Розділ 2. Державні фінанси 2 страница

Доходи бюджету складаються з податкових, неподаткових надхо­джень, доходів від операцій з капіталом, трансфертів.

Основним джерелом державних доходів є податкові надходження.

Суть податків полягає насамперед у примусовому відчуженні дер­жавою частини новоствореної вартості, тобто національного дохо­ду. Податковими законами України передбачені загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, що визнають­ся податковими надходженнями.

До неподаткових надходжень належать: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; дохо­ди від некомерційного та побічного продажу; надходження від штра­фів і фінансових санкцій.

Доходи від операцій з капіталом (капітальні доходи) — це дохо­ди від продажу капітальних активів (основних фондів, державних запасів і резервів, землі), а також капітальні трансферти з недержав­них джерел, тобто надходження безповоротних, необов'язкових пла­тежів цільового призначення (на будівництво будівель і споруд для бюджетних організацій і установ, наприклад лікарень, на придбання обладнання тощо).

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцево­го самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи бюджетів поділяються на доходи Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету України формуються насамперед за рахунок податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, податку на прибуток підприємств у розмірах, визначених за­коном України про Державний бюджет на поточний рік; надходжень коштів від продажу квот на здійснення зовнішньоекономічних опе­рацій, доходів від приватизації державного майна та від його реалі­зації, плати за оренду цілісних майнових комплексів загальнодер-

жавної власності; єдиного збору, який справляється в пунктах про­пуску через державний кордон України; митних зборів; рентної пла­ти за нафту, що видобувається в Україні; надходжень від розміщення в установах банків тимчасово вільних залишків бюджетних коштів, дивідендів, нарахованих на акції господарських товариств, які є в державній власності; плати за ліцензії на певні види господарської діяльності; плати за спеціальне користування природними ресурсами та інших доходів, встановлених законодавством України.

У законі України про Державний бюджет на відповідний рік структура доходів, їх джерела та обсяги встановлюються конкретно.

Бюджетна політика щодо доходів формується на основі аналізу макроекономічних показників держави, їх прогнозування, а також виконання дохідної частини бюджетів минулого та попередніх років, змін у податковому законодавстві. Структура основних дохідних статей зведеного бюджету відображає політику щодо акумуляції до­ходів бюджетної системи.

Доходи зведеного бюджету за 2000 р. становили 49,1 млрд грн (28,8 % ВВП), а за 2002 р. — 60,8 млрд грн (27,5 % ВВП).

Найбільшу питому вагу у структурі дохідної частини зведеного бюджету мають податкові надходження — 63,8 % в 2000 р. та 74, 6 % — у 2002 р. (табл. 2.1).

До 2000 р. в Україні спостерігалося недоотримання коштів. До основних причин цього належали незадовільний фінансовий стан су­б'єктів підприємницької діяльності; недосконалість податкового за­конодавства; ухиляння підприємницьких структур від сплати подат­ків; незабезпечення повного обліку та руху готівки через банки і наявність тіньових потоків фінансових ресурсів; велика частка бар­терних операцій. У 2000 та 2002 р. спостерігалось перевищення дохо­дів над видатками (профіцит) зведеного бюджету.

У доходи республіканського бюджету АРК, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів зараховується прибутковий податок з громадян; акцизний збір; податок на прибуток підпри­ємств (у розмірах, передбачених законом України про Державний бюджет на поточний рік), платежі за спеціальне користування при­родними ресурсами місцевого значення, податок на промисел, плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності; місце­ві податки і збори; фіксований сільськогосподарський податок; єди­ний податок для суб'єктів малого підприємництва; плата за землю та інші встановлені законодавством надходження.

Таблиця 2.1 Структура основних дохідних статей зведеного бюджету

 

 

Вид доходів	Відсоток загальних надходжень
2000 р.	2002 р.
Податкові надходження, у тому числі: пдв податок на прибуток підприємств прибутковий податок з громадян плата за землю плата за спеціальне користування природними ресурсами акцизний збір інші податкові надходження Неподаткові надходження (доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу) Інші надходження	63,8 19,2 15,7 13,0 2,8 4,0 4,6 4,5 26,8 9,4	74,6 22,1 15,5 17,8 3,0 ІД 6,7 8,4 22,3 3,1
Разом

У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів у порядку, на умовах і в межах, вказаних законами Украї­ни, зараховуються податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибутковий податок з грома­дян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня; плата за землю в розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня; місцеві податки і збори; частина доходів від привати­зації державного майна, що визначена радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цілісних майнових комплек­сів, що перебувають у комунальній власності цього рівня; відраху­вання, дотації і субвенції, отримані з бюджету вищого рівня; інші надходження.

Доходи районних бюджетів у містах практично не відрізняються від доходів районних бюджетів.

Доходи міських (містрайонного підпорядкування), селищних і сіль­ських бюджетів також встановлюються залежно від податку на при­буток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибуткового податку з громадян у відсотках відрахувань; плати за землю в розмірах, передбачених законодавством; місцевих податків та зборів, а також відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бю­джету вищого рівня; інших надходжень.

У бюджетну систему України входять різноманітні бюджети, а тому для забезпечення їх необхідними фінансовими ресурсами засто­совується механізм регулювання міжбюджетних відносин. Основ­ними засобами регулювання є закріплення за місцевими бюджетами певних джерел доходів, а також застосування міжбюджетних транс­фертів.

За характером надходження до бюджету доходи поділяються на закріплені, тобто які в повному обсязі або за затвердженими норма­тивами зараховуються до бюджетів певного рівня тривалий час, і ре­гулюючі — зараховуються за нормативами до бюджетів різних рів­нів з метою їх збалансування.

Податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та врахо­вуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, станов­лять кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Фінансові кошти рухаються бюджетною вертикаллю завдяки си­стемі міжбюджетних трансфертів — коштів, які безоплатно і без по­вернення передаються з одного бюджету до іншого у формі дотацій та субвенцій.

Система міжбюджетних трансфертів реалізується в бюджетній си­стемі України в такий спосіб. З Державного бюджету України в бю­джет АРК, бюджети областей, міст Києва і Севастополя передається частина доходів у вигляді дотацій і субвенцій. Застосовується також зворотне передавання коштів, а саме в Державний бюджет України, бюджет АРК, відповідні місцеві бюджети з бюджетів нижчого рівня. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в законі України про Державний бюджет на відповідний рік з ураху­ванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту закону України про Державний бюджет Кабінет Мі­ністрів України додає техніко-економічне обґрунтування відраху­вань, дотацій і субвенцій бюджетам АРК, областей, міст Києва і Се­вастополя, яке повинно містити:

• статистичні дані про економічний, соціальний, природний та екологічний стан зазначених адміністративно-територіальних одиниць;

• розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального, екологічного стану та ефективного використання природних умов адміністративно-територіальних одиниць;

• інформацію про урядові та регіональні програми усунення відмінностей між адміністративно-територіальними одиницями, виконані в попередні роки, та досягнуті результати; діючі програми і такі, що розроблюються, з прогнозом наслідків виконання. Порядок та умови надання і використання дотацій та субвенцій з

Державного бюджету України, республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів затверджує Верховна Рада України.

Наприклад, Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" [11] передбачені такі основні міжбюджетні трансферти:

• дотації вирівнювання з державного бюджету обласним та Севастопольському міському бюджетам — 5,42 млрд грн;

• кошти, що передаються в Державний бюджет України з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та Київського міського бюджету — 2,399 млрд грн;

• субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям та дітям-інвалідам — 1,624 млрд грн;

• субвенції на фінансування пільг та субсидій населенню на придбання пічного побутового палива і скрапленого газу — 352,6 млн грн;

• субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних проектів — 225 млн. грн.

Передавати бюджетні кошти з одного бюджету в інший одного й того самого рівня забороняється.

Диференційований підхід до фінансування регіонів ураховує їх економічний розвиток, а саме те, що в них домінує — промислова чи сільськогосподарська галузь, оскільки їх дохідні бази істотно різня­ться. Сільськогосподарські області потребують додаткових вкладень фінансів на розвиток сільського господарства і соціально-культурної галузі. У сучасних умовах при формуванні місцевих бюджетів необ­хідно враховувати економічний розвиток областей, міст, районів. Проблема дохідності областей нині є актуальною. Області України умовно поділяють на три види:

• які навіть при зарахуванні всіх доходів потребують додаткових дотацій; в окремих областях 40-50 % доходів становлять транс­ферти з держбюджету;

• які в змозі покрити власні потреби;

• які практично мають більшу дохідність, ніж необхідна для місцевих бюджетів.

Бюджети міст Києва та Севастополя складаються за принципами бюджетів областей. Розподіл областей за економічним розвитком дає змогу:

• спростити систему державного регулювання їх бюджетів;

• визначитися з розвитком їх промислово-виробничого потенціалу, особливо щодо виробництва товарів;

• запровадити рівнонапружене планування діяльності галузей промис­ловості та сільського господарства й розвиток соціальної інфра­структури.

Зрозуміло, проблему вирівнювання дохідності регіонів неможли­во розв'язати за короткий термін. Основна мета при цьому — стабі­лізувати систему розмежування податків. Місцеві органи влади ма­ють чітко знати, на які кошти вони можуть розраховувати і звідки вони надійдуть. Без такої стабільності на місцях важко здійснювати довгострокове планування.

У процесі планування доходів усіх рівнів потрібно забезпечити повне виявлення доходів за всіма джерелами їх створення.

Але увагу слід зосереджувати не лише на механізмах закріплення дохідних джерел між державним і місцевими бюджетами, а й на за­кріпленні відповідальності за фінансуванням різних видів державних витрат і формуванні нормальних взаємовідносин щодо виконання видаткової частини бюджету.

Закріплюючи бюджетні повноваження між рівнями бюджетної системи, необхідно передусім з'ясувати, влада якого рівня має забез­печувати виконання різних державних функцій з фінансування видатків і надання послуг.

Кожне адміністративно-територіальне угруповання має специ­фічні соціально-економічні інтереси. Відповідно до цього органи влади повинні здійснювати соціально-економічну політику, витра­чаючи бюджетні кошти. Водночас є утворення, які взагалі не в змозі самостійно здійснювати соціальну політику, підтримувати соціальну і виробничу інфраструктури.

Створення механізму розвитку міжбюджетних відносин на регіо­нальному рівні сприятиме подоланню існуючої кризи. Налагодження системи міжбюджетних відносин є лише частиною загальної проблеми самостійності органів влади відповідного рівня. При найдосконалі­ших формах міжбюджетних відносин неможливо забезпечити достат­ність фінансових ресурсів без поліпшення стану економіки.

З метою вдосконалення міжбюджетних відносин необхідно:

• раціонально розмежувати видатки і доходи між складовими бюджет­ної системи;

• стимулювати зацікавленість центральних і місцевих органів ви­конавчої влади в мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів, тобто зробити їх регулюючими;

• підвищити рівень власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних утворень.

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом фонду коштів держави і його використанням за галузевим, цільовим і територіальним призначенням. Видатки бюд­жету тісно пов'язані з його доходами, що виражається кількісною відповідністю видатків доходам, а також їх взаємовпливом. З одно­го боку, обсяг видатків бюджету лімітується жорсткими межами бюджетних надходжень (доходів), причому доходи, у свою чергу, ви­значаються економічними можливостями держави. З іншого боку, видатки можуть впливати на доходи, сприяючи зростанню вироб­ництва, розвитку науки та ін.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, що зумов­люється суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, відіграють вирішальну роль у соціально-економічному розвитку країни.

Видатки бюджету спрямовуються не тільки на утримання соці­ально-культурної сфери, органів державної влади і управління, обо­рону, а й на фінансування народного господарства — державне ка­пітальне будівництво, благоустрій територій тощо.

Видатки бюджету класифікуються за різними ознаками: за фун­кціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класи­фікація видатків); за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків); за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); за бюджетними програмами (про­грамна класифікація видатків).

При функціональній класифікації визначаються видатки на здійс­нення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республі­ки Крим, місцевого самоврядування.

У відомчій класифікації видатків бюджету зазначається перелік головних розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація застосовується при формуванні бюдже­ту за програмно-цільовим методом.

За економічною класифікацією видатки бюджетів поділяють на поточні та капітальні (розвитку).

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі бюджетних установ, організацій і органів управління в бюджетному році, виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями, а також на фі­нансування заходів із соціального захисту населення та інших захо­дів, не передбачених у видатках розвитку.

Капітальні видатки — це витрати бюджетів на фінансування ін­вестиційної та інноваційної діяльності, зокрема на фінансування капіталовкладень виробничого та невиробничого призначення і структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням; створення держав­них запасів і резервів; надання внутрішніх і зовнішніх кредитів.

Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі й у межах, затверджених законом України про Державний бюджет. Кошти республіканського бюджету АРК, місцевих бюджетів витра­чаються лише на цілі й у межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включаються видат­ки, не передбачені законодавством України.

Державний бюджет України передбачає видатки на такі цілі:

• фінансування загальнодержавних централізованих програм підтри­мання та підвищення життєвого рівня народу, заходів щодо соціального захисту населення;

• фінансування здійснюваних установами та організаціями заходів в галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культу­ри, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення;

• фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геолого­розвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійсню­ються відповідно до загальнодержавних програм;

• національну оборону;

• охорону довкілля;

• правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

• утримання органів державного управління — законодавчої, виконавчої, судової влади та ін.;

• міжнародну діяльність;

• дотації, субвенції, що передаються з Державного бюджету України в бюджети Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

• виплату всіх видів пенсій, видатків, спрямованих на соціальний захист громадян, які постраждали від катастрофи на Чорнобильсь­кій АЕС, виплату допомоги з безробіття, витрати на професійне навчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення та заходи, пов'язані зі створенням додаткових робочих місць;

• створення та поповнення державних матеріальних і фінансових резервів;

• обслуговування державного боргу;

• інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України відповідно до законів України.

У Державному бюджеті України обов'язково передбачається ре­зервний фонд у розмірі до 1 % обсягу видатків загального фонду Державного бюджету України для фінансування непередбачених витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не передбачаються при затвердженні Державного бюд­жету України.

З бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів здійснюються видатки на такі цілі:

• фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціаль­ного забезпечення і соціального захисту населення, підпорядкованих виконавчим органам влади АРК, областей, міст Києва і Севасто­поля, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладе­них на ці органи влади функцій;

• утримання органів влади АРК, місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування;

• фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

• інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів.

У бюджеті АРК та інших місцевих бюджетах за рішенням від­повідної ради можуть утворюватись резервні фонди в розмірі до 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету для фінан­сування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

Видатки бюджетної системи поділяються на такі:

• що здійснюються тільки за рахунок коштів державного бюджету і не можуть бути передані на виконання бюджету Автономної Республіки Крим та іншим місцевим бюджетам (видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності і суверенітету, належного судочинства та ін.);

• які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання бюджету Автономної Республіки Крим та іншим місцевим бюджетам з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності;

• що сприяють реалізації прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевих органів влади, які мають місцевий характер. Розмежування видатків між Державним та місцевим бюджетами

затверджується Законом України про Державний бюджет на поточ­ний рік.

Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, місцеві ради народних депутатів під час розгляду проектів бюджетів, їх затвердження та уточ­нення у процесі виконання в межах своєї компетенції в інтересах держа­ви, населення відповідної території, жителів населеного пункту, об'єд­нань громадян відповідно мають право:

• визначати із своїх бюджетів обсяг фінансування заходів, спрямова­них на соціально-культурний розвиток відповідних адміністратив­но-територіальних одиниць у межах планових бюджетних доходів, наданих дотацій, субвенцій, а також з урахуванням залучених коштів;

• визначати напрямки використання коштів бюджетів на інвестиції, власні цільові програми, а також на спільні програми з органа­ми влади інших адміністративно-територіальних одиниць; на зовнішньоекономічну діяльність, заходи з охорони довкілля, відновлення пам'яток природи і культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади, на благоустрій міст, селищ та сіл, утримання і капітальний ремонт житлового фонду і об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного під­порядкування, установ та закладів освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури та

спорту, засобів масової інформації, на утримання органів державної влади та місцевого самоврядування, захист прав споживачів, інші цілі;

• збільшувати в межах наявних коштів видатки на утримання житло­во-комунального господарства, установ та закладів освіти, охоро­ни здоров'я і соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури і спорту, охорону довкілля та на інші цілі;

• визначати у встановленому порядку в межах додатково вишуканих протягом року коштів додаткові пільги та допомогу громадянам, які потребують соціального захисту;

• утворювати у складі свого бюджету в межах його доходів резервні та цільові фонди, якщо це передбачено законами України;

• визначати розміри дотацій, субвенцій бюджетам нижчого терито­ріального рівня та їх цільове використання;

• об'єднувати на договірних засадах кошти своїх бюджетів з коштами інших бюджетів, а також кошти підприємств, установ, організацій, об'єднань громад та громадян для фінансування будівництва, ремонту і утримання об'єктів виробничого та невиробничого призначення, крім винятків, встановлених законодавством України. Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує всім

бюджетним процесом. Видатки плануються відповідно до бюджет­ної класифікації групування видатків і доходів за галузями та видами витрат.

Регулювання бюджетних видатків виражається в цільовому спря­муванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом плануван­ня бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів з урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік відносно поточного плануються з ураху­ванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обґрунтувати до­цільність збільшення бюджетних видатків і спланувати їх структуру на майбутнє.

За 2000 р. видатки зведеного бюджету становили 48,1 млрд грн (28,3 % до ВВП), витрати на соціально-культурні заходи — 41,4 % загального обсягу видатків, на підтримку галузей економіки — 15,0 %, на державне управління — 7,0 %. Видатки зведеного бюджету за 2002 р. становили 59,1 млрд грн, або 26,7 % ВВП. Видатки на фінан­сування соціально-культурних заходів становили 55,8 %, на держав­не управління — 14,5 %, на підтримку галузей економіки — 11,9 % (рис. 2.1).

3,1 ] 3,9

Сільське господарство И2,3 Житлово-комунальне господарство L 2,3

Соціально-культурні заходи

Правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави

Транспорт, шляхове господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика

Промисловість, енергетика і будівництво

Національна оборона

Державне управління

J4L4

14,5

|55,ї

Рис. 2.1. Структура основних видаткових статей зведеного бюджету

(у відсотках загального обсягу): [] — 2000 p.; Ц — 2002 р.

Законом України про Державний бюджет на поточний рік затвер­джується перелік захищених статей видатків, що відображають пріори­тети бюджетної політики і виконання яких обов'язкове і першочергове.

До захищених статей видатків Державного бюджету України та місцевих бюджетів за економічною структурою належать такі:

• оплата праці працівників бюджетних установ;

• нарахування на заробітну плату;

• придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів для медичних закладів;

• забезпечення продуктами харчування різних закладів;

• виплата процентів за державним боргом;

• трансферти місцевим бюджетам;

• трансферти населенню, пов'язані із соціальним захистом і соціальним забезпеченням (виплата пенсій, грошових допомог, стипендій, повернення заощаджень громадян).

При формуванні місцевих бюджетів оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату та погашення заборгованості за цими статтями за минулі роки планується в повно­му обсязі.

У разі заборгованості з пенсій, що фінансуються з державного бюджету, заробітної плати працівників бюджетних установ, стипен­дій, допомоги сім'ям з дітьми 90 % надходжень до відповідних бюд­жетів необхідно спрямовувати на покриття цієї заборгованості до повного погашення.

Навіть в умовах економічної кризи не можна заощаджувати кош­ти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це ви­датки на освіту, охорону здоров'я, фізичну культуру й соціальне за­безпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету за щорічно складеними коштори­сами видатків конкретної установи. У них відображаються напря­мок використання коштів за статтями витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків за кошторисами визначають виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності — мере­жу, штати, контингент установ, наприклад кількість лікарень, ліжок у них та ліжко-днів, кількість шкіл, класів у них і учнів шкіл, кіль­кість дітей і діто-днів у дитячих дошкільних закладах.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорст­кий режим економії у витрачанні бюджетних коштів.

Нормуються витрати бюджету як за натуральними, або матері­альними, так і за грошовими нормами.

Натуральні, або матеріальні, норми відображають розміри витрат матеріалів, палива, електроенергії, продуктів харчування, води тощо на заплановану одиницю в натуральному вираженні, наприклад ви­трати умовного палива (вугілля, газ, торф, дрова) на 1 м³ будинку, денна кількість продуктів харчування на одну дитину в дитячих сад­ках або хворого у лікувальному закладі.

Грошові норми визначають розміри коштів, необхідних для хар­чування дітей і хворих, з розрахунку на день, паливо, електроенер­гію, воду тощо. Нині грошові норми суто розрахункові, оскільки по­стійне підвищення цін унеможливлює їх пряме застосування, а тому вони є узагальненим показником для складання кошторисів витрат.

Нормативне планування бюджетних коштів є необхідною умо­вою життєдіяльності бюджетної установи. Воно регулює розподіл коштів і ставить усі бюджетні установи в однакові умови, наприк­лад, діти у яслах-садках Сумської, Львівської чи Одеської областей (аналогічно у лікарнях, школах тощо) забезпечені однаковою сумою коштів на харчування, придбання м'якого інвентарю, відмінність може бути лише за рахунок благодійності, шефства тощо.

Практично всі витрати бюджету формуються у відповідний спо­сіб. Так, за заробітною платою виплати формуються за лікарнями з огляду на кількість ліжко-днів і відділень та специфіку останніх. Так само визначається кількість лікарів середнього й молодшого медич­ного персоналу; при цьому враховується стаж їх роботи. Щодо шкіл виходячи з класів-комплектів і кількості в них учнів розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюють за­вантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво тощо. Аналогічний порядок формування бюджету існує в інших установах: або розрахунково, або за типовими штатами.

Державні капітальні вкладення у розвиток галузей і структурну перебудову економіки передбачають, як правило, вкладення коштів у розвиток пріоритетних галузей економіки —агропромислового комплексу, вугільної промисловості, атомної енергетики, нафтогазо­вого комплексу, транспорту та ін.

Цільове використання коштів у межах, затверджених щорічними і кошторисними асигнуваннями, здійснюється за фактично виконані обсяги робіт.

Житлово-комунальне господарство фінансується за рахунок Держав­ного бюджету, а також бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Україна здійснює чітку політику поступового передавання житлового фонду держави через приватизацію квартиронаймачам та оплати ними вартості комунальних послуг. При цьому ще значни­ми залишаються видатки держави щодо оплати витрат на водопос­тачання, опалення, електроенергію, санітарне й технічне обслугову­вання житлових будинків.