Емпіричне дослідження спрямоване на конкретний матеріальний об’єкт і
ґрунтується на спостереженні й експерименті. На основі емперічного 11
формується теоретичне дослідження, яке оперує не самими об’єктами, а їх
ідеалізованими образами й моделями. Основними формами теоретичного
дослідження є поняття, судження, ідеї, проблеми, гіпотези, теорії. На основі
ідей, наукових проблем та гіпотез формуються наукові концепції.
Під методологією розуміють сукупність засобів пізнання, що
застосовуються даною наукою. Вони поділяються на загальні й специфічні.
Основними методами, які використовують для теоретичного рівня
мікроекономічного аналізу є: аналіз і синтез; абстрагування, узагальнення,
індукція, дедукція, гіпотетично-дедуктивний метод, аксіоматичний метод,
єдність історичного й логічного. Широко використовують у мікроаналізі
моделювання. Мікроекономічні моделі – це формалізований опис економічного
явища чи процесу, структура якого визначається як об’єктивними
властивостями об’єкта дослідження, так і суб’єктивним цільовим характером
дослідження. В мікроекономічному аналізі при класифікації моделей головним
є припущення, на якому ґрунтується модель, виходячи з цього розрізняють
моделі графічні, рівноважні, раціоналістичні, оптимістичні.
Декілька слів про методологічні основи й етапи розвитку
мікроекономіки. Панівною методологічною основою мікроекономіки і на
сьогодні залишається маржиналізм. Мікроекономіка як наука в процесі
еволюційного розвитку пройшла два етапа і нині перебуває на третьому етапі.
Перший етап (70-80-ті роки ХІХ ст.) – етап формування основних принципів
мікроекономічних досліджень. Найвідомішими представниками цього періоду є
Г. Госсен (Німеччина), К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (Австрія). Дж.
Б.Кларк (США). Головним здобутком даного етапу є відкриття та
формулювання законів Госсена; вчення про блага; теорія альтернативних
витрат; перехід від кардиналістського до ординалістського виміру корисності;
модифікація теорії граничної корисності в теорію граничної продуктивності.
Другий етап (90-ті роки ХІХ ст.–поч. 30-х років ХХ ст.) знаменується
відокремленням мікроекономіки ув самостійну науку. Значними
представниками цього періоду є А. Маршалл, В. Джевонс, Л. Вальрас,
В. Парето, А. Пигу. Третій етап (з 30-х років ХХ ст. і до нашого часу). Значні
представники - Є.Слуцький (відкриття ефекту доходу тай ефекту заміщення),
Е. Чемберлін і Дж. Робінсон (теорія монополістичної та недосконалої
конкуренції), Дж. Неш, О. Моргенштерн, Дж. Фон Нейман (теорії ігор),
П. Самуельсон, Д. Б’юкенен (теорія суспільного вибору), Р. Коуз
(інституціональна теорія фірми) та інші.
Взагалі мікроекономіка використовує ті самі, що й макроекономіка,
принципи пізнання. Тому далі звернемось до аналізу специфічних принципів
пізнання, що використовують у мікроекономіці.
Вихідним пунктом мікроекономічних досліджень є економічний суб’єкт,
його потреби, які він може задовольнити, споживаючи економічні блага.
Очевидно, що першорядне значення в мікроекономічному аналізі має попит як
зовнішній прояв потреб. Подальша логіка така: від попиту до виробництва і
знову до попиту. (Попит обумовлює необхідність виробничої діяльності,
результатом якої є товари й послуги, що цей попит задовольняють. Власники 12
факторів виробництва одержують за них певну плату у формі заробітної плати,
прибутку, відсотку, ренти. Одержавши доход у тій чи іншій формі, вони знову
з’являються на ринку, але вже як покупці економічних благ).
У мікроекономічному аналізі широко використовують граничні величини
(гранична виручка, граничні витрати, гранична корисність та ін.). Це
обумовлено тим, що при дослідженні поведінки окремих економічних суб’єктів
застосовують техніка оптимізації, а значить, основні поняття в аналізі мають
граничний характер.
Використання граничних величин дає змогу застосовувати математичні
методи в мікроекономічному аналізі, а використання математичних величин, їх
кількісна визначеність і взаємообумовленість дозволяє поглибити економічні
знання.
При вивченні взаємозв’язків економічних суб’єктів одного з одним на
мікрорівні широко використовують метод визначення рівноваги.
Одним з найважливіших методологічних посилань мікроекономіки є
гіпотеза про раціональну поведінку людей. Раціональна поведінка - це
поведінка, спрямована на досягнення максимуму результатів при існуючих
обмеженнях. Зрозуміти, що мається на увазі під раціональною поведінкою,
допоможуть слова героя повісті Ф.М. Достоєвського " Записки з підпілля": "Із
чого взяли ці всі мудреці, що людині треба якогось нормального, якогось
доброчесного бажання? З чого це уявили вони, що людині треба неодмінно
розсудливо вигідного бажання? Людині треба одного - тільки самостійного
бажання, чого б ця самостійність не коштувала і до чого б не призвела?" З цієї
точки зору однаково раціональною буде визнана поведінка, наприклад, і
запеклого курця, і ненажери, і добропорядної людини, поведінка якої
підпорядкована турботі про здоров'я. Економістів цікавить лише те, як люди
реалізують свої "самостійні бажання," або суб'єктивно зрозумілі інтереси в світі
обмежених можливостей, і що з цього може вийти.
Одним з методів наукового аналізу пізнання є моделювання, що дозволяє
досліджувати економічні явища шляхом побудови й вивчення їх умовних
образів, моделей. Оскільки через специфіку ринкової економіки
експериментальне моделювання (експеримент) неможливе, то використовують
теоретичне. Мікроекономічний процес, що вивчають, можна описати словами
(вербальна модель), виразити математично у вигляді рівняння чи системи
рівнянь (математична модель) або намалювати (графічна модель). Виділяють
також лінійні й нелінійні моделі.
Мікроекономічна модель – це формалізований опис економічного явища
чи процесу, структура якого визначається як об’єктивними властивостями
об’єкта дослідження, так і суб’єктивним цільовим характером дослідження.
Модель має включати: мету, обмеження і вибір рішення. Безумовно
будуючи ту чи іншу модель необхідно враховувати, що будь-яка з моделей
бідніша за реалії, оригінал.
Блага – це засоби задоволення потреб людини.
Границя виробничих можливостей – графік, що відображає ті
поєднання благ, які можуть бути вироблені, виходячи з наявних факторів
виробництва й рівня знань.
Економічний вибір – вибір найкращого (з можливих альтернативних)
варіанта використання ресурсів для максимального задоволення потреб за
певного рівня затрат. Свій вибір стосовно того, що, скільки, як і для кого (для
чого) виробляти, економічні суб’єкти здійснюють з огляду на наявні ресурси та
можливі альтернативні варіанти їх застосування.
Назва моделі Припущення моделі Суть моделі
Гранична модель Нескінченно малі
зміни одного змінного
фактора впливають на
результат діяльності
економічного
суб’єкта
Дослідження впливу приросту
кількості працівників на одну
одиницю на обсяг виробництва
фірми та доцільність (чи
недоцільність) розширення обсягів
виробництва
Рівноважна
модель
Ринковій системі, як і
її складовим,
природно властива
рівновага
Дослідження відхилення ціни від
рівноважного рівня на порушення
рівноваги одно товарних чи
галузевих
Ринків
Раціоналістична
модель
Усі економічні
суб’єкти діють
раціонально, тобто
так, що вигоди
перевищують витрати
Дослідження того, як раціональний
суб’єкт, керується власним
егоїстичним інтересом, задовольняє
потреби суспільства
Оптимістична
модель
Економічні суб’єкти є
раціональними
оптимізаторами
Дослідження поведінки суб’єкта, за
якої він досягає найвищого
результату при заданих витратах або
ж заданого результату при
мінімальних витратах ресурсів 14
Економічні ресурси – це людські, природні й капітальні блага, які
використовують для виробництва нових економічних благ і є обмеженими.
Корисність – явище суб’єктивне, індивідуальне, -- це задоволення, яке
споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої
діяльності. В теорії корисності існує поняття про умовні одиниці корисності –
ютилі (від англ. Utility – корисність), що означає міру задоволення, отриману
від споживання одиниці блага.
Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, що вивчає
обґрунтування виборів, як здійснюються економічними одиницями
(споживачами, виробниками, вкладниками капіталу та інших ресурсів,
фірмами), що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів.
Мікросистема – це система економічних відносин між господарюючими
суб’єктами.
Метод – теоретичний підхід, спосіб, засіб, прийом і операція, за
допомогою яких пізнають виробничі відносини, економічні закони й механізм
їхньої дії.
Методика – конкретизація методу, доведення його до інструкції,
алгоритму, чіткого описання способу здійснення («методика оцінювання»,
«методика розрахунку» і т.п.)
Методологія – принцип побудови методів, їх наукове поєднання
(«методологія обліку», «методологія планування» тощо).
Об’єкти – з приводу яких складаються відносини в мікросистемі.
Потреба – це нужда в чому-небудь, необхідному для підтримки
життєдіяльності й розвитку особи, фірми, колективу чи суспільства. Потреба є
спонукою до активних дій, які дають можливість домагатися її задоволення.
Теорія міжчасового вибору – теорія використання грошових доходів у
поточному й майбутньому періоді найбільш раціонально.
Цінність блага – корисність блага, виражена в грошових одиницях.
Тестові завдання
1. Що з названого нижче вивчає мікроекономіка: в
а) виробництво в масштабі всієї економіки; 15
б) загальний рівень цін;
в) виробництво хліба й динаміку його ціни;
г) чисельність зайнятих у господарстві.
2. Основним мотивом поведінки економічних суб’єктів є: в
а) мінімізація ризику;
б) виробництво споживчих товарів;
в) максимізація вигоди;
Г) допомога ближньому.
3. Мікроекономіка як самостійний розділ економічної науки з’явилася: б
а) наприкінці ХХ ст.;
б) наприкінці ХІХ ст.;
В) у XVI ст.;
Г) у XVII ст.
4. Що не можна віднести до методів мікроекономіки: г
а) рівноважний аналіз;
б) граничний аналіз;
В) моделювання;
г) контентний аналіз.
5. Нормативний аналіз – це: г
а) пояснення правильності чи помилковості економічних дій;
б) пояснення і прогнозування економічних дій;
в) вивчення законодавчих актів;
г) правильної відповіді немає.
6. Використання припущень у економічній теорії: б
а) змінює внутрішню логіку теорії чи моделі;
б) полегшує вирішення проблеми;
в) робить модель більш реалістичною;
г) збільшує кількість питань, що мають бути включені в аналіз.
7. Що з названого вивчає мікроекономіка? г
а) виробництво в масштабах усієї економіки;
б) чисельність зайнятих в економіці;
в) загальний рівень цін;
г) виробництво цукру й динаміки його ціни.
8. До суб’єктів мікросистеми належать: а
а) домогосподарства й підприємства;
б) наймані працівники та підприємці;
в) ринки товарів і послуг;
г) підприємства й банки. 16
9. У наслідок обмеженості економічних ресурсів і необмеженості потреб а
мікроекономічних суб’єктів перед ними постає:
а) проблема вибору й оцінки альтернативної вартості рішень;
б) проблема координації дій усіх учасників ринку;
в) проблема справедливого розподілу доходів;
г) проблема грошового оцінювання ресурсів.
10. Система економічних відносин між господарюючими суб’єктами – це: в
А) мезосистема;
Б) макросистема;
в) мікросистема;
г) економічна модель.
Тема 1.2. Теорія граничної корисності й поведінка споживача
1. Свобода вибору та суверенітет споживача
З’ясувавши сутність поняття «суверенітет споживача» стає зрозумілим,
чому необхідно вивчати поведінку споживача.
При аналізі поведінки споживача виникає ряд запитань: Чому споживач
купує деякі товари? Чому з великої кількості товарів він обирає і купує саме ці
товари і саме в такій кількості?
Відповідаючи на ці запитання, економісти вважають, що споживач
обирає якийсь «кращий» набір товарів з тих, що він може придбати, виходячи із
свого доходу. Споживач обирає «кращий» із своєї точки зору набір товарів. При
цьому економісти виходять з того, що взагалі не існує якоїсь об’єктивної
шкали, яка дозволяє визначити, який товар «краще», а який «гірше». Але
економісти вважають, що кожен споживач має свою суб’єктивну шкалу
переваг, що він (споживач) знає напевно, що йому подобається більше, а що –
менше. При цьому споживач прагне обрати найкращий для себе набір товарів у
межах свого доходу. Це припущення має назву гіпотези про раціональність
споживача і полягає в тому, що споживач поводить себе таким чином, щоб
максимізувати корисність за умови обмеженого доходу.
Далі з’ясуємо сутність понять «корисність», «загальна корисність»,
«гранична корисність» і проаналізуємо зв’язок корисності й попиту.
2. Поняття «корисність». Сукупна та гранична корисність, їх графічний
аналіз
Корисність – це здатність блага задовольняти потребу, приносити
задоволення, приємність. Корисність – поняття суб’єктивне, тому вона не
підлягає точному кількісному виміру. Але в навчальних цілях і в інтересах
наочності економісти вважають, що корисність (ступінь задоволення) можна
виміряти умовними одиницями «ютилями» (від англійського utility - 18
корисність). Ютиль не має стандарту, просто чим більше ютилей, тим вища
корисність.
Корисність математично можна представити функцією корисності, з
допомогою якої в економічній теорії досліджується поведінка споживача на
ринку споживчих товарів стосовно того, якому альтернативному варіантові
споживач надасть перевагу, керуючись тим, що саме цей варіант забезпечить
йому найбільше задоволення (корисності).
Функція корисності – це економіко-математична модель, яка відображає
зв'язок між певною кількістю економічних благ, які споживач прагне придбати,
і рівнем корисності, яку споживач сподівається отримати від споживання цих
благ протягом певного періоду.
Модифікація функції корисності:
- Функція корисності Ui
= f (xi)дозволяє повно описати систему переваг
