Як особливий елемент фінансової системи

4.1. Економічна сутність страхових відносин

Страхування — обов'язковий елемент виробничих відносин, зу­мовлений потребою забезпечення безперервності та стабільності від-творювальних процесів навіть у разі непередбачуваних ускладнень природного або техногенного походження. Своєчасне відшкодуван­ня в максимально повному обсязі заподіяних збитків гарантує без­перервність виробництва, оскільки запобігає згортанню діяльності через втрати основного або оборотного капіталу. Стабільність відтворювальних процесів підвищується завдяки додатковому інве­стуванню страхових ресурсів і, що важливо, посиленню економічної та соціально-психологічної впевненості підприємців у сфері під­приємництва, що стабілізує соціально-економічний стан суспільства загалом.

Історичний розвиток продуктивних сил свідчить, що страхуван­ня як особливі відносини виникло з метою захисту діяльності люди­ни від руйнівних природних сил. Але в міру розвитку товарного виробництва ризики дедалі більше пов'язувалися з виробничими відносинами людей, розширенням виробництва і техногенними фак­торами. Розвиток ринкових відносин посилив зазначені тенденції.

З ускладненням політичної організації світу збільшилася ймовір­ність виникнення соціальних, міжнаціональних і міждержавних конфліктів, внаслідок яких зазнають втрат як окремі підприємства, так і суспільство загалом. Імовірність таких конфліктів набуває все більшого значення з огляду на поглиблення міжнародних інтеграцій­них процесів. Розвиток міжнародних фінансових відносин, пов'яза­них з міждержавним торговельним оборотом та міждержавним пере­ливанням капіталів, супроводжується збільшенням міждержавних фінансових потоків, які потребують страхового захисту.

Страхові відносини виникли в суспільстві у процесі його історич­ного розвитку, оскільки суспільство завжди було змушене вживати запобіжних заходів забезпечення достатніх умов відтворення робо­чої сили та розширення виробництва, а якщо втратам запобігти не вдалося, то різними шляхами відшкодовувати заподіяні збитки. Так виникли економічна категорія страхового захисту від різних ризи­ків людини й суспільного виробництва і поняття страхового фонду.

Економічною сутністю категорії страхового захисту є страховий ризик і запобіжні заходи проти нього. Оскільки суспільне виробницт­во охоплює відтворення матеріальних благ і робочої сили, економіч­на категорія страхового захисту включає страховий захист власності підприємств і доходів населення. Основними ознаками економічної категорії страхового захисту є такі:

• імовірнісний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу;

• вираження втрат у натуральній або грошовій формі;

• об'єктивна необхідність компенсації втрат;

• реалізація заходів попередження та пом'якшення наслідків конкретної страхової події.

Страховий ризик має об'єктивний, закономірний характер, що зу­мовлюється періодичністю настання негативних проявів стихійних сил природи або суперечностей економічних відносин чи проблем техно­генного характеру, тобто умовами виробництва. Проте випадковий ха­рактер негативних явищ не є перешкодою до застосування методів їх прогнозування та реалізації заходів максимального згладжування нега­тивних наслідків, які є науковою базою категорії страхового захисту.

Матеріальним відтворенням економічної категорії страхового за­хисту є запаси матеріальних цінностей і грошові запаси, що створю­ють систему страхових фондів, які в сукупності становлять страхо­вий фонд суспільства.

У процесі історичного розвитку форма страхового фонду змі­нювалася від натуральної до грошової. Саме грошова форма страхо­вого фонду дає змогу відшкодовувати збитки будь-якого виду та розміру і забезпечує умови для страхування ризиків незалежно від їх галузевого походження, не створюючи для цього суто галузеві резер­ви матеріальних ресурсів.

Цільове формування окремих страхових фондів як за способом, так і за використанням дає підстави вважати страхування фінансовими від­носинами. Джерелом формування страхових фондів, як і інших грошових фондів, є перерозподіл національного доходу. Якщо страховий фонд

формується за рахунок чистого прибутку виробника, то його джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок валових витрат чи внесків на соціальне страхування або заробітної плати, то його джерелом є необ­хідний продукт. У першому випадку спостерігається страховий захист виробника, у другому — страховий захист виробника і населення.

Валовий внутрішній продукт у результаті використання (розпо­ділу та перерозподілу) розпадається на фонди споживання і нагро­мадження. Страхові фонди в частині страхових виплат на відшкоду­вання збитків належать до фондів споживання, а невикористана в поточному році частина страхових фондів надходить до фонду на­громадження і включається в національне багатство держави.

Основними принципами функціонування страхових фондів є такі:

• наукова обґрунтованість на основі оцінювання ризику;

• комплексність відшкодування різних видів ризиків ресурсами одного фонду;

• урахування галузевих особливостей власності, що страхується;

• урахування особливостей суб'єктів власності, яким вона належить і які її страхують;

• різноманітність організаційних форм страхового фонду для забез­печення різнобічності страхування;

• державне регулювання страхової діяльності як специфічного виду діяльності на ринку страхових послуг.

Особливість страхового фонду полягає у неможливості точно ви­значити розмір фонду за окремий період, оскільки всі чинники втрат мають імовірнісний характер і їх можна лише передбачити. При цьо­му неможливо визначити матеріальний склад втрат: це можуть бути як засоби виробництва, так і готовий продукт, призначений для спо­живання. Однак превентивні заходи запобігання страховому випадку знижують імовірність як настання негативного явища, так і втрат від нього. Тим самим оптимізуються ресурси страхового фонду і створю­ються умови для використання його як джерела нагромадження фінансових ресурсів.

Мобілізація ресурсів у страховому фонді сприяє економічному прогресу суспільства. Швидке відшкодування збитків виробника в межах цільового страхового використання створює умови для безпе­рервності виробництва та збільшення ВВП. Залишок страхового фонду є суттєвим джерелом інвестицій в економіку.

Страховий захист підприємництва і окремої людини шляхом створення страхового фонду здійснюється в межах специфічних від­носин — страхових.

Страхування (страхові відносини) — це сукупність замкнених пере-розподільних відносин щодо захисту всіх форм майнових інтересів юридичних і фізичних осіб при настанні певних подій (страхових ви­падків) за рахунок грошових фондів, що формуються з їх страхових внесків.

Таким чином, об'єктом страхування (страхових правовідносин) є страховий (майновий) інтерес страхувальника як суб'єкта страхо­вих зобов'язань стосовно предмета страхування. У Законі України "Про страхування" [22] об'єктом страхування визнається законний майновий інтерес страхувальника, що не суперечить законам країни, з якою пов'язаний цей інтерес і на території якої здійснюється стра­хування. Страховий інтерес повинен відповідати таким умовам: мати майновий характер, що дає змогу здійснити його грошову оцін­ку, і бути юридичним, тобто виходити з конкретних правовідносин. З урахуванням залежності майнового інтересу страхувальника від розміру ризику, який загрожує предмету страхування, об'єктом стра­хування можна визначити також сам ризик у його кількісній оцінці.

Сутність страхування як економічної категорії виявляється в особ­ливих інтересах та взаємодії учасників страхових відносин — суб'єктів таких відносин.

Суб'єкти страхових відносин (правовідносин) є учасниками дого­вірних відносин щодо виконання страхових зобов'язань — страхо­вик, страхувальник, застрахований і отримувач страхового відшко­дування (вигодонабувач). Крім того, багато операцій здійснюються через учасників страхового ринку (посередників): страхових агентів і брокерів (прямі посередники) і непрямих посередників.

Страховиками в Україні є юридичні особи — резиденти різних форм підприємницької діяльності, включаючи державні організації, що мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Сферою функціонування страховика може бути лише страхування, пере­страхування, фінансова діяльність з формування та використання страхових резервів і розміщення страхових резервів з метою отри­мання інвестиційного доходу.

Страхувальник — це юридична або фізична особа, яка укладає зі страховиком договір страхування, зобов'язана заплатити страхови­ку страхову премію (плату за страхування) і має право вимагати страхову виплату в межах договору страхування. Обов'язком стра­хувальника протягом дії страхової угоди має бути також правильне

ставлення до об'єкта страхування, а в разі настання страхового ви­падку — сприяння зменшенню розміру втрат.

Застрахований — це фізична особа, про страхування якої укладе­но страхову угоду між страхувальником і страховиком. Страхова уго­да передбачає страхові випадки, пов'язані з умовами життя застрахо­ваного. Застрахований може бути водночас страхувальником.

Отримувач страхового відшкодування (вигодонабувач) — це юридична або фізична особа, якій відповідно до умов страхування надано право отримати страхове відшкодування. Законодавством України отримувачем визнається страхувальник, застрахований, особа, яка довела прямий чинний зв'язок своїх втрат зі страховим випадком, або інша (третя) особа, зазначена в договорі страхування. При складанні договору на пред'явника отримувачу необхідно дове­сти, що він є носієм страхового інтересу.

Страховий агент — це фізична або юридична особа, яка діє за дорученням страховика в межах наданих повноважень і одержує ви­нагороду у вигляді комісійної плати. Як правило, страховий агент є представником лише однієї страхової компанії.

Страховий брокер — це фізична або юридична особа, яка здійс­нює посередницькі операції на страховому ринку на засадах підпри­ємницької діяльності від власного імені й має повну інформацію про кон'юнктуру страхового ринку. Страховий брокер представляє інте­реси страховика або страхувальника.

Непрямі посередники (актуарій, аварійний комісар, сюрвеєр, аджастер* та ін.) — це фізичні особи (експерти і спеціалісти з розра­хунків страхових тарифів, встановлення та оцінки страхових збит­ків), що діють на основі угоди зі страховиком.

Інтерес учасників страхування полягає в поєднанні суперечності між об'єктивною необхідністю створення страхового резерву для підприємництва (у юридичних осіб) або для підтримки стабільності споживання (у фізичних осіб) і небажанням відволікати фінансові ресурси зі сфери виробничої діяльності чи суттєво зменшувати по­точне споживання. Зазначена суперечність вирішується через запро­вадження солідарної відповідальності учасників страхування шляхом створення замкненого страхового фонду, який формується з внесків

* Сюрвеєр — експерт, який за дорученням страхувальника або страховика здійснює огляд суден і вантажів, що підлягають страхуванню, а також дає висновок про стан майна у разі його пошкодження.

Аджастер — експерт з оцінки вартості майна, який бере участь у вирішенні спірних питань між страхувальником і страховиком.

усіх його членів, а відшкодування здійснюється в міру потреби шля­хом перерозподілу загального фонду лише тим з них, для кого на­став страховий випадок. Таким чином, страхування пов'язане з імо­вірним рухом грошової форми вартості, а його природа зумовлена виробничими відносинами з приводу виробництва і розподілу матеріальних благ.

Економічний інтерес організаторів страхування полягає в отри­манні прибутку від функціонування страхового фонду. Іншими слова­ми, усі учасники страхового фонду вступають між собою в економічні відносини: вони внесками формують фонд і в разі потреби одержують з нього гроші, а організатори страхування розпоряджаються прибут­ком. Відповідно економічний зміст категорії страхування полягає в солідарному відшкодуванні збитків, що дає змогу пом'якшувати наслідки негативних явищ, а страхові відносини мають фінансовий характер.

Об'єктивна економічна необхідність застосування категорії страху­вання в суспільному виробництві найповніше виявляється в ринкових умовах господарювання, яким притаманна майнова відокремленість виробників. Якщо держава не має важелів адміністративного впливу на кожний суб'єкт господарювання і не може маневрувати всіма фінансовими ресурсами на рівні галузей і територій, страхування стає сферою діяльності окремих юридичних і фізичних осіб.

У міждержавних економічних відносинах страховий захист су­веренних партнерів і партнерів з відокремленим майном можливий лише методами страхування.

Об'єктивні специфічні ознаки економічної категорії страхування полягають у такому:

• страхуванню, як і категорії фінансів, властиві перерозподільні відносини при формуванні й використанні страхового фонду;

• страховий ризик має ймовірнісний характер, що обґрунтовує необхідність страхового захисту за допомогою спеціального страхового фонду;

• страховий фонд і страхова спільнота формуються спільними діями страховика і страхувальників;

• імовірний розмір втрат, що різниться за роками, спричинює потребу резервування частини страхових внесків у запасному страховому фонді, що використовується при відхиленні страхових виплат від середньорічного рівня;

• індивідуальні та групові страхові інтереси формуються як при створенні, так і при використанні страхового фонду;

• відповідальність усіх страхувальників за втрати має солідарний характер;

• розподіл відшкодування лише на страхувальників цього фонду і за видами страхування замкнений;

• перерозподіл втрат у просторі й часі означає відшкодування там і тоді, де реалізувався ризик і виник страховий випадок;

• повернення мобілізованих страхових внесків у масштабі одного фонду: сума нетто-платежів за певний період дорівнює розміру страхових виплат за той самий період;

• страховій діяльності за рахунок страхових внесків страхувальників властива самоокупність, тобто за характером функціонування страховий фонд комерційний.

Оскільки страхування є однією з форм фінансових відносин, то ця економічна категорія має спільні риси з категорією фінансів, проте між ними існують і відмінності. Найголовнішою спільною ознакою для них є грошові відносини щодо формування і використання ці­льового грошового фонду на основі певних принципів, законодавчо закріплених відповідними документами.

Від категорії фінансів категорія страхування відрізняється тим, що є підпорядкованою, а тому більш обмеженою в економічних відноси­нах. Це виявляється переважно в перерозподільних відносинах страху­вання і фінансів. Страхуванню притаманні замкнені перерозподільні відносини між його учасниками, що зумовлено солідарною відпові­дальністю за ризик (солідарним розподілом суми втрати між усіма членами замкненої страхової спільноти). Замкненість перерозподіль­них відносин означає, що використання страхового фонду обмежене сукупністю суб'єктів, які його сформували, тоді як фінансові відно­сини не мають такої чіткої визначеності між сукупністю тих, хто формує грошові фонди, і тих, хто бере участь у їх розподілі. Наприк­лад, у формуванні фінансів бюджету бере участь усе населення, а виплати з бюджету отримують окремі категорії громадян.

Категорії страхування фінансів різняться також формою страхо­вих фондів. Якщо фонди у сфері фінансів мають лише грошову фор­му, то у страхуванні створюються і грошові страхові фонди, і стра­хові фонди у формі запасів матеріальних ресурсів. Таким чином, якщо для фінансових відносин умовою існування завжди є рух кош­тів, то страхування може відбуватися в натуральній формі.

Існує певна специфіка і в характері руху грошових потоків у страхуванні. Тут при мобілізації ресурсів страхового фонду і його використанні такий рух підпорядкований ступеню ймовірності

завдання шкоди. Що ймовірніший ризик, то більшим є страховий внесок і розмір відшкодування, але тільки в разі фактичних збитків. У суто фінансових відносинах переважає плановий аспект функ­ціонування цільових грошових фондів, що полягає у плануванні над­ходжень до цього фонду.

Страхування наближається до категорії "кредит" властивістю по­вернення ресурсів страхового фонду. Це стосується насамперед адрес­ного формування фондів страхування життя окремим страхуваль­ником, які повертаються платнику або його спадкоємцям. Кредитний характер страхування проявляється також при розрахунку розміру страхових внесків. Так, розрахунок нетто-ставки (ціни страхової послу­ги) базується на методичному підході, згідно з яким за тривалий розрахунковий період (5-10 років) загальна сума нетто-платежів (стра­хових внесків) за сукупністю страхувальників повертається їм у вигляді страхового відшкодування в разі настання страхового випадку.

Сутність самостійної категорії страхування виявляється також в її функціях у системах фінансових і виробничих відносин у процесі го­сподарювання (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 Зміст функцій страхування в системах фінансових і виробничих відносин

 

Функції страхування в системі відносин
фінансових	виробничих
Ризикова Попе­реджу­вальна	Основна функція страхування, при виконанні якої грошова форма вар­тості перерозподі­ляється між учасни­ками страхування у зв'язку з наслідками страхових випадків Виділення у страхо­вому фонді окремого фонду превентивних заходів для фінансу­вання дій страховика щодо зменшення страхового ризику	Забезпечення неперервності та збалансованості суспільного виробництва Формування спеціалі­зованого страхового фонду	Компенсація збитків виробників через нега­тивні явища різного походження; участь тимчасово вільних коштів страхового фонду в інвестиційній діяльності, у формуван­ні бюджетних ресурсів Створення запасних і резервних фондів виробництва і соціаль­ного захисту населення накопичувально-ризико-вої природи, які, крім еко­номічного результату своєї діяльності, ство­рюють психологічний

Закінчення табл. 4.1

 

			клімат захищеності сфери бізнесу і населення, є ресурсною базою і гарантією інвестиційної діяльності у країні загалом
Зберігаюча	Нагромадження	Відшкодування збит-	Реалізується між
	грошей в індиві-	ків і особисте матері-	учасниками
	дуальному фонді	альне забезпечення	страхового фонду
	страхувальника	громадян	в межах укладених
	(притаманне окре-		ними договорів та
	мим видам страху-		державного регулю-
	вання, наприклад,		вання страхової
	страхуванню життя).		діяльності шляхом
	Ця функція набли-		відшкодування
	жає страхування		збитків. Розмір
	до категорії кредиту		відшкодування збитків кількісно визначає категорію страхового захисту
Контрольна	Цільове формування	Мінімізація	Специфічні
	та використання	та попередження	виробничі відносини
	ресурсів страхового	втрат	між страхувальником
	фонду при		і страховиком щодо
	реалізації зазначених		створення технічних
	функцій,		умов для запобігання
	що контролюється		втратам. Страховик
	згідно із законо-		вкладає кошти
	давством про стра-		в технологічний
	хову діяльність		захист виробництва
	страхувальника		страхувальника з метою зменшення страхового ризику (контрольні та захисні прилади). При цьому економічним обгрунтуванням дій страховика є порів­няння вартості захо­дів зі зниження ризи­ку з розміром страхо­вого відшкодування в разі настання страхового випадку

Економічна сутність, зміст і функції страхування перетворюють його на особливий фінансовий інструмент, об'єктивно необхідний у ринковій економіці. Розвиток страхового ринку, на якому реалізу­ються страхові відносини у вигляді страхової діяльності як особли­вої сфери підприємництва, сприяє підвищенню темпів економічного зростання країни.