Розділ 2. Державні фінанси 3 страница

Житлові господарства провадять свою діяльність на основі гос­подарсько-фінансових планів та кошторисів експлуатаційних дохо­дів і видатків.

Важливими розрахунками до проекту бюджету для обґрунтуван­ня видатків є розрахунки доходів і видатків за кожним видом ви­датків і господарства загалом.

Сума експлуатаційних доходів і видатків визначається на основі даних про середньорічну експлуатацію житлової площі та інших приміщень і розрахунків доходів й видатків на 1 м² площі.

Доходи від квартирної плати вираховуються за ставкою на 1 м².

Розрахунки квартирної плати перевіряються за даними про жит­лову площу, яка перебуває в експлуатації на початок року; врахову­ється також введення в експлуатацію нового житла й вибуле житло.

Орендна плата в доходах житлових господарств за нежитлові приміщення враховується за ставками, встановленими місцевими органами влади.

Основою для планування експлуатаційних видатків є техніко-еко-номічні показники та нормативи. Для визначення видатків на утри­мання житлових організацій за окремими видами витрат застосо­вується нормативний метод.

Обсяг витрат на капітальний ремонт житлового фонду плануєть­ся з огляду на середньорічну вартість житлового фонду і середній розрахунок відсотків амортизаційних відрахувань. Норми таких відрахувань на капітальний ремонт житлового фонду встановлю­ються у відсотках до балансової вартості будівель відповідно до їх класифікації — кам'яні, цегляні, дерев'яні, змішані та ін.

Визначаючи джерела фінансування капітального ремонту житло­вих будинків, виходять із суми коштів з доходів житлового госпо­дарства, які спрямовуються на ці цілі, а кошти, яких бракує, плану­ються в бюджеті як асигнування із бюджету.

Потреби житлового господарства в бюджетних коштах розгля­даються за галуззю загалом шляхом визначення доходів, які можуть бути спрямовані на будівництво житла та капітальний ремонт.

Розрахунки за комунальними підприємствами до проекту бюдже­ту виконують на основі визначення їх прибутків. Показники при­бутку комунальних підприємств залежать від обсягів виробничо-експлуатаційної діяльності, тарифів (цін) на продукцію (послуги) та їх собівартості. Тарифи на послуги комунальних підприємств різні. Єдині тарифи встановлені загалом у державі за проїзд в окремих ви­дах транспорту, електроенергію, газ.

Різні гілки влади й управління фінансуються з відповідних бюд­жетів. Асигнування на їх утримання затверджуються Верховною Ра­дою України: за державними органами влади і управління — у скла­ді видатків Державного бюджету, а за місцевими органами влади і управління — у складі відповідних місцевих бюджетів у розмірах, передбачених Верховною Радою України на ці цілі.

Державне управління фінансується за річними кошторисами видатків з їх поквартальним розбиттям та бюджетним розписом і чітким дотриманням бюджетної класифікації (глави, параграфи, статті). У разі потреби видатки за окремими статтями збільшуються за рахунок зменшення в наступному кварталі. У межах одного квар­талу розпорядження чи рішення не приймається. Для збільшення

видатків за рахунок наступного кварталу необхідний нормативний документ щодо вищих органів управління чи розпорядження щодо місцевих органів з обов'язковим повідомленням Міністерства фіна­нсів України. Якщо ж досягнуто економії за видатками, то наприкі­нці кварталу вона переходить у фінансування наступного кварталу. Фінансування національної оборони — це забезпечення фінансо­вими ресурсами Збройних сил України згідно з річним кошторисом видатків Міністерства оборони України. Кошториси видатків на утримання Збройних сил України у зв'язку з їх специфікою відрізня­ються від кошторисів видатків інших бюджетних установ і включа­ють видатки на такі цілі:

• придбання зброї, військової техніки, паливно-мастильних матеріа­лів, продуктів, різного інвентарю й матеріальних цінностей та оплату послуг;

• фінансування капітального будівництва, ремонт зброї, госпо­дарсько-побутові та інші витрати.

Видатки на оборону затверджуються у Державному бюджеті України. Більшість із затверджених видатків визначають у щоріч­них кошторисах, в основу їх розрахунків покладено грошові норми витрат.

Особливості витрат на оборону потребують специфічного конт­ролю. Контроль за використанням коштів та матеріальних ціннос­тей здійснюють фінансові органи військових частин і фінансове управління Міністерства оборони України.

З метою посилення контролю і забезпечення цільового та ефек­тивного використання бюджетними установами й організаціями коштів, що надходять на їх утримання, Кабінет Міністрів України в 1998 р. затвердив Положення про порядок складання єдиного кош­торису доходів і видатків бюджетної установи (організації).

Зазначений кошторис є основним документом, який визначає за­гальний обсяг, цільові надходження і поквартальний розподіл кош­тів установи. Він формується на основі показників лімітної довідки про основні дані фінансово-господарської діяльності, яку організа­ція вищого рівня надсилає всім підпорядкованим установам у дво­тижневий термін після її затвердження, з якого установа й починає фінансуватись.

Єдиний кошторис складають усі установи на календарний рік, його затверджують керівники організацій вищого рівня не пізніше

ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Одночасно з кошторисом на затвердження організацією вищого рівня подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, що працюють на умовах госп­розрахунку чи надають окремі платні послуги.

Фінансування установ без затвердження кошторису і штатного розпису установою вищого рівня забороняється.

Єдиний кошторис крім асигнувань з бюджету включає й поза­бюджетні кошти.

На сучасному етапі найважливішим завданням бюджетної політи­ки щодо державних видатків залишається їх упорядкування і скоро­чення шляхом структурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.

2.3. Державні цільові фонди

Пенсійний фонд України є найбільшим позабюджетним цільовим фондом. У своїй діяльності Пенсійний фонд керується законодавчи­ми і нормативними актами, які окреслюють його завдання та функ­ції, зокрема збирання і акумуляцію обов'язкових страхових внесків, призначених для пенсійного забезпечення й виплат допомоги, і їх виплати, у тому числі пенсій відповідно до законів України про пен­сійне забезпечення та про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій військо­вослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ, допомоги на дітей та інших витрат, які згідно з чинним законодавством фінансу­ються за рахунок Пенсійного фонду, а також перевірку правильнос­ті їх призначення і виплат. Пенсійний фонд також бере участь у фі­нансуванні державних і регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів й організовує міжнародне співробітництво у сфері пен­сійного забезпечення.

Пенсійний фонд розробляє проект кошторису (бюджету), складає звіт про його виконання і разом з відділом соціального страхування Міністерства праці України подає Кабінету Міністрів України про-

позиції щодо тарифів внесків до державного соціального страхуван­ня з урахуванням необхідних виплат на пенсії, допомоги та інші вит­рати, що здійснюються за рахунок коштів соціального страхування, а також бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства, у розробці проектів нормативних актів з цих питань.

Пенсійний фонд має 27 територіальних відділень, включаючи ті, що розміщені в містах і районах та взаємодіють з органами влади і управління, підприємствами та установами.

У межах чинного законодавства України Пенсійному фонду та його органам на місцях надано право отримувати від підприємств, установ і організацій, а також громадян, які здійснюють підприєм­ницьку діяльність, інформацію й документи щодо нарахування і сплати обов'язкових страхових платежів до Пенсійного фонду, пере­віряти їх, вимагати від юридичних і фізичних осіб усунення пору­шень законодавства щодо сплати внесків і використання коштів Пенсійного фонду, одержувати від органів державної виконавчої влади інформацію для виконання своїх функцій; стягувати у безспір-ному порядку не внесені до Фонду обов'язкові страхові внески разом з нарахованою пенею та застосовувати інші фінансові санкції; пере­віряти правильність призначення й виплати пенсій і допомоги, ви­трачання коштів Фонду і здійснення інших заходів, додержання по­рядку сплати обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду та інших платежів. Пенсійний фонд має право порушувати питання про притягнення до відповідальності службових осіб і громадян, винних у порушенні чинного порядку внесення обов'язкових плате­жів та внесків до Фонду і витрачання його коштів, а також у несвоє­часному поданні встановленої звітності.

З 1997 р. бюджет Пенсійного фонду виведений із складу Держав­ного бюджету України. Згідно з чинним законодавством України кошти Фонду формуються за рахунок насамперед обов'язкових страхових внесків, які платять роботодавці (підприємства, установи, організації всіх форм власності) і наймані працівники; відрахувань з державного і місцевих бюджетів; сум, які відшкодовуються за регре-сійними вимогами; сум фінансових санкцій. Структуру доходів Пен­сійного фонду наведено на рис. 2.2.

Нині спостерігається велике навантаження на Пенсійний фонд, оскільки в Україні налічується понад 14 млн пенсіонерів, а також по­над 1,3 млн отримувачів допомоги на дітей.

Внески роботодавців і найманих працівни­ків — 89,7 %

Кошти державного бюджету — 8,6 %

Кошти, які надходять з фонду страхування на випадок безробіття — 1 %

Кошти місцевих бюджетів — 0,7 %

Рис. 2.2. Структура доходів Пенсійного фонду України

Кошти Пенсійного фонду спрямовуються на такі основні цілі:

• фінансування виплат державних пенсій, соціальних виплат, які згідно з чинним законодавством України здійснюються за рахунок його коштів, у тому числі громадянам, що виїхали на постійне місце проживання за кордон;

• реалізацію державних, регіональних і міських, районних програм соціального захисту населення.

Структуру видатків Пенсійного фонду подано на рис. 2.3.

Практика останніх років свідчить, що виконання бюджету Пен­сійного фонду за доходами не перевищувало 90 %. Однак загальна заборгованість підприємств, установ, організацій за платежами на обов'язкове державне пенсійне страхування має тенденцію до зни­ження.

Інші видатки — 0,5 %

Видатки на виплату пенсій — 97,3 %

Видатки

на утримання

Пенсійного

фонду — 0,5 %

Видатки

на доставку пенсій

і допомоги — 1,7 %

 

Рис. 2.3. Структура видатків Пенсійного фонду України

У функціонуванні Пенсійного фонду, як і фінансової системи Ук­раїни загалом, існують проблеми. Основна з них — недостатність реального фінансування. Внаслідок економічної ситуації, що склала­ся, втратило стабільність основне джерело фонду — нарахування на фонд заробітної плати. Причини цього криються, по-перше, у висо­кому ступені бартеризації і натуральної оплати, по-друге, в осіданні значної частини заробітної плати в "тіньовій" економіці. У таких умовах Міністерству економіки України важко встановити прогноз­ний показник фонду оплати праці, на базі якого формується бюджет Пенсійного фонду.

Держава в такій ситуації вживає заходів, спрямованих на пошук додаткових джерел фінансування, наприклад тимчасове запровад­ження 1 %-го збору при купівлі-продажу іноземної валюти, 5 %-го збору від продажу коштовностей, 3 %-го збору від продажу автомо­білів, 1 %-го збору при операціях з нерухомістю для фізичних та юридичних осіб, збору у розмірі 10 грн за кожний мобільний теле­фон, проданий операторами мобільного зв'язку.

Зазначені заходи є тимчасовими і загалом не розв'язують основ­ну проблему, оскільки вона полягає в систематичному затримуванні та невиплаті заробітної плати на підприємствах.

Крім того, необхідно ретельно переглянути видаткові статті Пен­сійного фонду, що не пов'язані з пенсійним страхуванням і мають виплачуватися з державного бюджету.

У пенсійній системі України нині існують чітко окреслені пробле­ми, які необхідно розв'язувати. Іншими словами, пенсійна система потребує реформування. В Україні спостерігаються несприятливі демографічні тенденції, які призводять до поступового збільшення кількості пенсіонерів щодо населення працездатного віку (14 млн пенсіонерів на 20 млн працюючих); висока ставка відрахувань від за­робітної плати; неналежність працівникові сум, які він сплачує на пенсійне страхування; слабкий зв'язок між внесками до Пенсійного фонду і розміром пенсії.

Реформування пенсійного забезпечення здійснюється шляхом за­провадження трирівневої системи:

1-й рівень — солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточ­них надходжень), вона є обов'язковою і передбачає поетапну опти-мізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробіт­ною платою з урахуванням тривалості страхового стажу, розміру заробітної плати і демографічних показників;

2-й рівень — система накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у межах загальнообов'язкового державного пенсійного за­безпечення, запровадження якої розпочинається в період піднесення економіки. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян на індивідуальних накопичувальних пенсій­них рахунках і подальше інвестування цих коштів з метою одержання інвестиційного доходу. Після досягнення пенсійного віку громадя­нинові визначатиметься розмір додаткової пенсії, яка виплачувати­меться разом з пенсією, що фінансується солідарною системою;

3-й рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян. Основою цієї системи є недержавні пен­сійні фонди (відкриті, корпоративні, професійні).

Конституцією України проголошено право кожного громадяни­на на працю. Держава зобов'язана створювати умови для повного здійснення громадянами цього права, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програ­ми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Конституційне право громадян на працю забезпечується органами державної влади й управління, у тому числі Фондом загальнообов'яз­кового державного соціального страхування України на випадок безро­біття. Цей Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, кош­ти якого не входять до складу Державного бюджету України, він був створений згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок безробіття" [15], що набрав чинності з 1 січня 2001 р. Фонд є правонаступником Державного фон­ду сприяння зайнятості населення (Фонду зайнятості), який діяв з 1991 р. спочатку як самостійна структура, а з 1996 р. був включений до Державного бюджету.

За рахунок коштів Фонду зайнятості фінансувалися заходи, пе­редбачені державними та територіальними програмами зайнятості; основним джерелом доходів Фонду були обов'язкові внески підпри­ємств і організацій.

На рис. 2.4 наведено структуру видатків Фонду загальнообов'яз­кового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

У видаткових статтях Фонду переважають виплати допомоги у зв'язку з безробіттям.

Виплата допомоги Розвиток матеріальної Резерв фонду — 2,7 % у зв'язку з безробіттям та бази — 12,6 % / на соціальні послуги — \^ /

управлінського апарату — 11,3 %

Рис. 2.4. Структура видатків Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в 2002 р.

Відповідно до Закону "Про зайнятість населення" право на отри­мання грошової допомоги у зв'язку з безробіттям мають громадяни зі статусом безробітних. Грошова допомога нараховується на осно­ві довідки з останнього місця роботи, де зазначено розмір заробітної плати і категорію безробітного.

Державою передбачається захист громадян, які закінчили очні вищі або середні спеціальні заклади та професійно-технічні училища і про­тягом місяця звернулися до служби зайнятості за сприянням у праце­влаштуванні, а також захист громадян, звільнених з дійсної військової служби в усіх родах військ та формувань, які протягом трьох місяців звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. Грошова допомога у зв'язку з безробіттям зазначеним категоріям гро­мадян не може бути нижче мінімальної заробітної плати.

Період одержання громадянами допомоги у зв'язку з безробіттям включається до неперервного стажу роботи.

Держава гарантує професійну підготовку, підвищення кваліфіка­ції і перепідготовку осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, з дотриманням таких вимог:

• неможливості підібрати відповідну роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації;

• необхідності змінити кваліфікацію через відсутність роботи, яка відповідає професійним навичкам громадянина;

• втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією.

Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організовуються державною службою зайнятості за її на­правленням у навчальних закладах, на підприємствах і в організаці­ях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними догово­рами або у спеціально створюваних для цього навчальних центрах за рахунок коштів Фонду.

За рахунок Фонду фінансуються:

• на державному рівні — розвиток центрів підготовки навчання і
професійної орієнтації вивільнених працівників та незайнятого
населення, утримання інформаційно-обчислювальних центрів,
поліграфічної бази, власних підприємств служби зайнятості,
забезпечення житлом осіб без певного місця проживання; здійснен­
ня наукових досліджень і розробок з проблем ринку праці та зайня­
тості населення; забезпечення міжнародного співробітництва у
розв'язанні проблем зайнятості населення; надання допомоги
державним центрам зайнятості;

• на місцевому рівні — заходи щодо професійного орієнтування та
працевлаштування населення; підвищення кваліфікації та пере­
підготовки вивільнених працівників і безробітних; організація
додаткових робочих місць у галузях народного господарства;
залучення безробітних до виконання оплачуваних громадських
робіт; надання безпроцентної позики безробітним для зайняття
підприємницькою діяльністю; виплата допомоги у зв'язку з
безробіттям та надання матеріальної допомоги членам сім'ї
безробітного, які перебувають на його утриманні, а також
громадянам, які втратили право на отримання допомоги у зв'язку
з безробіттям; видання спеціальних інформаційних бюлетенів про
потреби територій у кадрах і можливості працевлаштування.
Створення позабюджетного Фонду загальнообов'язкового дер­
жавного соціального страхування на випадок безробіття пов'язане із
загальною реформою в Україні системи страхування і спрямоване на
вдосконалення системи матеріального забезпечення і соціальних по­
слуг, що надаються безробітним.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатнос­ті належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Закон про створення цього фонду набрав чинності з 1 січня 2001 р. Фонд є правонаступником Фонду соціального страхування України, який було створено в 1991 р. як державний цільовий позабюджетний фонд. У Фонді акумулювалися збори, з нього фінансувалися випла­ти на обов'язкове соціальне страхування.

Керівним органом Фонду було правління, до складу якого входи­ли переважно члени профспілок. Діяльність Фонд здійснював у взає­модії з профспілками всіх рівнів.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатно­сті є некомерційною самоврядною організацією. Управління Фон­дом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Представниками застрахованих осіб є профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені найманими працівниками органи.

До джерел формування коштів Фонду належать такі:

• страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб;

• благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

• асигнування з Державного бюджету України;

• штрафи, пені та інші фінансові санкції, що застосовуються до страхувальників;

• інші надходження відповідно до законодавства України. За рахунок коштів Фонду здійснюються:

• виплата допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при народженні дитини та у зв'язку з доглядом за нею до досягнення трирічного віку, на поховання;

• фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;

• утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб. Платниками страхових внесків є страхувальники-роботодавці й

застраховані особи — наймані працівники.

Органи Фонду здійснюють персоніфікований облік сплати внесків.

Розмір страхових внесків встановлює Верховна Рада України що­річно у відсотках: для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян; для найманих працівників — до сум оплати праці, які підлягають обкладенню прибутковим подат­ком з громадян. З 1 січня 2001 р. встановлено такі суми внесків: для роботодавців — 2,5 % фактичних витрат на оплату праці; для найма­них працівників — 0,25 %, якщо їх заробітна плата нижча від 150 грн, 0,5 %, якщо їх заробітна плата перевищує 150 грн. На рис. 2.5 наведено структуру видатків фонду соціального страхування з тим­часової втрати працездатності.

Витрати за статтею "Оздоровчі заходи" — 26,54 %

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездат­ністю — 42,16 %

Витрати на виплату допомоги громадянам, які постаждали внаслідок Чорнобильської катастрофи — 0,24 %

 

Витрати на виконання обов'язків страхови­ка — 0,41 %

Допомога у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення трирічного віку — 14,56 %

Інші Організаційно-

витрати — управлінські

0 06% витрати — 4,16%

 

Допомога при народженні дитини — 2,79 % Допомога на поховання — 0,48 %

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами — 8,6 %

Рис. 2.5. Структура видатків Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Фонд соціального страхування від нещасного випадку на вироб­ництві також належить до цільових позабюджетних страхових фон­дів. Цей фонд є некомерційною самоврядною організацією, управлін­ня ним здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Страхування від нещасного ви­падку на виробництві є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійсню­ється соціальний захист, охорона життя і здоров'я громадян у проце­сі їх трудової діяльності. Фінансування Фонду здійснюється за раху­нок внесків роботодавців; прибутку, одержаного від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; добро­вільних внесків; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників; коштів, одержаних від стягнення штра­фів і пені з винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці юридичних і фізичних осіб.

2.4. Державний кредит

Державний кредит — це специфічний елемент державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів (найчастіше), кре­дитора або гаранта повернення коштів. Держава змушена бути пози­чальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання:

• збалансованість бюджету;

• фінансова підтримка сфери виробництва;

• розвиток соціальної сфери.

Залучення коштів до бюджету завжди обмежене рівнем оподатку­вання, підвищення якого може зашкодити економічній діяльності під­приємницьких структур і підвищенню добробуту населення. Тому держава на фінансування своїх потреб використовує інші джерела, на­магаючись збалансувати доходи бюджету з поточними та капіталь­ними витратами. Найпростішим і найдешевшим способом покриття видатків є грошова емісія. Проте уряд, який постійно покриває дефі­цит бюджету за рахунок емісії, стимулює інфляцію в економіці, розширюючи сукупний попит без відповідного додаткового підви­щення пропозиції предметів споживання. Це призводить до підви­щення цін і вкрай негативно позначається не тільки на життєвому рівні населення, а й на фінансовому стані держави.

Привабливішим порівняно із заходами, що збільшують грошову масу, є залучення коштів на внутрішньому та зовнішніх фінансових ринках у формі державного кредиту за умови його ефективного використання. У цьому разі держава є позичальником, а кредитора­ми можуть бути юридичні та фізичні особи (як резиденти, так і нере­зиденти), міжнародні фінансові організації, іноземні держави.

Циклічність економічного розвитку визначає рівень використан­ня державою позичених коштів. В умовах спаду економіки країна збільшує розміри позик. Але прямої залежності між державними по­зиками і станом економіки держави не існує. Високорозвинені краї­ни навіть в періоди стабільного розвитку можуть збільшувати свої боргові зобов'язання.

Можливість державного запозичення ґрунтується на виконанні грошима функції нагромадження. У суб'єктів підприємницької діяль­ності тимчасово з'являються вільні кошти, які вони можуть спряму­вати на ринок державних цінних паперів. Сезонність виробництва і коливання надходжень від реалізації продукції, амортизаційні від­рахування і система розподілу прибутку істотно впливають на обся-

ги кредитних ресурсів підприємств і є основою для фінансування держави. Серед населення так само відбувається постійний рух кош­тів; часовий розрив між отриманням доходів і витратами є вагомим джерелом державного кредиту. Тому за економічною сутністю дер­жавний кредит є формою вторинного перерозподілу ВВП, доходів і нагромаджень — прибутку, заробітної плати, амортизації тощо, ча­стина яких перерозподіляється через бюджетну систему у вигляді податків, зборів, платежів, а решта може використовуватись як по­зика державі. Перерозподільний характер державного кредиту особ­ливо виявляється при сплаті доходів кредиторам за рахунок коштів Державного бюджету, основною частиною яких є податки з юридич­них і фізичних осіб.

Крім розподільної функції державний кредит виконує також ре­гулюючу та контролюючу функції. Беручи участь у кредитних відно­синах, держава може впливати на грошовий обіг, рівень процентних ставок на фінансовому ринку, на виробництво і зайнятість, а отже, здійснювати регулюючу функцію у визначенні макроекономічної по­літики. Проте механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну ситуацію неоднозначний і має розглядатися з урахуванням впливу обсягів інвестицій на темпи економічного розвитку, оскільки наслід­ком нераціональних і зайвих зовнішніх запозичень можуть бути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому знач­но обмежать свободу здійснення економічної політики. Контролюю­ча функція здебільшого забезпечує цільове використання коштів, своєчасність розрахунків за борговими зобов'язаннями; її викону­ють як державні, так і недержавні фінансово-кредитні інститути.

Державний кредит відрізняється від банківського метою і призна­ченням залучених коштів, джерелами погашення позик, формами га­рантій, впливом на грошову масу, функціями, які виконують суб'єк­ти кредитних відносин.

Визначальним фактором, що істотно впливає на вартість отри­мання кредитів, їх форми, умови повернення, є довіра до країни, яка має бути стабільним гарантом повернення та збільшення залучених коштів. Популярність уряду чи окремих його лідерів позитивно позначається на кількості бажаючих надавати кредити. Рух позико­вого капіталу у сфері міжнародних економічних відносин багато в чому залежить від кредитного рейтингу країни, що визначається економічним потенціалом країни, її репутацією як позичальника, стабільністю її розвитку. Ще одна група чинників є суто політични-

ми. Наприклад, коли Росія оголосила дефолт (неможливість сплачу­вати за борговими зобов'язаннями) і мала низький кредитний рей­тинг, це зовсім не означало припинення її фінансування з боку іно­земних країн та інститутів, зацікавлених у політичній стабільності держави зі значним військовим потенціалом, зокрема ядерною зброєю. В Україні вирішення актуальних проблем, пов'язаних із закриттям або будівництвом атомних електростанцій, неможливе без залучен­ня коштів іноземних кредиторів.