Міжнародні валютні відносини і міжнародні валютні системи

Міжнародні валютні відносини пов'язані з обслуговуванням усього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб'єктами Ринку та приватними особами. Це сукупність економічних відносин, пов'язаних із функціонуванням, як світових грошей. Останні обслуговують зовнішню торгівлю товарами та послугами, міграцію капіталів і робочої сили між країнами, переведення прибутків на інвестиції, надання позик і субсидій, науково-технічний обмін, міжнародний туризм, державні та приватні грошові перекази.

Розвиток міжнародних валютних відносин зумовлюється об'єктивними передумовами — удосконаленням міжнародного поділу праці та інтернаціоналізацією господарського та суспільно-політичного життя народів. Вони з'явилися разом із зовнішньою торгівлею і пройшли тривалий шлях розвитку. З розширенням світогосподарських зв'язків з'явилася необхідність упорядкування міжнародних валютних відносин, надання їм певних організаційних форм. Це і спричинило створення міжнародних валютних систем, що є організаційною формою міжнародних валютних відносин, що регулюються міжнародними законодавчими актами.

Валютні відносини здійснюються на національному і міжнародному рівнях. На національному рівні вони охоплюються сферою національних валютних систем. Останні є формою організації валютних відносин усередині країни, в межах якої формуються і використовуються валютні ресурси і здійснюється міжнародний платіжний оборот. Національна валютна система включає такі елементи: національна валютна одиниця, режим валютного курсу, умови оберненості валют, склад офіційних золотовалютних резервів і система управління ними, порядок міжнародних розрахунків та статус національних закладів, що регулюють валютні відносини країни.

Особливості національних валютних систем визначаються умовами і рівнем економічного розвитку країни, її зовнішніми зв'язками та завданнями соціального розвитку. Правове регулювання національних валютних систем здійснюється на основі національного законодавства з урахуванням норм міжнародного права. Згідно з таким законодавством встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, квотування і регулювання валютних курсів, формування і використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів тощо.

Національні валютні системи є фундаментом формування та функціонування міжнародної валютної системи. Це форма організації міжнародних валютних відносин, що склалася на основі розвитку світового ринку і закріплена міжнародними угодами. Вона включає основні міжнародні платіжні засоби (національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці), національні і колективні резервні одиниці, склад і структуру міжнародних ліквідних активів, механізм валютних паритетів і курсів, умови взаємної конвертованості валют, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних валютних ринків та світових ринків золота, статус міжнародних валютно-кредитних організацій, що регулюють міжнародні валютні відносини. Головним призначенням міжнародної валютної системи є регулювання сфери міжнародних розрахунків та валютних ринків для забезпечення сталого економічного розвитку, стримування інфляції, підтримання рівноваги зовнішньоекономічного обміну.

Міжнародна валютна система пройшла кілька етапів. Першим була система золотого стандарту. Вона склалась на кінець XIX ст. і базувалася на таких принципах:

1) функціонування золота як світових грошей;

2) законодавче зафіксований золотий вміст валютної одиниці;

3) безпосередня конвертованість національних валют у золото як усередині країни, так і за її межами;

4) вільний обмін золотих зливків на монети, вільний експорт та імпорт золота і продаж його на міжнародних ринках золота;

5) підтримка жорсткого співвідношення між національним золотим запасом і внутрішньою пропозицією грошей.

Обмінний валютний курс національних паперових грошей розраховувався за співвідношенням їхнього золотого вмісту, який законодавче установлювався державою. Якщо, наприклад, золотий вміст долара США дорівнював 1 г, а золотий вміст англійського фунта стерлінгів 5 г, то обмінний курс визначався як співвідношення 1:5, тобто 1 фунт стерлінгів дорівнював 5 доларам США.

Перша світова війна підірвала систему золотого стандарту, тому після її завершення міжнародною Генуезькою конференцією була започаткована система золотодевізного стандарту. За нею банкноти обмінювались не на Золото, як у системі золотого стандарту, а на девізи (банкноти, векселі, чеки) інших країн, які потім можна було обміняти на золото. При цьому роль світових грошей закріплювалася не тільки за золотом, а й за такими національними валютами, як англійський фунт стерлінгів та долар США.

Світова криза 1929—1933 pp. та Друга світова війна призвели до розвалу системи золотодевізного стандарту. У липні 1944 р. на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) була юридичне оформлена нова валютна система, що отримала назву Бреттон-Вудської системи. У її основу покладено такі принципи:

1) роль загального еквіваленту, платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обороті залишалась за золотом;

2) резервною валютою став долар США, який нарівні з золотом був визнаний мірою цінності валюти різних країн та міжнародного кредитного засобу платежу. По суті, долар став різновидом світових грошей;

3) долар США обмінювався на золото центральними банками і урядовими закладами країн у казначействі США за курсом 35 дол. за 1 тройську унцію (вона дорівнює 31,1 г). Крім того, урядові органи і приватні особи могли купувати золото на приватних ринках. Валютна ціна золота визначалася на основі його офіційної ціни;

4) прирівнювання валют одна до одної і їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційних валютних паритетів, виражених у золоті й доларах США;

5) кожна країна зобов'язана була зберігати стабільний курс своєї валюти по відношенню до будь-якої іншої валюти. Ринкові курси не повинні були відхилятися від фіксованих золотих або доларових паритетів більше ніде на 1 відсоток у той чи інший бік. Зміна паритетів могла здійснюватись лише у випадку стійкого порушення платіжного балансу;

6) міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося головним чином через Міжнародний валютний фонд, створений згідно з рішеннями Бреттон-Вудської конференції. Він забезпечував додержання країнами— учасницями МВФ офіційних валютних паритетів, курсів і вільної конвертованості валют.

Протягом певного часу ця система функціонувала ефективно, що забезпечувалося високим рівнем стійкості долара та довіри до нього через антиінфляційний імунітет долара, який гарантував його конвертованість у золото для центральних банків інших країн. США мали великий запас золота (на кінець 1944 р. він становив 84 відсотки світового запасу, не враховуючи СРСР), що значно перевищував загальну суму доларів, розміщених у банках поза США. Відігравала роль і та обставина, що США мали високу частку у світовій торгівлі та експорті капіталу та бездефіцитний платіжний баланс.

Однак з другої половини 60-х років XX ст. ситуація у світовій економіці почала змінюватися. США втратили своє монопольне становище у світі. У них виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко зменшилися золоті запаси. Оскільки США покривали свої грошові витрати доларовою емісією, це призвело до перенасичення доларів, перевищення їх пропозиції над попитом. За таких умов довіра до долара почала зменшуватись, і почалася гонитва за золотом як надійним грошовим активом. У результаті на ринках з'явилась подвійна ціна золота: офіційна — на рівні 35 дол. за 1 унцію, неофіційна — на порядок вища. Це ще більше посилило прагнення інших держав обміняти долари на золото. В такій ситуації СІНА втратили можливість здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною. І 15.08.1971 р. США офіційно оголосили про відміну обміну доларів на золото. Цим було покладено кінець Бреттон-Вудській системі, її замінила Ямайська валютна система, що є системою паперово-валютного стандарту. її основні принципи були визначені угодою країн — членів МВФ на Ямайці в 1976 р.

По-перше, повна демонетизація золота у сфері валютних відносин. Відмінено офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото і фіксацію вмісту золота у національних грошових одиницях, знято будь-які обмеження у приватному використанні золота. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст національних валют. Золото стало звичайним товаром, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку, виходячи з попиту та пропозиції. Але воно продовжує залишатися високоліквідним стратегічним товаром.

По-друге, базою нової валютної системи проголошено міжнародну розрахункову одиницю СДР — права спеціального запозичення, введену з 1 січня 1970 р. Основний принцип використання СДР такий: країни — члени МВФ створюють через нього міжнародні безготівкові гроші, розподіляють їх між собою і зобов'язуються приймати їх для виконання вимог. Кожна країна одержує право запозичення, в межах якого вона може одержувати від інших країн необхідну валюту. Наприклад, Україна одержує СДР і може придбати за них у США долари. А США одержать за це СДР, які за необхідності можуть використати для придбання валют інших країн. При цьому майбутні країни-кредитори зобов'язані приймати СДР без пред'явлення будь-яких пов'язаних з цим умов.

Цінність СДР визначається на основі кошика валют країн, частка яких у сфері міжнародної торгівлі найвища. З 1 січня 1991 р. частки у валютному кошику такі: долар США — 40 %, німецька марка — 21, ієна — 17 %, французький франк і англійський фунт стерлінгів — по 11 %. Мета МВФ — зробити СДР переважною одиницею і головним резервним засобом у світовій валютній системі.

По-третє, запровадження замість фінансових валютних курсів «плаваючих» валютних курсів національних грошових одиниць. Країни—члени МВФ отримали право самостійно обирати режими конвертованості валют і курсоутворення. У режимі безпосередніх співвідношень функціонують лише валюти провідних країн — США, Японії, ФРН, Канади, Великобританії. Більшість валют інших країн прив'язана до міжнародних розрахункових одиниць або окремих валют. При цьому значно посилилася роль МВФ щодо забезпечення міждержавного валютного регулювання та нагляду за валютною політикою країн — учасниць фонду.

Формування принципів Ямайської системи не завершено. Вони постійно коригуються, наповнюються новим змістом відповідно до змін у сфері міждержавних економічних відносин. Одна із суттєвих особливостей цієї системи є її поліцентризм, тобто валютний плюралізм. Це означає, що в межах цієї системи існують і локальні системи, які, підпорядковуючись загальним принципам, визначеним МВФ, мають і власні засади. Однією з таких систем є Європейська валютна система (ЄВС). Вона почала діяти з березня 1979 р. і є міжнародною регіональною валютною системою як форма організації валютних відносин країн — членів ЄС. В основу цієї системи було покладено такі принципи:

1) створення колективної валюти, якою було ЕКЮ;

2) встановлення режимів спільного коливання валютних курсів;

3) використання валютних інтервенцій для підтримки ринкових курсів валют у межах погоджених відхилень.

Новий етап розвитку ЄВС почався після підписання у 1991 р. Маастрихтської угоди. На цьому етапі має завершитися поглиблення інтеграційних процесів, посилення валютної стабільності і введення у безготівковий та готівковий обіг спільної для всіх країн—членів ЄВС грошової одиниці, якою стало євро. З 4 січня 1999 р. євро було введено у безготівковий обіг 11 країн ЄС (з 1.01.2001 р. до них приєдналася Греція). Нова платіжна система валютного союзу засвідчила високий технічний рівень надійності. З 1 січня 2002 р. розпочалося впровадження євро у готівковий обіг. Впровадження нової валюти, за задумом її творців, істотно зменшить бар'єри у міждержавних економічних відносинах і стане потужним поштовхом для економічного зростання у перспективі. Єдина валюта стає гарантією необоротності процесу інтеграції і підштовхує до зменшення бар'єрів і в інших сферах суспільного життя Країн ЄС. Передбачається, що євро потіснить долар на світових ринках і приведе до формування трьох зон монетарної стабільності світу: ЄС, США і Японія. З 5 січня 1999 р. євро практично вийшло на український валютний ринок. Національний банк України дозволив уповноваженим банкам здійснювати за дорученням клієнтів конверсію клієнтських поточних рахунків, які були відкриті у валютах країн—членів ЄВС, а також купівлю-продаж євро через УМВБ та КМВБ. З 2002 р. на валютному ринку України євро функціонує у готівковому вигляді.

Слід зазначити, що фінансові кризи останніх років у Азії і Латинській Америці свідчать, що створити стабільну міжнародну валютну систему ще не вдалося. Потрібні пошуки нових підходів до формування світової валютної та фінансової систем. І наша країна не повинна залишатися осторонь цих проблем.