Принцип мирного врегулювання спорів

ринцип мирного врегулювання спорів — один з небагатьох у сучасному міжнародному праві, історія загального визнання якого (на жаль, не загального дотримання) сягнула за вікову позначку. А в правосвідомості людей ця ідея закріпилася як імперативний постулат понад два тисячоліття тому. Вже М. Т. Цицерон нічого нового не сказав, коли писав: «Спори вирішуються або обговоренням, або фізичною силою. Останнє властиве для звірів, а до сили потрібно вдаватися у крайніх випадках».

В 1899 р. 26 держав підписують у Гаазі Конвенцію про мирне розв'язання міжнародних сутичок (згодом усіма, хто її підписав, було ратифіковано), в якій уже перша стаття проголошує: «З метою попередити по можливості звернення до сили у відносинах між державами Договірні Держави погоджуються докладати всіх зусиль для того, щоб забезпечити мирне вирішення міжнародних незгод». 1907 р. на Гаазькій конференції така ж стаття вноситься в Конвенцію про обмеження застосування сили при відшкодуванні боргових зобов'язань.

У Статуті Ліги Націй ст. 12, 13, 15—17 не тільки формулюють основні вимоги мирного вирішення спорів, а й уперше закріплюють їх як правові імперативні зобов'язан-

ня держав-членів між собою і щодо держав, які не є членами Ліги Націй.

У період між двома світовими війнами вимога мирного розв'язання спорів закріплюється в Женевському протоколі про мирне вирішення міжнародних спорів (1924), у Паризькому пакті 1928 р. (ст. 11 пакту Бріана-Келлога проголошувала: «Високі договірні сторони визнають, що врегулювання або вирішення всіх спорів та конфліктів, які можуть виникнути між ними, хоч би якого характеру чи походження вони були, завжди повинні здійснюватися тільки мирними засобами»), в Генеральному акті Асамблеї Ліги Націй 1928 р. (акт складався із серії договорів, кожен з яких, зокрема, закріплював необхідність мирного розв'язання спорів), у Генеральній конвенції про міжамериканську процедуру примирення (1929), Міжамериканському антивоєнному договорі про ненапад та процедуру примирення тощо.

Універсальне закріплення як принцип сучасного міжнародного права принцип мирного вирішення спорів знайшов у Статуті ООН (п. З ст. 2): «Всі Члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами так, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир та безпеку і справедливість».

Під впливом Статуту ООН десятки країн внесли до своїх конституцій зобов'язання мирно вирішувати міжнародні спори (Франція (1946) — преамбула, Японія (1947) — ст. 9, Італія (1947) - ст. 11, ФРН (1949) - ст. 26 та ін.)

Таким чином, принцип мирного вирішення спорів юридично визнаний не тільки в міжнародному праві, а й на національному рівні. Але на цьому розвиток принципу не завершився. Важливим етапом у покращанні його тлумачення і подальшому утвердженні було прийняття Декларації про принципи міжнародного права 1970 p., Заключного акта НБСЄ 1975 p., Підсумкового документа Наради НБСЄ у Валети (Мальта, 1991) щодо «Механізму НБСЄ з урегулювання спорів» та ін.

На сьогодні принцип мирного врегулювання спорів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання: 1) вирішувати всі свої суперечки і розбіжності виключно мирними засобами; 2) врегульовувати спори в най-коротший термін; 3) не зупиняти процесу мирного врегулювання і пошуку взаємоприйнятних рішень; 4) викори-

Глава VI Основні принципи міжнародного права

_____ 14

Принцип поваги прав та основних свобод лю д ини

стовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби (переговори, розслідування, посередництво, арбітраж, судове розслідування, інші засоби на власний вибір, узгоджені до виникнення спору); 5) утримуватися від ультимативності; 6) утримуватися від будь-яких дій, які можуть поглибити напруженість; 7) враховувати інтереси іншої сторони — учасника спору; 8) виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.

Здійснення принципу мирного розв'язання міжнародних спорів забезпечено належними інституційними механізмами як на універсальній, так і на регіональній основах. Практично всі відомі регіональні організації безпеки створили власну структуру мирного розв'язання міжнародних спорів: Ліга арабських держав — Раду Ліги і спеціалізований юридичний комітет, Організація африканської єдності — Комісію з питань посередництва, примирення та арбітражу, Організація американських держав — Раду ОАД, потім Міжамериканський комітет миру, а згодом Постійну Раду, Організація з питань безпеки та співробітництва у Європі — Суд і Комісію з питань примирення.

На відміну від становлення і розвитку інших принципів сучасного міжнародного права для принципу мирного вирішення спорів є характерною стабільність, послідовність визнання, різнобічне докладання зусиль державами для його практичного зміцнення, починаючи з Гаазької конференції миру 1899 р.