Масова міграція населення — характерна риса життя світового співтовариства у другій половині XX — початку XXI століть. Це переміщення людей через кордони із зміною місце проживання або повернення до попереднього. Воно здійснюється у різних формах — трудовій, сімейній, релігійній, туристській. Розглянемо трудову міграцію, тобто міграцію робочої сили. Остання є стихійним переміщенням працездатного населення з одних країн до інших з метою застосування своєї робочої сили. Це спричинює створення міжнародного ринку праці або робочої сили. Число мігрантів робочої сили зростає. Якщо у 1960 р. вона становила 3,2 млн. осіб, то в середині 90-х років минулого століття — 35 млн. осіб. У процеси міжнародного трудового обміну на кінець XX ст. було втягнуто 105 країн світу.
Міжнародна міграція робочої сили зумовлена різними причинами — політичними, релігійними, національними, расовими, сімейними тощо. Головними причинами залишаються економічні Це відмінності у рівнях економічного розвитку різних країн, що зумовлюють істотну різницю у рівнях заробітної плати та безробіття.
Однією з найважливіших причин міжнародної трудової міграції є відмінності у рівнях заробітної плати. А вони дуже великі у країнах розвинутих і тих, що розвиваються. За даними Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку, розрив у погодинній заробітній платі названих груп країн у машинобудуванні складає 7 разів, у текстильній промисловості — майже 19 разів. Саме висока зарплата у розвинутих країнах і є тим мотивом, що примушує мільйони трудівників, із слаборозвинутих країн мігрувати на заробітки.
Другою причиною міграції робочої сили є безробіття. У переважній більшості країн, що розвиваються, воно носить хронічний характер. Це і штовхає найактивнішу частину працівників шукати роботу за межами своєї країни, насамперед у багатих розвинутих країнах.
Міжнародній трудовій міграції сприяє і міжнародний рух капіталів, розширення ТНК. Останні, здійснюючи інвестиції, надаючи технічну допомогу країнам, де розміщені їх філіали, нерідко направляють туди і кваліфіковану робочу силу для організації і налагодження свого виробництва.
Міжнародна міграція робочої сили здійснюється у різних формах:
1) неповоротна, коли мігранти змінюють місце проживання і залишаються назавжди у країні, що їх приймає;
2) тимчасова, при якій мігрант перебуває у приймаючій кращі певний період часу (як правило, від 1 до 5 років) і повертається до країни, з якої виїхав;
3) сезонна, коли мігрант перебуває у приймаючій країні до і року на період якихось сезонних робіт (наприклад збирання фруктів);
4) маятникова, або човникова, коли мігрант постійно переїжджає на місце роботи з однієї країни до іншої. Це характерно для прикордонних регіонів. Таких робітників називають фронтальєрами;
5) нелегальна, при якій в'їзд до країни з метою пошуку роботи відбувається з порушенням міграційного законодавства.
Специфічною формою міжнародної трудової міграції є так зване «витікання мізків», тобто міжнародна міграція висококваліфікованих працівників — вчених, обдарованих працівників мистецтва та ін. За даними експертів секретаріату ЮНКТАД (Конференції ООН з торгівлі та розвитку), міграція спеціалістів за післявоєнний період склала 2 млн. осіб. Якщо у 60-і роки минулого століття щорічно мігрували ЗО тис. спеціалістів, то у 80-і роки — 70 тис. Тільки з України протягом 90-х років виїхали за кордон кілька тисяч наукових працівників, значна частика яких — на постійне місце проживання. Це втрата інтелектуального потенціалу, що негативно позначається на розвитку країни, бо, за висловом відомого американського вченого П. Друкера, справжнім капіталом розвинутої економіки є знання, а працівники інтелектуальної праці столи тим прошарком, що визначає цінності та норми суспільства.
Міжнародна міграція робочої сили здійснюється за 5 основними напрямами. По-перше, із країн, що розвиваються, у економічно розвинуті країни, переважно, США і Канаду, Західну Європу та нафтодобувні країни Західної Азії. Так, загальна чисельність емігрантів у США на середину 90-х років становила 11 млн. осіб. У країнах Західної Європи їх було понад 20 млн.
По-друге, міграція в межах економічно розвинутих країн. Це зумовлено, насамперед, інтеграційними процесами між цими країнами. Так, у країнах ЄС, по суті, немає перешкод для вільного переміщення робочої сили.
По-третє, трудова міграція здійснюється між, країнами, що розвиваються. Рівень їх економічного розвитку суттєво відрізняється, що і спричинює міграцію робочої сили ІЗ найбідніших країн до країн з вищим рівнем економічного розвитку і життя.
По-четверте, міжнародна міграція робочої сили здійснюється із постсоціалістичних до економічно розвинутих країн. Реформування командної економіки у більшості з країн цієї групи призвело до значного зниження зайнятості і рівня життя, що і зумовило відтік з них робочої сили. Це стосується й України, Після одержання незалежності і розгортання кризових явищ почався відтік робочої сили, переважно до таких країн, як Італія, Німеччина, Польща. Лише у Португалії працюють близько 300 тис. українців, переважна частина яких -— нелегально.
По-п'яте, відбувається міграція кваліфікованих спеціалістів та наукових працівників із розвинутих країн до країн, що розвиваються. Цей напрям міграції пов'язаний із рухом капіталів та розширенням сфери діяльності ТНК.
Особливістю міжнародної трудової міграції кінця XX — початку XXI ст. є істотне зростання серед мігрантів осіб з високим рівнем освіти і професійної кваліфікації. Чисельність цієї групи робочої сили швидко зростає. Цьому сприяв і розпад СРСР, після якого багато працівників з Росії, України та інших країн — членів СНД почали виїжджати на роботу до США і Західної Європи. Цьому сприяє, по-перше, велика різниця в рівні оплати та умовах праці, а, по-друге, прагнення розвинутих країн залучити таких працівників у свою економіку, заощадивши значні кошти на їх підготовці.
Розглянемо економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили. Вони неоднозначні як для країн, що приймають мігруючу робочу силу, так і для країн, з яких робоча сила емігрує. Для першої групи країн позитивними наслідками є:
1) підвищення конкурентоспроможності їх товарів, бо використання робочої сили іммігрантів, що оплачується, як правило, нижче вітчизняних працівників, зменшує витрати виробництва;
2) зростання попиту на товари та послуги, насамперед невисокої якості, які місцеве населення, як правило, не купує;
3) економія на витратах з підготовки кваліфікованої робочої сили;
4) заповнення вакансій робочих місць із шкідливими і важкими умовами праці, на яких місцеве населення працювати не хоче, але які мають важливе значення для економіки і соціальної сфери;
5) амортизуюча роль мігрантів у період економічних спадів, оскільки їх звільняють з роботи першими;
6) економія на пенсійних витратах, бо іноземна робоча сила пенсіями не забезпечується.
До негативних наслідків імміграції робочої сили можна віднести посилення конкуренції на внутрішньому ринку праці країн, що ввозять робочу силу, і відповідне зниження заробітної плати, що призводить до загострення соціальних суперечностей у країні. Прикладом є погроми, що були вчинені у місцях поселення іноземних працівників у Німеччині в кінці 90-х років минулого століття.
Суперечливими є і наслідки для країн, з яких робоча сила емігрує. Позитивними є такі моменти:
1) збільшуються доходи вільно конвертованої валюти у Країнах — експортерах робочої сили. Значну частину зароблених доходів іноземні працівники (насамперед сезонні і тимчасові) відправляють у країни, з яких виїхали. Так, Протягом 1990—1995 pp. надходження вільно конвертованої валюти до Пакистану від працівників за кордоном у 5 разів перевищували доходи від експорту товарів і послуг;
2) зменшується напруженість на внутрішньому ринку праці;
3) підвищується кваліфікація за рахунок роботи за кордоном на підприємствах з високим рівнем техніки і технології.
Суттєвим негативним наслідком є те, що еміграція кваліфікованих кадрів звужує потенційні можливості економіки країн-експортерів робочої сили і збільшує їх витрати на підготовку такої робочої сили.
