На даному етапі розвитку нашого суспільства однією з найважливіших засад теоретичної концепції та практичної діяльності школи є орієнтація на формування високоморальної особистості, виховання духовності майбутнього нашого суспільства.
Як зазначається в Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття), сьогодні серед школою стоїть завдання "забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації." Протягом століть українське духовно - моральне виховання вбирало в себе кращі здобутки світової матеріальної і духовної культури, які утверджують добро, любов, красу, милосердя, справедливість у всіх сферах життя. Головна мета духовно - морального виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури духовно – моральних відносин, формування у молоді незалежно від національної належності особистих рис громадян Української
держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Морально-духовне становлення дітей та учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Державна політика в галузі виховання визначається принципами гуманістичної
педагогіки, сформульованими в Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», Національній доктрині розвитку освіти, Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія
виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному самовизначенню, самореалізації, життєтворчості у відповідності з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції Української держави до європейського простору.
У сучасних умовах, коли український народ вступив в еру розбудови власної незалежної суверенної держави, школа, яка за словом В. О. Сухомлинського, є колискою народу, здійснюючи єдиний, неподільний, навчально-виховний процес, пріоритетним завданням своєї діяльності має вважати громадянина країни, незалежно від його національної належності. Ідейно-моральною основою виховання мають стати перевірені багатовіковим досвідом духовні надбання українського народу, його мудрість, соціальний досвід.
Виходячи з того, що виховання - це насамперед "вбирання" у себе кожною особистістю духовної культури рідного народу, його національного духу, буття, а виховання і освіта є найважливішими компонентами культури, яка в усьому світі розвивається національними шляхами, основними напрямами розвитку сучасної педагогічної теорії і практики має стати утвердження і розвиток національної системи виховання провідної чесноти культурно-національного відродження.
Основою духовного виховання дитини в сім'ї є передача їй певними педагогічними способами і методами духовних, естетичних, морально-естетичних, ідейно-політичних ідеалів, ідей, уявлень народу, вираженій в народній творчості: казки, пісні, легенди та інші художньо-мистецькі цінності, у повсякденній поведінці та поглядах, ставленні батьків до виконання найважливіших громадських обов'язків.
Кожне покоління по новому підходить до визначення сутності свого духу і духовності. Та, разом з тим, майже всі вчені на диво єдині в розумінні того, що дух і духовність, головним чином, відображають внутрішній, невидимий зміст якогось явища чи процесу, що міститься в людській природі особистості. Це
можуть бути свідомість і мислення, психічні здібності і мораль конкретної людини, її ставлення до самої себе, природного і суспільного довкілля.
Духовно-моральне виховання, на думку Ушинського, має розвивати в дитини гуманність, почуття національної і власної гідності у поєднанні зі скромністю, чесність і правдивість, патріотизм, працьовитість, дисциплінованість. Завдання і зміст духовно-морального виховання він визначив з огляду вселюдських, народних і національних культурних цінностей, виходячи з вимог народних чеснот і норм християнської моралі, дбаючи, щоб воно розвивало в дитині твердий характер і волю, стійкість, почуття громадянського обов'язку. Сюди ним включається усунення в національному характері рис від'ємних й утвердження прикмет позитивних. Основа духовно-морального виховання — протиставлення: Бога — дияволу, Добра — злу, Світла — темряві, Правди — брехні, Милосердя — жорстокості, Розуму — невігластву, Честі — ганьбі, Працьовитості — неробству, Краси — потворству.
"Духовний розвиток, духовне виховання людини зокрема і на народу взагалі — зазначив К. Ушинський, — здійснюється не лише школою, а кількома великими вихователями: природою, життям, наукою, і релігією". Прищеплення християнської релігійності він вважав невід'ємним компонентом духовно-морального виховання молоді. "Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, що його дає нам християнство. Усе, чим людина, як людина, може і повинна бути, виражено цілком у божественному вченні, і вихованню залишається тільки, раніше всього і в основу всього, вкоренити вічні істини християнства", — писав К.Д. Ушинський.
Питання 57
Основи статевого виховання учнів. Підготовка старшокласників до шлюбу й сім’ї: зміст, форми та методи
Статеве виховання – процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.
Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів.
Інтенсивну виховну роботу потрібно проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах хлопчиків і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до протилежної статі.
Акселерація прискорила психосоціальний розвиток, а раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів, еротичних переживань. Підліткова сексуальність має свої особливості: інтенсивність статевого потягу, ранній початок статевого життя, сексуальна активність має характер експериментування, відрізняється ігноруванням небезпеки.
За низької статевої культури, сексуальної грамотності це призводить до духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, зростання кількості абортів, що загрожує здоров’ю, а іноді і життю.
Запобігти цьому може формування наукових знань про біологічні та соціальні проблеми розвитку хлопчиків та дівчаток: ознайомлення з особливостями будови організму, формування моральності та почуття дружби, поваги у стосунках між чоловіком і жінкою, ідеалу кохання, моральних “гальм”, які сприяли б попередженню статевої розпусти, виховання відповідальності за створення сім’ї, продовження роду.
Статеве виховання передбачає вивчення етики і психології сімейного життя, формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність за свої дії у статевих стосунках. Важливо налагодити у класі здорові стосунки між дівчатами і хлопчиками.
Виходячи з актуальності даної проблеми, є корисним звернутися до досвіду роботи В.О. Сухомлинського, який приділяв великого значення статевому вихованню майбутніх жінок та чоловіків. Він підкреслював: “Природне почуття статевого потягу – слід перетворити у високоморальне почуття любові, використовуючи для цього весь цивілізований досвід людства”. Він гостро ставив питання про необхідність підготовки молоді до сімейного життя і виконання батьківських обов’язків. Ці питання він порушував у багатьох статтях і книгах.
Питання 58
