Розділ 2. Державні фінанси 4 страница

Державний кредит як економічна категорія є багатовимірним і складним явищем, якому притаманні як позитивні, так і негативні аспекти (табл. 2.2).

З даних табл. 2.2 випливає, що державний кредит може мати протилежні наслідки в коротко- та довгостроковому періодах і здійс­нювати стимулюючий або руйнівний вплив на економіку країни. Адже поряд зі зменшенням ризиків борг, розрахований на погашен­ня в надто короткий строк, призводить до підвищення відсоткових ставок та ризику неплатежів, стимулюючи внутрішній попит й еко­номічний розвиток загалом, збільшення державного зовнішнього боргу та його обслуговування одночасно посилює тиск на націо­нальну валюту та валютні резерви; у разі надмірного використання кредиту на споживчі цілі призводить до неплатоспроможності дер­жави або значного скорочення її видатків на фінансування соціаль­но-економічних програм і збільшення в майбутньому рівня опо­даткування. Нераціональна структура залучення іноземних позик (значна питома вага короткострокових позик) може спричинити ва­лютні та біржові кризи; значна заборгованість офіційним кредито­рам перешкоджає реалізації незалежної економічної політики.

Нещодавні кризи на світових ринках капіталу ще раз нагадали про необхідність додержання зваженої та послідовної політики у сфері державного зовнішнього запозичення. Витрачені неефективно залучені фінансові ресурси ускладнюють погашення та обслугову­вання державного зовнішнього боргу. Це особливо помітно при за­лученні фінансових ресурсів під державні гарантії для впровадження тих чи інших проектів підприємствами України. За більшістю таких проектів розрахунки із зовнішніми кредиторами здійснюються за кошти державного бюджету, перетворюючись на додаткові держав­ні видатки.

У цьому зв'язку замість того, щоб надмірно покладатися на зов­нішні позики, слід стимулювати внутрішні нагромадження. Залу-

Таблиця 2.2 Позитивні та негативні аспекти державного кредиту [101; 102]

Негативні аспекти
_____________ 1__________________

1. Регулювання економічних процесів поступово звільняється від безпо­середнього державного впливу. Велика питома вага кредитів від міжнародних фінансових організацій створює їм умо­ви для необмеженого втручання в еконо­міку держави-боржника

2. Сплата відсотків і основної суми зов­нішнього боргу потребує передавання частини національного продукту у влас­ність інших країн. Утворюється ефект зниження державних видатків: спрямо­вуючи дедалі більшу частину бюд­жетних ресурсів на платежі кредиторам, держава вимушена скорочувати фінан­сування на власні економічні та со­ціальні потреби

3. Поглиблення процесу перерозподілу позикового капіталу на світових фінан­сових ринках пов'язане з підвищенням чутливості економіки окремої держави до фінансових криз у світовому масштабі

4. Відбувається ефект витіснення ін­вестицій (характеризує передусім внут­рішні запозичення): залучаючи вільні позикові кошти на фінансування дефі­циту державного бюджету, держава позбавляє підприємства ресурсів, які можна було б інвестувати у вироб­ництво

5. Розширення державою запозичень призводить до підвищення процентних ставок на ринку державних цінних па­перів. Це впливає на підвищення про­центів в інших секторах фінансового ринку, у тому числі й на кредитному: кредитні ресурси стають менш доступ­ними для позичальників, і рівень ін­вестиційної активності знижується

Позитивні аспекти

_______________ 2________________

1. У короткостроковому періоді інтен­сифікація державного запозичення (як внутрішнього, так і зовнішнього) поліп­шує стан економіки: зменшується опо­даткування, підвищуються дохід і при­ватне споживання

2. Завдяки зовнішнім запозиченням з'яв­ляється можливість прискорити темпи збільшення національного доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій

3. Державний кредит як інструмент по­криття дефіциту державного бюджету сприяє підвищенню внутрішнього попи­ту. Зниження цього кредиту спричинює так званий ефект мультиплікатора: спад виробництва призводить до зниження рівня зайнятості та попиту на товари ви­робничого призначення. Це зменшує спо­живчі витрати домогосподарств та інвес­тиційні витрати підприємств, що, у свою чергу, ще більшою мірою обмежує макро-попит

4. Зовнішня заборгованість дає змогу країні здійснювати більші сукупні витра­ти, ніж це уможливлює вироблений національний дохід

5. Необхідність використання державно­го кредиту зумовлена циклічністю еко­номічного розвитку. На стадії зниження економічної активності податкові над­ходження до бюджету скорочуються і водночас постає потреба у додаткових витратах для стабілізації економіки та підтримки певних верств населення з ме­тою недопущення поглиблення еконо­мічної кризи. При переході на стадію піднесення податкові надходження збільшуються, а державні витрати мають зменшитися. Надлишок бюджету

Закінчення табл. 2.2

1 2

6. Обмеженість кредитних ресурсів по­в'язана з перетіканням грошей на ринок державних цінних паперів, що в умовах економічної нестабільності спричинює загострення кризи неплатежів

7. У довгостроковій перспективі держав­ний кредит неминуче призводить до зменшення споживання й доходу на ду­шу населення внаслідок зменшення обсягів інвестицій

8. Витіснення приватних інвестицій зу­мовлює підвищення ставки процента, внаслідок чого ставка заробітної плати зменшується. Питома вага оплати праці в національному доході знижується, що спричинює зниження добробуту певних верств населення, тому державні позики погіршують структуру доходу

9. За наявних державних видатків зрос­тання державних запозичень, з одного боку, сприяє зниженню податків, а з іншого — збільшує державний борг та відсотки, що виплачуються державою, і, отже, рівень оподаткування. Коли реа­льна процентна ставка за державними зобов'язаннями підвищується швидше, ніж виробництво у країні, постає проб­лема збільшення податкового тягаря для обслуговування державного боргу

10. Безперешкодний допуск нерези­
дентів на ринок державних цінних
паперів, їх активне залучення шляхом
створення сприятливих умов (надви­
сокої дохідності) породжує небезпеку в
разі погіршення економічної ситуації
масового відпливу коштів з ринку
країни-позичальника. Це призводить до
підвищення попиту на іноземну валюту
і девальвації національної грошової
одиниці. Вихід нерезидентів з ринку
державних зобов'язань змушує уряд
використовувати внутрішні валютні
резерви центрального (національного)
банку ____________________________

при цьому необхідно спрямовувати на погашення боргів, які утворилися під час кризи в економіці

6. Акумулювання вільних коштів на ринку державних запозичень сприяє стримуванню інфляції

7. Ринок боргових зобов'язань держави створює конкуренцію на валютному рин­ку, що сприяє стабілізації курсу націо­нальної грошової одиниці

8. Сукупність різноманітних форм
державного кредиту створює сприятливі
умови для запозичень як з боку держави,
так і з боку її кредиторів, нівелюючи
суперечності між ними

9. Зацікавленість у кредитах міжнародних
фінансових організацій (МВФ, Світового
банку) пояснюється низькими процент­
ними ставками (порівняно з комер­
ційними кредитами), довгостроковістю
позик і значними пільговими періодами
сплати боргів

10. Надходження кредитів від міжнарод­них фінансових організацій (МВФ, Світового банку) є сигналом для іно­земних інвесторів щодо вкладання коштів

11. Використання державних позик до­цільне також для фінансування держав­них капіталовкладень (самоокупних проектів); ці позики сприяють задово­ленню суспільних потреб, економічному розвитку і водночас забезпечують по­вернення позикових коштів, залучених на їх фінансування. Це інвестиції, які збільшують майбутні доходи держави і базу оподаткування

чаючи зовнішнє фінансування, пріоритет необхідно віддавати пря­мим іноземним інвестиціям, оскільки вони зазвичай збільшують експортний потенціал країни, не передбачають значних коливань грошової маси і позбавлені спекулятивних ознак. Необхідно також ретельно аналізувати здатність обслуговування країною боргу в майбутньому і використовувати залучені кошти переважно на фі­нансування капіталовкладень, дохідність яких покриває витрати на обслуговування боргу.

Основними формами державного кредиту є державні, казначейсь­кі та гарантовані позики.

Державна позика є одним з найважливіших структурних компо­нентів у фінансовій системі багатьох країн, що утворюється внас­лідок мобілізації державою ресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу; у результаті нагромаджуються зобов'язання держа­ви перед кредиторами, що мають бути покриті за рахунок бюджету країни-позичальника в майбутньому.

Казначейські позики як форма державного кредиту відображають відносини, коли держава відіграє роль кредитора, надаючи фінансо­ву допомогу підприємствам за рахунок бюджетних коштів на умовах кредитування.

Гарантовані позики — це така форма державного кредиту, коли уряд гарантує повернення позик, які отримують юридичні особи (підприємства, організації).

Державні гарантії надаються на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від ін­ших суб'єктів.

Надавати гарантії щодо повернення боргів кредиторам у межах по­вноважень, встановлених законом України про Державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет, можуть відповідно міністри фінансів України і АРК, а також керівники виконавчих органів міських рад.

За радянських часів особливою формою державного запозичення було використання коштів позикового фонду: держава акумулювала через кредитні установи частину коштів, як правило, без випуску державних цінних паперів та інших боргових інструментів.

У трансформаційній економіці постсоціалістичного типу, якій при­таманне прагнення до інтеграції з європейськими структурами, пере­вага надається сучасним ринковим формам державного кредиту — державним позикам. Вони класифікуються за певними ознаками:

1. За емітентами боргових зобов'язань позики поділяються на державні (випускаються центральними органами управління і над­ходять до Державного бюджету) і місцеві (випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети). На відміну від державних місцеві позики (як внутрішні, так і зовніш­ні) зазвичай мають чітку цільову спрямованість і випускаються для фінансування конкретних економічних чи соціальних програм.

2. За видами кредиторів розрізняють кредити, які можуть надава­тися міжнародними фінансовими організаціями (Світовим банком, МВФ, Європейським банком реконструкції і розвитку), іноземними державами та іншими кредиторами.

3. За місцем розміщення позики поділяються на внутрішні — функціонують на внутрішньому фінансовому ринку і зовнішні — функціонують на зовнішньому ринку кредитних ресурсів. В Україні понад 70 % державних позик складаються із зовнішніх запозичень.

4. За правовим оформленням розрізняють державні позики, які надаються на основі угод, і позики, що забезпечуються випуском цінних паперів. В Україні, як і у світовій практиці, використовують обидві форми: першу, як правило, для оформлення кредитів від уря­дів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів; другу — для мобілізації коштів на внутрішньому фінансовому рин­ку, тобто випуск облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), а також на міжнародних ринках позикового капіталу — євробондів та облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП).

Державні позики можуть оформлятися у вигляді облігацій, казна­чейських векселів, казначейських нот, ощадних облігацій. У вітчиз­няній практиці державні цінні папери випускаються у вигляді обліга­цій та казначейських зобов'язань (векселів).

Облігації — боргові зобов'язання держави, за якими у встановле­ні строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Облігації можуть випускатися на покриття дефіциту бюджету (знеособлені) та під конкретні проекти (цільові). Державні облігації у світовій практиці зазвичай випускаються на довгостроко­вий період — 10-20 років (іноді на середньостроковий).

Казначейські зобов боргові зобов'язання, що спрямо-

вуються на покриття бюджетного дефіциту, з виплатою доходів у формі процента. Як правило, ними оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейські ноти). Сформований

ринок державних цінних паперів справедливо вважається одним з показників високого ступеня економічного розвитку сучасної краї­ни. У світовій історії використання державних цінних паперів відомо значно більше їх форм, ніж передбачено в українському законодавстві.

Однією з найперспективніших нині політик формування структу­ри державного зовнішнього боргу є вихід на міжнародні ринки ка­піталу.

Значні обсяги ресурсів, які можна мобілізувати під нижчий про­цент, ніж на внутрішньому ринку, на середньо- та довгостроковий періоди, дають змогу збільшити ефективність публічних запозичень за рахунок як мінімізації витрат, так і підвищення мобільності систе­ми запозичень та активізації управління боргом ринковими засобами.

Інструментом залучення державами коштів на міжнародному ри­нку капіталів є міжнародні облігації, випущені емітентом у зарубіж­ній країні. Це єврооблігації, зарубіжні, глобальні та паралельні об­лігації.

Єврооблігації — це облігації, випущені емітентом у іншій країні, деноміновані в євровалюті й розміщені міжнародним синдикатом фінансових установ.

Зарубіжні облігації — це цінні папери, що випускаються емітен­том на зарубіжному внутрішньому ринку, як правило, деноміновані у валюті зазначеного ринку і розміщуються національним синдика­том країни-кредитора. До зарубіжних облігацій належать:

• "Янкі" (емісія в доларах США, яка здійснюється нерезидентами США, гарантується синдикатом переважно американських фінансових установ, менеджером якого завжди є американський інвестиційний банк, і розміщується переважно у США. Ви­пускаються тільки в іменній формі);

• "Самурай", "Шибосай" (приватне розміщення нерезидентами на фінансовому ринку Японії), "Бульдог" (на ринку Великобританії), "Матадор" (на ринку Іспанії).

Глобальні облігації — це облігації, що одночасно розміщуються як на євроринку, так і на внутрішніх ринках; при цьому вони вільно обертаються між ринками.

Паралельні облігації — це позика, що складається з кількох креди­тів, які одночасно розміщуються в різних країнах, причому кожна країна-учасниця залучає один або кілька кредитів у національній валюті. Умови випуску цих облігацій максимально стандартизовані

й різняться тільки у виключних випадках (випускаються на пред'яв­ника). Вперше концепцію паралельних облігацій запропонував аме­риканський інвестиційний банк "JP Morgan", і це було пов'язано з планами ЄС запровадити в 1999 р. єдину валюту — евро. Механізм паралельних облігацій полягає в тому, що емітент одночасно здійс­нює кілька емісій єврооблігацій, деномінованих у валютах, які най­вірогідніше увійдуть у перший раунд валютного союзу. Кожна емісія має однакові умови (купон, строк погашення, документацію тощо) і передбачає реденомінацію в евро в разі його запровадження. За створення валютного союзу випущені на різних євроринках обліга­ції консолідуються в одну емісію. Таким чином, емітент забезпечує собі деноміновану в евро емісію, яка буде достатньою і ліквідною, щоб уникнути небажаних коливань цін, пов'язаних із введенням єди­ної європейської валюти.

5. За способом первинного розміщення розрізняють цінні папери, що розміщуються за допомогою відкритого продажу, і такі, що роз­повсюджуються шляхом індивідуального розміщення.

У кожному конкретному випадку залежно від намірів держави аукціони для первинного розміщення державних цінних паперів про­водяться за різними правилами (табл. 2.3). Центральний банк або інші фінансово-кредитні інститути є посередниками (агентами) під час відкритого продажу державних цінних паперів на аукціоні, що триває від кількох тижнів до кількох місяців. Умови продажу публі­куються заздалегідь.

Таблиця 2.3 Правила проведення аукціонів цінних паперів

Ознака

Зміст аукціону

 

Умова проведення

Вид емісії

Система

Без попереднього оголошення загального обсягу емісії. З попереднім оголошенням загального обсягу емісії

Конкурентна, тобто така, коли покупець, який вніс конкурентну пропозицію, визначає в заявці прийнятні для нього умови позики. Неконкурентна, коли заявки приймаються з обмеженнями щодо обсягу і задовольняються повністю виходячи з обставин, що виникли за результатами торгів

Голландська, коли заявки на придбання цінних паперів

задовольняються на умовах, що є результатами конкурентних

торгів.

Американська, коли заявки задовольняються на умовах покупця

У разі індивідуального розміщення облігацій уряд проводить пе­реговори з великими інвесторами про одержання кредиту під випуск боргових зобов'язань. На переговорах обговорюються також умови отримання кредиту (строки, обсяг випуску, процентна ставка тощо). Застосовують як приватне, так і публічне розміщення міжнародних облігацій (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Основні характеристики приватного і публічного розміщення міжнародних облігацій

 

Приватне розміщення

Публічне розміщення

Невелика кількість інвесторів Синдикат відсутній (уся емісія розміщується одним банком) або репрезентований невеликою групою банків Як правило, не котирується на фондовій біржі Не потребує кредитного рейтингу Обмежена географія розміщення Не потребує широкомасштабної маркетингової кампанії і не супроводжується широким розголосом Обмежені обсяги Швидка організація Невеликі витрати на організацію Переважно висока вартість фінансування (висока процентна ставка)

Велика кількість інвесторів Синдикат репрезентований великою групою банків Майже завжди котирується на фондовій біржі Кредитний рейтинг дуже бажаний Широка географія розміщення Передбачає широкомасштабну маркетингову кампанію і супроводжується широким розголосом Великі обсяги Тривала організація Великі витрати на організацію (маркетинг, лістинг на біржі, отримання кредитного рейтингу, друкування сертифікатів) Переважно вартість фінансування (процентна ставка) нижча, ніж за приватного розміщення

6. За характером сплати емісії розрізняють позики з відкладе­ними, або частковими, і негайними платежами. Емісії з відкладеними, або частковими, платежами — це облігації, при купівлі яких інвес­тори сплачують тільки певну частину ціни емісії, а решту — через кі­лька місяців. Це дає змогу емітентам зменшити витрати, оскільки у

них з'являється можливість отримати додатковий прибуток при зни­женні ставок і/або захистити від девальвації валюту на час між поча­тковими і кінцевими платежами. Популярність цих облігацій зале­жить від прогнозів руху процентних ставок і валютних курсів. Емісії з негайними платежами — це облігації, всю суму випуску яких емі­тент одержує одразу.

7. За виплатою доходу державні позики можуть бути процентні (з
фіксованою чи плаваючою ставкою), з нульовим купоном (дисконт­
ні), а також виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні, безпро­
центні. Під процентною розуміють позику, дохід від якої визначають
у певному проценті номіналу кожного цінного папера, сплачують на
основі купонів або одноразово при погашенні, без щорічних виплат.
При розміщенні дисконтних позик їх купують зі знижкою від номіна­
льної вартості (з дисконтом), а погашають за номіналом. Різниця між
ціною купівлі та погашення і є доходом інвестора. Прибуток за ви­
грашними позиками власники цінних паперів одержують при пога­
шенні зобов'язань у формі виграшів, що потрапили в тиражі вигра­
шів. Державні цінні папери, на які не випали виграші, через певний
час викуповуються за номіналом. Умовами випуску процентно-
виграшних позик передбачається виплата частини доходу за купона­
ми, а іншої — у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гаран­
тують, що протягом терміну дії позики виграш припаде на кожний
цінний папір. Безпроцентні позики не передбачають виплату доходу
у грошовій формі, вони погашаються у формі надання різноманіт­
них товарів підвищеного попиту.

У сучасних умовах функціонування ринку державних запозичень найчастіше використовують дві форми виплати доходу — сплата процентів і дисконту (для облігацій з нульовим купоном). Відсотко­вий платіж встановлюється фіксований або з плаваючим доходом. При використанні державних цінних паперів з плаваючим доходом процентні ставки враховують зміни кон'юнктури ринку: динаміку облікової ставки, рівень дохідності державних цінних паперів та ін­фляцію.

8. За характером обігу державні цінні папери поділяють на такі, що вільно продаються і купуються, і такі, власники яких не можуть змінюватися.

9. За методами розміщення розрізняють добровільні та примусо­ві позики. Нині в Україні кошти залучаються на принципах добро­вільності, вигідності та гарантованості повернення.

10. За терміном погашення державні позики бувають коротко-, сере-дньо- та довгостроковими. Законодавство іноземних країн по-різному класифікує строки надання і повернення кредитів. Якщо більшістю ви­значено короткостроковий термін до одного року, то довгостроковими позиками в Німеччині є цінні папери з періодом 7-30 років, в Англії — понад 15 років, у Франції — 10-30 років, в Україні — понад 5 років.

11.3а типом запозичення державні позики поділяють на некомерцій-ні та комерційні. Перші найчастіше надаються іноземними країнами, міжнародними фінансовими організаціями, які зазвичай позичають на довгостроковий період, на пільгових умовах (відстрочення погашення позики), з порівняно невисокою процентною ставкою за кредитні ре­сурси. Напрямки та обсяги використання отриманих коштів контролю­ють кредитори. Умови надання позик можуть включати перелік еконо­мічних і політичних вимог до дій країни-позичальника. Комерційні позики (фідуціарні) — це запозичення на зовнішніх ринках капіталу з метою фінансування дефіциту бюджету. Фідуціарна основа передбачає надання іноземними банками позики Україні за рахунок коштів, отри­маних від випуску і розміщення серед інвесторів облігацій банку-фіду-ціарія. Відповідальність за погашення облігацій та сплату відсотків несе держава, що позичає кошти, а не банк-фідуціарій. У вітчизняній прак­тиці фідуціарні позики були номіновані в доларах, дойчмарках та евро, частина зобов'язань вже реструктуризована урядом України.

12. За напрямками використання розрізняють такі кредити:

• на фінансування дефіциту бюджету та погашення державного боргу;

• на підтримку національної валюти і фінансування платіжного балансу;

• на фінансування інвестиційних та інституційних проектів, у тому числі під гарантію уряду;

• на фінансування експорту товарів (робіт, послуг).

За напрямками використання позики згруповані в табл. 2.5. Знач­ною є питома вага кредитних ресурсів, що надходять із зовнішніх джерел.

13. За характером погашення заборгованості розрізняють кредити
з поверненням одноразово і частинами. Застосовують три варіанти
погашення позик: позика погашається рівними частинами протягом
кількох років; щоразу наростаючими сумами (застосовується тоді,
коли передбачається в перспективі щорічне збільшення доходів дер­
жави); сумами, які кожного разу зменшуються (застосовується тоді,
коли передбачається, що зменшуватимуться доходи держави чи
збільшуватимуться державні видатки).

Таблиця 2.5 Напрямки використання державних зовнішніх позик*

Напрямки використання позик

Кредитори

 

 

1. Фінансування дефіциту державного бюджету та погашення державного боргу.

Причини виникнення: неефективність фінансування через збільшення грошо­вої маси в обігу та недостатність внутріш­ніх позик. Отже, через ненадходження коштів зовнішнього фінансування може виникнути ситуація, коли Україна буде змушена визнати неможливість здійснен­ня платежів за раніше отриманими зо­бов'язаннями і буде оголошена держа-вою-банкрутом. Залучення коштів у не­достатньому обсязі може призвести до значного навантаження на валютні резерви і, як наслідок, до зниження курсу гривні щодо іноземних валют, спричинити дестабілізацію на фінан­совому ринку України

Світовий банк: позики надаються на термін до 20 років, з яких 5 років є пільговим періодом, протягом якого позики не погашаються. Відсоткова ставка (плаваюча) за позиками Світо­вого банку становить близько 7 %. Умовою їх надання є реалізація Украї­ною проектів реформування економіки системного характеру, якими передба­чається вжиття структурних заходів (спрямування позик на розвиток під­приємств, на реформування державного управління, на структурну перебудову фінансового сектора, на управління державними ресурсами, на структурну перебудову вугільного сектора). Європейський Союз: фінансова допомога (180 млн дол. — 1999 p.) — проект Меморандуму про взаєморозу­міння між Україною і ЄС, що Грун­тується на умовах програми розши­реного фінансування, який підтримує МВФ (20.10.98).

Банки-фідушарії: зовнішні облігації ви­пускаються від імені банку-фідуціарія, але за дорученням, за рахунок і під гарантію позичальника (України). Наприклад, у 1997-1998 pp.Україна отримала шість фідуціарних позик, три з яких номіновані на суму відповідно 450 млн дол. (дата отримання — 11.08.97), 109 млн дол. (17.10.97) та 81,750 млн дол. (20.10.98), дві — на суму 750 млн дойчмарок (дата отримання — 26.02.98) та 250 млн (06.05.98) і одна — на суму 500 млн евро (17.03.98). Відсоткова ставка становить близько 16 % річних

"Таблиця складена на основі звітних матеріалів Міністерства фінансів України, Програми державного зовнішнього запозичення на 1999 р.

ПО

Продовження табл. 2.5

1

2. Підтримка національної валюти і фінансування платіжного балансу. Причини виникнення: необхідність своє­часного забезпечення виконання зо­бов'язань з виплати зовнішнього боргу, відновлення кредитоспроможності, зменшення економічних ускладнень у процесі економічних реформ, що дає змогу забезпечити в перспективі еконо­мічний розвиток країни

3. Фінансування інвестиційних та інсти-туційних проектів, у тому числі під дер­жавні гарантії.

Мета: технічна реконструкція окремих діючих підприємств певної галузі або регіону, створення нових підприємств або надання коштів на поповнення оборотних активів підприємств

МВФ: фінансові ресурси МВФ надають­ся Україні на пільгових умовах і спрямо­вуються на збільшення валютних резер­вів з метою підтримки платіжного балан­су і стабілізації грошово-кредитної системи: термін сплати — 3-5 років, пільговий період — 3 роки, процентні ставки — 5,75-6,29 %. Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Контроль за ефективністю вико­ристання фінансових ресурсів здійсню­ється МВФ за попередньо погодженими з українською стороною макроеконо-мічними показниками. Недотримання критеріїв реалізації кредитної угоди тягне за собою тимчасову втрату права країни на отримання коштів у межах відповідної домовленості. Види фінансування про­грам МВФ: системна трансформаційна позика (STF), позики Stand-by з початком і завершенням виплати — 2000-2004 pp. та програми розширеного фінансування з початком і завершенням виплати — 2002-2008 pp. (EFF)

Світовий банк: для України (третя кате­горія країн — середній рівень доходу) строк погашення кредитів становить 17 ро­ків, з них пільговий період — 5 років, протягом яких сплачуються лише відсот­ки, що становлять близько 6,5 % річних (плаваюча ставка). Кредитною угодою встановлюються частини позики, які будуть передані відповідним субпози-чальникам, а також визначаються кате­горії витрат, які можуть бути здійснені в межах проекту. У 1999 р. за рахунок позик Світового банку запроваджено 13 інвестиційних проектів на загальну суму 458,52 млн дол.