Основи економічної теорії. 4 страница

10. Економічний зміст власності?

У попередній темі зазначалося, що в системі виробничих відносин суспільства основополож­ними виступають відносини власності. Чим визначається така їх роль? Річ у тім, що будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Так, щоб розпочати виробництво матеріаль­них благ, необхідно спочатку оволодіти (привласнити) об'єктивними умовами виробництва: землею, засобами і предмета­ми праці. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів виробництва, розподіляє їх і обмінює в своїх інтересах. Тому, коли говоритися про власність, мова йде в першу чергу про те, кому належать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та духовні блага.

Що ж розуміється під власністю? Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний аспект (право володіння, корис­тування, розпорядження), зводить поняття власності до її речових об'єктів і визначає власність як відношення людини до речей (об'єктів власності). Марксистська політекономія, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об'єктів власності), визначає власність як певні економічні відно­сини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

Ми ж, розглядаючи власність як об'єктивні відносини між лю­дьми з приводу привласнення ними об'єктів власності й насампе­ред, засобів виробництва, в її економічному змісті будемо розрізня­ти два аспекти: а)матеріально-речовий (відношення людей до об'єктів власності і б)соціально-економічний (відносини між людьми в зв'язку з привласненням ними об'єктів власності).

Зумовлено це тим, що в практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між людьми з приводу об'єктів власності з відносинами людей до самих об'єктів власності, їх використання з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб'єкт має право розпоряджатися об'єктом власності, користуватися результатами

його функціонування. Тому, розкриваючи економічний зміст власності, можна дати таке її визначення.

Власність - це сукупність виробничих відносини між людь­ми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та резуль­татами їх функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

А конкретно вона визначає:

- умови поєднання робітника з засобами виробництва;

- відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

- умови розпорядження й використання факторів виробницт­ва.

У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які виникають у процесі користування об'єктами власно­сті, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привлас­нення об'єктів власності.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що влас­ність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економіч­ною категорією. Саме вона визначає соціальне-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть. Відображаючи найсуттєвіші, первісні відносини людей, власність не є застиглою категорією. Форми ЇЇ прояву в історичній перспективі постійно змінюються й вдосконалюються відповідно до змін, що відбува­ються в продуктивних силах суспільства. Як же історично цей розвиток відбувається та які тенденції в ньому можна відзначити?

Історично першим типом власності, з якого почався розвиток людського суспільства і який тисячоліття панував у ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська корпоративна) власність. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди спільно (колективами) добували засоби до існування (примітивність знарядь праці унеможлив­лювала виживання окремої людини в боротьбі з природою) і спільно їх споживали. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності - приватної. Усуспільнена (колективна) власність трансформується в свій різновид - держав­ну власність.

Ці два типи власності (суспільна й приватна) на різних етапах історичного розвитку суспільства виступали в найрізноманітніших формах, відображаючи соціально-економічну природу пануючого суспільного ладу. Розглядаючи тривалу історичну еволюцію форм власності, можна відзначити цікаву тенденцію в цьому процесі. На перших етапах свого розвитку людство використовує колекти­вні форми власності. Поява можливості індивідуального вижи­вання (на основі подальшого розвитку продуктивних сил) поро­джує приватну власність.

Приватна власність на засоби виробництва була історично пер­шим типом власності, який породив право індивідуального розпоря­дження товаровиробників продуктами своєї праці і їх економічне відокремлення (на цій основі) один від одного й від суспільного виробництва. Це в поєднанні з суспільним поділом праці, стало вирішальною умовою формування ринкової економіки (про що мова піде далі), яка дала величезний поштовх для розвитку продуктивних сил. Державна власність у цю епоху ототожнювалася з власністю можновладців (фараонів, царів, королів, феодалів тощо), її суспільні функції були вкрай обмежені й зводилися в основному до утримання армії й апарату адміністративного управління.

Проте зростання масштабів виробництва та його ускладнення, абсолютне збільшення населення на планеті та зростання його потреб породили ряд нових проблем економічного, соціального, екологічного суспільного характеру. Виявилося, що класична (особиста) приватна власність і основана на ній ринкова економіка не спроможна розв'язати ці проблеми.

В зв'язку з цим починають виникати й набувати все більшого значення нові форми приватної власності, які передбачають перехід від індивідуальної до усуспільненої приватної власності: акціонерна, колективна, групова, пайова тощо. А державна влас­ність своїми джерелами й функціями набуває теж все більш суспільного характеру. Тобто, починає діяти не лише в інтересах певних верств суспільства, а в інтересах більшості його членів. Склалася, на перший погляд, досить парадоксальна, а з точки зору діалектичної логіки, цілком закономірна ситуація - в розвинутих країнах світу досить рельєфно окреслюється зближення функцій різноманітних форм державної та приватної власності, що в перспективі, на основі подальшого розвитку науково-технічного прогресу, трансформації соціально-економічних систем у бік їх соціалізації (про що мова далі), може привести до формування обновленого типу усуспільненої власності - загальнонародної. Див. схему 21.