Педагогічна концепція В.О. Сухомлинського

Василь Сухомлинський (1918—1970) — педагог, засновник гуманістичної,новаторської педагогіки. Народився в с. Омельник (нині Кіровоградськаобл.). З 1946 р. працював директором Павлиської середньої школи на Кіровоградщині. Автор багатьох книг з проблем навчання, трудового іморального виховання учнів: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві»,«Батьківська педагогіка» та ін. Загалом йому належать 41 монографія, понад 600 наукових статей, які насичені мудрістю власного досвіду, новими думками та ідеями.З позицій сьогодення очевидно, що Сухомлинський зміг піднятися до рівня світової філософської і педагогічної думки. Відштовхуючись від ідей великих мислителів-гуманістів минулого і джерел народного виховання, він сформулював педагогічну концепцію, яка має загальнолюдський характер,спирається на об'єктивні закони і закономірності.В центр виховного процесу Сухомлинський поставив особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Він розумів, що лише одним вивченням моральних істин не можна розвивати відповідні якості дитини. Тому в системі виховання забезпечив органічну єдність моральних знань та моральної практики. Він вважав, що вирішити завдання морального виховання можна лише тоді, коли в учнів будуть сформовані елементарні звички моральної культури, які відображають ставлення до речей і через речі до людей, що сприяє створенню уявлень дитини про добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість, щастя, гідність. Проголосивши творення добра дитиною найважливішою ідеєю своєї педагогічної концепції, Сухомлинський багато в чому випередив своїх американських колег, які нині головним завданням школи вважають залучення учнів до таких цінностей, як Турбота, Повага, Довіра і Відповідальність, у яких вони бачать і цілі, й умови, й методи виховання.Розробив педагогічну технологію ідеї «школи самореалізації особистості» та впровадив у практику діяльності Павлиської школи. Головною метоювиховання вважав всебічний розвиток особистості, який можна досягтизалученням її до різних видів діяльності, постійним формуванням пізнавальних здібностей. Обстоював необхідність розумового виховання дитини, потрібного не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Тому слід спонукати дитину до самостійної пізнавальної діяльності, самоосвіти, формуючи з малих літ допитливість, прагнення до навчання, яке має бути, за Сухомлинським, радісною працею.Виходячи з концепції вирішального значення виховуючого середовища вморальному розвитку дитини, вірив у можливість досягнення гармоніїколективного й особистого, суспільного та індивідуального. Виховання гуманізму й людяності, потреби в служінні людям, на його думку, повинностати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Розвиваючи гуманістичну сутність педагогіки А. Макаренка, найголовнішим принципом життя виховуючого колективу проголосив розвиток гуманістичних взаємин між дітьми, створення здорової духовної спільності разом з повагою до кожної особистості. «Школа, — писав Сухомлинський, — це насамперед учитель. Особистістьучителя — наріжний камінь виховання». До особи вчителя він ставив підвищені вимоги, вважаючи цю професію людинознавством. Пріоритетними напрямами професійно-педагогічної діяльності визначав: досконале знання свого предмета, глибоку любов до нього в поєднанні з любов'ю до дитини, уміння управляти її розумом і почуттями, спонукати до виявлення благородних почуттів; виховувати в дітях доброту, людяність, сердечність, доброзичливість, готовність прийти на допомогу, чутливість до всього живого і красивого; виховувати в юнаків благородство, чистоту морально-емоційних взаємин у сім'ї, ставлення до матері як до найдорожчої людини, почуття шанобливості перед красою дівчини; берегти й розвивати в дитини почуття людської гідності, оберігати її відпоблажливості; систематично вивчати, досліджувати природний, анатомо-фізіологічний аспект психічних явищ, духовного світу дитини.

 

Питання 65

Позашкільна робота в системі виховання особистості учня, її завдання, основні напрями та форми організації відповідно до Закону України «Про позашкільну освіту». Позашкільна і позакласна виховна робота.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про позашкільну освіту Основні напрями позашкільної освіти
- художньо-естетичний, який забезпечує розвиток творчих здібностей, обдарувань та здобуття вихованцями, учнями і слухачами практичних навичок, оволодіння знаннями в сфері вітчизняної і світової культури та мистецтва;
- туристсько-краєзнавчий, який спрямовується на залучення вихованців, учнів і слухачів до активної діяльності з вивчення історії рідного краю та довкілля, світової цивілізації, географічних, етнографічних, історичних об'єктів і явищ соціального життя, оволодіння практичними уміннями та навичками з туризму та краєзнавства;
- еколого-натуралістичний, який передбачає оволодіння вихованцями, учнями і слухачами знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури особистості, набуття знань і досвіду розв'язання екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної роботи та інших біологічних напрямів, формування знань, навичок в галузях сільського господарства: квітництво, лісництво, садівництво, грибівництво, бджільництво;
- науково-технічний, який забезпечує набуття вихованцями, учнями і слухачами техніко-технологічних умінь та навичок, розширення наукового світогляду, підготовку до активної науково-дослідної роботи, оволодіння сучасною технікою та технологіями;
- дослідницько-експериментальний, який сприяє залученню вихованців, учнів і слухачів до науково-дослідницької, експериментальної, конструкторської та винахідницької роботи в різних галузях науки, техніки, культури і мистецтва, а також створенню умов для творчого самовдосконалення та виявлення, розвитку і підтримки юних талантів та обдарувань;
- фізкультурно-спортивний або спортивний, який забезпечує розвиток фізичних здібностей вихованців, учнів і слухачів, необхідні умови для повноцінного оздоровлення, загартування, змістовного відпочинку і дозвілля, занять фізичною культурою і спортом, підготовку спортивного резерву для збірних команд України, набуття навичок здорового способу життя;
- військово-патріотичний, який забезпечує належний рівень підготовки вихованців, учнів і слухачів до військової служби, виховання патріотичних почуттів та громадянської відповідальності;
- бібліотечно-бібліографічний, який спрямований на поглиблення пізнавальних інтересів вихованців, учнів і слухачів, підвищення їх інформаційної культури, набуття навичок і умінь орієнтуватися у зростаючому потоці інформації;
- соціально-реабілітаційний, який забезпечує соціальне становлення та розвиток інтересів, здібностей, нахилів, потреб у самореалізації вихованців, учнів і слухачів, підготовку їх до активної професійної та громадської діяльності, організацію їх змістовного дозвілля та відпочинку;
- оздоровчий, який забезпечує необхідні умови для змістовного відпочинку та передбачає оволодіння вихованцями, учнями і слухачами знаннями про здоровий спосіб життя, організацію їх оздоровлення, набуття і закріплення навичок, зміцнення особистого здоров'я і формування гігієнічної культури особистості;
- гуманітарний, який забезпечує розвиток здібностей, обдарувань, практичних навичок вихованців, учнів і слухачів, оволодіння знаннями з основ наук соціально-гуманітарного циклу.

 

Форми організації позашкільної освіти 1. Позашкільна освіта здійснюється диференційовано відповідно до індивідуальних можливостей, інтересів, нахилів, здібностей вихованців, учнів і слухачів з урахуванням їх віку, психофізичних особливостей, стану здоров'я у різноманітних організаційних формах: заняття, гурткова робота, клубна робота, урок, лекція, індивідуальні заняття, конференція, семінар, читання, вікторина, концерт, змагання, тренування, репетиція, похід, екскурсія,
експедиція, практична робота в лабораторіях, майстернях, теплицях, на науково-дослідних земельних ділянках, сільськогосподарських та промислових підприємствах, на природі та в інших формах, передбачених статутом позашкільного навчального закладу. Гранична наповнюваність груп відповідно до психофізіологічного розвитку вихованців, учнів і слухачів, їх вікових категорій, рівня майстерності визначається Положенням про позашкільні навчальні заклади.
Порядок наповнюваності груп в початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладах (школах естетичного виховання) визначається Типовими навчальними планами, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури. Положення про порядок організації індивідуальної та групової роботи в позашкільних навчальних закладах затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти. Основними завданнями позашкільної освіти є:
- виховання громадянина України; - вільний розвиток особистості та формування її соціально громадського досвіду;
- виховання у вихованців, учнів і слухачів поваги до Конституції України, прав і свобод людини та громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії;
- виховання у вихованців, учнів і слухачів патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей Українського народу, а також інших націй і народів;
- виховання у вихованців, учнів і слухачів шанобливого ставлення до родини та людей похилого віку;
- створення умов для творчого, інтелектуального, духовного і фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів;
- формування у вихованців, учнів і слухачів свідомого й відповідального ставлення до власного здоров'я та здоров'я оточуючих, навичок безпечної поведінки;
- задоволення освітньо-культурних потреб вихованців, учнів і слухачів, які не забезпечуються іншими складовими структури освіти;
- задоволення потреб вихованців, учнів і слухачів у професійному самовизначенні і творчій самореалізації;
- пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих вихованців, учнів і слухачів;
- вдосконалення фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів, підготовка спортивного резерву для збірних команд України з різних видів спорту;
- організація дозвілля вихованців, учнів і слухачів, пошук його нових форм; профілактика бездоглядності, правопорушень;
- виховання в учасників навчально-виховного процесу свідомого ставлення до власної безпеки та безпеки оточуючих;
- формування здорового способу життя вихованців, учнів і слухачів;
- здійснення інформаційно-методичної та організаційно-масової роботи.

Позакласна та позашкільна виховна робота – різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час. Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. У позакласній роботі домінуюча роль належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів, дії в співдружності з іншими педагогічними працівниками школи. Одночасно він є ініціатором залучення учнів свого класу до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах.

Позашкільні навчально-виховні заклади – заклади освіти, які дають змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додаткову освіту, підвищувати можливості у професійному становленні та забезпечують соціальний захист. До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Їх робота тісно пов’язана з навчально-виховним процесом у школі. Позакласна та позашкільна виховна робота спрямована на закріплення, поглиблення знань, застосування їх на практиці, розширення кругозору учнів, формування наукового світогляду. Не менш важливим є вироблення умінь і навичок самоосвіти, розвиток творчих здібностей, організації дозвілля, культурного відпочинку.

Особливість позакласної і позашкільної виховної роботи полягає в добровільній участі в ній, ініціативності та самодіяльності учнів. До форм позакласної виховної роботи належать класні години, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути, вечори і ранки, свята, змагання, турніри, виставки, конкурси, колективні творчі справи та ін.

Види діяльності позашкільної виховної роботи також різноманітні і багатопланові. Це зустрічі з діячами науки, техніки, мистецтва, організація виставок дитячої творчості, аукціонів талантів, оглядів, конкурсів, презентацій, галерей тощо. Творчі колективи таких закладів постійно шукають нові підходи до планування, організації навчально-виховного процесу, створення сприятливих психологічних умов для плідної роботи.

 

Питання 66

Класний керівник як вихователь особистості учня. Професійні педагогічні вимоги до класного керівника. Планування роботи класного керівника з учнями.

Класний керівник – це вчитель, що проводить навчально-виховну роботу в довіреному йому класі. Класний керівник призначається директором школи із числа найбільш авторитетних учителів, що мають досвід роботи, високі особистісні й професійні якості.

Завдання класного керівника: виховувати в учнів культуру поведінки; формувати високі моральні якості; забезпечувати єдність педагогічних вимог з боку школи та сім’ї; організовувати різнобічну допомогу учням; розвивати пізнавальні інтереси, здібності;. Виховувати відповідальне ставлення до навчання; турбуватися про зміцнення здоров’я; вести класну документацію; формувати актив класу; організовувати самоврядування; проводити роботу з батьками та ін.

Функції класного керівника:

Діагностична функція пов’язана з вивченням особливостей розвитку й поведінки учнів, рівня їх вихованості.

Організаторська функція полягає в тому, що класний керівник залучає учнів до різноманітних видів діяльності: пізнавальної, спортивної, художньо-творчої та ін.

Виховна функція – класний керівник у процесі роботи з учнями формує в них почуття національної свідомості, любові до Батьківщини, науковий світогляд, моральне обличчя, піклується про фізичний розвиток, розширення пізнавальних інтересів тощо.

Координаційна функція – класний керівник намагається об’єднати спільні зусилля і вимоги учителів-предметників, батьків, громадських організацій, позашкільних установ, щоб отримати позитивний результат у вихованні учнів. Стимулююча функція полягає у своєчасному виявленні класним керівником негативних відхилень у діяльності, поведінці учнів та успішному їх подоланні, а також залученні школярів до організації й проведення цікавих і корисних справ.

Інформаційно-методична функція – класний керівник надає методичну й практичну допомогу учням, активу класу, батькам.

Соціальна функція – класний керівник виявляє й вивчає фактори, що впливають на розвиток і формування особистості учнів, сприяє нейтралізації впливу негативних факторів та формуванню навичок соціальної поведінки.

 

Планування роботи класного керівника з учнями.

Для більшості класних керівників планування - це не дуже приємна, проста і зрозуміла процедура. Вони вважають, що план потрібен адміністрації школи і тому складають його формально, не знаходячи там свого інтересу і потреби. Однак, це хибна позиція.

Звичайно, план класного керівника - це лише частина його роботи і ставлення до планування залежить від ставлення учителя до виховання учнів поза уроками. Більшість педагогів розуміють значення такої роботи і добросовісно ставляться до її виконання, а багато хто знаходить у ній і особистісне задоволення.

Технологічний цикл роботи класного керівника. Власне, створення плану роботи класного керівника означає розробку проекту виховного процесу, в якому чітко визначені завдання і засоби їх реалізації, досягнення. Цим, власне, займається методика виховної роботи в школі, яка вивчає завдання, зміст, методи і форми виховної роботи. Технологія ж відрізняється прагненням до точного управління (детальною розробкою усіх частин конкретного процесу виховання) і можливістю відтворення виховних процедур, що означає, що за певним проектом будь-який педагог може зробити орієнтовно те ж саме за наявності подібних умов. Врешті, проект схожий на методичну розробку уроку чи виховного заходу, якими користуються вчителі.

Згідно з технологічним підходом, виділяється цикл роботи класного керівника, який с рядом послідовних дій, циклічно повторюваних етапів роботи, а саме:

1. Вивчення учнів і колективу класу: отримання демографічних, медичних, психологічних, педагогічних даних (сім'я, соціальне і матеріальне становище, стан здоров'я, рівень розвитку, вихованості, індивідуальні особливості).

2. Планування виховної роботи, що передбачає формулювання проблем, визначення завдань виховання учнів і безпосереднє складання плану — перспективного й оперативного документа для роботи з учнями, учителями, батьками.

3. Організація, проведення і коректування діяльності у відповідності з завданнями і планом: проведення класних годин, екскурсій, походів, вечорів, батьківських зборів тощо.

4. Аналіз і оцінка результатів роботи, які виражаються у рівні вихованості учнів. Спостереження, опитування та інші методи дозволяють визначити результати і нові завдання, а також зробити висновок про власну професійну компетентність і особистісне зростання класного керівника як вихователя.

Цей цикл, від діагностики до оцінки результатів, характерний для управління в соціальних системах (з участю людини), якою й є система виховання, і може бути коротко визначений так: діагностика, планування, організація роботи, аналіз результатів.

В загальному вигляді планування означає визначення пріоритетних завдань виховання учнів класу на певний термін на основі аналізу проблем у їхньому розвитку, створення системи дійових заходів, дій класного керівника разом з іншими учасниками педагогічного процесу (учителями, батьками, громадськими інституціями). Цим визначається необхідність плану і планування роботи класного керівника. Планувати — означає для вчителя визначити перспективи, сутність і зміст роботи для себе, а також і для учнів, яким теж важливо бачити перспективи, цікаві і корисні справи.

Діагностика в роботі класного керівника — це вивчення учнів класу, індивідуального розвитку кожного і їх групової взаємодії та відношень, це отримання відомостей про учнів, необхідних для організації виховної роботи з ними.

Зрозуміло, що діагностика в класі має здійснюватися згідно з планом і систематично. Підготовлений класний керівник може це робити самостійно або у співробітництві з психологом. Рекомендується здійснювати як загальну педагогічну діагностику класу, так і спрямовану на частинні аспекти розвитку учнів. Тож може бути складена програма вивчення школярів. Результатом діагностики можуть бути характеристики окремих учнів і всього класу, причому різноманітні за формою. Нині, на відміну від традиційних, розробляються види характеристик, документів, які відображають рівень розвитку і вихованості учня і дозволяють здійснювати своєрідний моніторинг, спостереження, стеження за станом процесу.

Результатом етапу діагностики є оцінка стану вихованості учнів і формулювання проблем для їх подальшого розвитку. Аналізуючи дані діагностичної карти, важливо виділити пріоритетні завдання виховання учнів класу на певний термін. При цьому проблему потрібно розуміти як недолік у розвитку, вихованості школяра, як розбіжність між потрібним і наявним станом справ, а завдання як опис бажаного стану, якісної зміни, тобто опис планованої, очікуваної поведінки учнів.

Діагностична карта класу допомагає виявити проблеми у вихованні учнів і сформулювати завдання за наступним алгоритмом:

1. Необхідно виявити типові характеристики, показники вихованості з окремих параметрів і оцінити їх відповідність моральним та іншим нормам.

2. Визначити зв'язок між різними показниками для розуміння причин відхилення. (Наприклад, зв'язок між мотивами навчання і успішністю).

3. Сформулювати власне педагогічні завдання.

Наведемо приклад характерних проблем у вихованні учнів різних класів двох шкіл: звичайної і однієї з кращих, з поглибленим вивченням іноземної мови.

Отже, проблеми поведінки учнів у "звичайній" школі: 1) низька самооцінка, невпевненість у собі, 2) відсутність реального професійного вибору, самовизначення в старших класах, 3) відсутність інтересу до навчання, стійкої мотивації навчання, 4) дисципліна на уроці і поза ним (паління, груба мова, ігнорування вчителів), 5) відсутність виконавчої дисципліни, відповідальності за доручену справу, 6) відсутність почуття колективізму, 7) пасивність в позаурочній діяльності, 8) неуважність на уроках, 9) "кар'єризм" – випрошування оцінок, прагнення отримати оцінку, а не знання, 10) злобливість, агресивність, ображеність на навколишніх, 11) низькі академічні показники, рівень знань, успішності, 12) відсутність ціннісних орієнтирів, поглядів, переконань, 13) низька культура (нецензурна мова), 14) націоналізм або шовінізм і т. ін.

Проблеми учнів у школі з поглибленим вивченням іноземної мови: 1) вузькість інтересів, 2) егоїзм, егоцентризм у стосунках з товаришами і вчителями, 3) відсутність почуття колективу, групової взаємодії, згуртованості, 4) неорганізованість, лінощі, порушення дисципліни на уроці, 5) завищена самооцінка, 6) перевантаження дітей, надмірна зайнятість, відсутність вільного часу, 7) неповага до своїх товаришів, невміння вислухати іншого, 8) труднощі в контактах, спілкуванні різновікових і різного розвитку учнів в одному класі, 9) труднощі у спілкуванні з дорослими, 10) випадки крадіжок у класі тощо. Можливо, це й не характерні проблеми для усіх класів, але досить схожі.

Формулювати подібні завдання у роботі з учнями, планувати виховну роботу можна і на основі загальних завдань, змісту програми виховання, визначених у державних і відомчих документах, методичних рекомендаціях з урахуванням даних діагностики.

Мета, зміст і програми виховання. Нині це одна з складних проблем вітчизняної педагогічної теорії і практики. Справа в тому, що старі завдання і зміст відкинуті, а нові, хоч і є, але вони перебувають на рівні недостатньо обґрунтованих пропозицій.

Згідно з іншим, головна мета виховання - "виховання людини демократичного світогляду і культури", "формування особистості і професіонала-патріота України", створення умов для "розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України". Тож на перший план висувається культура життєвого самовизначення – здатність усвідомлювати себе творцем власного життя, уміння визначати мету і завдання, плани, приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Поряд з цим, базова культура особистості містить культуру інтелектуальну, моральну, політичну, правову, економічну, художню, фізичну, сімейних відносин і спілкування.

Третій підхід до визначення змісту і програми виховання передбачає формування ціннісних відносин особистості: ставлення до людини, природи, праці, пізнання.

Нині рекомендується програма виховання за п'ятьма напрямами: навчання, спілкування, здоров'я, образ життя, дозвілля. Мова йде про формування пізнавальних інтересів, здібностей, вироблення моральних і естетичних цінностей, поглядів, засвоєння норм спілкування тощо. Планування роботи можна здійснювати на основі кожного з цих підходів. Загальний напрям виховання в сутності своїй не змінюється.

Складання плану роботи класного керівника. При плануванні класний керівник повинен знати і враховувати наступні джерела:

¾ державні, регіональні і місцеві документи про освіту, виховання;

¾ педагогічні і методичні рекомендації з питань виховання і планування;

¾ план навчально-виховної роботи школи; дані власної діагностики класу;

¾ рекомендації учителів класу, побажання батьків і учнів класу;

¾ поточні і очікувані події у світі, країні, вашому місті і селі.

На основі вивчення ситуації класний керівник вирішує, що потрібно внести в план заходів школи і сусідніх позашкільних закладів (свята, вечори, зустрічі тощо). Він планує організувати певну діяльність учнів, пов'язану з датами календаря і поточними подіями, традиційними і новими (початок навчальних занять, свято урожаю, зустріч Нового року, проводи зими і т.д.); вносить до плану заходи, рекомендовані вчителями-предметниками, які викладають у даному класі (екскурсії, бесіди тощо). Для врахування побажань батьків, класний керівник зустрічається хоч би з деякими з них.

Варто також пам'ятати вимоги, яким повинен задовольняти план роботи класного керівника, а саме:

¾ відповідність педагогічним завданням, актуальним проблемам у вихованні учнів;

¾ відповідність віковому рівню, можливостям і інтересам учнів;

¾ різноманітність і адекватність методів і форм роботи;

¾ реальність його виконання для класного керівника і учнів.

В практиці роботи школи виділяють такі види планів: перспективний, тижневий, на один день, план виховного заходу.

Перспективний план — це власне той, про який ми говорили вище. Його зміст і структуру може визначити кожний педагог. Однак, методисти рекомендують у ньому передбачити такі розділи: 1) загальна і психолого-педагогічна характеристика класу; 2) план-мережа на чверть чи півріччя за напрямами роботи і календарними термінами, де вказані конкретні справи з класом; 3) робота з учителями і батьками; 4) індивідуальна робота з окремими учнями. Орієнтовна схема плану може мати такий вигляд:

Тижневі і плани одного дня можуть бути й зовсім елементарні й індивідуальні для кожного класного керівника. Очевидно, мають рацію ті, хто веде щоденник класного керівника, де повинно бути місце для всіх планів, для щоденних записів і для коротких записів аналітичного характеру. Тут же варто відвести по 2 - 3 сторінки на кожного учня і вносити туди записи про вчинки, різноманітні фактори, за якими можна зробити висновки про розвиток учня і здійснювати на цій основі індивідуальну роботу. Систематичні спостереження і їх аналіз за тривалий термін допоможе побачити те, що важко виявити без записів. План окремого виховного заходу — це власне конспект, якщо мова йде про бесіду на етичні і подібні теми, конспект виховного заняття, на зразок конспекту уроку, нерідко більш складного, ніж урок з вашого предмету. Цей конспект має містити і завдання, і зміст, і хід підготовки та проведення виховного заходу, і багато чого іншого. Такі конспекти особливо потрібно продумувати класним керівникам, які лише розпочинають доручену справу, хоча й для досвідченого педагога життя завжди подає нові теми, які потребують додаткових знань, освоєння нового, записів і конспектів. Колективні ж справи (свята, вечори тощо) вимагають плану, який доречно назвати сценарієм, який також потрібно написати.

Таким чином, форма планування може бути різною, але при цьому необхідно пам'ятати основний закон виховання: виховувати – значить організовувати діяльність дітей. Людина розвивається, формує свої здібності, цінності, почуття в процесі спільної діяльності з людьми і спілкування з ними. Тому класний керівник повинен уміти організувати різноманітну діяльність дітей, яка є для них природним життям, а педагог акцентує увагу на розвиваючому, виховному потенціалі цієї діяльності.

Методисти виділяють певні види діяльності в позаурочний час: пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну, громадську, естетичну, дозвілля. Добре, якщо всі ці види відображені в плані, але вони не перевантажують його. Рекомендується протягом місяця проводити дві класні виховні години (час класного керівника для роботи з класом у будь-якій формі) і одну колективну справу. Решта часу відводиться на індивідуальну роботу, зустрічі з батьками, вчителями і на поточні справи, яких завжди так багато у школі.

Питання 67