Вроджені хірургічні захворювання

Лекція № 17

«Синдром порушення кровообігу, змертвіння, виразки, нориці»

з дисципліни: «Медсестринство в хірургії»

Викладач: Гайдамака В.К.

 

м. Берислав

План

1. Сухий і вологий некроз. Клінічні ознаки сухої і вологої гангрени. Лікування некрозів.

2. Гострий тромбоз і емболія,їх клінічні ознаки, профілактика і лікування.

3. Пролежні. Причини їх виникнення, клінічний перебіг, профілактика і лікування.

4. Виразки. Їх види, клінічні ознаки, консервативні та оперативні методи лікування.

5. Нориці, їх класифікація, діагностика і лікування.

6. Вади розвитку.

ЗМЕРТВІННЯ

 

Мета:

- знати види змертвінь, клінічні ознаки сухої і вологої гангрени; розрізняти про­лежні, виразки, знати їх клінічні ознаки і методи лікування (мал. 45);

- навчитись профілактичних заходів для попередження і лікування пролеж­нів.

Змертвінням, або некрозом, називається місцева загибель тканин, органів

і клітин в живому організмі.

Причинами такого змертвіння є:

- безпосереднє руйнування травмівним агентом;

- розлад кровообігу і порушення трофіки.

Руйнування може бути спричинене таким шляхом:

• механічним;

• термічним;

• хімічним;

• електричним;

• токсичним;

• променевим.

1. Дія на тканини температури вищої за 45—60 °С і нижчої за -8 °С спричинює загибель клітин або навіть органів.

2. Міцні кислоти руйнують клітини, коагулюють білок, унаслідок чого утворюєть­ся сухий коагуляційний некроз.

3. Міцні луги проникають у тканини глибоко, омилюють жири і розчиняють біл­ки, утворюється колікваційний некроз.

4. Токсини мікробів також можуть призводити до некрозу тканин (анаеробна гангрена, гангренозний апендицит тощо).

Розлади кровообігу, які спричинюють некроз, можуть бути зумовлені такими причинами:

- декомпенсація серцевої діяльності;

- тривалий спазм або облітерація судини;

- здавлення або поранення судини;

- тромбоз магістральної судини.

Окрім цього причиною порушення кровообігу можуть бути: анемія, авітаміноз, холод, голод, порушення обміну речовин, інтоксикація на тлі хронічної або гострої інфекції тощо.

Усі чинники, що спричинюють утворення некрозу, можна розділити на зов­нішні — екзогенні — і внутрішні — ендогенні. Наприклад.

Зовнішні: гостра травма, тривале стиснення джгутом, здавлення петлі кишки, дія хімічних і фізичних чинників.

Внутрішні: тромбоз або тромбоемболія судини, порушення іннервації (травми спинного мозку — пролежні).

Різновид некрозу — гангрена.

Гангреною називається некроз, який настав у результаті порушення прохідності крупних судин. Гангрена буває сухою і воло­гою.

Суха гангрена розвивається, якщо просвіт судини (артеріальної) стає непро­хідним поступово, повільно— за умови відсутності інфікування тканини. Пос­тупово тканини ущільнюються, висушуються, зморщуються — «муміфікуються». З'являється темно-коричневе забарвлення, аж до чорного, яке виникає внаслідок розкладу гемоглобіну. Довкола некрозу утворюється чітка демаркаційна лінія (вал), що відмежовує ділянку ураження від здорових тканин. Загальний стан хво­рого не змінюється, оскільки токсинів усмоктується мало. Невеликі ділянки сухої гангрени можуть відторгатися самі з подальшим загоєнням.

 

 

Якщо ж приєднується мікробна флора, то процес перебігає по-іншому— утво­рюється волога гангрена. Однак в огрядних людей за наявності інфекції волога ган­грена може утворюватись і одразу; це може бути також у хворих на цукровий діабет, при варикозному розширенні вен (порушений відтік крові, тканини пастозні).

Щоб волога гангрена розвинулась одразу, необхідні швидке закриття судини, розлад венозного відтоку і приєднання інфекції. При цьому чіткого демаркаційно­го валу немає, шкірні покриви сіруваті, синюшні, утворюються пухирі з кров'яним (геморагічним) вмістом і смердючим запахом. Тканини не встигають висихати, оскільки кровообіг порушився, раптово розвивається гнильна інфекція, продукти розпаду всмоктуються, наростає інтоксикація, загальний стан хворих погіршуєть­ся, розвивається сепсис. Спостерігаються сильний біль в ураженій ділянці, висока температура тіла, сухий язик, низький АТ, м'який пульс, млявість.

Лікування сухих некрозів

Місцеве: профілактика розвитку інфекції і висушування тканин. Шкіру довко­ла некрозу обробляють антисептиками і накладають пов'язку з етиловим спиртом, борною кислотою або хлоргексидином. Після утворення чіткої демаркаційної лінії (зазвичай через 2—3 тижні) проводять некректомію в межах здорових тканин.

Загальне: для запобігання інфекційним ускладненням проводять курс антибіотикотерапії, а також комплекс заходів, спрямованих на поліпшення кровообігу в ураженому органі.

Лікування вологих некрозів

Місцеве: на ранній стадії вживають всіх можливих заходів для того, щоб пе­ревести вологий некроз у сухий. Для цього промивають рани антисептиками (пероксид водню), розтинають кишені, набряки, накладають дренувальні пов'язки з розчинами антисептиків з обов'язковою іммобілізацією ураженої кінцівки.

Загальне: потужна антибактеріальна та дезінтоксикацийна терапія.

Якщо протягом 1—2 діб результату немає, проводиться радикальне видален­ня некротизованої частини органа в межах здорової тканини (висока ампутація).

ПРОЛЕЖНІ

Це некроз шкіри або слизових оболонок і прилеглих тканин, спричинений трива­лим стисненням (крижі, сідничі горби, п'яти, лікті, лопатки). Виникненню про­лежнів сприяють порушення трофіки, обміну речовин, авітаміноз, виснаження, забруднення і мацерація шкіри, зморшки білизни, крихти їжі.

Клінічна картина

Спочатку ділянка шкіри блідне, потім з'являються гіперемія, набряк, утворю­ються пухирі і некроз. Болю немає. Некротизована шкіра відторгається, натомість з'являється некротична виразка із сірим дном і неприємним запахом. Інколи гли­бина виразки досягає кістки. При переломах хребта пролежні розвиваються дуже швидко, особливо в разі ушкодження спинного мозку.

Наявність у хворих пролежнів — це антиреклама роботи відділення.

Догляд

Зручне ліжко, надувний матрац, заміна білизни, вібраційний масаж, оброб­лення шкіри камфорним спиртом, УФО шкіри.

Лікування

Присипка Житнюка, ферменти для очищення ран, сухі асептичні пов'язки, потім мазеві. Загальнозміцнювальне лікування, вітаміни.

ВИРАЗКИ

Виразка — це дефект шкіри, слизової оболонки і глибших шарів, змертвіння тка­нин. Перебіг виразок тривалий, хронічний. Причинами їх виникнення можуть бути порушення артеріального, венозного кровообігу, злоякісне переродження. Го­стрі виразки бувають після опіків, великих абсцесів.

Застійні виразки виникають при декомпенсації серцевої діяльності. Вони ма­ють сірий колір і драглисту консистенцію, довкола них утворюється набряк. Якщо декомпенсацію усунути, виразки гояться. У гіпертоніків виразки інколи болючі.

Променева виразка з'являється після променевої терапії — це небажана побіч­на дія або ускладнення від високої дози. Виразки глибокі, округлі, мають щільні краї, шкіра слабо пігментацована.

Венозні виразки утворюються на тлі тромбофлебіту, варикозного розширення вен. Процесу сприяють розчоси, травми (незначний удар). Частіше такі виразки з'являються на нижніх кінцівках, спочатку вони овальні або округлі, краї пологі, слабка грануляція, потім збільшуються, «повзуть», може розвинутись гангрена.

Таблиця 5. Відмінності трофічної виразки і рани

Трофічна виразка	Рана
Термін більше 2 міс Відсутність тенденції до загоєння   Виникають у центрі трофічних розладів Грануляція сіро-коричневого кольору Вкрита нальотом фібрину і некротичними тканинами На поверхні банальна мікрофлора	Термін менше 2 міс Загоєння згідно з фазами ранового процесу Прилеглі тканини мають звичайний вигляд Грануляція яскраво-червона, соковита   Некротичні тканини зазвичай відсутні   Наявність мікрофлори не характерна

Лікування

І. Місцеве.

1. Боротьба з інфекцією здійснюється шляхом щоденних перев'язувань, при цьо­му шкіру довкола виразки обробляють спиртом або спиртовою настойкою йоду, саму виразкову поверхню промивають 3 % розчином пероксиду водню і накла­дають пов'язки з розчином антисептика.

2. Очищення виразки від некротичних тканин. Окрім перев'язок застосовують некректомію і протеолітичні ферменти, можливе місцеве використання сорбентів.

3. Закриття дефекту. При невеликих виразках цей процес відбувається самостій­но, а також може бути використана вільна шкірна пластика або вирізання виразки з пластикою місцевими тканинами.

II. Загальне.

Спрямоване на поліпшення кровообігу; для придушення інфекції використо­вують антибактеріальну терапію, а для стимуляції процесів загоєння — вітаміни, метилурацил, ретаболіл.

НОРИЦІ

Нориці — це патологічний хід у тканині, що сполучає орган, природну і патологіч­ну порожнини із зовнішнім середовищем або органи (порожнини) між собою.

Норицевий хід зазвичай вистелений епітелієм або гранулятом.

Класифікація

1. Стосовно зовнішнього середовища;

• зовнішні — норицевий хід сполучається із зовнішнім середовищем;

• внутрішні — норицевий хід сполучає внутрішні органи або порожнини.

2. За походженням:

• вроджені;

• набуті:

- самостійні — утворюються внаслідок патологічного процесу (нориці при остео­мієліті, лігатурні нориці, нориці між жовчним міхуром і шлунком при трива­лому запальному процесі);

- штучні— гастростома для годування при опіку стравоходу, колостома при кишковій непрохідності.

ВРОДЖЕНІ ХІРУРГІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

ВАДИ РОЗВИТКУ

Мета: знати класифікацію та профілактику вроджених хірургічних захворювань. Це вроджені відхилення від нормальної анатомічної будови тканин і органів лю­дини, які супроводжуються порушенням функцій цих органів.

Класифікація

1. За локалізацією:

• зовнішні — атрезія ануса (відхідника), розщеплення верхньої губи;

• внутрішні — пілоростеноз, стеноз стравоходу;

• комбіновані або змішані — розщеплення губи і верхнього піднебіння.

2. За кількістю:

• одиночні;

• множинні.

3. За порушеним формуванням тканин і органів:

• агезія і аплазія — повна відсутність органа;

• гіпоплазія — недостатня маса органа, окремих його частин або всього тіла;

• ектопія і дистопія — незвична локалізація органа;

• стеноз — звуження просвіту стравоходу, кишок;

• атрезія — заростання отворів або каналів органів;

• персистування — збереження після народження протоків, які функціонують

тільки в ембріональному періоді;

• подвоєння органа або його частин.

4. За виникненням:

• випадкові — зумовлені структурними дефектами генів і хромосом;

• екзогенні — зумовлені дією тератогенних чинників на ембріон і клітину;

• мультифакторні— виникають унаслідок взаємодії генетичних і екзогенних чинників, кожен з яких окремо не може спричинити ваду розвитку. Профілактика

1. Здоровий спосіб життя.

2. Повноцінне харчування.

3. Відмова від шкідливих звичок.

4. Своєчасна медико-генетична консультація.

5. Поліпшення екологічної обстановки.

6. Дотримання правил використання нових лікарських засобів.

7. Поліпшення умов праці на шкідливих виробництвах.

8. Підвищення культурного рівня населення.