Час обороту капіталу — це тривалість перебування капіталу у сфері обігу, тобто час перетворення грошової форми капіталу на складову продуктивного капіталу (засоби виробництва і робочу силу), а товарної — на грошову, внаслідок чого прискорюється зростання капіталістичної власності. Цей час складається з таких періодів: 1) час від надходження на склад готової продукції до її реалізації; 2) час закупівлі на отримані кошти нових засобів виробництва і робочої сили.
Виготовлені вироби потрапляють в оптову або роздрібну торгівлю (час транспортування) і після цього підлягають реалізації. Завдяки маркетинговій діяльності великі фірми реалізують свою продукцію на певних ринках у запланованих обсягах і у зазначені строки, що дає змогу їм обходитись без складських приміщень або звести до мінімуму витрати на зберігання продукції. Час обороту капіталу скорочується також завдяки використанню досконаліших технічних засобів транспорту і зв'язку, оперативних розрахунків, поліпшенню форм і методів торгівлі, державному регулюванню пропорцій між попитом і пропозицією та інших факторів. Ефективність обороту капіталу значною мірою залежить від ефективності підприємницької діяльності.
Час виробництва — тривалість перебування капіталу у сфері виробництва, під час якого відбувається виробництво необхідного і додаткового продукту у матеріальній формі, а отже, зростання обсягу капіталістичної власності на величину додаткового продукту. Такий час охоплює період з моменту надходження на підприємство засобів виробництва до створення певного виробу та його транспортування на склад. Час виробництва складається з таких періодів:
1) робочого періоду — час, коли відбувається безпосередній процес праці (є найважливішим);
2) часу перерв у роботі — обідньої перерви, простоїв та ін.;
3) часу, протягом якого в окремих галузях предмети праці піддаються впливу природних (бродіння вина, визрівання врожаю та ін.) і штучних (сушіння лісоматеріалів) процесів;
4) часу перебування засобів виробництва в запасі (наприклад, на складі підприємства).
Скорочення часу виробництва прискорює процес перенесення вартості основного капіталу (або основних фондів) на новостворений продукт, зменшуючи при цьому моральне зношування устаткування і підвищуючи ефективність використання речових та особистісних факторів виробництва. Способами скорочення часу виробництва є: впровадження дво- і тризмінної роботи техніки; поліпшення форм і методів організації виробництва; застосування прогресивних систем заробітної плати (за яких стимулюються економія матеріалів, догляд за технікою, раціоналізаторські пропозиції); посилення інтенсивності праці; політика прискореної амортизації; поліпшення матеріально-технічного постачання; впровадження нових технологій, принципово нових предметів праці із заздалегідь визначеними властивостями та ін
Час обігу - період перебування капіталу (за капіталізму) або засобів підприємств (за соціалізму) у сфері обігу. Ч. о. включає: час, протягом якого вироблена продукція, що призначена для реалізації, перебуває на складі; час транспортування її до місця збуту; час реалізації продукції; час, протягом якого відбувається придбання засобів виробництва на одержані від реалізації гроші для продовження виробничого циклу. Ч. о. включає також період перебування готової продукції у формі товарного запасу. За капіталізму Ч. о. (як складова часу обороту капіталу) являє собою період перетворення грошового капіталу на продуктивний і товарного капіталу на грошовий. В умовах соціалізму планомірна організація соціалістичного господарювання спрямована на скорочення часу перебування матеріальних фондів підприємств у сфері обігу і на прискорення їх кругообороту. Скорочення Ч. о. цих фондів забезпечує зростання фондовіддачі, що є важливим показником ефективності й якості роботи соціалістичних об'єднань (підприємств).
52. Швидкість обороту капіталу та фактори, що на неї впливають?
Швидкість обороту капіталу істотно впливає на масу і норму прибутку. У чому це конкретно проявляється? Нам уже відомо, що різні елементи авансованого продуктивного капіталу обертаються з різною швидкістю. Оборотний капітал здійснює повний оборот у кожному кругообороті, і тривалість його, при інших незмінних умовах, залежить від характеру продукту, масштабу й тривалості його виробництва. Так, в галузях, де кожен день випускається готова продукція, величина оборотного капіталу залежить лише від розмірів виробництва, а швидкість обороту - від швидкості реалізації продукції. В галузях, де процес виготовлення кінцевого продукту триває декілька років (наприклад, будівництво океанського корабля), оборотний капітал буде знаходитися у виробництві весь цей період.
валового доходу.
5. Рівень витрат обігу.
6. Рівень прибутковості обороту.
Наведені фактори дають можливість кількісно оцінити вплив кожного фактора, що включено до переліку. В зв'язку з тим, що прибуток є функцією від доходів і витрат, для більш глибокого аналізу і вивчення додаткових резервів його зростання слід дати кількісну оцінку факторів, що побічно впливають на його величину. До них відносяться: асортиментна структура і склад товарообороту за видами продажу (населенню, дрібний опт, у кредит населенню), структура товарообороту за джерелами надходження товарів (самостійні закупівлі, через оптові підприємства), за видами комерційних угод (за місцезнаходженням контрагента, умовами транспортування, страхування, формами розрахунків, валютою платежу).
Четвертий етап зводиться до аналізу рівня прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства. Зміна рівня прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства є суттєвим резервом зростання або фактором зниження загального обсягу балансового прибутку підприємства. Кількісна оцінка впливу цього фактора може здійснюватися на базі застосування такої залежності. Балансовий прибуток дорівнює обсягу капіталу, що використовується, помноженому на прибутковість використання відповідної групи ресурсів чи капіталу підприємства у відсотках до обсягу.
П'ятий етап — це оцінка ступеня досягнення мінімального та нормального обсягу прибутку. Для проведення цієї роботи попередньо розраховується обсяг відповідних показників, який потім порівнюється з фактичними обсягами отримання прибутку. Оцінка ступеня досягнення проводиться на основі розрахунку коефіцієнта досягнення. Це відношення обсягу прибутку, ступінь досягнення якого оцінюється, до фактичного обсягу отриманого прибутку. Інформаційною основою цього етапу аналізу є така додаткова інформація:
—для розрахунку мінімального прибутку використовують середньо-ринкову ставку капіталізації коштів на фінансовому ринку;
—для розрахунку мінімального прибутку використовують середньо-ринкову ставку капіталізації коштів на фінансовому ринку;
—для розрахунку нормального прибутку використовують середньогалузевий рівень прибутковості обороту або активів.
Шостий етап — це оцінка резервів зростання прибутку на перспективу. Він зводиться до дослідження факторів, які впливають на прибуток, є вкрай потрібним, оскільки дозволяє не тільки дати кількісну оцінку їх впливу в ретроспективному періоді, але й використати виявлені взаємозв'язки для обґрунтування можливої зміни прибутку в перспективі. Моделювання можливих змін дії факторів у перспективі та їх вплив на зростання (чи зменшення) прибутку підприємства можна здійснити з допомогою математичного моделювання впливу окремих факторів на зміну обсягів отримання прибутку.
53. Витрати виробництва: сутність та основні види?
У процесі виробництва здійснюються витрати живої та уречевленої праці. Слід розрізняти витрати суспільства і витрати підприємства. Сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, що показує вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства, становить витрати суспільства.
Витрати суспільства виступають у формі вартості продукції, а витрати підприємства — собівартості продукції.
Витрати виробництва можна розглядати як зовнішні та внутрішні.
Зовнішні витрати — це плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників цього підприємства. Це, по суті, грошові видатки підприємства на придбання машин, верстатів, устаткування, сировини, матеріалів, виплату заробітної плати працівникам тощо. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім по відношенню до неї господарським суб'єктам. Зовнішні витрати іноді називають бухгалтерськими.
Кожне підприємство може використовувати також певні ресурси, що належать йому самому. Наприклад, сільськогосподарські підприємства відгодовують худобу власними кормами — зерном, сіном, буряками, картоплею тощо.
Витрати на власні ресурси — це внутрішні витрати.
Розрізняють також постійні та змінні витрати виробництва.
Постійні витрати містять видатки на утримання управлінського персоналу, страхування, охорону підприємства. Ці видатки залишаються незмінними незалежно від того, скільки продукції виготовляє підприємство. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється.
Змінні витрати охоплюють видатки на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати, амортизаційні відрахування. Вони зростають зі збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються.
Економічні витрати виробництва — це вартість усіх чинників виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми.
Витрати виробництва мають оцінюватися з точки зору альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати. Будь-який підприємець, обираючи сферу вкладення свого капіталу, порівнює альтернативні варіанти з позиції очікуваної вигоди і обирає найефективніші. Вирішивши, наприклад, вкласти капітал у виробництво пральних машин, він, по суті, відмовляється від одержання доходу в сільському господарстві або у страховій справі. Згідно з економічною теорією цей альтернативний доход має входити до витрат власника капіталу.
54. Проблеми зниження витрат?
Природа витрат.
З огляду на дії феномена рідкості (обмеженості всіх видів ресурсів) виробництво без деяких витрат взагалі неможливо. Справа в тому, що для задоволення всіх готівкових потреб ресурсів ніколи не буває достатньо. У силу цієї обставини будь-яке рішення про виробництво чого-небудь викликає необхідність відмови від використання тих же ресурсів для виробництва якихось інших речей. Таким чином, всі витрати являють собою альтернативні витрати. Альтернативні витрати виробництва є головною перешкодою, з яким стикається фірма в процесі реалізації своїх можливостей максимізації прибутку.
Але це твердження - лише перший крок. Крім вкрай загального твердження, що виробництво «завжди чогось коштує», було б украй корисно більш точно знати, скільки саме коштує виробництво того чи іншого товару за даних обставин. Тим часом питання «скільки?» Має часом кілька відповідей, тому що саме поняття витрат має кілька значень. У цьому параграфі ми познайомимося з деякими з них і пояснимо, як вони співвідносяться між собою.
1.1.1. «Явні» і «неявні» витрати.
У число альтернативних витрат, з якими стикаються такі фірми, входять виплати робітникам, інвесторам, а також власникам природних ресурсів; всі ці виплати здійснюються з метою привернути фактори виробництва, відволікаючи їх тим самим від альтернативних варіантів застосування. У число альтернативні витрати фірми входять також платежі, належні, іншим альтернативних витрат фірми входять також платежі, належні іншим фірмам в якості компенсації за постачання проміжних виробів і ділових послуг. Ці витрати можна класифікувати безліч способів. Ми почнемо з встановлення відмінностей між явними і неявними витратами.
Явні витрати - це альтернативні витрати, що приймають форму прямих платежів постачальникам факторів виробництва проміжних виробів. У число явних витрат входить зарплата, що виплачується робітникам, платня менеджерів, комісійні виплати торговим фірмам, виплати банкам і іншим постачальникам фінансових послуг, гонорари за юридичні консультації, оплата транспортних витрат і багато іншого.
Як би не був цей перелік довгий, все-таки явними витратами не вичерпуються всі види альтернативних витрат, які несе фірма в процесі виробництва. Існують також неявні витрати. До їх числа відносяться альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми. Ці витрати не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому залишаються недоотриманими. Так, якщо власник дрібної фірми працює поряд з найманими працівниками цієї фірми, не отримуючи при цьому платні то він, очевидно, тим самим відмовляється від можливості отримувати платню, працюючи де-небудь в іншому місці. В якості ще одного прикладу можна навести таку ситуацію: фірма використовує належить їй будівлю, нікому нічого за це не сплачуючи; однак при цьому вона відмовляється від наявної в неї можливості отримання грошових платежів за здачу цього будинку кому-небудь в оренду. Зазвичай фірми не відображають імпліцитні витрати у своїй бухгалтерської звітності, але від цього вони не стають менш реальними.
1.1.2. Витрати і прибуток.
Встановлення відмінностей між явними і імпліцитним витратами необхідно для розуміння того, що, власне, економісти розуміють під прибутком, що становить основну мету діяльності будь-якої фірми. Економісти використовують термін «прибуток» для позначення різниці між сукупним доходом фірми і її витратами, включаючи як явні, так і імпліцитні. Для того, щоб відокремити це значення від можливих інших тлумачень, назвемо цю різницю чистої економічної прибутком.
Не слід плутати чистий економічний прибуток з двома іншими значеннями терміна «прибуток».
По-перше, у світі бізнесу термін «прибуток» часто використовується просто для позначення різниці сукупних доходів і явних витрат. Економісти називають такий прибуток бухгалтерської, оскільки вона приймає до уваги тільки явні платежі, які фігурують у бухгалтерській звітності фірми.
По-друге, необхідно розрізняти чистий економічний прибуток і так звану нормальний прибуток,-поняття, нерідко використовується для позначення альтернативних витрат капіталу фірми. Вони є дохід, який принесли б деякі грошові кошти своєму власникові при їх кращому альтернативному використанні.
Імпліцитні витрати капіталу, вкладеного у справу власниками фірми, отримали найменування нормального прибутку. Справа в тому, що фірма, чия економічна прибуток виявиться рівною нулю, вкаже цю величину в якості своєї бухгалтерського прибутку, якщо, зрозуміло, ніяких інших імпліцитних витрат не було нею понесено. Хоча цей прибуток, крім усього іншого, є «нормальною» в тому сенсі, що власники фірми при нормальній ситуації отримали б ці кошти, вклавши капітал в яке завгодно інше підприємство, вона не є «прибутком» в суто економічному сенсі цього слова.
1.1.3. Постійні витрати, змінні витрати і безповоротні витрати.
Поділ витрат на явні і імпліцитні - один з можливих, але далеко не єдиний спосіб класифікації витрат. Ще один важливий метод класифікації витрат грунтується на обліку тимчасових горизонтів, протягом яких приймаються ті чи інші виробничі рішення.
Для того, щоб забезпечити випуск продукції, фірма здійснює цілий спектр різного роду витрат. Обсяги випуску продукції змінюються в залежності від зміни обсягів цих витрат. Обсяги деяких видів витрат піддаються досить швидкому коригуванню і регулювання яких вимагає щодо більшого часу, то без порушення спільності, можна вважати, що саме вони визначають розміри фірми, параметри її виробничих потужностей, тобто фізичні розміри виробничих структур і виробничі потенціал машинного парку фірми. Витрати такого роду відносяться до категорії постійних витрат. Витрати, пов'язані з забезпеченням постійних витрат, носять назву постійних витрат.
Крім постійних витрат, фірми несуть також перемінні витрати, які можуть швидко і без особливих труднощів бути піддані зміни в рамках підприємства заданого розміру в міру того, як змінюється обсяг випуску продукції. Сировина, енергія, погодинна оплата праці - ось приклади змінних витрат більшості фірм. Від конкретної ситуації залежить, які витрати є постійними, а які перемінними. Витрати є для одних фірм змінними, цілком можуть для інших фірм відноситися до категорії постійних. Витрати, пов'язані із забезпеченням змінних витрат, називаються змінними витратами.
Різниця між змінними і постійними витратами є основою для розмежування двох тимчасових горизонтів: короткостроковими тимчасовими інтервалами і довгостроковими часовими інтервалами. Короткостроковими є такий часовий інтервал, протягом якого неможливо змінити розміри виробничого підприємства, що належить фірмі, тобто кількість постійних витрат, що здійснюються цією фірмою. Протягом короткострокового тимчасового інтервалу зміни в обсягах випуску продукції можуть виникати виключно від змін обсягів змінних витрат. Що ж стосується довгострокового тимчасового інтервалу, то він являє собою відрізок часу, достатній для того, щоб змогли змінитися і обсяги постійних витрат.
1.1.4. Явні (грошові) та імпліцитні постійні витрати.
За будь-яких обставин поняття «витрати» має на увазі «альтернативні витрати» і, отже, до нього входять як явні грошові, так і імпліцитні витрати. При розгляді постійних витрат цій обставині має бути приділена особливо пильну увагу.
Постійні витрати є «постійними» в тому сенсі, що вони не змінюються в залежності від зміни обсягу випуску продукції фірми, Тим часом вони відносяться до розряду поточних витрат, бо їх тягар лежить на фірмі щодня, якщо вона продовжує орендувати або володіти виробничими потужностями, необхідними їй для продовження виробничої діяльності. У тому випадку, коли ці поточні витрати приймають вид періодичних платежів, вони відносяться до явних грошовим постійним витратам. Якщо ж вони відображають альтернативні витрати, пов'язані з володінням тими чи іншими виробничими потужностями, придбаними фірмою, вони являють собою імпліцитні витрати.
1.1.5. Безповоротні витрати.
Постійні витрати, особливо імпліцитні постійні витрати, не слід плутати з безповоротними витратами. Безповоротні витрати здійснюються фірмою раз і назавжди і не можуть бути повернуті навіть у тому випадку, коли фірма повністю припиняє свою виробничу діяльність у даній сфері.
Якщо фірма планує розпочати роботу в деякому новому для себе напрямку бізнесу або розширити свої операції, то безповоротні витрати, пов'язані з цим рішенням, як раз і є альтернативні витрати, пов'язані з початком нової діяльності. Однак, з огляду на те, що безповоротні витрати неможливо відшкодувати ні за яких обставин, вони не враховуються в поточних витратах фірми, пов'язаних з її виробничою діяльністю. Як тільки рішення про здійснення витрат такого роду прийнято, безповоротні витрати перестають бути для фірми альтернативними, бо вона раз і назавжди втратила можливість вкласти ці кошти куди б то не було.
55. Прибуток як основна мета виробництва в ринковій економіці?
Фірма представляє собою ринково-виробничу систему, оскільки одночасно виступає як покупець факторів виробництва на ринку ресурсів і їх споживач в процесі виробництва та як виробник і продавець продукції на ринку товарів і послуг.
Основними організаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна підприємницька фірма, партнерство та корпорація. Кожна з них має свої переваги і недоліки. В мікроекономіці не приймають до уваги різноманітність форм, розмірів і функцій фірм. Узагальненим поняттям фірма об’єднують всі підприємства і організації.
Модель поведінки фірми будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання. Мета фірми – одержання максимальної величини прибутку за даний період. Обмеженнями виступають продуктивність факторів виробництва, витрати виробництва, ціна продукції та попит на неї. Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма.
Модель фірми ґрунтується на припущенні раціональності її поведінки. Головна мета власника – максимізація вигоди у вигляді суми прибутку за певний період – визначає всі рішення фірми відносно того, що, як і для кого виробляти.
В загальному виразі сума прибутку за даний період визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (сукупним виторгом) і витратами її виробництва. Обчислення сукупного виторгу не викликає труднощів, – треба помножити ціну одиниці продукції на кількість проданої продукції. Але визначення сукупних витрат пов’язане зі значними теоретичними і практичними проблемами. В залежності від того, що відносять до витрат виробництва теоретики і практики, величина їх буде значно відрізнятись, отже, різною буде і величина прибутку фірми.
56. Норма прибутку та фактори, що на неї впливають?
Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку — це зниження витрат виробництва
На величину прибутку та рентабельність впливають різні фактори: зовнішні та внутрішні.
| |||
| |||
|
| |||
|
|
|
|
Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупки партій товарів в період їх сезонного розпродажу.
Зростання розмірів одержання прибутку пов’язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання сприятливої торговельної кон’юнктури в окремі періоди року. Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообігу), кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, здійснення ефективних рекламних заходів.
57. Економічна та соціальна ефективність виробництва: сутність і показники?
Економі́чна ефекти́вність — це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку).
Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання:
Економічна ефективність = прибуток/витрати
Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючий показник економічної ефективності — норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку. Конкретнішими показниками економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін. Основні напрями зростання економічної ефективності в Україні: суттєве зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції приблизно в 2,5-3 рази перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти — у 8-10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2-2,5 Розрахунок показників
народногосподарської ефективності здійснюється з урахуванням прямих, супутніх, сполучених та інших інвестиційних витрат. Прямі інвестиції являють собою вкладення, необхідні безпосередньо для реалізації інвестиційного проекту. Супутні інвестиції – це вкладення в інші об'єкти, будівництво або реконструкція яких необхідні для нормального функціонування основного об'єкта. Сполучені інвестиції - інвестиції в суміжні галузі народного господарства, які забезпечують основними й оборотними фондами будівництво (реконструкцію) і наступну експлуатацію об'єктів.
Показники бюджетної ефективності визначаються з урахуванням перевищення доходів відповідного бюджету над витратами.
Показники комерційної ефективності враховують фінансові наслідки реалізації інвестиційних проектів для їх безпосередніх учасників як для проекту в цілому, так і для окремих учасників. Комерційна ефективність припускає аналіз потоку реальних грошей і виступає як різниця між притоком і відтоком коштів від інвестиційної, операційної або фінансової діяльності.
За характером результатів, що враховуються, і витрат розрізняють показники економічної, фінансової, ресурсної, соціальної і екологічної ефективності інвестицій.
Показники економічної ефективності враховують у вартісному вимірі усі види результатів і витрат, обумовлених реалізацією інвестиційного проекту. Результати, що враховуються, і витрати при визначенні показників економічної ефективності виходять за рамки безпосередніх фінансових інтересів підприємств. Розрахунок показників фінансової ефективності базується тільки на фінансових показниках вкладення інвестицій. Показники ресурсної ефективності відбивають вплив виду ресурсу. Показники соціальної ефективності враховують соціальні результати реалізації проекту, показники екологічної ефективності - вплив проекту на навколишнє середовище (повітря, воду, землю, флору і фауну).
Залежно від тривалості періоду урахування результатів і витрат розрізняють показники ефективності, що розраховуються за розрахунковий період (наприклад річної ефективності). Тривалість періоду, що приймається для визначення показників ефективності, залежить від численних чинників: тривалості інвестиційного періоду, терміну служби об'єкта і технологічного устаткування, ступеня достовірності вихідної інформації, вимог інвесторів.
Показники ефективності інвестиційних проектів підрозділяються також залежно від мети їх використання на показники
загальної (абсолютної) і порівняльної (відносної) ефективності. Показники загальної ефективності дозволяють оцінити економічну доцільність інвестиційних вкладень, показники порівняльної ефективності допомагають зробити порівняння різноманітних варіантів інвестиційних проектів і вибрати найбільш економічно раціональний. Показники загальної економічної ефективності визначають з урахуванням повного обсягу інвестиційних витрат. Показники порівняльної економічної ефективності доцільно розраховувати з урахуванням тільки тих витрат, що змінюються по варіантах частин видатків і витрат, що забезпечує зниження трудових витрат при виборі інвестиційних рішень. находження необхідної для розробки планів інформації. рази перевищують аналогічні показники у країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо.
Соціальна ефективність — поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня економічної ефективності досягнуто. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити за такими показниками, визначеними у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.
