Психокорекція. Цілями застосування психокорекції при корекції адиктивної поведінки є оптимізація, виправлення та приведення до норми відхилень психічних функцій клієнта, приведення до оптимального рівня його індивідуально-психологічних особливостей та здібностей.
При психокорекції, на відміну від психологічного консультування, роль клієнта менш активна, скоріше пасивна. Активність клієнта проявляється лише в бажанні змінитися, а не в екзистенційній праці над собою. Корекція несе в собі вироблення нових, психологічно адекватних та корисних для клієнта нових схем поведінки та від реагування у процесі спеціально розроблених тренінгових програм. Головним способом зміни та психологічної допомоги є процес навчання ефективному прийняттю себе і реальності, а не філософське осмислення свого місця у Всесвіті, своїх можливостей та здібностей.
Психокорекція в якості провідних методів використовує маніпулювання, формування та управління особою, маючи чіткі уявлення про кінцеві стани, рівень розвитку психічних функцій. Кінцевий стан, як еталон, є визначеним. Клієнт виступає у ролі "матеріалу" з якого "ліпиться" оптимальний для нього або ідеальний для суспільства взірець. Відповідальність за психічні зміни лягає повністю на психолога. Спектр Манілу лятивних методик достатньо широкий — від класичних порад Карнегі до НЛП та різних тренінгів (ассертивності, тендерних прав, особистішого зросту, жіночності і т.д.).
В психології корекції відхилень поведінки, розвитку узалежпень найдоцільніше використовувати тренінги: аутотренінг, або тренінг саморегуляції, бихевіоральиа (або поведінкова) терапія, психодрама, трансактний аналіз (Е.Вегп).
Аутотренінг — це методика, яка націлена на навчання навичкам психічної саморегуляції за допомогою релаксійних засобів. Найбільш популярною є методика музичної релаксації. Цей метод має три складові частини: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різних варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через яскраву й образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення м'язів тіла. У результаті цього розширюються периферійні судини, відбувається приплив тепла до них і перерозподіл крові. Усе це забезпечує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, снопо-дібний стан, з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та відновлення використовують музичні програми, звуки живої і неживої природи.
На прослуховування підбираються реально скомпоновані фрагменти, які викликають сприятливі асоціативні спогади, образи.
258 Соціальна робота
У процесі психодрами проходить розігрування клієнтом ролей з метою вивчення власного внутрішнього "Я" та напращовання навичок оптимальної соціальної поведінки. Клієнт в процесі ігрової діяльності засвоює стереотипи поведінки у різних життєвих ситуаціях, апробує їх, вибирає найбільш прийнятливі йому, і таким чином переборює комунікативні бар'єри.
Трапсактний аналіз розглядає особистість, як сукупність трьох станів "Я", умовно названих "Батько", який поділяється на "контролюючого" та "турботливого"; "Дорослий" (відчуття "тут і тепер"); "Дитина", яка поділяється на "адаптивну", "бунтуючу", "вільну".
Психологічна взаємодія за Е.Берном проходить у вигляді диадного контакту (трансакції) з використанням тих, чи інших ролей. Наприклад, "адиктивний" батько — син з пренаркотичною формою поведінки.
Розглядаючи трансакцію психолог дає можливість клієнту зрозуміти особливості саме його взаємодії з оточуючими, та за допомогою відповідної техніки навчити його нормативній чи оптимальній для нього та для суспільства поведінці.
Філософія трансакційного аналізу (ТА) базується на позиціях:
а) благополуччя людини — позиція "Я-О'К" за Е.Вегп. Тобто, ти та
я, ми обидва маємо цінність, значення, гідність та вартість. Я приймаю
себе таким, яким я є. Я приймаю тебе таким, яким ти є. Можливо, іноді я
не сприймаю твої вчинки, але я сприймаю того, ким ти є. Як людину, я
сприймаю тебе О'К, хоч твоя поведінка може бути і не О'К. Це правдиво,
навіть коли ми різні за своєю расою, віком, релігійними переконаннями;
б) здатності мислити, тобто кожна людина наділена властивістю мис
лити. Саме на нас самих лежить відповідальність за прийняті рішення, та
того, чого ми прагнемо у житті;
в) моделі прийняття рішень — людині властиво змінюватись. Ми
досягаємо змін не тільки завдяки розумінню наших старих паттериів
поведінки, а і завдяки активному прийняттю рішень на зміни цих пат
териів. Інші люди не можуть заставити нас відчувати або поводитись
саме для них бажаним чином. Завжди коли ми приймаємо рішення, ми
потім можемо змінити їх. Це справедливо і для ранніх рішень, тобто,
коли деякі з наших дитячих рішень про світ та про себе призводять до
небажаних для пас наслідків, ми, як дорослі люди, можемо виявити їх та
змінити, на нові, щасливі для нас.
Трансакційний аналіз приводить до стійких, адекватних змін особистості. Психотерапія — метод надання клієнту психологічної допомоги з метою позбавлення патопсихологічної симптоматики.
Теоретичні основи соціальної роботи
Психотерапія відноситься до сфери медичної діяльності, тому що, по-перше, поєднує у собі психологічні та загально-медичні знання відносно показів та протипоказів; по-друге, накладає на психотерапевта відповідальність (включно кримінальну) за иекваліфіковану допомогу, тобто за неадекватний вибір психотерапевтичної методики та стратегії лікування.
Метою психотерапії є зцілення пацієнта від психопатологічної симптоматики в рамках невротичних, характерологічних та психосоматичних порушень. Психотерапія оперує поняттям хвороба, психічні зміни, патопсихологічні симптоми та синдроми.
Найбільш відомими серед психотерапевтичних методик виділяють: сугестивні (гіпноз, навіювання), поведінкові, психоаналітичні (Фрейд), фепоменологічно-гуманістичні (гештальт, Роджерс^ Ассаджолі), які використовують в індивідуальній, колективній та груповій формі.
Психофармакотерапія — це лікування психічних відхилень та хвороб, поведінкових девіацій з використанням психотропних лікувальних засобів.
Для корекції адиктивної поведінки використовують наступні групи психотропних препаратів:
— нейролептини;
— транквілізатори;
— антидепресанти;
— психостимулятори;
— ноотропи;
— нормотиміии (нормалізатори настрою).
 |
| Методи та способи психологічної корекції узалежненої поведінки |
У рамках психологічної парадигми корекції та терапії адиктивної поведінки у вигляді зловживання речовинами, які змінюють психічний стан людини, виділяють декілька аспектів. Наголос робиться, по-перше, на індивідуальному чи груповому (в т. ч. сімейному) ракурсі, по-друге, на способах — консультативному, корекцій-ному, тренінговому чи психотерапевтичному (сугестивному).
Головною ціллю психологічного впливу при роботі з хворими на алкоголізм є їх психологічна залежність від алкоголю.
За думкою більшості дослідників, психологічна корекція потягу до п'янких речовин проводиться комплексно та на різних рівнях психологічної діяльності.
260 Соціальна робота
На когнітивному рівні — це переборювання анозогнозії; на рівні самосвідомості — вплив на самооцінку, самоповагу; на рівні поведінки — зміна стилю та напрямку життя та вплив на оточення узалежненого; на емоційному — комплексне лікування ефективних порушень; на мотиваційному — створення та закріплення мотивів, альтернативних патологічній пристрасті до алкоголю.
В офіційній медицині з індивідуальних методик психотерапії відхилень поведінки у вигляді алкогольної залежності найбільше поширення має метод сугестивного впливу у формі емоційно-стресової терапії, так звані методи "кодування", які мають директивний або опосередкований характер. Метод не є популярним серед самих узалежнених через нестійкість ремісій та неетичне відношення до них, як до особистостей зі сторони лікарів-наркологів.
Опосередкована психотерапія складається з "комплексу різноманітних маніпуляцій (від ритуальних до хірургічних), які несуть у собі специфічні психологічні навантаження, що націлені па підвищення навіювання при виробленні та закріпленні у свідомості узалежненого специфічної лікувальної домінанти" (А.Гофмап). Комплекс заборонних мір націлений на вироблення у пацієнта страху перед тяжкими розладами здоров'я, якщо він повернеться до вживання алкоголю. Це часто призводить до виникнення ятрогенних невротичних розладів та вторинних девіацій поведінки. До недоліків цих методик можна віднести також і широке використання шоку та болі в момент кодування і продукування у пацієнта міфічного мислення, що "у їх мозок вводиться матеріалізований код, який здатен стримувати їх потяг до алкоголю".
До цієї групи заходів відносяться такі методи як кодування за О.Довженком у різних модифікаціях, акупунктура, "Торпеда", "Пролонг-2" та інші.
На нашу думку одним з найефективніших методів психотерапії алкоголізму є групова психотерапія, яка використовує феномен групового тиску. Саме групова терапія володіє значними ресурсами для переборювання алкогольної анозогнозії, акцептація себе, як узалежненого, вирішення та послаблення внутрішньо особистісного конфлікту, складностей між особистісної взаємодії.
Психотерапевт (психолог з проблем узалежненпя) самостійно вибирає для роботи один із стилів: директивне керівництво, співпереживаюче керівництво чи емоційно-нейтральпе партнерство. Ефективність терапії і вибір стилю залежить від етнокультуральної специфіки як узалежненого, так і терапевта.
