Теорії співвідношення міжнародного і національного права

У

другій половині XIX ст., у період розвитку буржуаз­них відносин уперше постала як об'єктивно необхідна і науково обгрунтована для того часу теорія примату внут­рішньодержавного права над міжнародним. Як писав Ф. Ф. Мартене, проголошене 1792 р. у французькому Кон­венті гасло «Суверенітет народів не пов'язаний догово­рами тиранів» облетіло весь цивілізований світ. Соці­альні зміни в суспільстві втілилися в бажанні держав позбутися міжнародних угод, які обтяжували їх своїми колишніми зобов'язаннями. Тогочасна філософсько-пра­вова думка висувала і обґрунтовувала необхідність закрі­плення інституту державного суверенітету, захисту його від зовнішнього впливу інших суверенів, необхідність визнання переважної сили за внутрішньодержавними за­конами як надійними гарантами національгіих інтересів та примату національного права, яке динамічно розви­вається, над менш визначеним і більш консервативним міжнародним правом. Український учений В. П. Данев-ський писав тоді: «Не підлягає, проте, сумніву, що у ви­падку зіткнення між правом національностей і трактата­ми останні повинні поступитися місцем першому. Цього потребує ідея історичної справедливості: життя індиві­дуума і нації не може бути обмежене угодами вічними і

_________ Теорії співвідношення міжнародного і національного права _____________

незмінними»¹. Значного наукового і практичного поши­рення теорія примату внутрішньодержавного права над міжнародним набула наприкінці XIX — на початку XX ст. в німецькій правовій літературі. Було зроблено спробу обгрунтувати відхилення від міжнародних зобов'язань у процесі поділу ринків збуту, сфер впливу і захоплення колоніальних територій. За примат національного пра­ва виступали відомі німецькі юристи К. Бергбом, М. Вен­зель, А. Цорн, Г. Лассон, пізніше, Б. Біндер, англій­ський юрист Дж. Остін, француз Десенсьєр-Феррандьєр і багато ін.

Прихильники цієї теорії розглядали вживане в дер­жаві міжнародне право як «зовнішньодержавне право», а міжнародне право взагалі як суму зовнішньодержав-них прав окремих держав. Наприклад, А. Цорн, визна­чаючи відносини між двома системами права, стверд­жував: «...міжнародні норми є правовими нормами тоді, коли вони виявляють себе як складову частину націо­нального права», а також: «міжнародне право юридич­но є правом лише тоді, коли й оскільки воно є держав­ним правом»².

Теорія примату внутрішньодержавного права є моні­стичною, бо проголошує єдність систем права, які дослі­джуються, фактично визнає міжнародне право як галузь єдиної системи права — національного. Згідно з цією те­орією міжнародне право цілком залежить від держави, яка бере участь у міжнародних відносинах і його застосовує, і що міжнародне право є частиною державного правопо­рядку, який регулює відносини окремої держави з інши­ми державами.

Серед радянських учених-правознавців також були прихильники примату національного права над міжнарод­ним. Така теорія виступала як засіб захисту власної пра­вової системи від проникнення далеких для неї буржуаз­них правових ідей того часу. Так, юристи М. С. Строго-вич і С. О. Голунський пропонували залучити міжнарод­не право в систему радянського права як його галузь і визначали міжнародне право як внутрішньодержавне

¹ Даневский В. П. Основание международного права, его принципы и
цель // Юрид. вестн. М, 1880. № 5. С. 119-141.

² Zom A. Grundziige des Volkerrechts. Leipzig, 1903. S. 7—9.

 

Глава VII Міжнародне і внутрішньодержавне право

право¹. Відомий за сталінських часів радянський юрист А. Я. Вишинський визнавав пріоритет національного пра­ва над міжнародним, проте не взагалі, а саме радянського національного права².

Ідею пріоритету внутрішньодержавного права над між­народним розвивав 1. її. Бліщенко, неодноразово вислов­люючись у своїх працях «...про примат національного права як системи права в його виникненні і розвитку»³. Проте це твердження суттєво відрізняється від поперед­ніх і стосується питань не застосування та підпорядко­ваності норм систем права, а виникнення і розвитку та­ких систем.

Слід зазначити, що теорія примату національного пра­ва над міжнародним не набула широкої популярності у правовій науці і практиці.

Встановлення наприкінці XIX ст. тимчасової віднос­ної соціально-політичної стабільності в державах Західної Європи та між ними привело до встановлення на певний час «правової рівноваги» між двома системами права. Вна­слідок цього міжнародно-правова наука висунула нову теорію співвідношення міжнародного і внутрішньодер­жавного права — «дуалістичну».

Цю теорію сформулював і теоретично обгрунтував ні­мецький юрист X. Тріппель. Згідно з його теорією, міжна­родне і внутрішньодержавне право — це дві різні системи з характерними для кожної з них своїми внутрішніми відносинами. Істотні розбіжності між ними полягають на­самперед у тому, що ці дві системи мають різний предмет регулювання. Міжнародне право регулює відносини між суверенними державами, а внутрішньодержавне право діє в межах держави і регулює стосунки між його громадяна­ми, а також громадянами і державною владою. Згідно з цією теорією, жоден правопорядок неспроможний ані створювати, ані змінювати норми іншого правопорядку. X. Тріппель стверджує, що «міжнародне і внутрішньодер­жавне право — це не тільки різні галузі права, а й різні

¹ Голунский С. А., Строгович М. С. Теория государства и права. М.,
1940. С. 301, 302.

² Вышинский А. Я. Международное право и международная организа­
ция // Сов. гос-во и право. М., 1948. № 1. С. 22.

³ Блищенко И. П. Международное и внутригосударственное право.
М., 1960. С. 115, 194, 199, 222.

Теорії співвідношення міжнародного і національного права _____________

правопорядку Це два кола, що тісно дотикаються, але ніколи не перетинаються»¹. Стосовно ж зовнішніх відно­син і взаємодії двох систем права, то, на думку автора, це — «...тонкі нитки, що тягнуться від внутрішньодержавного до міжнародного права»².

Пізніше, розвиваючи ідеї X. Тріппеля, відомий італій­ський юрист, теоретик і практик Д. Анцилотті також роз­глядав міжнародне і внутрішньодержавне право як два різ­ні правопорядку шо існують паралельно, і відхиляв при­мат якоїсь із систем права, проте визнавав зв'язок між ними. У своїй праці «Курс міжнародного права» (1928) він, зокрема, дійшов висновку про те, що: «а) міжнародні норми формально не є похідними від внутрішньодержав­них норм. Внутрішньодержавні ж норми не можуть бути обов'язковими в силу основної норми міжнародного пра­вопорядку; б) норми міжнародного права не можуть чи­нити вплив на обов'язкову силу внутрішньодержавних норм — і навпаки; в) неможливі конфлікти, власне, між правом міжнародним і внутрішньодержавним» і, що слід особливо наголосити: «г) міжнародне право може, проте, відсилати до внутрішньодержавного права, а це останнє — до міжнародного права»³. Д. Анцилотті запроваджує по­няття відсилання (простого і рецептивного), що є фор­мою приведення в дію норм міжнародного права у націо­нальному праві або національного права у міжнародному і відображає взаємодію цих двох систем права.

Ця теорія також базується на тому, що дві системи права мають різні джерела і регулюють стосунки між різ­ними суб'єктами права. Звідси випливає, шо міжнародне і внутрішньодержавне право являють собою різні юри­дичні системи, між якими існує певний взаємозв'язок, але за жодних умов підпорядкування однієї системи іншій неможливе. Згодом ця теорія набула розвитку в працях багатьох її прихильників (К. Струпп, Р. Редслоб, X. Штре-бель та ін.).

Дуалістична теорія, як бачимо, обережніше підійшла до вирішення питання про співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права, заперечуючи примат будь-

¹ ТгіереІ Н. Volkerrecht und Landesrrecht. Leipzig, 1899. S. 111.

² Ibid. S. 2.

³ Анцилотти Д. Курс международного права: В 2 т. М., 1961. Т. 1.
С. 66, 67.

Глава VII Міжнародне і внутрішньодержавне право

якого з них і водночас відбиваючи їх взаємодію в процесі нормозастосування. Ця теорія в сучасних її варіантах має своїх прихильників як у міжнародно-правовій теорії, так і в практиці.

На окрему увагу заслуговує доктрина соціалістичної правової науки з питань співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права, яка набула свого розвитку й застосування в ЗО—90-ті роки XX ст. не тільки в Радян­ському Союзі. Більшість радянських юристів-міжнародни-ків, які досліджували це питання, за основу брали поло­ження дуалістичної теорії, не поділяючи при цьому ради­кальності дуалістів у питаннях виняткової самостійності та обмеженості у взаємодії і взаємовпливі цих двох сис­тем права. Соціалістична міжнародно-правова доктрина в аналізі співвідношення міжнародного та внутрішньодер­жавного права спиралася насамперед на принцип держав­ного суверенітету та суверенної рівності держав і розгля­дала міжнародне та внутрішньодержавне право як дві ок­ремі самостійні, але тісно пов'язані між собою правові системи.

Питання співвідношення, взаємодії, узгодження ак­тивно досліджували відомі вчені-міжнародники І. П. Блі-щенко, В. Г. Буткевич, Г. В. Ігнатенко, Д. Б. Левін, М. В. Миронов, Р. А. Мюллерсон, Г. І. Тункін, Є. Т. Усен-ко, С. В. Черниченко та ін. Вони дійшли до таких загаль­них основних положень:

• радянська правова наука у вивченні цього питання ви­ходила з основного принципу міжнародного права — державного суверенітету і необхідності безперечного поважання внутрішньої компетенції держави;

• немає примату ні системи міжнародного права над на­ціональним, ні навпаки — системи національного пра­ва над міжнародним, обидві системи є самостійними явищами зі своєю специфікою і не перебувають у стані співпідпорядкованості;

• відносини між правовими системами будуються на за­садах узгодження і координації;

• такі правові системи перебувають у процесі активної взаємодії і взаємозв'язку, що забезпечує їхнє реальне існування та функціонування.

Ці вихідні теоретичні настанови дали змогу деяким юристам колишніх соціалістичних країн визначати таку

___________ Теорії співвідношення міжнародного і національного права _____________

концепцію співвідношення МП та ВП як «реалістичний дуалізм» (Д. Костов), «соціалістична доктрина дуалізму» (П. М. Радойнов) або «діалектичний дуалізм» (С. В. Чер­ниченко, Е. М. Аметистов), проте ця термінологія не на­була загального визнання.

Можна сказати, що ця концепція не тільки відповідала політичним і правовим реаліям того часу, а й мала наукове обгрунтування. її положення реалістичні й становлять на­уковий інтерес і для новітніх досліджень у даній галузі.

Проте для сучасної західної науки і практики, а від­недавна деякою мірою і вітчизняної характерна інша мо­ністична теорія — теорія примату міжнародного права над внутрішньодержавним. З огляду на сучасну хвилю виняткового інтересу до цієї теорії та впровадження її в практику законодавства країн СНД, насамперед Росії і частково України, розглянемо її вихідні положення де­тальніше.

Початок XX ст. характеризується різким поділом дер­жав за рівнем розвитку виробничого, економічного і нау­ково-технічного потенціалу. У зв'язку з цим у суспільній свідомості знаходить відображення теорія поділу людства на цивілізовані нації і нецивілізовані народи, що розви­ваються. Практика експансивної зовнішньої політики мо­лодих капіталістичних держав, так званих цивілізованих націй, розташованих в основному в Західній Європі та Північній Америці, потребує нового правового забезпе­чення для проникнення в інші регіони світу, але проник­нення мирним, цивілізованим шляхом. Міжнародне пра­во, виступаючи регулятором якісно нових міжнародних відносин, відображало міжнародно-правові погляди в пра­вовому відношенні більш розвинутих держав і водночас формувалося як інструмент проникнення останніх у на­ціонально-правові системи інших держав для залучення їх у нове міжнародне співтовариство.

Практично вирішити такі завдання дала змогу ново-створена теорія примату міжнародного права над внутрі­шньодержавним, автором якої справедливо вважається Ганс Кельзен, один із найвідоміших учених у західній юридичній науці XX ст.

Ця теорія здобула багатьох прихильників серед кла­сиків науки міжнародного права західних держав. її пред­ставниками є П. Гугенхейм, Ф. Джессеп, Г. Лаутерпахт,

Глава VII Міжнародне і внутрішньодержавне право

Ж. Ссель, Дж. Шварценбергер, Ч. Хайд, А. Фердросс і ба­гато інших.

Теорія примату міжнародного права над національ­ним зводиться до таких основних тез: необмеженість дії міжнародного права у часі, просторі й за предметом; бе­зумовний примат міжнародного права над національним; заперечення суверенітету держави; визнання основними суб'єктами міжнародного права насамперед індивідів і лише потім держав як посередників між міжнародним правопорядком та індивідами. Ця теорія припускає існу­вання внутрішніх і зовнішніх відносин між двома систе­мами права, але тільки як єдиного неподільного явища, бо, як зазначав Г. Кельзен, «...не може бути й мови про два різні правопорядку, є тільки єдина нормативна сис­тема», якою він беззастережно визнавав систему між­народного права.

У межах цієї теорії Г. Кельзен приходить до побудови «ступінчастої структури правопорядку». Він створює ієрархію норм і будує систему універсального світового порядку, в яку входить як міжнародний правопорядок, так і всі національні правопорядки. У цій системі міжнарод­не право стоїть над національним правом. Міжнародне право складає основу всього національного права, у тому числі й конституційних норм будь-якої держави. Міжна­родне право визначає сферу дії норм національного пра­ва, й останнє має чинність тільки тією мірою, якою воно відповідає вимогам ефективності з погляду міжнародного права. Основою всієї системи є одна фундаментальна, за­гальна міжнародно-правова норма, «grandnorm», відпо­відно до вимог якої слід будувати решту правовідносин. Такою нормою є «pacta sunt servanda», сама ця норма створена звичаєм: «держави мають поводитися так, як вони звичайно себе поводять» і вже не знаходить підста­ви у праві¹.

У своїй теорії Г. Кельзен категорично заперечує дер­жавний суверенітет, тобто виняткову владу держави у ме­жах її юрисдикції і незалежність у міжнародних відноси­нах. Дослівно він у такий спосіб висловлює свою точку зору: «Якщо ми припускаємо, що держава юридично під­порядкована міжнародному правопорядку більш високо-

¹ Kelsen Н. Principles of International Law. N.Y., 1952. P. 417, 418.

_______ Теорії співвідношення міжнародного і національного права _____________

му, ніж національний правопорядок, то держава, тобто національний правопорядок, не може бути суверенною, тобто бути вищою правовою владою. Держава відрізняєть­ся від інших об'єднань, які перебувають усередині держа­ви, тільки безпосереднім підпорядкуванням міжнародно­му праву»'. Варто зауважити, що прихильників принципу державного суверенітету вчений звинувачує в «націона­лізмі» та «імперіалізмі», які є прихильниками примату на­ціонального права². Послідовники цієї теорії мають різні погляди і засоби у висвітленні різноманітних аспектів, але настанови, запропоновані Г. Кельзеном, усе ж лишають­ся провідними.

Теорія співвідношення двох систем права, що визнає існування єдиної системи міжнародного права та підпо­рядкованого їй національного правопорядку, припускає перегляд фундаментальних засад як міжнародного, так і національного права: визначення їхнього предмета, об'єк­тів, джерел, суб'єктів, принципів правотворчості та пра-возастосування тощо.

У сучасній західній науці міжнародного права багато вчених не поділяють поглядів як дуалістичної, так і моні­стичної теорій. Англійський юрист-міжнародник Ян Бро-унлі зазначає: «Все більше юристів-фахівців міжнародно­го права прагнуть позбутися дихотомії монізму і дуаліз­му, стверджуючи, що логічні наслідки обох теорій супе­речать діяльності міжнародних і національних органів, а також судів»³. Подібних поглядів на проблему дотримують­ся Дж. Фіцморіс, Ш. Руссо, М. Соренсен та інші науковці.

Я. Броунлі, розглядаючи питання співвідношення між­народного і національного права, також відхиляє моні­стичну теорію примату міжнародного права. Він зазначає, що вона несумісна з наявністю суверенних держав. На його думку, найбільше відповідає дійсності «теорія коор­динації», згідно з якою ці системи не стикаються у про­тиборстві як системи, позаяк вони діють у різних сферах: кожна з них є найвищою у своїй власній сфері. За колізії зобов'язань, нездатності держави на внутрішньодержавно­му рівні діяти так, як цього потребує міжнародне право, внутрішньодержавне право не може розглядатися як не-

¹ Kelsen И. Principles of International Law. N.Y. P. 110.

² Ibid. P. 114.

³ Броунли Я. Международное право. М., 1977. Кн. 1. С. 69.

Глава VII Міжнародне і внутрішньодержавне право

дійсне, це зумовлює лише міжнародно-правову відпові­дальність держави. Остаточний висновок ученого полягає в тому, що «кожній з двох систем — внутрішньодержав­ному та міжнародному праву — належить верховенство в її власній сфері, і жодна з них не має гегемонії над ін­шою»¹. Претендуючи на самостійність, ця теорія близька до дуалістичної теорії і в певному сенсі може бути сха­рактеризована як сучасний її варіант, з урахуванням склад­них взаємовідносин між цими двома системами.

Стислий огляд теорій співвідношення свідчить про те, що кожна з них є науково обгрунтованою видатними фа­хівцями міжнародного права, має об'єктивне історичне коріння, вирішує певні соціальні завдання і має право на існування.