Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку. 1 страница

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.

Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

Найбільш послідовно та усвідомлено логіко-історичний підхід до дослідження грошей реалізовано К. Марксом. Проте він не міг не бути обмеженим тими історичними умовами, що існували майже півтора століття тому. В нових умовах цей підхід має бути реалізований з урахуванням сучасного рівня розвитку грошей.

Спочатку розглянемо загальну логіку історичного розвитку грошей, яка розпочинається з товарообміну. Звичайно, історично товарообмін не був першою формою обміну, оскільки до нього, як найвизначніші на той час, існували обмін діяльністю і нееквівалентний продуктообмін. Але саме з товарообміну розпочинається власне історія виникнення грошей.

Відповідно до схеми К. Маркса, першою формою товарообміну була проста, одинична або випадкова:

х товару А = у товару В

У даному випадку певна кількість одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого (наприклад, 1 туша тварини – 200 одиниць риби). В основі обміну лежить вартість, як якась внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.

В процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі - товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі В), який слугує лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи, відповідно, пасивну роль. Відповідно до цього розрізняються форми вартості, в яких перебувають товари А і В. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю з протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки по відношенню до еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, оскільки якщо товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

З розвитком обміну на зміну простій, одиничній або випадковій формі вартості приходять повна або розгорнута, а потім і загальна.

Якщо при простій формі вартості обмін був нерегулярним, а пропорції обміну продуктів випадковими, то з розвитком виробництва відбувається поділ праці на тваринництво і землеробство, обмін стає систематичним. Внаслідок регулярного обміну мінові пропорції набували стійкішого характеру, наближались до витрат праці. Але, оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між общинами з розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуальному обміну, останній наштовхнувся на певні обмеження. Так, власник шкури тварини міг придбати зерно в тому випадку, якщо ця шкура була потрібна власнику зерна. Тому обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливий, вартість кожного товару не набувала кінцевого загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства.

Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення того товару, на який обмінювались всі інші товари. Із закріпленням за золотом ролі загального еквівалента утвердилась грошово-товарна форма власності. Це – та сама загальна її форма, що відрізняється лише видом товарного еквівалента. Отже, поява грошей, як засобу платежу пояснюється труднощами, що виникають в процесі обміну одного товару на інший, а саме:

- обмін без посередництва грошей можливий тільки тоді, коли з двох осіб, що здійснюють обмін, кожній потрібен саме такий товар, який виробляє інша сторона;

- кожній зі сторін потрібна саме та кількість продукту, яку здатна постачати для обміну інша сторона;

- вартість продуктів, що їх виробляє кожна зі сторін, буває дуже важко визначити; цю перешкоду можна подолати тільки через аналіз сукупності інших товарів, які вже обмінювались на даний товар.

Згодом роль грошей починають виконувати коштовні метали – золото і срібло. М. І. Туган-Барановський пояснює це тим, що саме ці метали є ідеальними для того, аби бути грішми і виконувати функції грошей, а саме:

- вимірювати ціну товарів;

- слугувати для виконання різних умов щодо купівлі товарів;

- слугувати як засіб для виплати боргів.

Придатність коштовних металів для виконання цих функцій пояснюється тим, що золото й срібло (у новіші часи саме золото) найпридатніші для того, щоб вимірювати ціну товарів, оскільки мають практично незмінну вартість. М. І. Туган-Барановський пояснює придатність коштовних металів виконувати функцію грошей, виходячи з таких їхніх властивостей:

- Зберігання. Ціна коштовних металі визначається порівняльною стійкістю, оскільки золота добувається значно менше, ніж становлять його запаси. Користування золотою річчю полягає в тому, що її не знищують, як продукт, а зберігають, завдяки чому його запаси поступово збільшуються;

- Поділ без втрати вартості. Властивістю грошей є те, що вони повинні ділитися, не втрачаючи своєї вартості для завершення операції купівлі-продажу. Цією властивістю не наділено будь-якого предмета, тому ідеальним для цього є золото, оскільки при поділі воно не втрачає своєї цінності;

- Легкість переміщення. Гроші повинні легко переміщуватись, тобто мати високу ціну, оскільки чим вища їхня ціна, тим менші видатки на переміщення грошей однієї і тієї ж самої ціни;

- Засіб збереження цін майна. Гроші мають зберігати ціну майна, матерія самих грошей не повинна змінюватись при перерахуванні;

- Однорідність. Золото й срібло дуже легко відрізнити з поміж інших металів, вони однорідні, що є необхідним для здійснення операцій купівлі-продажу

- Початково при обміні золото та інші благородні метали зважувалися, ділилися на відповідні шматки тощо. Цей початковий щабель грошово-товарної форми називатимемо грошово-металевим.

Проте, незручності, пов'язані з поділом і втратою при цьому частини металів, з визначенням їх проби тощо, викликають необхідність фіксації їх ваги і проби з розвитком обміну. Поступово здійснюється перехід до грошово-зливкової форми вартості. Зливок являє собою той самий шматок грошового металу, але оформлений і визначений за вагою і пробою.

Дальший розвиток грошово-зливкової форми вартості приводить до виникнення грошово-монетної. Монета з'являється як розвинута форма зливка і початково відрізняється від них тільки зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від однієї форми товару до іншої приховується більш глибока відмінність, пов'язана з тим, що повноцінна монета (наприклад, золото) – це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак грошей. У монеті не тільки міститься, але й позначена певна кількість грошей. З точки зору міри вартості, це позначення є суто технічною операцією. Але гроші функціонують не тільки як міра вартості, але й як засіб обігу.

Для виконання грошима функції засобу обігу – на відміну від функції міри вартості – важливо не те, що вони вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Отже, для грошей як засобу обігу їх власний вартісний зміст не має значення. Тому важливим є відокремлення грошей, як засобу обігу як реального грошового товару. В обігу можуть перебувати не реальні гроші, а їх знаки. Але щоб грошовий знак міг відокремитись від реальних грошей, він повинен спочатку з'явитись на них. Саме виникнення монети фіксує цей момент. З одного боку, повноцінна монета – це не грошовий знак, а реальні гроші, з іншого – реальні гроші виступають як грошовий знак. Монета є безпосередня єдність грошового знаку і реальних грошей. Вона є найвищим історичним пунктом у розвитку товарного вмісту грошей. Весь наступний рух являє собою спадну лінію розвитку товарних грошей. Сам по собі грошовий знак є зовнішнім по відношенню до вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, перетворитись на протилежний, а грошовий знак залишиться тим самим і позначатиме зовсім інший вміст ніж спочатку.

25.Розвиток форм вартості?

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Так з’яви-лася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:
х товару А = у товару В.
Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у то-варі В. Тому перший товар знаходиться у відносній формі вартості. Товар В виконує пасивну роль, оскільки служить вираженню вар-тості першого, протистоїть йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.
Отже, проста, випадкова, або одинична, форма вартості – це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в екві-валентній формі вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми вартості не зміниться. Зміниться лише роль товарів (товар В знаходитиметься у відносній формі вартості, а то-вар А – в еквівалентній). Відносна вартість (тобто вартість товару, виражена в певній кількості товару-еквівалента) залежить як від вартості товару А, так і від вартості товару В.
Еквівалентна форма вартості має три особливості. Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність – вартість. Власна споживна вартість товару-еквівалента не має значення, бо в ній лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванні предметів люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а на іншу – гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних та інших властивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до уваги, крім однієї – метал має вагу.
Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою протилежність -і абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю.
Третя особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, є її прямою протилежністю – безпосередньо суспільною працею. В цьо-му випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-екві-валента відбиває свою протилежність.
Отже, аналіз навіть простої форми вартості свідчить про те, що вартість не може бути виражена безпосередньо в робочому часі. Вартість одного товару може бути виражена тільки опосередкова-но, через вартість іншого товару. В самому факті прирівняння у певній міновій пропорції двох різнорідних товарів розкривається їх спільність.
Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотар-ства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відно-син. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до ре-гулярного. Він знаменував також перехід від простої, випадкової, або одиничної, форми вартості до повної, або розгорнутої. Її мож-на виразити так:
х товару А = у товару В, або = z товару С, або = q товару D1 або = п товару Е.
Отже, на відміну від простої форми вартості при розгорнутій її формі еквівалентами в обміні є численні товари, а мінові пропорції мають регулярний характер.
Повна, або розгорнута, форма вартості – це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, від-повідає безліч інших товарів, що знаходяться в еквівалентній формі
вартості.
Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які вза-галі властиві міновому господарству як специфічній історичній формі догрошового обміну і створюють труднощі у відносинах товарови-робників. До них належать, по-перше, незавершеність відносної вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обмі-ну могла нескінченно зростати. По-друге, різнорідний характер та-ких еквівалентів. Наприклад, вартість м’яса виражалась і в зерні, і в овочах, і в вовні, і у вині. Це ускладнювало мінові пропорції товарів і орієнтацію товаровиробників в їх господарській діяльності. По-третє, неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок невідповідності попиту і пропозиції на конкрет-ному ринку або інтересів товаровиробників. По-четверте, зумовле-ність пропорцій обміну Значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика, чверть сокири тощо внаслідок відсутності в останніх довільної подільності.
Отже, повна, або розгорнута, форма вартості не розв’язує супе-речності між споживною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею, що міститься в товарі. Їх розв’язує (але не усуває) подальший розвиток товарного виробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від розгорнутої форми обміну до загальної. Відповідно відбувається перехід від повної, або розгор-нутої, форми вартості до загальної.
Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими то-варами в одних місцевостях була худоба, в інших – хліб (зерно), в третіх – хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквівалента. Це свідчило про перехід до загальної форми вар-тості, яка може бути представлена так:
х товару А, у товару В, z. товару С, q товару D … = п товару Е. Отже, загальна форма вартості – це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, від-повідає один товар, що знаходиться в еквівалентній формі вар-тості.
Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що при ній замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.

26.Закон грошового обігу?

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, в яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошової о обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на число обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей.
Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей викликане погашенням шляхом взаємозаліку певної частини боргових вимог і зобов’язань. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства наступними умовами:
• загальним обсягом товарів та послуг, що знаходяться в обігу (пряма залежність);
• рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, так як чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);
• ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);
• швидкістю обігу грошей, в тому числі кредитних (залежність обернена).
Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу, набуває наступного вигляду:
Кількість грошей, які необхідні для обігу:
Сума цін товарів, що реалізуються
Сума цін товарів, проданих в кредит
Сума платежів по боргових зобов’язаннях
Сума платежів, що взаємно погашаються
Середня кількість оборотів грошей як засобу обігу та як засобу платежу
Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, впливають різні фактори, які залежать від умов розвитку виробництва.
При металевому обігу кількість грошей регулювалась стихійно, за допомогою грошей в функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Якщо потреба в грошах зменшувалась, то зайві гроші (золота монета) вилучалися з обігу в скарби, якщо збільшувалась – відбувався прилив грошей в обіг. Тому кількість грошей в обігу завжди підтримувалась на необхідному рівні. При обігу розмінних на золото банкнот можливість їх вільної о обміну на метал (золото, срібло) виключає знаходження в обігу їх зайвої кількості.
Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється у відповідності до закону паперово-грошового обігу. Специфічний закон обігу паперових грошей може виникнути лише із відношення їх до золота, лише через те, що вони є представниками останнього. І закон цей зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій дійсно оберталося б символічно представлене ними (золото чи срібло).
Отже, коли кількість паперових грошей буде рівною теоретичній кількості золота, що необхідна для обігу, ніяких негативних явищ не виникне – паперові гроші чи нерозмінні банкноти будуть відігравати роль грошових знаків, тобто замінників золотих монет. Зазначена вимога забезпечує стійкість грошей і характерна для всіх суспільних формацій, де існує грошовий обіг. Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їх знецінення.
Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці. Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей – зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

27. Інфляція: причини, сутність, наслідки?

Сутність економічних явищ - ІНФЛЯЦІЇ.
Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається, що її поява пов'язана навіть не з виникненням грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.
Термін інфляція вперше почав використовуватися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр.. і означав процес збільшення паперово-грошового обігу. У ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті відразу після Першої світової війни.
У світі немає країн, де б у другій половині ХХ ст. не існувала інфляція.
Вона ніби прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, яка стала
явно слабшати, - циклічним кризам.
Інфляція - це знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, дисбаланс попиту та пропозиції. У буквальному перекладі термін «інфляція» (від латинського inflatio) означає "здуття", тобто переповнення каналів обігу надлишковими паперовими грошима, не забезпеченими відповідним зростанням товарної маси. Лаконічно інфляції можна дати ще і таке визначення: інфляція - це підвищення загального рівня цін.
Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі вчені-економісти до цього переліку ще й золото, надаючи йому як і раніше значення загального еквівалента.
Звичайно інфляція має у своїй основі не одну, а кілька взаємозалежних причин, і виявляється вона не тільки в підвищенні цін - поряд з відкритою цінової, має місце прихована, або пригнічена, інфляція, що проявляється перш за все в дефіциті, погіршенні якості товарів.
Але не всяке підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в силу поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило, не інфляційний, а до певної міри логічне, виправдане зростання цін на окремі товари.
Сучасна інфляція має ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший або менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний. Сучасна інфляція випробовує вплив багатьох факторів, як грошових, так і негрошових.
Інфляція зазвичай вимірюється індексом споживчих цін (ІСЦ), який одночасно свідчить про зміну життєвого рівня населення.
Вихідним для ІСЦ є «споживчий кошик» - набір товарів і послуг, що купуються середньостатистичний міським мешканцем протягом того чи іншого проміжку часу (кварталу, місяця). Вартість кошика за минулий рік, місяць береться за базу, відправну точку при вимірі інфляції. Припустимо, базисним для нас є 1998 рік, коли вартість корзини становила 60 грн. на місяць. Потім, використовуючи середньозважені цінові показники, обчислюється вартість цього кошика в цінах 1999 року. Нехай вона дорівнює 90 грн. на місяць. Після цього можна визначити ІСЦ за 1999 рік. У нашому прикладі він складе
90 100 = 150
60
Темп інфляції для даного року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року із індексу цього року, і розділити цю різницю на індекс минулого року, а потім помножити на 100. Наприклад, якщо в 1998 р. індекс цін на споживчі товари дорівнював 142, а в 1999 р. - 150, то рівень інфляції для 1999 обчислюється наступним чином:
150 - 142100 = 5,6%
142
Подібний підхід до вимірювання інфляції має свої недоліки. Збереження твердого набору товарів і послуг у споживчому кошику (зміни в наборі відбуваються зазвичай через 8-10 років) не враховує іноді досить стрімких змін в реальній структурі споживання. У нього входять нові товари, а деякі традиційні відступають на задній план. За оцінками Інституту Соціально-економічних проблем народонаселення, частка продуктів харчування, яка становила у нас в 80-і рр.. близько половини вартості споживчого кошика, піднялася в
1992 р. до 80-90%.

Інфляцію ділять на класичну і сучасну.
Класична мала місце в XVII-XIX ст. Характерною рисою був тимчасовий характер. Вона виникала в надзвичайних ситуаціях, переважно під час війни, коли держава фінансувала військові фінансові втрати за допомогою грошового верстата. Класична інфляція, як правило, була гіперінфляцією.
Сучасна інфляція поділяється на кілька видів. З позиції зростання цін розрізняють:
> Повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи зростання цін, приблизно до 10% на рік. Такого роду інфляція властива більшості країн з розвинутою ринковою економікою, і вона не є чимось незвичайним. Багато сучасних економістів вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Вона дозволяє ефективно коректувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і попиту. Середній рівень інфляції по країнах Європейського співтовариства склав за останні роки близько 3-3,5%.
> Галопуюча інфляція при якій характерний ріст цін від 20% до 200% на рік. Чи є вже серйозною напругою для економіки, хоча зростання цін ще не важко передбачити і включити в параметри угод і контрактів.
> Гіперінфляція найбільш згубна для економіки. Являє собою астрономічний ріст кількості грошей в обігу, і як наслідок - катастрофічне зростання товарних цін. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить дуже сильний удар, руйнується національне господарство. Більшість економічної літератури приводить приклад Нікарагуа періоду громадянської війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще далеко не межа. У результаті економічного ембарго світової спільноти проти цієї колишньої республіки Югославії річне зростання цін складає 3000000000%. Рецепт виживання такий: автономність і самодостатність, спрощення виробництва, скорочення зовнішніх зв'язків. Все частіше промисловим підприємствам доводиться заводити свої теплиці, свиноферми і навіть міні-електростанції, посилювати акцент на бартерних і клірингових операціях.

Якщо розглядати інфляцію з точки зору співвідносності зростання цін по різних товарних групах, тобто по ступеню збалансованості їх зростання, то можна виділити:
1. Збалансовану інфляцію
2. Незбалансовану інфляцію
При збалансованій інфляції ціни різних товарів незмінні відносно один одного, а при незбалансованої - ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях.
Збалансована інфляція не страшна для бізнесу. Доводиться лише періодично підвищувати ціни товарів: сировина подорожчала в 10 разів, і ви відповідно збільшуєте ціну своєї кінцевої продукції. Ризик втрати прибутковості притаманний тільки тим підприємцям, які стоять останніми в ланцюжку підвищення цін. Це, як правило, виробники складної продукції, заснованої на неоптимальним. Ціна на їхню продукцію відображає всю суму підвищення цін зовнішньої кооперації, і саме вони ризикують затримати збут наддорогою продукції кінцевому споживачеві.
В Україні та СНД переважає незбалансована інфляція. Зростання цін на сировину випереджає зростання цін на кінцеву продукцію, вартість комплектуючого компоненту перевищує ціну всього складного приладу і т.п. Незбалансована інфляція - велика біда для економіки. Ні прогнозу на майбутнє, немає впевненості хоча б у тому, що товарні групи-лідери зростання цін залишаться лідерами і завтра. Неможливо раціонально вибрати сфери застосування капіталу, розрахувати і порівняти прибутковість варіантів інвестування. У такій ситуації можливі лише короткі спекулятивно-посередницькі операції, удобрені стихійними, незбалансованими стрибками відносних цін як у галузевому, так і в територіальному аспектах.

З точки зору очікуваності або передбачуваності, інфляцію ділять на:
> Очікувану
> Неочікувану
Очікувана інфляція може передбачати і прогнозувати заздалегідь, з достатнім ступенем надійності; несподівано - виникає стихійно і прогноз тут неможливий.
Фактор очікуваності, передбачуваності по-новому освітлює нам питання впливу інфляції на стратегію бізнесу, а саме: їли всі фірми і все населення знає напевно, що в наступному році ціни зростуть, скажемо в 100 разів, то в умовах ідеального вільного ринку є цілий рік на завчасну адаптацію до прогнозоване стрибка цін. Всі підприємства і населення також підвищать у 100 разів ціну на свій товар (верстати, обладнання, послуги, робоча сила і т.д.). Ніхто, таким чином, істотно не постраждає навіть від гіперінфляції, а в разі непередбачуваності, несподіванки зростання цін навіть на 10% (помірна інфляція) може відбутися істотне зниження прибутковості відповідних підприємств.
Комбінація збалансованої і очікуваної інфляції не завдає істотної економічної шкоди, а незбалансованої і несподівано - особливо небезпечна, чревата великими витратами адаптаційного плану.
Економісти розрізняють також такі типи інфляції, як:
> Інфляція попиту
> Інфляція витрат (пропозиції)
Традиційно, зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей надлишковий попит збільшенням реального обсягу продукції, тому що всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому цей надлишковий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту іноді пояснюють однією фразою: «Дуже багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Характерно, що зайнятість в такій ситуації повна, бо яка стимулюється високою ціною промисловість максимально повинна завантажувати виробничі потужності. В СНД це не так: дефіцитний попит зростає, незавантаженість потужностей збільшується, номінальна прибутковість операцій зростає. Підприємствам вигідніше менше виробити і дорожче продати кожну одиницю продукції. У такій ситуації найімовірніше прогноз на зниження зайнятості.
Інфляція пропозиції (витрат) може бути викликана зростанням будь-яких витрат виробництва (заробітна плата, засоби виробництва і т.д.). Прикладом тут можуть служити наслідки світової нафтової кризи 70-х рр.. Учасники Організації країн - експортерів нафти обмежили загальна пропозиція нафтопродуктів і різко підвищили ціни. Процес цей охопив, як водиться, і інші енергоносії, а потім, оскільки енергія - важливий компонент практично будь-якого виробництва, результатом з'явилася широка хвиля інфляції з боку витрат, що спровокувала падіння економічної активності.
Інфляцію з боку витрат стимулюють непрямі податки, акцизи. Складовим елементом витрат виробництва є витрати на зарплату. Зростання зарплати в умовах інфляції цілком природний і закономірний. Однак досвід Заходу свідчить про те, що часом потужні профспілки домагаються значного збільшення оплати праці, передбачаючи подальший розвиток інфляції.
На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють.

ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т.п. Очевидно, що не всякий ріст цін - інфляція, тому особливо важливо виділити справді інфляційні.
Так, зростання цін, пов'язаний з циклічними коливаннями кон'юнктури, не можна вважати інфляційним. По мірі проходження фаз циклу помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни підвищуються у фазі бума і падають у фазі кризи, а потім знову зростають у наступних фазах виходу з кризи.
Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. У цьому разі підвищення заробітної плати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін.
Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, у результаті стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зросте попит на будівельні матеріали, послуги будівельників, транспорт і т.д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть знижуватися.
Отже, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:
1. Диспропорціональність - незбалансованість державних витрат і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто це дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстата", що призводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції.
2. Інфляційно небезпечні інвестиції - переважно мілітаризація економіки. Асигнування на військові потреби ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.
3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частини. Сучасний ринок в значній мірі огополістичний. Олігополіст, прагнучи підтримати високий рівень цін, зацікавлений у створенні дефіциту (скороченні виробництва і пропозиції товарів).
4. «Імпортується інфляція», роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і тягне її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить обмежені. Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш дешевим. Але ревальвація робить і більш дорогим експорт вітчизняних товарів.
5. Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримки. Населення та господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладаючи в ціну своїх товарів прогнозований ними ріст цін на комплектуючі, розгойдуючи тим самим маховик інфляції. Живий приклад інфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.
Існує досить очевидний зв'язок між інфляцією та безробіттям. При високій безробіття інфляція була низькою, і навпаки. Цей взаємозв'язок в узагальненому вигляді могла бути виражена в так званих «кривих Філліпса» (названих по імені австралійського економіста Філліпса, який в 1958 р. вперше представив графіки подібного роду.)
На графіку з кривою Філіпса по горизонтальній осі відзначається рівень безробіття, а по вертикальній - інфляції. Крива будується наступним чином: спочатку відзначаються всі крапки - тобто різні поєднання рівнів безробіття та інфляції, що мали місце протягом досліджуваного періоду. Потім за допомогою різних статистичних методів намагаються прокласти криву, що з'єднують ці точки. Якщо крива лежить вище горизонтальної осі і правіше
вертикальній, це показує, що інфляція і безробіття в економіці відбуваються одночасно. З графіка видно, що коли безробіття велика, інфляція низька і, отже являє собою менш значну проблему.
Причини цієї залежності докладно обговорювалися в 50-і і 60-і роки. Переважна пояснення полягало в тому, що високе безробіття змушує що працюють за наймом погоджуватися на меншу заробітну плату. Це в свою чергу викликає уповільнення зростання цін. У той же час, якщо становище на ринку праці гарне і рівень безробіття низький, то найманим працівникам легше виторгувати собі таке підвищення заробітної плати, яке випереджає зростання продуктивності праці і тим самим піднімає ціни. Таким чином, низьке безробіття викликає тенденцію до більш високої інфляції, у той час як високе безробіття супроводжується низькою інфляцією.
Встановлено, що крива Філліпса може бути використана для боротьби з безробіттям лише в умовах помірної інфляції з постійним темпом. При несподіваних економічних потрясінь темп інфляції зростає також несподівано і може супроводжуватися різким зростанням безробіття. Іншими словами, співвідношення, встановлене кривою Філіпса не дійсно для тривалих періодів часу. Переливання безробіття в інфляцію за цим методом небезпечно для економіки із-за непередбачених наслідків. Внаслідок цієї негативної риси уряду більшості західних країн, у тому числі США та Англії, перейшли до теорії природного рівня безробіття, яка використовується до цього дня.
Суть цієї теорії полягає в тому, що в довгостроковому плані прийнятний рівень інфляції можливий тільки при природному рівні безробіття. Природний рівень безробіття повинен визначатися структурою ринку робочої сили з урахуванням інформації про потреби в різних галузях. Необхідно зауважити, що і ця політика забезпечення природного рівня безробіття і зниження рівня інфляції до помірних і стабільних не завжди досягає своїх цілей. При всіх позитивних факторах цього методу в нього в нього існує ще один важливий недолік: при досягненні природного рівня безробіття інфляція продовжує деякий час ніби за інерцією посилюватиметься, її темпи не можуть швидко скоротитися. Також необхідно відмітити, що природний рівень безробіття не завжди є соціально прийнятним.