Сучасний ринок - це один з головних елементів складної системигосподарювання, в якій тісно взаємодіють ринковий механізм ічисленні, насамперед державні, регулюючі інститути. Вінвключає також стан суспільної свідомості (культура, право-свідомість,ідеологія).
Ринковий механізм проявляється передусім у взаємодії попиту іпропозиції. Попит - це форма вираження потреб суспільства. Однак цене всі потреби, а лише ті, які забезпечені грошима, тобто цеплатоспроможний попит. Пропозиція теж не тотожне виробництва, боце лише ті товари, які або вже є на ринку, або можуть бути тудидоставлені. Отже, попит та пропозиція - це специфічні категорії,які виражають взаємодію виробництва та споживання в умовахринкової економіки. Співвідношення попиту і пропозиції характеризуєкон'юнктуру ринку, а оптимальне співвідношення між ними означає рівновагупопиту та пропозиції. Ринкова рівновага, в свою чергу, свідчитьпро збалансованості, пропорційності розвитку народного господарства.
Якщо ціни на товари зростають (за інших рівних умов), то попитзменшується. Якщо пропозиція товарів збільшується (знову ж таки принормальному, а не дефіцитному ринку), то вони можуть бути реалізовані запорівняно низькими цінами. До того ж треба мати на увазі, що не лише цінивизначають кількість придбаних товарів. Існують ще такі фактори, яксередній дохід покупців, розміри ринку, ціни і корисність інших товарів,які можуть замінити товар, а також суб'єктивні смаки іприхильності. Рівновага ринкових цін встановлюється на такому рівніспіввідношення попиту і пропозиції, коли вони збалансовані, тобто коликількість товарів, які хочуть купити споживачі (покупці),відповідає кількості товарів, які хочуть продати виробники
(продавці). Ціна рівноваги - це ціна такого рівня, при якомупропозиція відповідає попиту.
маючи на увазі при вживанні поняття «попит» необхідну кількість іпам'ятаючи, що воно не є твердо встановленим і зазвичай змінюється взалежно від вартості, припустимо, що в якийсь певний момент попитперевищує пропозицію, тобто, що є особи, готові за ринковою ціноюкупити більшу кількість товару, ніж пропонується для продажу. При цьомуконкуренція має місце на стороні покупців. Вартість зростаєпропорційно дефіциту, як можуть припустити деякі, а саме: якщопопит перевищує пропозицію на 1/+3, вартість підвищується на 1/+3. Але цеаж ніяк не так, оскільки, коли вартість зросте на 1/3, попит може всеще перевищувати пропозицію, навіть при цій більш високу вартість можепотрібно більше товару, ніж можна отримати, і конкуренція міжпокупцями буде як і раніше, продовжуватиметься. Якщо товар є предметомжиттєво необхідним, за який люди швидше готові заплатити будь-яку ціну,ніж відмовитися від нього, дефіцит в 1/3 може підняти ціну в 2, 3, 4 рази.
Або, навпаки, конкуренція може припинитися до того, як вартістьзросте хоча б пропорційно дефіциту. Через зростання цін, при якому вонине зросли на 1/+3, придбання всієї кількості товару може опинитися замежами можливостей або схильностей покупців. Зростання зупиниться вточці, якою б вона не була, в якій зрівнюються попит і пропозиція; поціною, що усуває зайву третину попиту або висуває додатковіпродавців, достатніх для його задоволення. Коли завдяки одному зцих способів або їх комбінації попит стане дорівнює, і не більше ніж дорівнює,пропозицією, зростання вартості зупиниться. Замість припущення про перевищенняпопитом пропозиції припустимо, що пропозиція перевищує попит. Теперконкуренція буде з боку продавців: зайве кількість товару можезнайти збут, тільки викликаючи додатковий рівний собі попит. Цездійснюється шляхом здешевлення товару: вартість падає і робить предметдоступним для більш численних покупців або спонукає тих, хто вжебув його споживачем, купувати більше. Падіння вартості необхідно длявідновлення рівності попиту і пропозиції, в різних випадках по-різному.
Види речей, у яких вона звичайно виявляється максимальним, знаходяться надва полюси шкали споживання: це або предмети життєво необхідні, аботі особливі предмети розкоші, схильність до яких обмежується вузькимколом осіб. Що стосується їжі, то оскільки ті люди, які вже мають її вдостатній кількості, не вимагатимуть більше внаслідок того, що їжаподешевшала, а вважатимуть за краще витратити на інші речі те, що вони зберегли наїжі, викликаний здешевлення зростання споживання, як показує досвід, покриєтільки малу частину додаткового пропозиції, породженого ряснимврожаєм, і падіння вартості практично зупиняється тільки тому, щофермери вилучають своє зерно з ринку і притримують його в надії на більшвисоку ціну, або внаслідок операцій спекулянтів, які скуповують зерно,коли воно дешево і накопичують його, щоб викинути на ринок у моментбільш гострої потреби в ньому. Зрівнюються чи попит та пропозиціязавдяки збільшенню попиту на товар в результаті його здешевлення абозавдяки вилученню з ринку частини пропозиції, не так важливо. Важливіше інше,а саме: що вони зрівнюються в будь-якому випадку. Попит та пропозиція,необхідну кількість і запропонована кількість обов'язково зрівнюються.
Якщо в якийсь момент вони нерівні, конкуренція прирівнює їх, і робитьсяце за допомогою регулювання вартості. Якщо попит збільшується,вартість зростає, якщо попит зменшується, вартість падає, з іншогобоку, якщо пропозиція падає, вартість зростає, і, навпаки, воназменшується, якщо пропозиція збільшується. Зростання або падіння триваєдо тих пір, поки попит і пропозиція не стануть знову рівні один одному, івартість, з якою товар з'являється на будь-якому ринку, не що інше, яквартість, що викликає на цьому ринку попит, якраз достатній дляпоглинання існуючого або очікуваної пропозиції. У такому випадку цезакон вартості, що відноситься до всіх товарів, кількість яких непіддається збільшенню за бажанням. Такі товари, безсумнівно, євинятком. Для того набагато більш великого класу речей, якідопускають необмежену збільшення, дійсний інший закон. Але не меншнеобхідно чітко розуміти і твердо дотримуватися теорії цьоговиняткового випадку. По-перше, він виявиться вельми корисний, допомагаючизрозуміти більш загальний випадок. А по-друге, виключення простягається ширше іохоплює більше ситуацій, ніж можна було б спочатку припустити. Єнезначна кількість товарів, пропозиція яких природно і неминучеобмежена. Але пропозиція будь-якого товару може бути обмеженештучно. Будь-який товар може стати предметом монополії, як, наприклад,чай в Англії до 1834 р., тютюн у Франції, опіум у Британської Індії вданий час (1848 р.). Ціна монополізованому товару передбачаєтьсязвичайно довільною, залежить від волі монополіста і обмеженою тількиграничної оцінкою покупця цінності цього товару для нього. Упевному сенсі це так, але тим не менше цей випадок не становитьвиключення в тому, що стосується вартості залежно від попиту тапропозиції. Монополіст може за свій розсуд призначити будь-яку високуціну, аби вона не перевищувала ту, яку споживач не зможе або незахоче сплатити: але зробити це він може, лише обмеживши пропозицію.
Голландська Ост-Індійська компанія отримувала монопольну ціну за прянощі,вирощується на островах, але для цього вона була змушена в вдалі сезонизнищувати частину врожаю. Якщо б вона упиралася в тому, щоб продати все,що зробила, вона повинна була чинити тиск на ринок, знижуючи цінунастільки низько, що, можливо, отримала б за більшу кількість меншу загальнувиручку, принаймні, вона показувала, що дотримувалася такої думки,коли знищувала лишки. Відтак, монопольна вартість визначаєтьсяне якимось особливим принципом, а є всього лише різновидомзвичайного випадку взаємодії попиту та пропозиції. Крім того, хочаіснує лише трохи товарів, пропозиція яких ніколи не підлягаєзбільшення, будь-який товар може тимчасово виявитися таким, а з деякимитоварами так зазвичай і трапляється. Наприклад, кількістьсільськогосподарської продукції не може бути збільшено до наступноговрожаю; кількість зерна, вже існуючого в світі, - це все, що можнаодержати іноді протягом найближчого року. У цей проміжок часу зерноуподібнюється практично речей, кількість яких не може бути збільшена.
Що стосується більшості товарів, то длязбільшення їх кількості потрібен певний час, і якщо попитзбільшується, то до тих пір, поки не з'явиться відповідна пропозиція
(тобто доки пропозиція не зможе пристосуватися до попиту), вартість будепідвищуватися настільки, щоб пристосовувати попит до пропозиції.
Існує й інший випадок, який представляє пряму протилежність тількищо розглянутому. Є інші товари, пропозиція яких моженеобмежено зростати, але не може бути швидко зменшена. Зустрічаютьсяречі, які настільки довговічні, що наявний кількість їх завжди дужевелике порівняно з річним виробництвом. Золото та більш довговічніметали - речі подібного роду; до них відносяться також і вдома. Пропозиціятаких речей могло б бути відразу ж зменшено за допомогою їх знищення, алев тому, щоб зробити це, міг би бути зацікавлений тільки їх власник,якщо б він мав у своєму розпорядженні монополією на предмет і міг відшкодувати його частковезнищення збільшенням вартості залишку. Отже, вартість такихречей може довго залишатиметься через надлишок їх пропозиції або скороченняпопиту настільки низькою, щоб викликати повне припинення їх подальшоговиробництва; але так як зменшення пропозицій внаслідок зносу єнастільки повільним процесом, навіть при повній припинення виробництвапотрібно довгий час для відновлення початкової вартості. Протягомцього інтервалу вартість буде регулюватися винятково попитом тапропозицією і стане потроху зростати в міру зносу існуючогозапасу, поки не виявиться вигідною для виробника, після чоговиробництво відновиться. Нарешті, є товари, у яких, хоча їхкількість може бути збільшено або зменшено у великій і навіть унеобмеженої ступеня, вартість не залежить ні від чого, крім попиту іпропозиції. Це в першу чергу стосується такого товару, як «праця».
Ринок забезпечує остаточне визнання суспільної вартостіпродукту, його вартості та праці, втіленого в товарі. Лишереалізація товару свідчить про те, що дана споживчапотрібна вартість людям, суспільству, а праця, витрачена на виробництводаного товару, є суспільно-необхідним. Це означає, що самеринок забезпечує матеріально-речову збалансованість (тобтовиробництво різних споживчих вартостей відповідає структуріпопиту) і фінансову, грошову збалансованість (тобто відповідність сумивартостей, а значить, цін товарів і платоспроможного попиту).
Ринок-це конкуренція між самостійними підприємствами --товаровиробниками, яка змушує знижувати індивідуальні витратинижче виробництва суспільно необхідних, тобто ринок - це сферапрояви дії закону вартості. Щоб забезпечитиконкурентоспроможність не тільки сьогодні, але і в майбутньому,товаровиробники не можуть використовувати всю одержуваний прибуток дляспоживання. Ринок, конкуренція диктують необхідність все більшу її частинувкладати у виробництво, в його технічне та організаційневдосконалення. У цьому величезну роль грає акціонерна формаорганізації виробництва. У відповідності до вартості основного капіталувипускаються акції, які приносять їх власникам дохід у формідивіденду. Розмір дивіденду коливається в залежності від ефективностівиробництва та реалізації продукції. Чим вище ефективність, тим більшедивіденд, то вищий курс акції. Мінімальний його розмір визначаєтьсявідсотком, що виплачуються банком на к?? мав. Якщо дивіденд зменшується дорівня банківського відсотка, власникові акцій, як правило, не вигідно їхзберігати. Адже він може покласти гроші в банк і, не ризикуючи, отриматитакий же дохід. Падіння курсу акцій - це сигнал до того, що потрібновживати дієвих заходів з модернізації виробництва, його реконструкціюабо навіть перепрофілювання. Як бачимо, ринковий механізм дужечутливий до змін ефективності виробництва та господарювання, вінвідразу ж сигналізує про технічному або організаційному відставаннявиробництва. Це означає, що його механізм органічно пов'язаний з науково -технічним прогресом, слугує важливим стимулом удосконалення техніки іорганізації виробництва і управління.
33. Структура та функції ринку?
Основні функції ринку:
- ціноутворювальна (ринок сам встановлює ціну на товар чи послугу за рахунок собіваотості продукції, попиту та пропозиції на цей товар).
- відтворювальна (на ринку завжди існує конкуренція, котра спонукає виробників до виробництва нових товарів).
- спонукальна (ринок завжди буде стимулом виробників щодо покращення якості продукції а споживачів щодо купівельної спроможності).
- контролююча (суть цієї функції полягає в тому, що ринок є гарантом справедливого продажу товарів та послуг виробників і справедливої конкуренції на ньому).
- функція посилення конкуренції (на ринку повинна існувати конкуренція для того, щоб для виробників був стимул до покращення свого продукту і оновлення основного виробничого капіталу).
- санації та інформаційна функція.
Для того, щоб більш конкретно розглянути ринок як економічну категорію потрібно розглянути його структуру, або з елементів з яких він складається.
Структура ринку - це сукупність кількох ринків на території певної країни, району, регіону, держави та їх звязки між ними.
За рівнем розвитку економічних свобод:
- вільні або стихіні (функціонують та розвиваються по ринкових правилах, немають ніяких обмежень з боку держави та інших органів);
- регульовані ринки;
- монополістичний;
- олігополістичний.
34. Внутрішньогалузева конкуренція та утворення ринкової вартості?
Внутрішньогалузева конкуренція, яка ведеться за вплив і місце на ринку (у результаті її утворюється єдина громадська або ринкова вартість). Вона проводиться між фірмами однієї галузі, що виробляють аналогічні товари, які задовольняють одну і ту саму потребу, Ринкова вартість — найбільш вірогідна ціна, за яку об’єкт може (міг) бути проданий на відкритому конкурентному ринку (Методика оцінки державних корпоративних прав, зате, постановою КМУ від 02.08.99 № 1406);
Ринкова вартість — сума, яку можна отримати від продажу активу на активному ринку (Інструкція з бухгалтерського обліку запасів товарно-матеріальних цінностей комерційних банків України та схвалення відповідних рекомендацій, зате, постановою Правління НБУ від 20.08.99 № 419; Інструкція з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів комерційних банків України, зате, постановою Правління НБУ від 11.12.2000 № 475).
Рыночная стоимость — наиболее вероятная цена, по которой товар или услуга могут быть проданы на свободном рынке в условиях конкуренции, когда стороны сделки действуют разумно, располагая всей необходимой информацией, а на величине цены сделки не отражаются какие-либо чрезвычайные обстоятельства, то есть когда:
1. одна из сторон сделки не обязана отчуждать объект оценки, а другая сторона не обязана принимать исполнение;
2. стороны сделки хорошо осведомлены о предмете сделки и действуют в своих интересах;
3. объект оценки представлен на открытом рынке посредством публичной оферты, типичной для аналогичных объектов оценки;
4. цена сделки представляет собой разумное вознаграждение за объект оценки и принуждения к совершению сделки в отношении сторон сделки с чьей-либо стороны не было;
5. платёж за объект оценки выражен в денежной форме.
В соответствии со Стандартами оценки (утверждены Постановлением Правительства Российской Федерации от 06 июля 2001 г., № 519) под рыночной стоимостью объекта оценки понимается наиболее вероятная цена, по которой объект оценки может быть отчужден на открытом рынке в условиях конкуренции, когда стороны сделки действуют разумно, располагая всей необходимой информацией, а на величине цены сделки не отражаются какие-либо чрезвычайные обстоятельства.
35. Міжгалузева конкуренція. Утворення середньої норми прибутку та ціни виробництва?
Міжгалузева конкуренція - один з видів капіталістичної конкуренції; специфічна форма боротьби між окремими капіталістами, акціонерними компаніями та монополістичними об'єднаннями. В основі міжгалузева конкуренція лежить прагнення до максималізації прибутку. Вона вирівнює галузеві норми прибутку, що складаються в процесі внутрішньогалузевої конкуренції, формує оптимальну структуру економіки, стимулює розширення найбільш перспективних галузей.
Механізм міжгалузевої конкуренції діє таким чином. Товаровиробники до виходу на ринок знають, що свій товар, щоб уникнути збитків слід проводити з якомога меншими витратами. Але вони не знають, як і кількісна потреба суспільства в даному товарі, і яка кількість товару в той же самий час проводять їх конкуренти. Про це вони дізнаються лише після виходу товару на ринок і тому звістка про те, що їхній товар не має суспільної споживної вартості, тобто не затребуваний суспільством, на них обрушується, як стихійне лихо. З'ясувавши в результаті ринкових потрясінь, в яких галузях попит перевищує пропозицію, які зазнали краху виробники направляють надлишкові ресурси в ці галузі до тих пір, поки вони не переповняться, і не виникне нове потрясіння. Таким чином, функція міжгалузевої конкуренції полягає у ліквідації дисбалансу в структурі виробництва і потреб на товари різних галузей, тобто в приведенні структури виробництва у відповідність зі структурою суспільних потреб.
Міжгалузева конкуренція в економіці може здійснюватися у формах конкуренції за допомогою переливу капіталу чи функціональної конкуренції (конкуренції субститутів).
Найчастіше міжгалузева конкуренція являє собою процес переливу капіталу з однієї галузі в іншу, завдяки чому стихійно складаються пропорції відтворення суспільного капіталу. У результаті переливу капіталу з галузей з більш низькою в галузі з більш високою нормою прибутку утворюється середній прибуток, яка відіграє важливу роль у перетворенні вартості товару в ціну виробництва. Конкуренція за допомогою переливу капіталу виникає при зміні підприємством профілю своєї діяльності чи її диверсифікації. Вона викликається відмінностями кон'юнктури і норми прибутку в різних галузях. В ідеалі перелив капіталу міг би наводити до вирівнювання норми прибутку по всіх галузях. Однак на практиці для переливу капіталу існують перешкоди, які в економічній літературі отримали назву вхідних і вихідних бар'єрів.
Вхідні бар'єри - це перешкоди для проникнення на ринок нових конкурентів. До них відносяться:
· Економія на масштабах виробництва
· Диференціація продукту
· Потреба в значному капіталі
· Високі витрати по переорієнтації споживачів
· Недоступність каналів збуту
· Обмеженість доступу до джерел ресурсів
· Відсутність земельних ділянок
· Високий рівень використовуваних в галузі технологій
· Наявність у діючих в галузі підприємств виключного права займатися даним видом діяльності
· Патентний захист інновацій
· Ліцензійні обмеження
· Брак досвіду
· Протидія існуючих фірм та ін
Вихідні бар'єри - це перешкоди для спроб фірм, діючих на ринку, піти з нього. Це можуть бути:
· Необхідність списання крупних інвестицій
· Великі витрати по конверсії виробництва
· Небажання втратити свій імідж
· Честолюбство менеджерів
· Протидія уряду чи профспілок
· Протести постачальників, клієнтури і ділерів та ін
Чим вище вхідні і вихідні бар'єри, тим менша загроза проникнення в галузь нових конкурентів.
Функціональна конкуренція, на відміну від цього, не передбачає переходу в іншу галузь. Вона грунтується на тому факті, що зовсім різні товари, вироблені підприємствами різних галузей, можуть виконувати для споживача однакові функції і виступати в якості взаємозамінних товарів (товарів-субститутів). Так, конкурентом виробника ковзанів може бути виробник лиж у тій мірі, в якій для споживача два види зимового спорту є взаємозамінними. Також взаємозамінними є, наприклад багато продуктів харчування. Наявність субститутів різко розсовує межі ринку і веде до загострення міжгалузевої конкуренції, тому при виробленні конкурентної стратегії найбільш привабливими для підприємця є такі галузі, продукція яких не має хороших чи близьких замінників.
Але міжгалузева конкуренція - вона дуже повільна, на перелив капіталу з галузі в галузь можуть піти десятиліття. За допомогою певних заходів держава може прискорити реакцію, це величезний виграш у часі, а в сучасній економіці хто швидше, той і перемагає
Аналіз капіталістичного виробництва, зроблений К.Марксом, є великим науковим досягненням. Це визнають усі науковці, за винятком хіба що тих, хто незнайомий з творами К.Маркса. Але в сучасних умовах переважна більшість західних учених, а разом з ними і багато вітчизняних науковців, вважають економічні дослідження, і особливо теорію додаткової вартості, неправильною або просто застарілою. Це зрозуміло, бо західні вчені живуть за ринкової економіки і захищають її, а автор "Капіталу" виступав не тільки проти товарного виробництва, а й проти її підґрунтя - приватної власності. Остання - "священна корова" будь-якого суспільства, економіка якого сформована на ринковій основі. Уже це одне є вагомою причиною замовчування теорії К.Маркса і визнання її застарілою або не науковою. У цьому напрямі діє і такий чинник, як заклик автора "Капіталу" до революційної зміни капіталістичної системи виробництва, що, як свідчить історія, веде до великих втрат і страждань цілих народів. До вказаних чинників слід віднести й повне економічне фіаско соціалізму, який будувався в країнах соціалістичного табору за допомогою методів масштабного і кривавого насильства, яким супроводжувалися пролетарська революція і сам процес розбудови соціалізму. Усе це разом і призвело до того, що вчення засновника марксизму в сучасних умовах ігнорується переважною більшістю як західних, так і вітчизняних науковців. Проте невдала спроба розбудови нової системи суспільного виробництва ще не означає для людства відмову від пошуку такого способу організації економіки, який би був позбавлений тих недоліків, що притаманні товарному виробництву. А вони є, і аналіз більшості з них дав ще К.Маркс. І хоча його вчення не є остаточною істиною, і деякі висновки вже не відповідають сучасному стану капіталістичних виробничих відносин, відкриття ним головних законів розвитку капіталістичної системи зберігає свою актуальність і сьогодні. І це справедливо не тільки стосовно теорії додаткової вартості, а й щодо інших закономірностей, притаманних капіталістичному способу виробництва. Серед них і теорія, що пояснює утворення середньої норми прибутку і трансформацію вартості товару в ціну виробництва. Розглянемо це більш детально.
За вченням К.Маркса, додатковий продукт, який набуває форми додаткової вартості, створює найманий робітник, що продає свій товар робочу силу, яка в руках капіталіста перетворюється на змінний капітал. Що ж стосується постійного капіталу, то він не змінює своєї вартості і не має відношення до самозростання вартості. Це означає, що в тих галузях, в яких на рівновеликий капітал буде більше змінного капіталу, за всіх інших рівних умов (приблизно однакова, тобто середня для даного часу і даного суспільства інтенсивність праці і т.ін.), буде вироблятися більше додаткової вартості, а відтак, буде вищою норма прибутку. Іншими словами, там, де органічна будова капіталу (співвідношення С/V) буде вищою, там норма прибутку буде нижчою.
Загальновідомо, що в різних галузях народного господарства органічна будова капіталу є різною. Це пояснюється тим, що розвиток науки і техніки ніколи не був рівномірним, і в різних галузях їх рівень різний. Навіть у найбільш високорозвинених країнах поряд з високотехнологічним виробництвом в окремих галузях існують досить низько технологічні. Зокрема, різний рівень виробництва, наприклад, у літакобудівній промисловості і в хлібопекарній. Уже сам кінцевий продукт цих галузей вимагає різного рівня співвідношення між постійним і змінним капіталом. Отже, різна органічна будова капіталу в різних галузях веде до різної норми прибутку. Але для капіталу прибуток є найвищою метою, заради якої він і здійснює виробництво. Це означає, що в ті галузі, де органічна будова капіталу висока, капіталіст перестав би вкладати свій капітал через нижчу, ніж в інших галузях, норму прибутку. Це призвело б до диспропорцій у виробництві і взагалі б зробило процес суспільного відтворення неможливим. Розвиток усіх галузей можливий тільки за умови, що кожен капіталіст, незалежно від органічної будови капіталу, на рівновеликий капітал отримує в середньому однаковий прибуток. Тобто вирівнювання різних норм прибутку є необхідною, об'єктивною умовою функціонування капіталістичного виробництва.
Слід також зупинитися на тому, що теорію утворення середнього прибутку Ф.Енгельс певним чином використав проти тих економістів, які після смерті К.Маркса підняли великий галас стосовно того, що начебто джерелом теорії додаткової вартості для автора "Капіталу" стали роботи німецького економіста К.Родбертуса (1805-1875 рр.). Ф.Енгельс, який ще не підготував до видання третій том "Капіталу", у передумові до другого тому, який він теж редагував, запропонував цим економістам на основі теоретичного доробку Родбертуса довести, як утворюється середній прибуток і при цьому не всупереч закону вартості, а якраз на його основі. У К.Маркса відповідь на це питання вже була зроблена в другому розділі третього тому "Капіталу". Як і можна було очікувати, галасливі псевдо-науковці всі до одного ухилилися від відповіді. І тільки німецький економіст К. Шмідт (1863-1932 рр.) та американський хімік П.Фіреман (народився у 1863 р.) у своїх статтях з приводу середньої норми прибутку дещо наблизились до теорії, уже розробленої К.Марксом.
Розглянемо на прикладі, як же відбувається процес вирівнювання різних норм прибутку в середню норму прибутку. Візьмемо рівновеликий капітал в 100 одиниць і застосуємо його в трьох галузях: машинобудуванні, хімічній промисловості і харчовій галузі з різною органічною будовою відповідно: 90C+10V; 80C+20V та 70C+30V. За умови однакової норми додаткової вартості, скажімо в 100 %, у кожній галузі буде створено різну додаткову вартість, а саме 10гп, 20гп та 30гп. За умови однакового розміру авансованого в кожну галузь капіталу (100 одиниць) це дасть різну норму прибутку, відповідно 10 %, 20 % і 30 %. Зрозуміло, що капіталісти з галузей з низькою нормою прибутку будуть спрямовувати свій капітал у галузі з найвищою нормою прибутку. Почнеться так звана міжгалузева конкуренція, яка виявляється в переміщенні капіталу з галузей, в яких норма прибутку низька, у галузі з вищою нормою прибутку. Цей процес приведе до того, що в тих галузях, з яких капітал перейшов в інші галузі, скоротиться виробництво, а відтак, і пропозиція товарів. Наслідком цього стане зростання цін і підвищення норми прибутку. Навпаки, у галузях, куди буде переміщений цей додатковий капітал, буде розширюватись виробництво товарів, зросте їх пропозиція, а це автоматично приведе до зменшення цін і, відповідно, норми прибутку. Так буде відбуватися доти, доки не відбудеться вирівнювання різних норм прибутку в середню на рівновеликий капітал (табл. 1.7). При цьому середню норму прибутку визначимо як співвідношення всієї додаткової вартості до всього авансованого капіталу. Тепер капіталіст продає свій товар не за вартістю, а за ціною виробництва, яка включає витрати капітала (С + V) і середній прибуток
Таблиця 1.7
Розглядаючи процес утворення середнього прибутку, звернімо увагу на те, що прибуток виникає саме на основі дії закону вартості. Це доводить хоча б той факт, що сума цін виробництва дорівнює сумі вартостей, бо відхилення ціни виробництва від вартості взаємно урівноважуються. При цьому закон вартості, який діяв скрізь, де тільки з'являлось товарне виробництво і який у докапіталістичних формаціях виявлявся через вартість, за капіталізму діє вже через ціну виробництва.
Усе це важливо з тієї позиції, що противники вчення К.Маркса після публікації третього тому "Капіталу" (1894 р.) вже після смерті його автора стали стверджувати, що нібито між першим томом і третім є суперечність. Серед них можна назвати австрійського економіста Бем-Баверка, який намагався довести, що третій том "Капіталу" заперечує перший. Підставою для цього він вважав те, що нібито продаж товарів за цінами виробництва заперечує дію закону вартості, який чітко сформульовано в першому томі. Але, як це розглянуто вище, К.Маркс якраз і доводить, що ціна виробництва базується на вартості і ніяк не суперечить дії закону вартості.
Слід зазначити, що теорія середнього прибутку не тільки замовчується (у тому числі й великою кількістю наших вітчизняних економістів), а ще й деякі вчені намагаються довести її необґрунтованість. Як аргумент наводиться такий факт. Переміщення капіталу неможливе або майже неможливе через різний профіль виробництва в різних галузях. Дійсно, на поверхні явища важко уявити, як капіталіст, що випускає автомобілі, раптом почне виготовляти харчі. Але це тільки зовнішнє уявлення. Справа в тому, що капітал постійно нагромаджується, і нові порції капіталу спрямовуються туди, де норма відсотка найвища. Це, до речі виявляється в диверсифікації капіталу, коли, наприклад, машинобудівна компанія починає виготовляти товари зовсім інших галузей, надає різноманітні послуги тощо. На доповнення до цього і той капітал, який щойно утворюється, теж розпочинає своє життя, як правило, у галузях з найвищою нормою прибутку.
Середня норма прибутку, як і норма прибутку, залежить від тих же факторів, що діють на останню. Це і норма додаткової вартості, і швидкість обігу капіталу, і економія капіталіста на витратах постійного капіталу та його намагання всіляко зменшити заробітну плату. Проте, у середньої норми прибутку є, так би мовити, і свої специфічні фактори, що впливають на її величину. До них слід віднести, по-перше, рівень норми прибутку в окремих галузях. Якщо він буде зростати по галузях, то так само буде зростати і середня норма прибутку. По-друге, якщо суспільний капітал розподілений так, що його переважна частина функціонує в галузях з високою нормою прибутку, то й середня норма прибутку теж буде високою. Принаймні вищою, ніж у тій країні, де аналогічний капітал буде зосереджено переважно в галузях з низькою нормою прибутку.
Загалом у процесі розвитку капіталістичного виробництва середня норма прибутку виявляє тенденцію до зменшення. Це пов'язано, перш за все, зі зростанням органічної будови капіталу. Зрозуміло, що застосування науки і техніки на виробництві в кожному конкретному випадку веде до зростання норми прибутку. Але це має місце доти, доки нова технологія не стане загальною, і тоді середня норма прибутку виявить тенденцію до зниження.
Органічна будова капіталу весь час зростає, бо в цьому реалізується технічний прогрес. Проте середня норма прибутку виявляє тільки тенденцію до зменшення. Це пов'язано з дією цілої низки чинників. До них слід віднести постійне намагання капіталіста якомога повніше використати змінний капітал. Застосовуючи наукові досягнення, різні форми і системи заробітної плати, власник капіталу всіляко підвищує віддачу від робочої сили. В останні десятиліття все більшою мірою в процесі створення нової вартості використовуються інтелектуальні, творчі здібності робочої сили. Безсумнівно важливим чинником виступає і намагання капіталіста зменшити заробітну плату і зробити її нижчою від вартості товару робоча сила. Навіть коли реальна заробітна плата зростає (а це має місце у високорозвинених країнах), то її темпи часто нижчі від темпів зростання вартості робочої сили.
У сучасних умовах, коли інтернаціоналізація господарської діяльності веде до такого явища як глобалізація, особливе місце в стримуванні падіння середньої норми прибутку відіграє міжнародна торгівля. Вона дає можливість капіталісту залучити до виробництва більш дешеву, ніж національна, робочу силу. У цьому напрямі діє і такий чинник, як залучення дешевих ресурсів, що дозволяє зменшити витрати на постійний капітал.
Слід відзначити, що на рубежі ХІХ-ХХст. виникають монополії, які встановлюють своє панування в системі суспільного виробництва. За цих умов виникає монопольно висока норма прибутку. Вона є економічною реалізацією панівного становища монополій в економічному житті суспільства. Але слід підкреслити, що виникнення монопольно високої норми прибутку не припиняє дії закону вартості. Проте певна його модифікація має місце.
По-перше, монополія, хоча і виростає з конкуренції, повністю її знищити не може. Це означає, що і міжгалузева конкуренція залишається, хоча й зазнає певних змін під дією монополій.
По-друге, монополія, хоча й отримує надприбутки, але їх основою є середня норма прибутку. Адже навіть, коли монополія встановлює монопольні ціни, вони мають певну межу - це купівельна спроможність населення.
По-третє, монополія отримує надприбутки і внаслідок того, що це, як правило, потужне, масштабне виробництво, де є всі умови для виникнення прибутку, як різниці між суспільною вартістю товару і вартістю його виробництва в монополіста.
По-четверте, через ціни монополія перерозподіляє частину прибутку, отриманого в інших галузях народного господарства, особливо в тій його ланці, що представлена дрібним товаровиробником.
Таким чином, можна зробити висновок, що теорія середньої норми прибутку, розроблена К.Марксом, не втратила своєї актуальності і у своєму подальшому розвитку відображає ті особливості товарного виробництва, які притаманні новому рівню його організації.
|
36. Основні типи ринків?
