Розділ 2. Державні фінанси 1 страница

2.1. Бюджетна система і бюджетний процес

Усі види бюджетів, що існують у державі, становлять бюджетну систему. В Україні — це державний і місцеві бюджети (бюджет Авто­номної Республіки Крим (АРК), обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування).

Сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюд­жетної системи України, утворює зведений бюджет, який використо­вується для аналізу і прогнозування економічного і соціального роз­витку держави.

Зведений бюджет АРК охоплює показники бюджету АРК і бюд­жетів її районів і міст республіканського значення.

До зведеного бюджету області входять показники обласного бюд­жету, зведених бюджетів районів і міст обласного підпорядкування.

Зведений бюджет району складається з показників районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району. Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявно­сті необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних се­лищних і сільських бюджетів.

До складу зведеного бюджету міста, поділеного на райони, вхо­дять показники міського бюджету і бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо міській або районній у місті раді народних депу­татів адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, то зведений бюджет міста або району в місті охоплює показники бюд­жетів цих міст, селищ та сіл.

В Україні бюджетні відносини регулюються такими нормативно-правовими актами, як Конституція України, Бюджетний кодекс Ук­раїни, закон про Державний бюджет України, відповідні норматив­но-правові акти Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, рішення органів АРК, місцевих державних адміні­страцій та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 4 ст. 85 Конституції України [1] до повноважень Верховної Ради України належать затвердження Державного бюд­жету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання. При цьому, згідно зі ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і структура бюджетної системи України. Відповідно до ст. 95 бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки держави на загальносуспіль­ні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава вживає заходів щодо збалансованості бюджету України, а інформація про бюджет повинна бути оприлюднена.

У ст. 96 Конституції України передбачається, що Державний бюджет України щорічно затверджується Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період, тобто бюджетний рік починається 1 січня і завершується 31 грудня. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня щороку по­дає до Верховної Ради України проект закону про Державний бю­джет України на наступний рік. Разом з проектом подається допо­відь про виконання Державного бюджету України поточного року.

Відповідно до ст. 97 Конституції України Кабінет Міністрів Ук­раїни подає до Верховної Ради України звіт про виконання Держав­ного бюджету України.

Згідно зі ст. 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради Ук­раїни здійснює Рахункова палата.

Конституцією України (п. 4 ст. 138) не тільки затверджено поло­ження про державний бюджет, а й визначено, що АРК має право розробляти, затверджувати і виконувати власний бюджет на основі єдиної податкової і бюджетної політики України.

Аналогічно, згідно зі ст. 143 Конституції України, обласні й ра­йонні ради затверджують обласні та районні бюджети, які форму­ються з коштів державного бюджету і відповідно розподіляються між територіальними громадами або спрямовуються на виконання спільних проектів. Це положення підтверджує і ст. 142 Конституції України, згідно з якою держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, надає фінансову підтримку міс-

цевому самоврядуванню. У цьому зв'язку необхідно звернути увагу на затверджене в Конституції положення про те, що витрати місце­вого самоврядування, які виникли внаслідок рішень органів держав­ної влади, компенсуються державою.

Як бачимо, у Конституції України чітко регламентовано порядок складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів і контро­лю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Державний бюджет України затверджується відповідним законом України, республіканський бюджет АРК — її Верховною Радою, а міс­цеві бюджети — відповідно обласною, міською, районною, районною в місті, селищною, сільською радами не пізніше як у двотижневий те­рмін після офіційного опублікування закону України про Державний бюджет.

Згідно з чинними законодавчими та нормативними документами до компетенції державної виконавчої влади і виконавчих органів місцевих рад народних депутатів належать складання проекту бюд­жету за основними напрямами бюджетної політики (визначеними відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою АРК, міс­цевими радами народних депутатів), виконання бюджету і контроль за цільовим, економним та ефективним використанням виділених бюджетних коштів.

Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, місцеві ради народ­них депутатів визначають основні напрями бюджетної політики, розглядають проект відповідного бюджету, вносять зміни та допов­нення до затвердженого бюджету, здійснюють контроль за його виконанням, а також за цільовим, економним використанням бюд­жетних коштів через Рахункову палату, затверджують звіт про вико­нання бюджету.

Верховна Рада України визначає основні напрями бюджетної по­літики спеціальною постановою, яка в загальному вигляді вста­новлює пріоритети бюджетної політики держави на наступний бюджетний рік.

Втручання інших органів і організацій у процес складання, за­твердження та виконання бюджету не допускається, крім винятків, встановлених законами України.

Правове регулювання бюджетних відносин полягає в упорядку­ванні відносин, які виникають між гілками влади і управління при визначенні бюджетів держави, формуванні доходів і видатків й роз-

поділі та перерозподілі коштів між складовими бюджетної системи, а також відносин, що виникають під час бюджетного процесу.

Бюджетно-правове регулювання охоплює всі форми законодав­чого, або нормативного, впливу держави на органи управління всіх рівнів щодо бюджету починаючи із затвердження Державного бюд­жету Верховною Радою України або прийняття рішення місцевими радами про затвердження місцевих бюджетів і до правовідносин, які виникають між органами управління і бюджетними установами та службовими особами (розпорядниками кредитів).

У законі України про Державний бюджет і рішеннях місцевих ор­ганів влади про затвердження місцевих бюджетів встановлюються правові норми, які передбачають можливість органів державного управління і бюджетних установ діяти в певний спосіб, а також до­зволи чи заборони (останні мають категоричний характер). Напри­клад, якщо законом України про Державний бюджет передбачається надати тій чи іншій області в обласний бюджет субвенцію в розмірі 1 млн грн, то це категорична норма, яка означає, що Міністерство фінансів України зобов'язане виконати цей припис і передати кош­ти зазначеному в законі обласному бюджету.

Держава визначає правила поведінки державних органів і служ­бових осіб у процесі затвердження цільового використання бюджет­них коштів та контролю за їх надходженням, а в разі невиконання цих правил забезпечує реалізацію своїх прав примусово. Наприклад, якщо та чи інша область зарахувала в дохід своїх бюджетів акциз­ний збір, який повинен зараховуватись у Державний бюджет, то ці кошти примусово вилучаються з доходів обласного бюджету і зараховуються в Державний бюджет, а службові особи, які допусти­ли порушення, притягуються до відповідальності.

Бюджетно-правова норма визначає права і обов'язки органів уп­равління адміністративних територій, зазначає обставини, за яких учасники цих відносин стають виконавцями згаданих прав і обов'яз­ків, а також передбачає відповідальність за невиконання цих вимог.

За характером дії бюджетно-правові норми поділяються на такі, що діють на території відповідно України, АРК і областей та адміні­стративно-територіальних одиниць (міста, району, селища, села).

Регулювання бюджетної діяльності за допомогою правових норм забезпечує економічним відносинам державний або територіальний захист; економічні відносини набувають при цьому сили прав і обо­в'язків, у межах яких діють державні органи.

Бюджетно-правові відносини мають такі особливості:

• виникають і діють у бюджетній сфері діяльності, зумовлюються станом економіки і пов'язані з розподілом ВВП;

• однією з їх сторін є держава чи місцеві органи влади;

• виникають, змінюються або припиняються тільки на основі законо­давчих чи нормативних актів.

Особливість бюджетно-правових норм полягає також у тому, що вони встановлюють правила поведінки для особливого кола суб'єк­тів, якими є державні органи влади й управління, з одного боку, і бюджетні установи й організації та платники податків і зборів — з іншого.

Кожний суб'єкт цих відносин бере участь у розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних асигнувань, скла­данні, розгляді, затвердженні та виконанні бюджету. Основними суб'єктами таких відносин є Верховна Рада України і місцеві органи влади, вищі центральні та місцеві органи державного управління.

Розглянемо основні поняття, пов'язані з функціонуванням бюджет­ної системи, які визначаються Бюджетним кодексом України [26].

Бюджетна система України базується на принципах єдності, пов­ноти, обґрунтованості, збалансованості, ефективності, субсидіар-ності, самостійності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, публічності та прозорості, від­повідальності учасників бюджетного процесу. їх зміст визначається Бюджетним кодексом України.

Принцип єдності передбачає, що єдність бюджетної системи за­безпечується єдиною правовою базою, грошовою системою, бюд­жетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ве­дення бухгалтерського обліку і звітності, єдиним регулюванням бюджетних відносин.

Принцип повноти полягає у включенні до бюджетів усіх доходів і видатків держави, зокрема певного регіону.

Принцип обґрунтованості означає, що бюджет формується на ре­алістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил.

Принцип збалансованості означає, що повноваження на здійснен­ня витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюд­жету на відповідний бюджетний період.

Принцип ефективності передбачає, що при складанні та вико­нанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу повинні прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюд­жетних коштів і максимального результату при використанні визна­ченого бюджетом обсягу коштів.

Принцип субсидіарності полягає в тому, що розподіл видів ви­датків між державним бюджетом та місцевим бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосе­реднього споживача.

Принцип самостійності означає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Органи влади не несуть відпо­відальності за бюджетні зобов'язання одне одного коштами відпо­відних бюджетів. Самостійність бюджетів забезпечується закріп­ленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів влади визначати напрямки використання коштів згідно із законодавством України і самостійно розглядати та затверджувати відповідні бюджети.

Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що бюджетні кошти спрямовуються тільки на цілі, визначені бюджетни­ми призначеннями.

Принцип справедливості та неупередженості передбачає, що бюджетна система будується на засадах справедливого і неупередже-ного розподілу суспільного багатства між громадянами і територі­альними громадами.

Принцип публічності та прозорості реалізується в затвердженні бюджетів і прийнятті звіту про їх виконання відповідними радами.

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу озна­чає, що кожний учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Бюджетні ресурси — це частина фінансових ресурсів держави, сконцентрована в бюджетах усіх рівнів.

Бюджетна класифікація — це єдина міжнародна система функціо­нального групування доходів і видатків бюджету за однорідними оз­наками (економічної сутності, функціональної діяльності, організа­ційного устрою тощо). На її основі можна порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, визначати характер регулюючих дій держави щодо надходжень з дохідних джерел і напрямків використання одер­жаних коштів.

Завдяки бюджетній класифікації забезпечуються чітке бюджетне планування і прогнозування, а також можливість як об'єднувати окремі індивідуальні кошториси, так і складати зведені кошториси видатків за відповідними складовими бюджетної системи, а також складати проекти бюджетів, порівнювати видатки однотипних уста­нов, які фінансуються з бюджету, визначати рівні видатків за ними чи аналізувати бюджети за певний період, систематизувати дані ок­ремих кошторисів, бюджетів і зведених бюджетів.

Звіти про виконання кошторисів і бюджетів складають за такою самою класифікацією, як і кошториси та бюджети. Це дає змогу здійснювати ґрунтовні перевірки й аналізи використання коштів.

Основою бюджетної класифікації доходів є джерела доходів, а ос­новою класифікації видатків — цільове використання коштів. Дані групуються також за галузевими та відомчими ознаками, що відоб­ражає як зобов'язання, так і розміри фінансування.

Бюджет може складатись із загального та спеціального фондів. Загальний фонд включає надходження до бюджету, що призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних виплат і не при­значені на конкретну мету, а також виплати за рахунок цих над­ходжень.

Спеціальний фонд включає надходження до бюджету на конкрет­ну мету і виплати з бюджету за рахунок цих надходжень.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначає­ться законом України про Державний бюджет.

Забороняється створення органами державної влади позабюд­жетних фондів.

Резервні фонди бюджетів — це фонди непередбачених витрат, які створюються у відповідних бюджетах для фінансування незаплано-ваних видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проектів бюджетів.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Резервний фонд Державного бюджету передбачається обов'язко­во; рішення про необхідність створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету. Під час розробки проектів бюджетів розпорядники готують бюджетний

запит — документ, що містить пропозиції з відповідними обґрунту­ваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяль­ності на наступний бюджетний період.

Регулювання міжбюджетних відносин. Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, АРК та органами місцевого самовряду­вання щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресур­сами, необхідними для виконання їх функцій. Регулювання міжбюд­жетних відносин здійснюється на основі:

• розмежування видатків між бюджетами;

• закріплення за бюджетами місцевого самоврядування визначених Бюджетним кодексом податків і зборів, що складають кошик їх доходів і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів;

• визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості для розподілу міжбюджетних трансфертів;

• визначення видів і обсягів міжбюджетних трансфертів.
Розмежування видатків між бюджетами здійснюється за вста­
новленим у Бюджетному кодексі переліком видатків, що фінансу­
ються відповідно з Державного бюджету, з бюджету АРК та облас­
них бюджетів, з районних бюджетів і бюджетів міст обласного
значення, з бюджетів сіл, селищ і міст районного значення.

За бюджетами місцевого самоврядування закріплюються такі по­датки і збори:

• прибутковий податок з громадян (закріплюється в таких роз­мірах: 100 % загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території, — за бюджетами міст Києва і Севастополя, 75 % — за бюджетами міст обласного значення, 25 % — за бюджетами міст районного значення, сіл, селищ);

• державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

• плата за ліцензії на здійснення певних видів господарської діяль­ності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

• плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

• плата за торговий патент на здійснення окремих видів підприєм­ницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів);

• надходження адміністративних штрафів, що накладаються ви­конавчими органами відповідних рад;

• єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва.

Зазначені доходи враховують при визначенні обсягів міжбюджет-них трансфертів.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається ді­ленням загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість жителів чи спожива­чів соціальних послуг; цей показник використовують для розподілу міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти — це кошти, які безоплатно і безпово­ротно передаються з одного бюджету в інший. Розрізняють такі їх види: дотація вирівнювання; субвенція; кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

Дотація вирівнювання — це трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує. Наприклад, дотація ви­рівнювання обласним бюджетам визначається як перевищення обся­гу визначеного Бюджетним кодексом переліку видатків цих бюдже­тів над прогнозним обсягом їх доходів.

Субвенція — це трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Наприклад, субвенції з Державного бюджету України міс­цевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту (пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми тощо), субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестицій­них проектів.

Реалізація законодавчих і нормативних актів з бюджетних повно­важень відповідних рад відбувається шляхом складання, розгляду, затвердження, виконання, контролю за виконанням і розгляду звітів про виконання бюджетів усіх складових бюджетної системи. Чітко регламентований нормативними актами такий порядок називається бюджетним процесом.

Бюджетний процес організується відповідно до Бюджетного ко­дексу України.

Бюджетний процес від початку складання проекту бюджету і до затвердження звіту про виконання бюджету перебуває під контролем Верховної Ради України і місцевих органів влади. Це дисциплінує всі органи управління, які виконують бюджети відповідних рівнів.

Складанню проекту бюджету передує розробка основних прогноз­них макроекономічних показників економічного і соціального роз-

витку України на плановий рік, зокрема щодо обсягу ВВП, зведено­го балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану.

Бюджетний процес поділяється на чотири стадії:

• складання проекту Державного бюджету;

• розгляд і прийняття закону України про Державний бюджет, рі­шень про місцеві бюджети;

• виконання бюджетів, у тому числі в разі необхідності внесення змін до закону України про Державний бюджет, рішення про місцеві бюджети;

• підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Бюджетний процес починається з аналізу звітних даних з вико­нання Державного та місцевих бюджетів за попередні роки, виявлен­ня тенденцій у виконанні дохідної і видаткової частин бюджету. Докладно аналізуються надходження з окремих податків, визнача­ються збільшення (зменшення) доходів за кожним видом податків, їх вплив на виконання доходів бюджетів різних ланок бюджетної сис­теми. Аналогічно аналізується виконання видаткової частини як Державного, так і місцевих бюджетів.

Складання проекту Державного бюджету (перша стадія) має ба­зуватися на принципі, згідно з яким Державний бюджет забезпечує фінансування заходів економічного розвитку держави. Через нього перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністратив­но-територіальними одиницями для вирівнювання їх фінансового стану і належного забезпечення. Проект закону про Державний бю­джет розробляє Кабінет Міністрів України.

У Верховній Раді України не пізніше 1 червня поточного року відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Кабінет Міністрів України організовує розробку проекту Дер­жавного бюджету відповідно до основних напрямів бюджетної полі­тики на наступний бюджетний період. Міністерство фінансів України на основі аналізу бюджетних запитів, які подають головні розпоря­дники бюджетних коштів, готує проект закону про Державний бю­джет України і подає його на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів приймає постанову щодо схвалення проекту закону України про Державний бюджет і подає проект Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

До проекту закону про Державний бюджет України додаються: прогноз основних макропоказників економічного і соціального роз­витку України, показників зведеного бюджету України згідно з бюджетною класифікацією; зведений баланс фінансових ресурсів України; обґрунтування особливостей міжбюджетних відносин; ін­формація щодо обсягів державного боргу; перелік пільг за податка­ми (зборами та іншими обов'язковими платежами) із розрахунком втрат бюджету від їх надання; проекти кошторисів усіх державних цільових фондів, які створюються за рахунок податків і зборів, та інші матеріали.

Міністерство фінансів України після схвалення Кабінетом Мініст­рів України проекту закону про Державний бюджет України дово­дить місцевим органам влади розрахунки прогнозних обсягів між­бюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів. Після ухвален­ня закону України про Державний бюджет Верховною Радою у дру­гому читанні Кабінет Міністрів України повинен у тижневий термін довести місцевим органам влади обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і положення, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період. Ця інфор­мація необхідна для підготовки проектів рішень про відповідні міс­цеві бюджети.

Другою стадією бюджетного процесу є розгляд і прийняття зако­ну України про Державний бюджет, а також рішень про місцеві бюд­жети. Закон України про Державний бюджет приймається до 1 груд­ня року, що передує плановому.

Законом України про Державний бюджет визначаються:

• граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюд­жету і державного боргу;

• загальна сума доходів і видатків Державного бюджету з розподі­лом на загальний та спеціальний фонди, а також з розподілом видатків на поточні та капітальні;

• доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

• бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Держав­ного бюджету України;

• бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів. Рішенням про місцевий бюджет визначаються:

• загальна сума доходів і видатків (з розподілом на загальний та спеціальний фонди, а також з розподілом видатків на поточні та капітальні);

• граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді й боргу на кінець наступного бюджетного періоду;

• бюджетні призначення головним розпорядникам коштів;

• доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

• бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів.

Бюджет АРК і місцеві бюджети затверджуються за поданням від­повідних органів виконавчої влади Верховною Радою АРК та місцевими радами народних депутатів.

Третьою стадією бюджетного процесу є виконання бюджетів. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Дер­жавного бюджету. Державне казначейство України виконує такі функції:

• операції з коштами Державного бюджету;

• розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

• контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань і здійсненні платежів;

• бухгалтерський облік та складання звітності про виконання Державного бюджету.

Усі доходи Державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок. Використовують ці кошти розпорядники бюджетних коштів у межах встановлених їм бюджет­них асигнувань; за їх дорученням Державне казначейство України здійснює платежі, передбачені в затвердженому кошторисі бюджет­ної установи.

Податки, збори та інші доходи місцевого бюджету зараховують­ся безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий у те­риторіальному органі Державного казначейства. Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу (установа, що складає і виконує місцеві бюдже­ти, контролює витрачання бюджетних коштів їх розпорядниками та виконує інші функції з управління коштами місцевих бюджетів).

Якщо у процесі виконання бюджету виникає недоотримання до­ходів загального фонду Державного бюджету, то Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загаль­ного фонду. Якщо недоотримання доходів перевищує 15 % передба­ченої суми доходів, то Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді проект закону про внесення змін до закону України про Держав-

ний бюджет. Така сама процедура відбувається в разі перевищення надходжень до бюджету понад 15 % запланованих.

Державний бюджет виконується за розписом доходів і видатків з поквартальним розподілом, що затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень (повноважень, які ма­ють головні розпорядники бюджетних коштів щодо надання бюд­жетних асигнувань). Аналогічно фінансові управління складають розписи доходів і видатків з поквартальним розподілом місцевих бюджетів, які затверджують керівники місцевих фінансових органів.

Усі бюджети бюджетної системи України виконуються за видат­ками у пропорціях до загальної суми видатків бюджетів, затвердже­них відповідно Верховною Радою України і місцевими радами. Кон­троль за пропорційним фінансуванням здійснюється щоквартально.

Видатки фінансуються з резервного фонду державного бюджету за рішенням Кабінету Міністрів України, а з резервних фондів місце­вих бюджетів — відповідно Радою Міністрів АРК, місцевими держав­ними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самовря­дування.

При тимчасових касових розривах, що виникають у ході вико­нання загального фонду місцевого бюджету, виконавчі органи за рішенням відповідних місцевих рад можуть отримувати коротко­строкові позики у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців. Забороняється надавати позики з одного бюджету іншому.

Якщо потрібно внести зміни щодо доходів і видатків місцевих бюджетів, відповідна рада ухвалює рішення за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про недовиконання чи пе­ревиконання дохідної частини загального фонду відповідного бюд­жету.

Четвертою, завершальною стадією бюджетного процесу є підго­товка, розгляд і затвердження звітів про виконання Державного та місцевих бюджетів.

Про виконання Державного бюджету України складаються квар­тальні та річний звіти. Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді України річний звіт не пізніше 1 травня року, наступного за звітним. Цей звіт розглядає Рахункова палата і готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету. Після цього Верховна Рада України розглядає звіт і приймає рішення за результатами роз­гляду.

2.2. Доходи і видатки бюджету

Державні доходи — це грошові відносини з приводу розподілу вартості ВВП. Як частина ВВП, що використовується державою для виконання своїх функцій, державні доходи об'єднуються в центра­лізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у держав­ному та місцевих бюджетах.