Принцип рівноправності і права народу розпоряджатися власною долею

У

своєму розвитку цей прин­цип пройшов чотири ос­новні етапи: 1) проголошення принципу національності (період буржуазно-демократичних революцій); 2) визнан­ня як принцип самовизначення (період після Першої сві­тової війни); 3) проголошення у Статуті ООН як принци­пу рівноправності і самовизначення народів; 4) закріплен­ня в Заключному акті НБСЄ принципу рівноправності і права народу розпоряджатися власною долею. Кожен із зазначених етапів являє собою не тільки зміну формулю­вання, а й певний напрям дії принципу, його наповнен­ня політичним або юридичним змістом тощо.

У науці міжнародного права ставлення до цього прин­ципу неоднозначне: від визнання дії цього принципу сто­совно всіх народів до обмеження його сферою колоніаль­но залежних народів (Д. Саксена, А. Ейде та ін.) і до повно­го невизнання (М. Сібер, Д. Тіам, Ш. Вішер, А. Яковідес, К. Іглтон, А. Коббан та ін.). Остання думка широко пропа-

 

Глава VI О сно вн і принципи міжнародного права

/6

Принцип співробітництва

 

гується фактично після завершення процесу деколонізації. А отже, це є своєрідною формою згортання принципу.

Багато вчених радянської школи міжнародного права щодо цього принципу пройшли шлях від беззастережного визнання до майже так само беззастережного заперечен­ня. Останнє є характерним явищем для пострадянського періоду. В одних (Г. В. Ігнатенко, О. І. Тіунов та ін.) воно зумовлене «необхідністю забезпечити оберігання суверенних держав від сепаратистських рухів, довільних дій, орієнтованих на розкол суверенної держави», в ін­ших (Г. І. Тункін, А. М. Талалаєв та ін.) — «забороною використовувати цей принцип екстремістами, націоналі­стами, які рвуться до влади і прагнуть для цього роздро­бити існуючу державу», ще в інших (Ю. М. Колосов, В. І. Кузнецов та ін.) — тим, щоб «цей принцип не здій­снювався із сепаратистських позицій на шкоду територі­альній цілісності та політичній єдності суверенних дер­жав». Очевидно, що в подібних мотиваціях превалюють елементи доцільності над суто правовими.

Юридичне існування принципу рівноправності і пра­ва народу розпоряджатися власною долею випливає не тільки із Статуту ООН, а і з Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1996 р. (ст. 1), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. (ст. 1) та ряду інших міжнародно-правових актів.

У Заключному акті НБСЄ 1975 р. записано: «Всі на­роди мають право в умовах свободи визначати, коли і як вони бажають, свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання ззовні і здійснювати на власний роз­суд свій політичний, економічний, соціальний та культур­ний розвиток».

Важливими для тлумачення і подальшого розвитку принципу були Декларація про надання незалежності ко­лоніальним країнам і народам 1960 р. і Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. В останній прямо підкреслено, що «створення суверенної незалежної дер­жави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є фор­мами здійснення цим народом права на самовизначення».

На сьогодні принцип рівноправності і права народів розпоряджатися власною долею передбачає за суб'єктами

міжнародного права такі права та обов'язки: 1) обов'язок поважати рівність народів і націй; 2) обов'язок поважати право самостійно розпоряджатися власною долею; 3) пра­во народів жити в умовах повної свободи; 4) право визна­чати, коли захочуть і як захочуть, свій внутрішній і зов­нішньополітичний статус; 5) право здійснювати на влас­ний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток; 6) право кожного народу, нації віль­но розпоряджатися своїми природними багатствами і ре­сурсами; 7) право просити і отримувати підтримку відпові­дно до цілей та принципів Статуту ООН, у разі позбавлен­ня їх права на самовизначення насильницьким шляхом.

Право народу і нації розпоряджатися власною долею і в період деколонізації не позбавляє права на відокрем­лення та утворення самостійної держави, на об'єднання з іншою державою або на приєднання до іншої держави.

Обов'язок суб'єктів міжнародного права — поважати права, передбачені принципом рівноправності і права народів розпоряджатися власною долею і сприяти їх здій­сненню як індивідуально, так і шляхом сумісних, спіль­них дій.

Принцип співробітництва

І

дея необхідності, обов'язку держав співпрацювати в на­уці міжнародного права висловлювалася вже наприкінці XIX ст. З основної ідеї міжнародного права, яким вста­новлюється спілкування держав, випливає, зрештою, пра­во і обов'язок кожної держави підтримувати постійні від­носини з усіма іншими членами міжнародного правового спілкування.

На практиці цю ідею було реалізовано лише у Статуті ООН, преамбула якого і п. З ст. 1 зобов'язують держави — члени ООН «здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціаль­ного, культурного і гуманітарного характеру». Обов'язок держав співробітничати між собою проходить через весь Статут ООН, особливо чітко він фіксується у ст. 11, 13, гл. ЇХ та ін.

Глава VI Основні принципи міжнародного права

Втім, це не стало переконливим для багатьох науков­ців, і вони продовжують вважати принцип співробітницт­ва декларативним. Проте намагання держав надати прин­ципу універсального, імперативного характеру очевидне з ужитих ними заходів після прийняття Статуту ООН.

У Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. вони записують, що співробітництво є не стільки правом, скільки обов'язком держав у різних сферах міжнародних відносин: «Держави зобов'язані, незалежно від різниці в їхніх політичних, економічних і соціальних системах, спів­робітничати одна з одною в різних галузях міжнародних відносин з метою підтримки міжнародного миру та без­пеки і сприяння міжнародній економічній стабільності та прогресу, загальному добробуту народів». У ній же визна­чаються основні напрями такого співробітництва.

Обов'язок держав співробітничати закріплено в ряді міжнародних договорів універсального характеру, статутах багатьох міжнародних організацій. Так, у Договорі про принципи діяльності держав з питань дослідження та ви­користання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р. ст. ЇХ зобов'язує: «При дослід­женні і використанні космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, держави — учасниці Догово­ру повинні керуватися принципом співробітництва...»

Питанням процедури, методам співробітництва держа­ви приділили значну увагу в ході НБСЄ 1975 р. Заключ­ний акт цієї наради формулює принцип співробітництва як норму, згідно з якою держави зобов'язані «розвивати своє співробітництво одна з одною, як і з усіма держава­ми, в усіх галузях відповідно до цілей і принципів Стату­ту ООН».

На сьогодні принцип співробітництва покладає на су­б'єктів міжнародного права такі зобов'язання: 1) спів­робітничати відповідно до цілей та принципів ООН; 2) ро­бити свій внесок у співробітництво на умовах рівності;

3) сприяти взаєморозумінню, довірі, дружнім та добросусід­ським відносинам в умовах миру, безпеки і справедливості;

4) підвищувати добробут народів; 5) ширше знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, на­уці, техніці, культурі; робити власні досягнення в цих сфе­рах надбанням інших; 6) скорочувати різницю в економіч­ному розвитку.

17

________ Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань __

Співробітництво держав має бути рівноправним, спра­ведливим, без тиску і втручання у внутрішні справи. Виго­да від співробітництва повинна бути не тільки взаємною, а і для блага інших держав, світового співтовариства.