па "параноя здоров'я", "пошук та ловля оргазму", захоплення власною зовнішністю, якістю відпочинку та релаксації;
"втеча в роботу" — дисгармонійна фіксація на службових справах та обов'язках, нехтування іншими сторонами життя, т.з. "трудоголізм".
Зміна цінності комунікації формується при виборі поведінки в стилі "втеча в контакти або в самотність", при цьому спілкування, при його поверховості, стає єдиним бажаним засобом досягнення задоволення потреб, або навпаки, кількість контактів зводиться до мінімуму.
Схильність до роздумів, прожектів, при відсутності бажання і намагання втілити їх в життя — "втеча в фантазії". Втеча від дійсності проявляється у захопленні псевдофілософськими течіями, релігійному фанатизмі, сектантстві.
| Мотивація зловживання речовинами, які викликають стани зміни психічної діяльності |
При вживанні наркогенних речовин, які змінюють психічний стан особистості, сприйняття світу, у неї змінюється самооцінка, спостерігається поступове відхилення поведінки в бік формування патологічної залежності від речовини, фетишизація її та процесу вживання та викривлення зв'язків узалежнепого з суспільством.
Знання мотивації вживання наркотичних речовин є важливим для правильного вибору технології профілактики та роботи з узалежпепими.
Мотивація вживання наркогенних речовин (за Ц.Королепко, Т. Донських):
^ Атарактичиа мотивація — прагнення застосування наркогенних речовин з метою пом'якшення або усунення явищ емоційного дискомфорту. Речовина, яка викликає сп'яніння, використовується як лікувальний засіб, який знімає симптоми душевного неспокою, таких як страх, тривога, депресія. Саме насиченість негативного фону настрою сприяє вибору на користь найлегшого шляху його усунення. Зняття негативного фону проходить хімічним шляхом, який через багаторазовість застосування призводить до переходу психічної залежності від хім. речовини до фізичної. Атарактичиа мотивація ведуча при тривожному, обсесивно-фобічпому, депресивному, дисфоричному, астенічному, іпохондричному та псих органічному синдромах.
^ Гедонічна мотивація; якщо атарактичиа мотивація приводить знижений настрій до норми, то гедонічна проявляється в отриманні задоволення, почуття радості на фоні рівного настрою. Особа з адиктивною
248 Соціальна робота
направленістю поведінки шукає в хімічних речовинах засіб втечі від реальності в ілюзорний світ насолоди. При цьому перевага надається речовинам, яким властивий ейфоризуючий ефект (швидке піднесення настрою, прояв смішливості, радості, любові до ближнього, легкого досягнення сексуального оргазму, "польоту в непізнане"). Найчастіше застосовується маріхуана, опій, морфій, кокаїн, кодеїн, ЛСД.
^ Мотивація з гіперактивацією поведінки близька до гедонічної, але базується на активуючому ефекті хім. речовин. Базовою стає потреба вивести себе із стану пасивності, апатії за допомогою речовин, які викликають високу активність, незвичну рухомість реакцій. До наркотичних речовин, яким властива гіперактивуюча дія відносять маріхуану, ефедрин і його похідні, екстазі, кофеїн, нікотин. Пошук гіперсексуальних відчуттів спонукають особу на вживання наркотичних речовин цього типу, щоб навіть ціною психічного здоров'я вивести себе із стану нудьги та апатії, зняти одноманітність в інтимній сфері.
^ Субмісивиа мотивація — нездатність особи відмовитись від запропонованих наркотичних засобів. Це зумовлено ананкастичпими або залежними рисами характеру особистості (нерішучість, сором'язливість, конфліктність, тривожність), при яких особа намагається уникнути ситуацій засудження, наприклад, вживання алкоголю "за компанію", або через страх опинитися поза референтною групою, бути вигнаним з неї, стати "білою вороною".
■^ Псевдокультуриа мотивація — базується па світогляді особистості та її естетичних пристрастях. Особа розглядає вживання алкоголю та наркотичних речовин, як "вишуканість смаку", "приєднання до кола обраних". Важливим є не вживання п'янкої речовини, а демонстрація цього оточуючим. Найчастіше зустрічається нри істеричних та демонстративних патохарактерологічних розладах.
| Психологічні аспекти формування наркогенної залежності |
На сьогоднішній день вважається, що психологічні причини алкогольного і наркотичного узалєжпен-ия знаходяться, по-перше — в ілюзорних можливостях задоволення бажань та вирішення конфліктів (яке дає почуття сп'яніння), по-друге — в тих психологічних та соціальних умовах, які штовхають людину на цей шлях.
Важливе значення у формуванні иренаркотичиої особистості належить психічному інфантилізму який проявляється у несамостійності прий-
Теоретичні основи соціальної роботи 249
няття рішень, нездатності опиратися впливу ззовні, зниженій критичності до себе, вразливості. Традиційно виділяють наступні особистіші фактори виникнення наркогенного узалежнения у підлітків:
1) підвищені, відносно благополучних ровесників, толерантність до несприйнятливої поведінки, критичне ставлення до соціальних інститутів (школи, сім'ї), відчуженість від них, легке сприйняття нових ідей та вражень, захоплення мистецтвом, імпульсивність;
2) занижені, відносно благополучних ровесників, цінність досягнень, очікування академічних успіхів, релігійність, конформізм, почуття психологічного благополуччя;
3) екстернальний локус контролю та занижена самооцінка.
Так наприклад, С.Білоусов в анамнезі наркогенпо узалежнених підлітків, поряд з іншими факторами, виділяє:
1) виховання у неповній сім'ї;
2) постійна зайнятість одного з батьків (відрядження, трудова завантаженість);
3) відсутність інших дітей в сім'ї [1].
Дослідник цієї проблеми Б.Уільямс відмічає характерну подібність сімей наркозалежних, а саме:
а) батько відсутній, або має слабкий характер;
б) над турботлива, поступлива, або, навпаки, авторитарна мати;
в) конфлікти, ворожість між батьками;
г) непослідовність поведінки, відсутність стримуючого фактору;
д) нереальні прагнення батьків відносно власних дітей.
Вітчизняні (В.Менделевич) психологічні дослідження сімей, в яких
формується иаркозалежність підлітка, дозволяють зробити висновок, що існує характерний психологічний тип батька наркомана, так званий "нар-когеиний батько". Для нього характерні завищені вимоги до себе та оточуючих (особливо до дружини та дітей), трудоголізм, небажання рахуватись з індивідуальними, віковими особливостями інших, ситуативними моментами, емоційна холодність в поєднанні з жорсткістю, навіть жорстокістю, схильність до конкурентної боротьби, гіперактивність, велика кількість соціальних контактів, які носять поверхневий характер і не супроводжуються бажанням зрозуміти та емоційно прийняти співрозмовника.
Таким чином, дослідження сімей, в яких у дітей-підлітків діагностується иаркозалежність, свідчить, що адиктивні форми поведінки властиві не тільки пацієнту, а, як правило, і одному з батьків (частіше, батьку).
250 Соціальна робота
Тому, слушно припустити, що формування хімічної залежності базується на родинному адиктивному патер ні. І серед більшості вчених, на сьогодні, переважає думка, що наркотична речовина є своєрідним компенсуючим фактором, який сприяє подоланню особою психологічних проблем та дезадаптації, тобто структура особистості, в певній мірі, знаходиться у взаємозв'язку з різновидністю наркотика. Тобто відношення людина-наркотик зумовлюють вибір наркотика. Безумовно, більшість наркозалежних віддає перевагу саме такій наркотичній речовині, якій властиво задоволення деяких головних потреб їх особистості.
Тому вибір стратегії психотерапевтичної та соціально-педагогічної роботи з наркозалежиими залежить від знання і врахування соціальним педагогом феноменів формування наркозалежності, стадії хвороби, швидкості розпаду особистості при вживанні різних наркогенних речовин.
4. Принципи підбору психокорекцийних методик та методів
Головними принципами у виборі тих чи інших методів психокорекції, методів соціально-педагогічного впливу, націлених на корекцію поведінки, що відхиляється від норми, вважаються:
— принцип добровільності (усвідомлення);
— принцип адекватності;
— принцип доцільності;
— принцип допустимості;
— принцип гуманності.
Принцип добровільності припускає, що досягнення реальної ефективності проведення психокорекційних заходів можливе лише у випадках добровільної згоди девіанта на їх проведення. Вони (заходи) базуються на принципі усвідомлення, суть якого полягає, як в усвідомленні особою своєї поведінки, як такої, що не відповідає нормативній, так і в бажанні змінитися. Часто клієнт з адиктивними формами поведінки усвідомлює, що відхиляється від норми, але не намагається (або намагається на словах) виправити дефект поведінки.
Цей принцип, також, припускає не тільки усвідомлення необхідної корекції поведінки, але справжнє усвідомлення цілей, мети зміни, тобто, якого саме поведінкового статусу він прагне досягнути в процесі терапії. Наприклад, позбавлення від алкогольної залежності, чи корекція надуживання до ступеня поміркованого (дозованого) вживання алкого-
