Міжнародні кредитні відносини та міжнародні фінансові організації

Важливою складовою міжнародних фінансових відносин є міжнародні кредитні відносини. Це пов'язано із розширенням таких форм світогосподарських зв'язків, як світова торгівля, міжнародна міграція капіталів та міжнародний науково-технічний обмін. Уже на кінець XX ст. понад 3/4 світового експорту машинно-технічних виробів здійснювалось на умовах розрахунків у кредит. Надання кредитів імпортерам сьогодні є досить звичним засобом реалізації товарів на світовому ринку. Спеціалісти вважають, що використання кредиту у світовій торгівлі за сучасних умов є одним з дійових засобів конкурентної боротьби на світових ринках, що має істотні переваги порівняно з іншими засобами.

Розширення міжнародних кредитних відносин зумовлене і збільшенням обсягів кредитів, що надаються міжнародними фінансовими організаціями як для сприяння економічному розвитку країн, що розвиваються, так і для підтримання стабільності грошового обігу окремих країн, в першу чергу тих, що розвиваються, і з перехідною економікою.

Міжнародний кредит — це надання грошово-матеріальних ресурсів суб'єктами економічної діяльності одних країн іншим у тимчасове користування. Практично міжнародний кредит реалізується шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах поверненості, строковості та платності, переважно у вигляді позик. Кредиторами і позичальниками виступають банки, транснаціональні корпорації, приватні компанії, державні установи, міжнародні та регіональні фінансові організації. Міжнародний кредит відіграв велику роль у формуванні і розвитку світової економіки. Він сприяв інтернаціоналізації виробництва і обміну, утворенню світового ринку, виступав засобом підвищення конкурентоспроможності товарів розвинутих країн. Міжнародний кредит є однією з форм міжнародного руху капіталів, він виступає засобом нав'язування слаборозвинутим країнам нерівноправних економічних і політичних угод.

Суть міжнародного розвитку повніше виявляється у його функціях. Основними серед них є: стимулювання експорту товарів та послуг; створення сприятливих умов для приватних іноземних інвестицій; вплив розвинутих країн на соціально-політичні процеси у країнах, що розвиваються; стабілізація грошового обігу країн — членів МВФ.

Міжнародний кредит виступає у різних формах. Залежно від об'єкта кредитування виділяють товарні кредити, що надаються, як правило, експортерами товарів та послуг своїм покупцям, та фінансові кредити, які надаються банками-кредиторами у грошовій формі. За економічним змістом кредити поділяються на комерційні та фінансові. Комерційні кредити пов'язані із зовнішньоторговими операціями, їх ще називають фірмовими, або постачальними, кредитами. Це операція продажу товару іноземному партнеру з відстрочкою платежу, що широко використовується у міжнародній торгівлі.

Другою формою міжнародних кредитів є фінансові. Це надання коштів у грошово-валютній формі, які, як правило, можуть бути використані позичальником на будь-які цілі, включаючи погашення заборгованості, інвестування у цінні папери, прямі інвестиції тощо. За сучасних умов ця форма міжнародних кредитів розвивається швидкими темпами, що зумовлено процесами інтернаціоналізації виробництва і капіталу, розширенням сфери діяльності транснаціональних корпорацій. Відбувається прискорений розвиток міжнародного ринку капіталів як системи відносин щодо акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами. Вона виступає як сукупність кредитно-фінансових закладів, що надають позики і кредити іноземним контрагентам. Цей ринок спеціалізується на різних фінансових позиках та кредитах. Позичальниками на ньому виступають компанії, банки та уряди різних країн, кредиторами — різні фінансово-кредитні організації, переважно банки. Обсяг ринку на початок XXI ст. оцінювався у 40 трлн доларів.

Основою світового ринку банківських кредитів є фінансові ресурси, що прийшли із окремих країн у банки інших і обслуговують виключно міжнародні економічні відносини. Вони, по суті, втратили свою національну належність. Це переважно кошти в доларах і європейських валютах, що знаходяться на депозитах в основному в Європі. Тому їх називають євровалютами, або євродоларами. Розмір ринку євродоларів оцінюється у 10 трлн. Одним з основних фінансових інструментів цього ринку є єврооблігації, або євробонди. Вони випускаються міжнародними банківськими консорціумами на прохання зарубіжних позичальників. Євробонди бувають з фіксованою ставкою і плаваючою. Ставка, як правило, орієнтується на LIBOR плюс надбавки. (LIBOR — ставка пропозиції на лондонському міжбанківському ринку. За цими ставками можна отримати на ринку євровалют позики.) Капіталізована вартість євробондів на кінець XX ст. оцінювалась у сумі З трлн доларів, а середній строк їх трохи більше 5 років.

Другим важливим фінансовим інструментом на євроринку є євро кредити. Це переважно синдикатовані еврокредити, коли позичальник бере їх у створюваний під цей кредит синдикат банків, який очолює провідний банк, що і визначає умови кредиту за участю позичальника. Учасники синдикату визначають, хто яку частину кредиту надає. Такі кредити надаються лише під плаваючу ставку, розмір якої, як правило, переглядається кожні півроку. За тривалістю євро кредити є середньостроковими. За розміром вони, як правило, перевищують транші євробондів і їх видача здійснюється набагато швидше.

Специфічною формою міжнародного кредиту є лізинг. Лізингові операції розглядаються, насамперед, як відносно новий вид фінансування, бо сприяють наданню фінансової допомоги тим, хто її потребує, а також: забезпечують збереження ліквідності, рухливість, балансові переваги і вигоди страхування. При цьому лізингодавець на замовлення лізингоодержувача купує необхідні останньому вироби, які передає йому в оренду на заздалегідь узгоджений термін за відповідну плату. Зазвичай лізингоодержувач у кінці узгодженого строку служби об'єкта лізингової угоди набуває його у власність. З економічної точки зору відбувається те саме, що і при покупці в кредит. Лізингоодержувач вносить протягом узгодженого терміну внески лізингодавцю, який виступає кредитором, але при цьому зберігає право власності на переданий в оренду об'єкт. Лізингоодержувач стає власником взятого у лізинг об'єкта лише після завершення строку дії договору лізингу. Прикладом лізингової угоди є придбання компанією «Міжнародні Авіалінії України» літаків «Боїнг-737».

Класифікація міжнародного кредиту здійснюється і за критерієм його суб'єктів. Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють такі його види: 1) приватні, що надаються фірмами і брокерами; 2) урядові 3) кредити, що надаються міжнародними фінансовими організаціями. Залежно від строку виділяють короткострокові кредити (до 1 року), середньострокові — від 1 до 5 років і довгострокові — на період понад 5 років. Інколи вважають довгостроковими кредити строком понад 7 років.

З міжнародним кредитом пов'язана зовнішня заборгованість країн. Це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені строки. Та її частина, що є боргом держави та її гарантіями по оплаті боргу приватних банків, фірм і місцевих органів влади, називається офіційним, або державним, зовнішнім боргом. У постсоціалістичних та країнах, що розвиваються, він, як правило, перевищує приватні зовнішні борги, що не гарантуються державою. Загальна величина нагромадженого у світі офіційного і приватного зовнішнього боргу на кінець XX ст. оцінювалася майже у 2,5 трлн доларів, з яких державний складає 2,1 трлн доларів. Близько 1/7 загального державного зовнішнього боргу припадає на найвідсталіші в економічному розвитку країни. Зовнішній борг України на початок XXI ст. становив 12,5 млрд. дол., (тоді як до 1990 р. його не було зовсім). Сума зовнішнього боргу найбідніших країн світу у 1980 р. становила 33 % від їх сукупного ВВП, а в 1999 р. — понад 107 %.

Зростання зовнішньої заборгованості негативно впливає на економіку країн-боржників, у яких його частка по відношенню до ВВП висока. Збільшення обсягу зовнішнього боргу призводить до зростання коштів по його обслуговуванню, бо потрібно не тільки повертати позичені кошти, а й сплачувати відсотки за їх використання. Погіршення умов кредитування країн, що розвиваються, ускладнення в експорті, зростання нееквівалентного обміну призвели до переростання проблеми зовнішньої заборгованості у її кризу. З кожним роком ці держави змушені витрачати дедалі більшу частину своїх надходжень від експорту на відшкодування боргу та сплату відсотків. Вважається, що ситуація для країни стає небезпечною, коли частка коштів по обслуговуванню зовнішнього боргу перевищує 20 % експортних надходжень країни. На початок XXI ст. значна частина країн перевищила цей рубіж.

Країни, що розвиваються, неспроможні сплатити свою заборгованість. Вони опинились у своєрідній пастці. Така ситуація загрожує розвалом міжнародної фінансово-кредитної системи, що вимагає певних узгоджених дій, насамперед розвинутих країн, для поліпшення ситуації з кризою заборгованості. Важливу роль повинні відіграти у цьому процесі й міжнародні фінансові організації. Основними серед них є Міжнародний валютний фонд, організації Світового банку, Європейський банк реконструкції і розвитку.

Однією з провідних міжнародних фінансово-кредитних Організацій є Міжнародний валютний фонд. Він заснований у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції. Реально Почав функціонувати з 1946 р. У 1947 р. став спеціальним органом ООН. Статут МВФ змінювався у 1969 p., коли було введено СДР, у 1976—1978 pp., коли було ліквідовано Шреттон-Вудську і започатковано Ямайську валютну систему, в 1992 p., коли були включені санкції щодо призупинення права голосування стосовно країн, що не ліквідували свою заборгованість перед МВФ. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні, крім того, є три відділення: в Парижі, Женеві та Нью-Йорку. Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, що складається із представників країн-членів, якими, як правило, є голова центрального банку країни або міністр, що відповідають за здійснення валютної політики і призначаються на п'ять років. Збирається Рада один раз на рік.

Створення МВФ викликане потребою розв'язання фінансових проблем, що призвели до світової економічної кризи 1929—1933 pp., раптові, непередбачувані зміни Курсів національних валют і значно поширене серед урядів небажання дозволяти обмін національної валюти на Іноземні. Заснований на добровільній основі як інститут співробітництва, МВФ покликаний розв'язувати такі Основні завдання: 1) стимулювати міжнародне валютне співробітництво; 2) сприяти збалансованому зростанню Міжнародної торгівлі; 3) допомагати країнам — членам МВФ у коригуванні дефіцитів їх платіжних балансів і досягненні стабільності валютних курсів. Правила організації визначені статтями Угоди про створення МВФ. Вони і зобов’язують країни — члени МВФ дозволяти обмін національних валют на іноземні вільно і без будь-яких обмежень, інформувати Фонд про передбачувані зміни у фінансовій і валютній політиці країни, які будуть впливати на економіку інших країн — членів МВФ, а також:, по можливості, модифікувати свою політику відповідно до рекомендацій МВФ з метою узгодження з потребами усіх Членів Фонду.

Фінансування своєї діяльності МВФ здійснює за рахунок Позик та внесків країн — членів МВФ. Величина останніх, що виражається у СДР, валюті інших країн — членів МВФ або власній валюті, визначається з допомогою системи, що встановлює квоту для кожної країни-члена, яка регулярно переглядається і змінюється. Квота визначає і права країни-члена на запозичення як за регулярними, так і за спеціальними кредитами. Порядок надання кредитів, які відомі як політика траншів, визначається численними правилами, що контролюють доступ членів МВФ до його спільних ресурсів.

Надання кредитів МВФ здійснюється у формі продажу Фондом вільно конвертованої валюти на національну валюту країни-боржника, а погашається кредит шляхом викупу національної валюти позичальником за вільно конвертовану валюту або СДР. Як правило, кредити, одержані від МВФ, мають бути повернуті протягом 3—5 років. Відсоткові ставки трохи менші за ринкові, але вищі, ніж за кредитами Світового банку.

Перш ніж: надати позику, МВФ вимагає надати широкі відомості про фінансово-економічне становище країни, її економічну політику. Потім з керівництвом країни узгоджується меморандум про економічну політику. Лише на цій основі МВФ виділяє кредити, отримання яких обумовлюється додатковими вимогами (умовами). Кредити направляються частинами (траншами), одержання яких можливе лише за дотримання одержуючою країною узгоджених умов.

Одночасно із заснуванням МВФ було утворено і Міжнародний банк, реконструкції і розвитку (МБРР), що неофіційно називається Світовим банком. Знаходиться він у Вашингтоні і об'єднує 183 країни. У 1947 р. одержав статус спеціального органа ООН. Спочатку МБРР займався збиранням та розміщенням капітальних ресурсів для післявоєнного відновлення Європи. Після 1948 р. його головним завданням стала допомога в розвитку країн-членів шляхом надання позик тим країнам, де не було приватного капіталу, який би міг бути використаний для фінансування інвестиційних проектів. Позики, як правило, мають пільговий характер протягом 5 років, а строк погашення 15—20 років. Позики надаються урядам країн, що розвиваються, або під урядові гарантії.

З початку 80-х років XX ст. МБРР почав використовувати більше свої ресурси для підтримки державного регулювання і економічних реформ з метою забезпечення економічного зростання та рівноваги платіжних балансів. Пріоритетними є такі структурні перетворення, як лібералізація зовнішньої торгівлі, приватизація, реформи систем освіти і охорони здоров'я, інвестиції в інфраструктуру. МБРР видає довгострокові позики, як правило, на комерційних умовах, хоча бідним країнам надаються кредити за пільговими, суттєво заниженими відсотковими ставками. Банк Спеціалізується на двох видах позик. Цільові позики призначаються для фінансування конкретних інвестиційних Проектів, наприклад будівництва доріг або виробничих об'єктів. Програмні позики спрямовані на допомогу урядам у здійсненні структурних реформ у ключових галузях економіки.

МБРР здійснює і координує численні програми технічної допомоги країнам-членам. Він здійснює експертизу виконуваності та оцінку проектів і діє як виконавчий орган при реалізації проектів розвитку, що фінансуються відповідно до Програми розвитку ООН. Крім того, Банк співробітничає з різними міжнародними та регіональними органами, що займаються проблемами розвитку.

Свою діяльність МБРР фінансує за рахунок внесків країн-членів, що розраховуються відповідно до їх частки у МВФ, а також; завдяки своїм операціям на світових фінансових ринках. Він продає бони та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам та приватним особам з усього світу. Вищим органом МБРР є Рада керуючих. У ній кожна країна-член представлена одним членом на рівні міністра, кожен з яких має заступника. Строк повноважень керуючих 5 років, при цьому можливе повторне призначення. Рада раз на рік проводить збори. Частину своїх повноважень Рада може передати директорам-виконавцям. Рішення приймаються простою більшістю голосів. При цьому вага голосу кожної країни залежить від її частки у капіталі банку. Так, США мають 17 % голосів, що дорівнює голосам 140 країн, що розвиваються. Україна має 0,8 % голосів. За поточну роботу відповідають директори-виконавці, які обираються на 2 роки. Поточні справи веде президент МБРР, якого обирають директори-виконавці строком на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором, ні представником керуючого чи директора.

Діяльність МБРР у галузі надання позик та технічної допомоги доповнюється роботою ще трьох організацій-філіалів — Міжнародного агентства розвитку (МАР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та Багатостороннього агентства гарантування інвестицій (БАГІ). Разом із МБРР вони становлять так звану групу організацій Світового банку. МАР засноване у 1960 р. і надає безвідсоткові позики найбіднішим країнам світу. Тільки ті країни, річний прибуток у яких становить менш ніж 1305 дол. США на душу населення, можуть отримати позику від МАР. Однак, більшість позик МАР були надані країнам, річний прибуток яких на душу населення становив 805 дол. США або менше. Позики МАР, відомі як «кредити», мають 10-річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35—40 років (згідно із кредитоспроможністю країни-позичальниці). Грошові надходження, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків від більш розвинутих (економічно) країн; внесків, які час від часу поступають від доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від Світового банку, ця установа поділяє з ним персонал і організаційно-технічні засоби.

Міжнародна фінансова корпорація, заснована у 1956 р. Вона сприяє економічному зростанню країн, що розвиваються, надаючи позики безпосередньо у приватний сектор. На відміну від МБРР, ця установа надає позики без урядових гарантій. МФК також може" займати рівне становище в компаніях, яким вона позичає, відігравати роль каталізатора щодо інших інвесторів з приватного сектора, а також створювати ринки капіталу в країнах, що розвиваються.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій створене у 1988 р. Діяльність цього філіалу Світового банку спрямована на підтримку приватних інвестицій в країнах, що розвиваються. БАГІ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як війна або націоналізація. Ця установа виконує консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи останнім знайти шляхи залучення приватних інвестицій в економіку.