Розвиток колективу – складний процес, тому між етапами немає чіткого поділу. За визначенням В.О. Сухомлинського, колектив – це “складна духовна спільність людей, що стоять на різних ступенях інтелектуального, ідейного, морального, громадського, трудового, естетичного розвитку”. Особливу увагу педагог звертав на гуманізм взаємин людини і колективу.
Питання 53
Діалектика розвитку колективу. Особливості взаємин колективу і його членів на певних стадіях розвитку первинного колективу. А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський про особливості виховання особистості у колективі.
Діалектика розвитку колективу. А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський про особливості виховання особистості в колективі
Виховне значення колективу, його впливу на особистість учня досить суттєве. Оскільки кожен учень щодня перебуває в класі, то й клас (свідомо чи несвідомо) впливає на нього.
Колектив — не застигла структура, він постійно розвивається, проходячи певні стадії. Стадійність розвитку колективу є вираженням внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої — рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу. Шкільний колектив у своєму розвитку проходить чотири стадії:
1. Створення колективу учнів. Спочатку колектив лише формується, члени його недостатньо знають один одного, не виявляють ініціативи в діяльності. Ще не сформований його актив.
Педагог повинен допомогти учням сформулювати систему єдиних вимог — рішучих за формою, зрозумілих за змістом, організувати його діяльність на засадах єдиноначальності керівництва, педагогічного авторитаризму. Він вивчає особисті якості членів колективу, знайомить їх, сприяє обиранню органів самоврядування, інструктує щодо їх функції, контролює їх роботу, а в разі необхідності — допомагає. Взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу на колектив та на кожного його учасника.
2. Поширення впливу активу на весь колектив. На цій стадії відбувається залучення активістів до керівництва колективом, акцентуючи їх увагу на відповідальності, ініціативі та самостійності. За правильно організованої роботи актив швидко починає виявляти ініціативу у визначенні завдань та організації колективної діяльності.
Педагог окреслює подальші перспективи діяльності колективу (в навчанні, праці, спорті, іграх, позакласних заходах), дбає про посилення довіри до активістів, частково передає їм свої функції (контролю за чергуванням по школі або класу, прибирання класної кімнати, харчування в їдальні, підготовки до свят). Взаємини між ним та учнями розвиваються на засадах демократизму, паралельних впливів (поєднання безпосереднього й опосередкованого впливу).
3. Вирішальний вплив громадської думки більшості. Більшість дітей з перших днів діє свідомо, активно, а колектив усвідомлює завдання, поставлені перед ним. Педагог допомагає активові здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність. На цій стадії посилюється вплив громадської думки колективу, боротьба за його честь, орієнтація та самоконтроль поведінки і навчальної діяльності.
4. Самовиховання як вищий тип виховання в колективі. Кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. У них розвивається інтерес до самовиховання, що переходить у внутрішнє прагнення до вдосконалення особистих якостей, рис характеру.
Педагог інструктує, консультує, надає методичну допомогу щодо прийомів самовиховання (самоаналізу, самонавіювання, самонаказу, самовідмови від негативного), поступово привчаючи до нього весь колектив. Допомагає учням визначити потрібні для самовдосконалення якості, скласти індивідуальні плани самопізнання, саморозвитку. Беручи до уваги вимоги колективу до кожного його учасника, досягнутий рівень розвитку колективу, вікові та індивідуальні особливості дітей, педагог коригує самовиховання, створює загальну мажорну атмосферу.
На всіх стадіях розвитку учнівського колективу необхідна системність — послідовно сформульовані перед колективом завдання, виконання яких забезпечуватиме перехід від простого задоволення результатами до глибокого почуття обов'язку.
На першій стадії видатний педагог Макаренко радив організатору колективу брати на себе диктаторські повноваження. Організатор повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним.
Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність його ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але ці вимоги вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, бо вони підтримані багатьма товаришами по колективу.
Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень.
Виділяв окремо А.С. Макаренко і найвищу, четверту стадію розвитку колективу — стадію самовиховання, коли кожен член колективу не чекає, поки дасть йому доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює.
А.С. Макаренко помітив, що колектив не просто живе доти, доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в яку входять близька, середня і далека перспективи.
Макаренко найпершою умовою виховання в колективі вважав гармонію інтересів суспільства і особистості, застерігав від формування в колективі «гнилого активу», вождізму. Він навіть досить чітко підмітив, що «гниття починається з користування привілеями».
Але в духовному житті країни також існували свої базис і надбудова. Базисом, на жаль, були ідеологічні догмати, а до наукової надбудови керівники держави не прислухалися. Та й не дивно, бо у самих «верхах» панував дух вождізму, культу особи.
В умовах гуманізації виховання Сухомлинський по-новому осмислює суть взаємин колективу і кожного вихованця, розвиває ідеї А.С. Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу особистість. У роботах «Виховання колективізму у школярів», «Духовний світ школяра», «Розмова з молодим директором школи» він встановлює принципи взаємозалежностей особистості і колективу. На думку педагога, колектив лише тоді позитивно впливає на становлення кожного вихованця, коли сам колектив має насичене духовне життя та складається з яскравих особистостей. За цих умов кожен вихованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у колективі, збагачуючи при цьому кожного з дітей чи підлітків. Саме ці умови дозволяють гармонізувати взаємини у дитячому співтоваристві.
Питання 54
Родинне виховання – перша і найголовніша ланка в національній системі виховання.Зміст і методи родинного виховання.Концепція “Сім’я і родинне виховання”
Сім’я – невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти, кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.
Сім’я є одночасно і середовищем первинної соціалізації для дитини і першим вихователем, джерелом матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління.
Виховання дітей у сім’ї – складний і суперечливий процес, на який впливають різні фактори: матеріально-економічна забезпеченість, соціальний стан, рівень освіти батьків, звичаї і традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей і багато чого іншого.
Родинне виховання – це виховання дітей у родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.
У Концепції “Сім’я і родинне виховання” зазначено, що основною метою виховання дітей у сім’ї є формування всебічно гармонійно розвинену особистість і такі її якості, які допоможуть їй гідно перебороти труднощі й перешкоди, що трапляються в житті. Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народному родинознавстві та національному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, ї позитивних виявах.
Завдання сімейного виховання: розвивати інтелект і творчі здібності, первинний досвід трудової діяльності, емоційну культуру й фізичне здоров’я дітей, виховувати їх у моральному й естетичному плані.
В Концепції “Сім’я і родинне виховання” чітко зазначені функції сім’ї, принципи і завдання виховання дітей у сім’ї, зміст виховання, основними напрямками якого є моральне, фізичне, розумове, естетичне, трудове виховання. “Сім’я забезпечує розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді та умови їх самореалізації”.
Для виконання основних завдань сімейного виховання важлива реалізація концепції “Сім’я і родинне виховання”. Основними шляхами можна назвати:
- удосконалення державного законодавства;
- розвиток мережі дошкільних та позашкільних закладів освіти;
- співробітництво сім’ї і закладів освіти;
- видання довідкової і педагогічної літератури для батьків;
- ефективне використання загальнолюдської та національної культури, традицій і звичаїв;
- створення соціально-побутових умов;
- педагогічний всеобуч батьків тощо.
Питання 55
Форми взаємозв’язку школи та сім’ї. А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський про сімейне виховання
Робота з батьками є невід’ємною частиною роботи класного керівника. Для роботи з батьками класний керівник спирається на батьківський колектив, вищим органом якого є батьківські збори. З найбільш активних і освічених батьків батьківські збори обирають свій робочий орган – батьківський комітет. Батьківський комітет допомагає класному керівникові в проведенні різноманітної роботи: організації й проведенні свят, змагань, походів тощо.
Форми роботи з батьками:
- батьківські збори: організаційні, тематичні, збори-диспути, збори-практикуми, підсумкові збори, спрямовані на визначення загальної тактики виховання, батьківську освіту, обмін досвідом виховання;
- педагогічний лекторій, університет педагогічних знань, зустрічі з учителями, що працюють у класі, пропаганда педагогічної і методичної літератури, індивідуальні і групові консультації – усе це сприяє підвищенню педагогічної культури батьків, ознайомлює їх з досягненнями психології, педагогіки;
- запрошення до школи: батьків інформують про успіхи учня, труднощі і невдачі, з’ясовують причини й мотиви послаблення успішності, дисципліни; визначають методи педагогічної допомоги;
- відвідування батьків удома: спрямоване на вивчення сім’ї, її устрою, мікроклімату, характеру виховної роботи, наявності робочого місця в дитини, сприйняття спільних рішень, що сприяють успішному навчанню і вихованню дітей;
- залучення батьків до організації й проведення регулярних і тимчасових занять із учнями в гуртках, секціях, факультативах, змаганнях, походах та інших заходах.
А.С Макаренка надавав великого значення вихованню дітей у сім’ї. Він написав “Книгу для батьків”, у якій він надає поради батькам щодо виховання дітей у сім’ї. Макаренко вважав нормальними умовами сімейного виховання наявність повної сім’ї, єдність поглядів батьків на виховання дітей, поважні відносини між членами сім’ї. Він виділяє ряд помилкових батьківських авторитетів: авторитет придушення, авторитет відстані, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет любові, авторитет доброти, авторитет підкупу.
В.О. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав педагогічну просвітницьку роботу серед батьків. Він вважав, що в батьківській школі батьки мають навчатися стільки ж років, скільки й діти. У книзі “Батьківська педагогіка” вчений кардинально по-новому осмислює взаємозв’язки родини і школи. У працях “Як виховати справжню людину”, “Листах до сину”, “Листах до доньки” вчений дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного виховання.
Питання 56
