцій і несуцільний контроль доку­ментів, пов'язаних з іншими господарськими операціями.

Фактичний контроль передбачає вивчення справжнього стану об'єкта, що перевіряється, за матеріалами огляду його в натурі. За допомогою спеціальних прийомів фактичного контролю в разі потре­би встановлюють достовірність первинних документів і облікових записів. Іноді за бездоганно оформленими документами і записами криються розкрадання та інші зловживання. Методичні прийоми фак­тичного контролю мають на меті встановити реальний стан, обсяги і якість виконання робіт, справжнє здійснення господарських опера­цій, що відображені в документах.

Документальний і фактичний контроль доповнюють один одно­го, тому їх поділ на прийоми умовний. Наприклад, інвентаризація товарно-матеріальних цінностей або контрольне виміряння виконан­ня робіт обов'язково завершується порівнянням фактичних даних з обліковими. Зустрічна перевірка документальних даних постачаль-

ника і одержувача товарно-матеріальних цінностей часто супровод­жується перевіркою фактичної наявності цінностей у натурі на скла­ді одержувача.

Основним методом подальшого фінансово-господарського конт­ролю є ревізія. Вона ґрунтується на перевірці бухгалтерської і статис­тичної звітності, первинних документів, облікових реєстрів, фактич­ної наявності коштів і товарно-матеріальних цінностей. У Законі України "Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні" [13] ревізія визначається як метод документального контролю за фі­нансово-господарською діяльністю підприємства, установи, органі­зації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірні­стю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недостач, розкрадань, привласнення коштів і матеріальних цінностей, запобі­гання фінансовим зловживанням.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансо­во-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

За результатами ревізії складають акт, а результати перевірок оформлюють у вигляді довідки або доповідної записки про викона­ну роботу.

Висновки ревізій обґрунтовуються документально достовірними доказами. Матеріальну і юридичну відповідальність за виявлені по­рушення несуть конкретні особи. Вони встановлюють також розмір точних збитків від втрат, недостач, розкрадань матеріальних ціннос­тей і обґрунтовують виявлені системою докази (первинні документи, відомості інвентаризації, пояснювальні записки матеріально відпо­відальних осіб та ін.). Найважливішим етапом виконання контроль­ної роботи є розробка програми ревізії (перевірки), де визначаються період ревізії, її мета та основні питання, на яких слід зосередити увагу. На основі програми складають план проведення ревізії (пере­вірки) з визначенням конкретних завдань, періоду перевірки, вико­навців і термінів виконання ревізії.

Залежно від змісту програми ревізії поділяються на повні (комп­лексні) і неповні (некомплексні). Повні (комплексні) ревізії охоп­люють усю діяльність об'єкта контролю за певний проміжок часу. Критерій комплексності полягає насамперед у взаємопов'язаному контролі технічних, трудових, організаційних і фінансово-економіч­них показників, системному вивченні економіки підприємства (уста­нови, організації).

Комплексні ревізії є найефективнішим методом контролю, оскіль­ки передбачають всебічну перевірку виробничої і фінансово-госпо­дарської діяльності суб'єкта господарювання ревізійною групою кваліфікованих фахівців різного профілю. Комплексні ревізії здійс­нюють Рахункова палата, Контрольно-ревізійна служба, відомчі контрольно-ревізійні підрозділи, а також слідчі органи.

Неповні (некомплекснї) ревізії охоплюють один або кілька напрям­ків діяльності об'єкта контролю (наприклад, виробництво, збут, по­стачання), окремі види операцій (касові, розрахункові тощо), збереження і правильність використання різних видів засобів (основ­них засобів, товарів, грошей тощо). Неповні ревізії здебільшого здій­снюють податкові, митні органи, Антимонопольний комітет України, інші державні органи в межах їх компетенції за тими напрямками, які вони мають право контролювати, а також органи внутрішньо­господарського контролю, призначені керівником підприємства (установи, організації).

Важливим і складним є правове врегулювання і практичне зас­тосування правових норм щодо захисту комерційної таємниці під­приємств у процесі фінансового контролю. Поняття "комерційна таємниця" встановлене Законом України "Про підприємства в Укра­їні" [20]: це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною ін­формацією, управлінням, фінансами та іншими напрямками діяльно­сті підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передавання, поширення) яких може завдати збитків інтересам під­приємства. Основним документом, що визначає порядок і умови ор­ганізації охорони комерційної таємниці на підприємстві, є наказ ке­рівника на підставі ч. 2 ст. 30 закону, де зазначено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю, порядок їх захис­ту визначає керівник підприємства. Відомості, які не можуть бути комерційною таємницею, встановлюються постановою Кабінету Мі­ністрів України "Про перелік відомостей, що не складають комер­ційну таємницю" № 611 від 09.08.93. Згідно з цією постановою комер­ційну таємницю не становлять установчі документи, а також такі, що дозволяють займатись підприємницькою або господарською ді­яльністю; інформація з усіх встановлених форм державної звітності; дані, необхідні для перевірки нарахування і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюю­чих, їхню заробітну плату загалом і за професіями та посадами, про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і

обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізації продук­ції, що завдає шкоди здоров'ю, а також про інші порушення зако­нодавства України і розміри збитків від них; документи про плато­спроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю; ві­домості, які підлягають оголошенню згідно з чинним законодавством.

Підприємства зобов'язані надавати зазначені відомості органам державної виконавчої влади, а також контролюючим і правоохорон­ним органам. Згідно із Законом України "Про аудиторську діяль­ність" [3] відкриття бухгалтерської звітності, що становить комерцій­ну таємницю, для проведення аудиту і надання інших аудиторських послуг, здійснюється користувачами бухгалтерської звітності. Інши­ми словами, законодавство забезпечує доступ до переважної більшо­сті документів, необхідних для здійснення фінансового контролю, але водночас захищає підприємства від шкоди, яка може бути завда­на розголошенням комерційної таємниці та конфіденційної інфор­мації. Аналіз свідчить, що майже тридцять законів України мають окремі положення щодо захисту комерційної таємниці.

Наприклад, законами України "Про державну податкову службу в Україні" і "Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні" [13] передбачено, що їхні працівники зобов'язані зберігати комерцій­ну і службову таємницю; у Кримінальному кодексі України за на­вмисне розголошення комерційної таємниці передбачено покарання позбавленням волі на термін до двох років.

7.2. Державний фінансовий контроль

Державний контроль здійснюється в багатьох напрямках. Систе­ма контролю передбачає різні типи контролю — адміністративний, фінансовий, архітектурний, санітарний, технічний, екологічний, по­жежний та ін. Державний фінансовий контроль є окремою самостій­ною складовою загальної системи державного контролю і резуль­татом практичного використання державою контрольної функції фінансів.

Наведемо визначення сутності державного фінансового контро­лю: це система заходів забезпечення ефективного використання дер­жавних фінансових ресурсів в інтересах суспільства, які охоплюють

усі операції, пов'язані з рухом державних коштів, і здійснюються у відповідних формах за допомогою спеціальних методів.

Об'єктами державного фінансового контролю є грошові, розпо­дільчі процеси при формуванні й використанні державних фінансо­вих ресурсів в усіх рівнях і складових економіки України. До сфери державного фінансового контролю належать усі господарські опера­ції, що здійснюються з використанням державних коштів.

В умовах ринкових відносин зберігаються передумови існування державного фінансового контролю. Жодна держава не може від ньо­го відмовитись, оскільки такий контроль є однією з необхідних умов існування держави незалежно від того, які економічні відносини в ній панують.

Мало того, дослідження економічних передумов існування дер­жавного фінансового контролю дають підстави стверджувати, що у процесі розвитку ринкової економіки обсяги, сфера застосування, роль державного фінансового контролю не зменшуються, оскільки не зменшується його економічна база, тобто державні фінансові ре­сурси і грошові фонди (бюджетні та позабюджетні), які мають вико­ристовуватись в інтересах суспільства.

Контроль за збереженням і використанням власності — невідділь­не право власника, тому об'єктивною умовою і економічною базою існування системи державного фінансового контролю є державна вла­сність. В Україні державна власність загальнодержавна і комунальна. Державний фінансовий контроль не обмежується перевіркою вико­нання зобов'язань перед державою зі сплати податків і обов'язкових платежів юридичними та фізичними особами. Це лише один напря­мок контрольної діяльності. Аналіз зарубіжного і вітчизняного дос­віду розвитку фінансової системи держави свідчить, що в умовах ринку і приватної власності обсяги коштів і майна, що є державною власністю, не тільки не зменшуються, а й інколи збільшуються разом зі збільшенням національного багатства і ВВП. Через бюджетну си­стему й державні позабюджетні фонди в Україні акумулюється і роз­поділяється майже половина вартості ВВП. За статистичними дани­ми, в Україні через бюджетну систему і Пенсійний фонд у 1990 р. розподілялось 26,2 % ВВП, у 1993 р. — 38,6, у 1995 р. — 46,3, у 1996 р. — 35,8, у 1997 р. — 46,6, у 1999 р. — 35,4 %. Тому в нових еко­номічних умовах необхідно зміцнювати правову базу, удосконалю­вати організацію, методи і прийоми державного контролю, а також підвищувати його ефективність.

Роль, завдання й масштаби державного фінансового контролю без­посередньо пов'язані з поняттям економічної безпеки України, рівень якої необхідно підвищувати. Економічна безпека — це комплексний показник, що складається з таких елементів, як бюджетна безпека, бор­гова, зовнішньоекономічна, валютно-грошова, фінансово-кредитна, податкова, структурно-виробнича, господарсько-правова, інвестицій­на, паливно-енергетична та продовольча. Можна навести багато іс­нуючих нині загроз економічній безпеці України, але звернемо ува­гу тільки на такі, які можна або усунути, або принаймні зменшити за допомогою ефективної системи державного контролю. Такими за­грозами насамперед є недосконалість фінансово-бюджетної системи; неефективність системи контролю за використанням бюджетних коштів, податкової системи, що пригнічує виробництво і призводить до масового ухилення від сплати податків; недосконалість системи державного управління приватизаційними процесами, масові зло­вживання в цій сфері, вивезення за кордон дефіцитної стратегічної сировини; нелегальне вивезення з України капіталу; приховування значних валютних коштів за кордоном суб'єктами господарювання та фізичними особами; збільшення масштабів тіньової економіки; посилення процесів криміналізації; поширення корупції в управлінсь­ких структурах; збільшення кількості шахрайсько-економічних зло­чинів; недосконалість (іноді відсутність) законів, пов'язаних з регу­люванням тих чи інших нових економічних процесів і відносин, що виникають в умовах ринкового реформування.

Без дієвого державного контролю неможливо підвищити найваж­ливішу складову поняття "економічна безпека" — бюджетну безпеку, під якою слід розуміти реальний рівень забезпечення платоспромож­ності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного та місцевих бюджетів.

Бюджетна безпека має підтримуватись досконалою системою бюджетного обліку і контролю, ретельною перевіркою видатків, оскільки через бюджетну систему перерозподіляються значні кошти.

В установах і організаціях, які фінансуються за рахунок бюджет­них коштів, контролюючі органи часто виявляють такі порушення, як нецільове використання, нестача та привласнення коштів і мате­ріальних цінностей. Перевірки свідчать, що в умовах гострого дефі­циту бюджетних коштів практикується надання з місцевих бюджетів безвідсоткових позик суб'єктам господарської діяльності, переда­вання в оренду приміщень без справляння орендної плати і покрит­тя витрат, пов'язаних з користуванням комунальними послугами; трап-

ляються численні порушення при здійсненні взаємозаліків заборговано­сті; надмірність у використанні бюджетних коштів внаслідок завище­них обсягів і вартості виконаних ремонтних робіт і наданих послуг.

Стан державних фінансів потребує систематичного контролю за дотриманням органами державної виконавчої влади та місцевого са­моврядування режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат.

Посилення і вдосконалення державного фінансового контролю мають бути забезпечені на рівні законодавчої і виконавчої влади.

Як свідчить зарубіжний досвід, незалежно від рівня економічно­го розвитку і політичного устрою держави в багатьох країнах ство­рені органи державного контролю. На рівні законодавчої влади — це різні інститути парламентського контролю, на рівні виконавчої — система урядових контрольно-ревізійних органів. Органи державно­го контролю в зарубіжних країнах здійснюють контроль за витра­чанням державних коштів і використанням державного майна. Вони контролюють витрачання органами управління коштів, виділених на їх утримання та реалізацію державних програм, перевіряють ви­робничо-фінансову діяльність приватних фірм з виконання урядових замовлень. Наприклад, у Німеччині федеральна рахункова палата контролює також усі федеральні підприємства, страхові установи федерації, приватні підприємства з п'ятдесятивідсотковою часткою участі держави, решту організацій, якщо вони розпоряджаються державними коштами. Висока ефективність бюджетно-фінансового контролю в зарубіжних країнах зумовлена різними чинниками і на­самперед тим, що керівники вищих органів державного фінансового контролю призначаються і затверджуються парламентами на трива­ліший час, ніж терміни повноважень цих парламентів (у США — на 15 років, у Канаді — 10 років, у Німеччині, Австрії, Угорщині — на 12 років), і можуть бути звільнені з посади лише за рішенням парла­менту через професійну невідповідність чи здійснення певних зло­вживань; витрати на утримання контролюючих органів затверджу­ються окремою статтею державного бюджету [46].

Державний фінансовий контроль в Україні також здійснюється на рівні законодавчої і виконавчої влади. Органом парламентсько­го контролю є Рахункова палата, що підпорядковується Верховній Раді України. Виконавча влада здійснює контроль через державні органи влади — Державну контрольно-ревізійну службу (ДКРС), Державну податкову службу, Державне казначейство, Митну служ­бу, контрольно-ревізійні підрозділи міністерств та інші центральні

органи виконавчої влади, а також через місцеві органи влади — міс­цеві державні адміністрації. Бюджетний контроль, який виконують законодавчі й виконавчі органи влади, сприяє оптимізації фінансо­вої та бюджетної політики держави, стабільному надходженню кош­тів до бюджетної системи, раціональному і ефективному викорис­танню цих коштів в інтересах суспільства.

Державний фінансовий контроль має базуватися на принципах законності, об'єктивності, регулярності, системності, скоординова-ності та гласності (рис. 7.2).

Законність

Діяльність контролюючих органів згідно з нормами чинного законо­давства, які визначають їх функції, права, обов'язки і відповідальність

Об'єктивність

Забезпечення контролюю­чими органами неуперед-женого рівного підходу до всіх підконтрольних суб'єктів під час здійснен­ня контрольних дій, при узагальненні і реалізації результатів контролю

 

Регулярність

Здійснення заходів контролю всіма контролюю­чими органами на засадах планомірності в терміни, що регламентують контрольний процес

ДЕРЖАВНИЙ

ФІНАНСОВИЙ

КОНТРОЛЬ

Системність

Забезпечення контролю на всіх стадіях руху державних коштів у фінансовій і виробничій сферах шляхом створення відповідної організаційної системи контролю в країні

 

Скоординованість

Контролюючі органи координують діяльність з метою запобігання дублюванню перевірок і зайвого відволікання працівників підконтрольних органів; у разі потреби організову­ють спільні з іншими контролюючими органами ревізії та перевірки

Гласність

Висвітлення в засобах масової інформації основних результатів діяльності контролюючих органів з перевірок щодо дотримання законодавст­ва, викриття зловживань, запобігання неефективно­му, нецільовому викорис­танню державних коштів

Рис. 7.2. Принципи державного фінансового контролю

Суб'єктами державного фінансового контролю є контролюючі органи, наділені контрольними функціями згідно із законодавством України. Спеціалізованими органами контролю, що виконують ви­ключно контрольні функції, є Рахункова палата, ДКРС, контроль­но-ревізійні підрозділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Крім того, багато державних органів зобов'язані контролювати тільки окремі операції й напрямки діяльності; вони здійснюють фі­нансовий контроль разом з іншими покладеними на них функціями. До таких органів належать Державна податкова служба, Державне казначейство, Державна митна служба, Антимонопольний комітет, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд дер­жавного майна, Державна інспекція з контролю за цінами.

Розглянемо докладніше функції державного фінансового контро­лю окремих суб'єктів.

Рахункова палата — це орган контролю, який утворюється зако­нодавчим органом — Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй, діє самостійно і незалежно від інших органів держави.

Згідно із Законом України "Про Рахункову палату" [21] основне завдання Рахункової палати полягає в організації і здійсненні конт­ролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, а також у контролі:

• за витрачанням бюджетних коштів за обсягами, структурою та цільовим призначенням;

• за утворенням і погашенням внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначенням ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних і кредитно-фінансових ресурсів;

• за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, нау­ково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

• за дотриманням законності щодо надання Україною позик і еконо­мічної допомоги зарубіжним державам, міжнародним органі­заціям, передбачених у Державному бюджеті України;

• за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національ­ного банку України та уповноважених банках.

До функцій Рахункової палати належать контроль за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою України рішень, за виконанням Державного бюджету України, за фінансуванням за-

гальнодержавних програм, використанням за призначенням коштів загальнодержавних цільових фондів та позабюджетних фондів орга­нами виконавчої влади; ефективністю управління коштами Держав­ного бюджету Державним казначейством України, законністю і своєчасністю руху цих коштів у НБУ, уповноважених банках і кре­дитних установах України; інвестиційною діяльністю органів вико­навчої влади, виконанням рішень Верховної Ради України про надан­ня Україною зовнішніх позик і економічної допомоги; за дорученням Верховної Ради України перевірка кошторису витрат, пов'язаних з її діяльністю, а також діяльністю допоміжних органів і служб Президе­нта та апарату Кабінету Міністрів України; підтримання зв'язків з контрольними органами зарубіжних держав і укладення з ними уго­ди про співробітництво.

Рахункова палата має такі повноваження:

• здійснює експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяль­ності, що забезпечують контроль за використанням коштів загально­державних цільових фондів, позабюджетних фондів, а також за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів при реалізації загальнодержавних програм;

• здійснює фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, НБУ, Фонді державного май­на України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також у місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування, на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в тій частині їх діяльності, що стосується викорис­тання коштів Державного бюджету України;

• організовує і здійснює оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;

• здійснює комплексні ревізії і тематичні перевірки за окремими розділами та статтями Державного бюджету України;

• має право вимагати від керівників установ і організацій, що пере­віряються, будь-яку інформацію про фінансово-господарську діяльність.

Рахункова палата не має територіальних органів, тому в межах своєї компетенції може залучати до контрольно-ревізійної діяльнос­ті решту державних контролюючих органів та їх представників, а також має право на договірний основі залучати до ревізій і переві­рок недержавні аудиторські служби та окремих висококваліфікова­них спеціалістів.

Державна контрольно-ревізійна служба — це контролюючий ор­ган, який утворюється виконавчою владою держави, діє при Мініс­терстві фінансів України і підпорядковується йому.

Ця служба виконує контрольні функції, які полягають у здійснен­ні ревізій і перевірок:

• фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомст­вах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, у державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та державних валютних фондів;

• правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

• повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів.

Нині діяльність органів ДКРС зосереджується переважно на контролі за цільовим і ефективним використанням бюджетних кош­тів та їх збереженням, максимальним відшкодуванням збитків за ра­хунок винних посадових осіб, мобілізації платежів до Державного бюджету та інших надходжень, що не були відображені в обліку та звітності і встановлені перевірками (разом з правоохоронними орга­нами) діяльності суб'єктів господарювання недержавної форми вла­сності. У середньому більш як у 40 % випадків загальної кількості ревізій і перевірок виявляються факти незаконних витрат, недостач і розкрадань.

До складу ДКРС входять Головне контрольно-ревізійне управ­ління (ГоловКРУ) України, контрольно-ревізійні управління в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, а та­кож контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах, районах у містах (рис. 7.3).

До контрольно-ревізійних управлінь адміністративно-терито­ріальних утворень обласного рівня входять як відділи з контролю за певною сферою діяльності (освіта, охорона здоров'я, матеріальне виробництво тощо), так і територіальні відділи (районні та між­районні).

В інструкції ГоловКРУ України "Про порядок проведення ревізій і перевірок" [30] визначені основні завдання ревізій (перевірок) за та­кими групами установ, підприємств і організацій:

Головне контрольно-ревізійне управління України

"

Контрольно-ревізійні управління адміністративно-територіальних утворень обласного рівня

V

"

Г

і'

"

''

КРУ в АРК

КРУ в області (за 24 областями)

КРУ в Києві

КРУ в Севастополі

'

г

1

іг

V

Контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах, районах у містах

Рис. 7.3. Структура ДКРС України

• фінансові органи і органи Державного казначейства АРК, облас­тей, районів, міст Києва і Севастополя;

• бюджетні установи;

• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

• підприємства і організації державної та комунальної форм власності;

• підприємства і організації недержавного сектора економіки.

За першою групою основне завдання полягає в перевірці дотри­мання чинних нормативних актів щодо виконання бюджетів відповід­них рівнів, стану діяльності фінансових органів і органів Державного казначейства. Зокрема, ГоловКРУ України здійснює ревізію: