Для ефективного контролю успішності учнів важливо не тільки виявити те, що знають і вміють учні, але й об’єктивно оцінити їх знання та вміння. Оцінка – кількісний показник якості результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Оцінка передбачає співставлення того, що учні засвоюють, з тим, що вони повинні засвоїти відповідно до вимог навчальної програми. Основними компонентами оцінки є встановлення фактичного рівня знань, співвідношення виявлених знань з еталонними, оформлення результату навчальної діяльності учнів у вигляді оцінки-балу. Отже, оцінка – це не тільки результат перевірки знань учнів (виставлення балу), але й процес виявлення цього результату.
Оцінка може виступати у трьох формах:
1) Емоційного ставлення вчителя до навчальної роботи учнів. Вона знаходить своє відображення за допомогою жесту, міміки, модуляції голосу, що означає згоду, схвалення, незгоду, незадоволення тощо.
2) Оцінного судження про роботу учня. Учитель за допомогою чітких, логічних коротких фраз характеризує досягнення і недоліки учнів (наприклад, «молодець», «добре», «уважніше», «швидше», «виконуй роботу охайно» тощо).
3) Цифрового балу («12», «11», «10», «9», «8», «7», «6», «5», «4», «3», «2», «1»).
Оцінка є важливим засобом стимулювання учнів до навчання тоді, коли вона сприймається як нагорода за наполегливу та сумлінну працю. Оцінка може впливати на учнів і негативно. Це має місце тоді, коли вона неправильно вмотивована, супроводжується образливими зауваженнями, байдужістю вчителя до учня, до результатів його роботи.
Єдині вимоги до оцінювання знань, умінь та навичок формулюються у вигляді критеріїв і норм. Критерій – міра оцінки, показник, на основі якого визначається рівень оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Відповідно до критеріїв визначають норми оцінок. Норма – конкретна вимога, яка регулює виставлення оцінки - балу з навчального предмета за усну відповідь чи письмову роботу. Наприклад, якщо основним критерієм оцінки письмової роботи є точність виконання, яка характеризується кількістю помилок, то нормою для балу “10” є повна відсутність помилок. Норми відображають найбільш типові випадки і ситуації під час перевірки й оцінки знань. Вони мають місце у навчальних програмах з усіх предметів.
Основними критеріями оцінки знань є: глибина, повнота, міцність, оперативність, якість, гнучкість, систематичність.
Глибина – критерій оцінки, під яким розуміють кількість усвідомлених учнем істотних зв’язків і відношень у знаннях.
Повнота – критерій оцінки, який визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об’єкт.
Міцність – критерій оцінки, що передбачає збереження в пам’яті вивченого матеріалу, безпомилковість його відтворення.
Оперативність – критерій оцінки, що передбачає вміння учня використовувати знання у стандартних однотипних умовах.
Якість – критерій оцінки, під яким розуміють повноту, міцність, глибину, оперативність знань тощо.
Гнучкість – критерій оцінки, що передбачає вміння учня використовувати знання в змінних, варіативних умовах.
Систематичність – критерій оцінки, що передбачає засвоєння навчального матеріалу в його логічній послідовності та наступності.
Названі критерії забезпечують можливість визначити рівні знань учнів. Виділяють такі рівні: репродуктивний (знання сприйняті, зафіксовані в пам’яті і можуть бути відтворені); реконструктивний (знання застосовуються в стандартних або варіативних умовах); творчий (знання продуктивно застосовуються в змінених, нестандартних ситуаціях).
Реформування загальної середньої освіти передбачає зміни у підходах до оцінювання не тільки знань, але й навчальних досягнень учнів. Навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, але й сформувати комплекс компетенцій. Основними компетенціями, які потребує сучасне життя, є політичні і соціальні, ті, що пов’язані з володінням усною і писемною рідною та іншими мовами, ті, що пов’язані з потребою добувати, аналізувати та застосовувати інформацію, володіти інформаційними технологіями, постійно навчатися як у професійному, так і в особистому та суспільному плані.
З метою забезпечення ефективних вимірників якості навчальних досягнень та об’єктивного їх оцінювання введено 12-бальну шкалу оцінювання, яка побудована з урахуванням рівня особистих досягнень учня. Критерії оцінювання при цьому не поділяють на позитивні й негативні. Серед загальних критеріїв оцінювання рівня навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти виділяють:
· характеристику відповіді учня (правильність, цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість);
· якість знань (осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність);
· сформованість загальнонавчальних і предметних умінь та навичок;
· рівень володіння розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, узагальнення тощо);
· розвиток творчих умінь (уміння виявляти проблему, формулювати гіпотезу, перевіряти її);
· самостійність оціннихсуджень.
На основі названих критеріїв і показників розрізняють такі рівні навчальних досягнень учнів: низький (рецептивно-продуктивний), середній (репродуктивний), достатній (конструктивно-варіативний), високий (творчий) (Див. табл. 1).
Таблиця 1. Рівні і загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
| Рівні навчальних досягнень | Бали | Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів |
| І. Початковий | Учень може розрізняти об’єкт вивчення і відтворити деякі його елементи. | |
| Учень фрагментарно відтворює незначну частину матеріалу, має нечіткі уявлення про об’єкт вивчення, виявляє здатність елементарно викласти думку. | ||
| Учень відтворює менш як половину навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконує елементарні завдання. | ||
| ІІ. Середній | Учень з допомогою вчителя відтворює основний навчальний матеріал, може повторити за зразком певну операцію, дію. | |
| Учень розуміє основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило | ||
| Учень виявляє знання і розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його правильна, але недостатньо осмислена. З допомогою вчителя здатний аналізувати, порівнювати, узагальнювати та робити висновки. Вміє застосовувати знання при виконанні завдань за зразком. | ||
| ІІІ. Достатній | Учень правильно, логічно відтворює навчальний матеріал, розуміє основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, частково контролює власні навчальні дії. | |
| Знання учні є достатньо повними, він застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, уміє аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв’язки і залежність між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролює власну діяльність. Відповідь його повна, логічна, обґрунтована, хоч і з деякими неточностями. | ||
| Учень досить добре володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в дещо змінених ситуаціях, уміє аналізувати і систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази у власній аргументації. | ||
| IV. Високий | Учень має глибокі і міцні знання, здатний використовувати їх у практичній діяльності, робити висновки. При цьому він може припускатися незначних огріхів в аргументації думки тощо. | |
| Учень на високому рівні володіє узагальненими знаннями в обсязі та в межах вимог навчальних програм, аргументовано використовує їх у різних ситуаціях, уміє знаходити інформацію та аналізувати її, ставити і розв’язувати проблеми. | ||
| Учень має системні і глибокі знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовує їх у стандартних та нестандартних ситуаціях. Уміє самостійно аналізувати, оцінювати, узагальнювати опанований матеріал, самостійно користуватися джерелами інформації, приймати рішення. |
Початковий рівень характеризується первинними уявленнями про предмет вивчення, фрагментарністю відповідей.
Середній рівень – учень здатний вирішувати найпростіші завдання за зразком, відтворювати основний зміст навчального матеріалу, володіти елементарними навчальними вміннями.
Достатній рівень характеризується знанням суттєвих ознак понять, оперує ними, розв’язує стандартні завдання, уміє робити висновки, виправляти допущені помилки, однак не вміє переносити і використовувати знання в інших навчальних ситуаціях.
Високий рівень – знання системні, учень застосовує їх для виконання творчих завдань, самостійно оцінює різні явища, факти, відстоює особисту позицію.
4. Методи і форми контролю.
Контроль за навчальною діяльністю здійснюється різними методами і в різних формах. Використання методів контролю спрямоване на виявлення й оцінювання знань, а також фіксацію результатів навчання. У шкільній практиці використовують такі методи контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів; усне опитування; письмову перевірку (контрольна робота, твір, письмове домашнє завдання та ін.); графічну перевірку; перевірку практикою (лабораторні і практичні роботи); тести успішності; самоконтроль.
В практиці роботи вчителів-новаторів має місце вдосконалення методики перевірки й оцінки успішності учнів. Вони використовують листки відкритого обліку знань (В. Шаталов), навчання без оцінок (Ш. Амонашвілі), поурочний бал, тематичний облік, зошити з друкованою основою, залікові книжки, творчі завдання, диференціацію домашніх завдань, контрольні картки, самооцінювання.
Щоденне систематичне спостереження вчителя за навчальною роботою учнів. Цей метод дозволяє вчителю скласти уявлення про те, як поводяться учні на заняттях, їх ставлення до своїх навчальних обов’язків, як вони сприймають і осмислюють матеріал, що вивчається, їх сильні і слабкі сторони, прогалини в знаннях, яка у них пам’ять, в якій мірі учні виявляють кмітливість і самостійність при виробленні практичних умінь і навичок, які їх навчальні схильності, інтереси і здібності. Також важливе значення має вивчення домашніх умов життя і навчальної праці школярів, ступінь їх посидючості і регулярності в оволодінні знаннями. У зв’язку з тим, що підсумки спостереження за учнями важко тримати в пам’яті, багатовчителів фіксує їх у спеціальних щоденниках, для того щоб на цій основі визначити динаміку розвитку учнів. Якщо з усіх вказаних питань у вчителя накопичується достатня кількість спостережень, це дозволяє йому більш об’єктивно підходити до перевірки і оцінки знань учнів, а також своєчасно вживати необхідних заходів для попередження неуспішності.
Усне опитування. Цей метод є найбільш розповсюдженим при контролі і оцінці знань. Сутність цього методу полягає в тому, що вчитель ставить учням питання по змісту вивченого матеріалу і спонукає їх до відповідей, виявляючи таким чином якість і повноту його засвоєння, тобто вчитель виявляє рівень знань учня шляхом прямого контакту з ним. Усне опитування застосовується при вивченні майже всіх предметів і на всіх етапах навчання.
У педагогічній літературі виділяють такі етапи усного опитування:
а) постановка вчителем питань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми;
б) підготовка учня до відповіді і викладу ним своїх знань;
в) корекція і самоконтроль викладених знань по ходу відповіді;
г) аналіз і оцінювання відповіді.
Результативність опитування залежить від раціонального здійснення кожного з указаних етапів.
Провідне місце в процесі опитування належить змісту і характеру перевірочних питань. Їх головна функція – спонукати і спрямовувати думку і волю учня на виявлення своїх знань і вказувати йому міру цього виявлення. Перевірочні питання бувають:
‑ репродуктивні, які вимагають відтворення вивченого («Довести теорему Піфагора», «Яка частина мови називається іменником»);
‑ реконструктивні, які передбачають застосування знань в дещо змінених ситуаціях («Знайти спільні властивості трапеції і ромба, прямокутника і кола»);
‑ творчі, які вимагають застосування знань і умінь у значно змінених (нестандартних) умовах, переносу засвоєних принципів доведення (способів дії) на вирішення більш складних мислительних завдань («Скласти комплексну характеристику одного із регіонів України»).
Як міра виявлення знань учнів питання поділяються на основні, додаткові та допоміжні.
За формою викладу питання бувають: звичайні у власному їх значенні та завдання у вигляді проблеми.
За формою вираження питання мають бути: логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сутність – послідовною і систематичною. Це сприяє формуванню в учнів системи знань, розвитку їх логічного мислення.
Практикою роботи вчителів вироблені такі загальні вимоги до формулювання питань:
ü питання мають бути короткими і конкретними, зрозумілими для учня;
ü не доцільно формулювати складні запитання, які складаються з кількох питань. Вони важко сприймаються учнями, їх важко утримати в пам’яті, що породжує недоліки відповіді;
ü слід уникати альтернативних запитань, на які можна відповісти «так» чи «ні»;
ü запитання ставляться не окремим учнями, а всьому класу, після чого вчитель надає час для продумування відповіді і викликає одного учня відповідати;
ü під час опитування не рекомендується перебивати учня, дати йому можливість розкрити тему і відповісти на запитання, після чого запропонувати класу внести поправки і доповнення. Зупиняти учня можна лише у виняткових випадках, коли він відповідає явно не по темі або помилково.
У шкільній практиці виділяють індивідуальне, фронтальне та ущільнене (комбіноване) опитування.
Індивідуальне опитування має за мету ґрунтовне ознайомлення вчителя із знаннями, уміннями і навичками окремих учнів. У зміст відповіді може включатися пояснення теоретичного матеріалу, виконання за завданням вчителя різних вправ і дослідів. При індивідуальному опитуванні звертається увага на повноту і осмисленість відповіді учня, логічність його суджень, доведеність положень, що висуваються, уміння практично застосовувати засвоєнні знання.
Сутність фронтального опитування полягає у тому, що вчитель розчленовує матеріал, що вивчається на порівняно невеликі частини, щоб таким шляхом перевірити знання більшої кількості учнів. При фронтальному опитуванні вчитель ставить питання, як правило, перед усім класом; окрім тих, кому запропоновано відповідати на ці запитання, всім учням надається можливість прийняти активну участь в їх обговоренні (у вигляді доповнень, виправлень, уточнень, підтверджень прикладами тощо). Часто фронтальне опитування приймає вигляд жвавої бесіди, у якій приймають участь усі учні класу.
Особливістю ущільненого (комбінованого) опитування є одночасна перевірка знань кількох учнів за допомогою спеціальних карток із завданнями і запитаннями. Кожному учню пропонується така картка. Один відповідає усно, два-три учня розв’язують дані завдання на класній дошці, інші за відведеними для цього картами виконують завдання на листах паперу.
Позитивне в усному опитуванні: його гнучкість; воно сприяє розвитку в учнів уміння мислити, грамотно, логічно і послідовно висловлювати свою думку; розвиває культуру мовлення.
Недоліки усного опитування: неефективно використовується час; сміливіші учні відповідають краще; різна складність запитань ставить учнів, які на них відповідають, у різні умови; результати перевірки не зберігаються.
Письмова перевірка. Суть цього методу полягає у виявленні знань і умінь учнів за допомогою самостійних письмових робіт (письмові контрольні роботи, самостійні роботи, твори, перекази, диктанти, реферати тощо).
Письмові перевірочні роботи можуть бути короткочасними (10-15 хвилин) і тривалими (один-два уроки).
Письмові роботи також бувають: поточними (невеликі за обсягом роботи, що містять завдання з тієї теми, яка вивчається у даний час) та підсумковими (проводяться в кінці вивчення теми, розділу, курсу; вона більша за обсягом і на її виконання відводиться більше часу).
Для письмових робіт важливо, щоб система завдань передбачала як виявлення знань фактичного матеріалу по певній темі чи розділу, так і розуміння сутності предметів і явищ, що вивчаються, їх закономірностей, умінь учнів мислити самостійно, робити висновки, вирішувати проблеми, творчо використовувати уміння і навички.
Позитивне у письмовому контролі: за короткий проміжок часу можна перевірити весь клас; результати перевірки зберігаються; виявляються деталі, неточності у відповідях учнів; виховується самостійність школярів; формується культура писемного мовлення.
Негативне: забирає багато часу в учителя для перевірки письмових робіт; вчитель не завжди виявляє чи учні зрозуміли завдання.
Графічна перевірка спрямована на виявлення умінь і навичок учнів у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Відповіддю учня в даному випадку є складена ним узагальнена наочна модель, яка відображає певні відношення, взаємозв’язки у виучуваному об’єкті або їх сукупності. Це можуть бути: графічні зображення умови задачі, малюнки, креслення, ескізи, діаграми, схеми, таблиці, графіки, плани, контурні карти.
Графічна перевірка маже виступати або як самосійний вид контролю, або як складова усної чи письмової перевірки. Вона спрямована на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій і сприяє підвищенню самостійності учнів у процесі навчання.
Практична перевірка тісно пов’язана з включенням учнів у конкретну практичну діяльність, у процесі якої перевіряються уміння учнів застосовувати знання на практиці.
Практичні завдання спрямовані на перевірку вмінь і навичок проводити певні дослідження, лабораторні досліди, спостерігати процеси, вимірювати за допомогою різних приладів, практично виявляти властивості і ознаки предметів, виконувати відповідні трудові операції у навчальних майстернях чи на пришкільних ділянках з матеріалами, апаратами, інструментами.
Практична перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика, як відомо, відіграє спонукальну та контролюючу роль.
Тестова перевірка. Слово «тест» англійського походження і мовою оригіналу означає «випробування», «перевірка». Тест навченості –це сукупність завдань (запитань), зорієнтованих на визначення (вимірювання) рівня засвоєних аспектів (частин) змісту навчання.
Успішність цього методу контролю полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні відповіді. Учень має обрати правильну відповідь і аргументувати свій вибір.
Розрізняють такі групи тестів:
1. Тести загальних розумових здібностей, розумового розвитку.
2. Тести спеціальних здібностей у різних сферах діяльності.
3. Тести навченості, навчальної успішності, академічних досягнень.
4. Тести для визначення окремих якостей (рис) особистості (пам’яті, мислення, характеру тощо).
5. Тести для визначення рівня вихованості.
Саме як метод контролю використовується третя група тестів – тести навчальної успішності, де учень обирає правильну відповідь з кількох запропонованих.
У педагогічній літературі використовують тестові завдання, що потребують конструювання учнем відповіді. Їх поділяють на такі групи:
- завдання у вигляді питальних або стверджувальних речень, зміст яких вимагає від учня короткої і точної відповіді;
- завдання, в яких учні повинні заповнити пропуски.
Для того, щоб правильно скласти тести навченості слід дотримуватися ряду вимог до тестів. Вони повинні бути:
- відносно короткочасними, тобто не вимагати великих затрат часу;
- однозначними, тобто не допускати довільного тлумачення тестового завдання;
- правильним, тобто виключати можливість формулювання багатозначних відповідей;
- відносно короткими, що вимагають стислих відповідей;
- інформативними, тобто такими, які забезпечують можливість співвіднесення кількісної оцінки за виконання тесту з порядковою або навіть інтервальної шкали вимірів;
- зручними, тобто придатними для швидкої обробки результатів;
- стандартними, тобто придатними для широкого практичного використання.
При підготовці матеріалів для тестового контролю необхідно дотримуватися таких основних правил:
1. Не можна включати відповіді, неправильність яких на момент тестування не може бути обґрунтована учнями;
2. Неправильні відповіді повинні базуватися на основі типових помилок і повинні бути правдоподібними;
3. Правильні відповіді серед усіх запропонованих повинні розміщуватися у випадковому порядку;
4. Питання не повинні повторювати формулювання підручника;
5. Відповіді на одні питання не повинні бути підказками для відповідей на інші;
6. Питання не повинні містити «пасток».
Переваги тестової перевірки: скорочує час на перевірку; ставить до всіх учнів однакові вимоги; сприяє єдності вимог до оцінки знань; об’єктивність оцінки налаштовує учня не проти вчителя, а на подолання прогалин у знаннях; виключає випадковість в оцінці знань; стимулює до самооцінки знань; дозволяє статистичну обробку одержаних результатів.
Недоліки тестової перевірки: можна виявити знання фактів, а не здібностей; заохочується механічне запам’ятовування, а не роздуми; вимагається багато часу для складання програм перевірки.
Тестова перевірка може здійснюватись на всіх етапах дидактичного процесу. З їх допомогою ефективно забезпечуються усі види контролю.
Програмоване опитування. Сутність програмованого контролю полягає у пред’явленні всім учням однакових (стандартних) вимог у процесі перевірки. Це забезпечується застосуванням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінок можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів.
Методи програмованого контролю можуть поділятися на методи безмашинного і машинного програмованого контролю. Методи безмашинного програмованого контролю включають застосування бланків з еталонною перфокартою, картки з пронумерованими відповідями, цифрові, буквені, графічні і комбіновані диктанти тощо.
Найпростіший приклад безмашинного програмованого контролю в шкільних умовах – застосування перфокарт. Учні записують відповіді на листку (паперу) в клітинку, вказуючи по вертикалі номер завдання, а по горизонталі – код відповіді. Після завершення роботи учитель порівнює учнівський лист з дешифратором (прозорі плівки з нанесеними на ній кодами правильних відповідей), який накладається на цей лист. Оцінка учня виводиться за кількістю правильно обраних відповідей.
Методи машинного програмованого контролю передбачають використання спеціальних машин, комп’ютерів.
Описані методи контролю досить специфічні і різноманітні. Застосування кожного з них залежить від багатьох факторів, перш за все від мети і виду контролю, змісту знань, умінь і навичок, які необхідно перевірити. Всі вказані методи контролю можуть переплітатися і взаємодоповнювати один одного.
