Моральне виховання виступає основним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Морально-духовні цінності особистості є найбільшим надбанням.
Моральне виховання – цілеспрямований, організований процес формування моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок моральної поведінки. Основою морального виховання є етика – наука про мораль, її природу, структуру.
Мораль – це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у суспільстві.
Мета морального виховання – формування моральної культури особистості.
Завдання морального виховання: формувати моральну свідомість; формувати моральну поведінку; виховувати моральні звички: сумлінно виконувати громадські, трудові, сімейні обов’язки; виховувати свідому дисципліну й культуру поведінки, культуру спілкування, культуру зовнішності, культуру мовлення, побутову культуру; формувати моральні почуття; формувати єдність і взаємозв’язок моральної свідомості й поведінки особистості.
Зміст морального виховання – виховання любові, поваги до батьків і старших, вірності у дружбі та коханні, свідомого, творчого ставлення до виконання професійних обов’язків, особистої відповідальності за свою працю, любові до рідної землі, до рідної мови, вірності ідеї, принципам народної моралі та духовності, шляхетного ставлення до жінки, уміння захищати слабших, турбуватися про молодших тощо.
Основними методами морального виховання є переконання, привчання, заохочення.
Результатом морального виховання має бути формування моральної свідомості, на її основі – моральної культури, прищеплення навичок і звичок гідної поведінки. Моральна свідомість – це сукупність моральних понять, уявлень, поглядів, ідеалів. В.О. Сухомлинський писав: «Моральна культура людини характеризується тим, що переконання стають в її житті самостійною духовною силою, яка спонукає до нових моральних вчинків». На формування моральних якостей впливає діяльність батьків, побут сім’ї, засоби масової інформації, книги, кіно, природне середовище, надбання народної педагогіки, національні традиції, звичаї, обряди, мова, усна народна творчість, засоби мистецтва, зміст навчальних дисциплін.
Сухомлинський
| Спадщина Сухомлинського має колосальне значення для українського національного виховання, яке передбачає цілеспрямований, систематичний, регульований педагогічний вплив, розрахований на прищеплення вихованцям любові до України, рідної мови й культури, утвердження в їхній свідомості відчуття етнічно-національної, духовної й мовної єдності, національну неповторність і вагомість. Педагогічний досвід В.О.Сухомлинського переконує, що «учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється», і виконувати цю роботу може тільки той, хто має сформоване покликання до праці вчителя. Справжній педагог-вихователь має бути насамперед людиною, яка повинна прищеплювати у своїх вихованців любов до інших людей, до високих прагнень та ідеалів, життєвої мети. Ростити та виховувати справжню людину - такий основний зміст педагогіки В.О.Сухомлинського. Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того і часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до самого себе — немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Виховання дітей 6—10 років В.О. Сухомлинський називав "школою сердечності". Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переконує, що у процесі творення людям добра виховується в юних людяність, сердечність. Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправданості й обґрунтованості своїх вчинків — вчать юне покоління моральні сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось. Отже, проблеми морального виховання дітей молодшого шкільного віку передбачає органічне поєднання найбільш відповідних вимогам початкової школи методів, форм і засобів морального виховання, адже тільки в органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежується у досвіді В.Сухомлинського. Він прагнув того, щоб уже в молодших школярів за допомогою слова вчителя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які виробилися тисячолітньою історією народу. Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах, педагог розвивав і збагачував духовне життя дитини. |
Сковорода
Великого значення у розвитку мотивації моральної поведінки особистості Сковорода надавав почуттям. Останні найяскравіше виявились у його вченні про "серце" людини. Серце, за Сковородою, - це єдність думок, почуттів і прагнень людини. Ця єдність, очевидно, полягає в тому, що думки, зумовлюючи почуття особистості, в той же час самі стають глибоко інтимними, задушевними. Вони, виходячи із глибини душі особистості, зігріті її почуттями, стають переконаннями, визначаючи тим самим її дії. Визначальним у моральному вихованні, за його переконанням, є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки звичка "не в знании живет, по в делании". Результатом морального виховання е особистість, котра прагне стати кращою. Виходячи з цих положень. Сковорода звертає також особливу увагу на виняткове значення поваги і любові до дітей, гуманного ставлення до них з боку батьків старших, вчителів.
Питання 59
Завдання, шляхи та засоби трудового виховання. Ідеї трудового виховання в історії розвитку педагогіки і шкільництва (Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський, Г.С. Сковорода, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський)
Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Впродовж усієї історії людства праця була засобом формування в особистості кращих якостей.
А.С. Макаренко вважав працю генеруючим засобом соціального становлення особистості: «Правильне виховання неможливо собі уявити як виховання нетрудове». В.О. Сухомлинський у праці вбачав невичерпно джерело виховання всебічно розвиненої особистості. «Виховну місію школи, - підкреслював він, ми вбачаємо в тому, щоб праця увійшла в духовне життя особистості, в життя колективу, щоб захоплення працею уже в роки отроцтва й ранньої юності стало однією з найважливіших якостей людини».
Трудове виховання – це цілеспрямований процес формування свідомого ставлення до праці, прищеплювання вмінь і навичок активної трудової діяльності.
Основні завдання трудового виховання: формувати психологічну готовність до праці;формувати працьовитість, свідоме, творче й відповідальне ставлення до праці;формувати трудові вміння і навички, культуру розумової й фізичної праці;готувати учнів до виконання необхідних і доступних видів професійної діяльності;готувати до вибору професії.
До трудового виховання входять: навчальна праця, трудове навчання, суспільно корисна праця, праця і самообслуговування.Основними формами трудового виховання є уроки, гуртки, клуби, станції юних техніків. Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація школярів.
Професійна орієнтація школярів – це комплекс психолого-педагогічних, медичних та організаційних заходів щодо надання допомоги школярам у виборі професії. Професійна робота включає професійну освіту, професійні консультації, професійну діагностику, професійний вибір і професійну адаптацію. У процесі роботи щодо професійної орієнтації слід підходити творчо, враховувати інтереси, потреби, індивідуальні здібності й можливості школярів.
Коменський
Трудове виховання займало одне з провідних місць у філософсько-педагогічній системі Я.А.Коменського. Як людина релігійна, він обстоював думку, що "потрібно... не лише молитись, але й трудитись, оскільки, Бог обіцяє благословення не тим, хто байдикує, а людям працелюбним". Педагог рекомендував залучати дітей до найпростіших видів ручної праці з четвертого року життя.
Я. А. Коменський вперше ввів трудове навчання, ручну працю у курс шкільної освіти, щоб діти вчились "із дня у день майстерніше виробляти те, що потрібно". Проте він не ставив за мету навчити дітей у шкільні роки певному ремеслу, а пропонував організовувати навчання і виховання так, щоб із школи виходили "юнаки діяльні, на все здатні, вмілі, старанні такі, яким з часом можна буде без побоювання довірити усяку житейську справу". Таким чином. Я.А.Коменський розглядав трудове навчання як необхідну умову гармонійного виховання особистості, її підготовки до повноцінного, активного, праведного життя.
Песталоцці
Видатний швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці розглядав трудове виховання поряд із моральним, релігійним, фізичним, естетичним як одну із складових частин всебічного розвитку особистості. Особливого значення він надавав розвиткові здібностей до праці у дітей трудящих та у найбіднішої молоді. Що стосується виховних можливостей, які відкриває трудова діяльність, педагог дотримувався тієї точки зору, що „прядіння та косіння, ткацтво чи оранка, - самі по собі ці роботи не роблять ні моральним, ні аморальним”. Й.Г.Песталоцці, на наш погляд, ставився до трудового виховання як до засобу розвитку найкращих якостей у молодої людини благородного походження та пристосування до труднощів життя нащадків менш заможних родин.
Сухомлинський
"Праця - перша основна умова всього людського життя і при тому в такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: Праця створила самої людини.
Великий педагог "В. О. Сухомлинський" писав, що праця стає великим вихователем, коли він входить у духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість і допитливість, народжує хвилюючу радість подолання труднощів, відкриває все нову і нову красу в навколишній світ, пробуджує перший громадянське почуття – почуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини.
Радість праці - могутня виховна сила. У роки дитинства дитина повинна глибоко пережити це благородне почуття. Праця для народу є не лише життєвою необхідністю, без якої не подумки людське існування, але й сферою багатогранних проявів духовного життя, духовного багатства особистості. У праці поширюється багатство людських відносин. Виховати любов до праці неможливо, якщо дитина не відчує краси цих відносин. У трудовій діяльності народ бачить найважливіший засіб самовираження, самоутвердження особистості. Без праці людина стає порожнім місцем. Важлива виховне завдання в тому, щоб почуття особистої гідності, особистої гордості кожного вихованця грунтувалося на трудовому успіху. В.А Сухомлинський.
Ушинський
"Вільний праця потрібна людині сам по собі для розвитку та підтримки людської гідності" К. Ушинський.
Думки Ушинського про трудове виховання досить глибокі. Ушинський стверджує що, матеріальні плоди праць складають людське надбання; але тільки внутрішня духовна животворенна сила праці служить джерелом людської гідності, а разом з тим і моральності та щастя. Праця - найважливіший засіб виховання, починаючи з дошкільного віку; в процесі формується особистість дитини, складаються колективні взаємини.
Праця дітей дошкільного віку є найважливішим засобом виховання. Весь процес виховання дітей у дитячому саду може, і має бути організований так, щоб вони навчилися розуміти користь і необхідність праці для себе і для колективу. Ставитися до роботи з любов'ю, бачити в ній радість - необхідна умова для прояву творчості особистості, її талантів. Праця - завжди був основою для людського життя і культури.
Сковорода
Спираючись на народне розуміння праці, педагог обстоював необхідність підготовки дітей до "спорідненої" трудової діяльності. За його переконанням, краще бути талановитим бондарем, ніж бездарним письменником. Природно, що в праці людина з найбільшою повнотою реалізує свої можливості, приносячи найбільшу користь суспільству. Саме через працю реалізується моральне самовдосконалення людини. За Г.Сковородою, успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння яолодіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, скромність, бадьорість духу ("кураж"), а також гуманізм та милосердя. Загалом виховання, за Г. Сковородою, повинно здійснюватися насамперед через працю, яку він вважав основою суспільного життя, як "начало" і "вінець" щастя, як сенс життя людини.
Макаренко
Особливе місце в педагогічній теорії і практиці А.Макаренка посідає трудове виховання дітей і молоді. У його системі виховання трудова діяльність була стрижневою. Праця матиме виховне значення лише за умови, якщо вона органічно пов’язана з моральним, естетичним, політехнічним, фізичним та іншими аспектами виховання. У трудовому вихованні, на його думку, мають бути дві нерозривні сторони: по-перше, у процесі праці виховувати в учнів любов до неї; по-друге, формувати у них уміння і навички працювати. Виховний вплив праці можливий тільки тоді, коли вона посильна, результативна, має творчий характер, осмислена, колективна, педагогічно доцільна. Серцевиною педагогічної діяльності А.С.Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею. Педагог не уявляє трудового виховання поза залученням вихованців до активної продуктивної праці поза умовами виробництва. Він був переконаний у тому, що “праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним елементом виховання”.
Питання 60
