У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них — гра, змагання, заохочення і покарання.
Гра – один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.
1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.
2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.
Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).
На практиці проведення творчої гри відбувається за такими етапами:
а) педагог розповідає про гру, що допомагає випробувати її модель на сприйнятті дітей, залучає їх до обговорення плану (уточнення ролей, створення уявних ситуацій тощо);
б) розподіл ролей (можливі різні варіанти: вибір ролі за бажанням, колективне обговорення кандидатур на певні ролі, визначення ролі у формі доручення);
в) розробка плану гри за певним сюжетом;
г) власне гра;
ґ) завершення гри і підбиття підсумків.
Для збереження стійкого інтересу дітей до гри доцільно використовувати умовну ігрову термінологію, різновиди впливу в ігровій формі (вимогу, заохочення тощо), елементи колективного змагання.
Змагання – метод, що враховує природну схильність учнів до здорового суперництва й дає можливість швидко засвоювати досвід громадської поведінки, розвивати моральні, фізичні, естетичні та інші якості, розкривати творчі здібності. Змагання можуть бути індивідуальними й колективними, епізодичними і розрахованими на тривалий термін. Під час організації змагання необхідно дотримуватися добровільності, гласності, конкретності показників, порівнянності результатів, залучати учнів до розроблення умов змагання, справедливо підбивати підсумки.
Заохочення – вираження громадської позитивної оцінки діяльності й поведінки окремого учня або колективу. Його стимулююча роль полягає в громадському визнанні того способу дії, який обрав та впроваджує в життя школяр. Маючи почуття задоволення, він переживає підйом бадьорості, енергії, упевненості в своїх силах. Види заохочення: схвалення, похвала, подяка, нагородження коштовними подарунками, грамотами тощо.
Заохочення має виховну силу тільки за дотримання певних умов: своєчасність похвали, об’єктивність заохочувального впливу, опора на громадську думку, гласність, врахування вікових та індивідуальних особливостей.
Не всяке заохочення активізує процес виховання учнів. Макаренко вважав що заохочення має виховну силу тільки за дотримання певних умов:
1. Своєчасність похвали за позитивні зрушення. Байдужість педагога до перших успіхів учня може негативно позначитись на всьому процесі виховання.
2. Об'єктивність заохочувального впливу. Непідкріплена справжніми успіхами похвала негативно впливає на особистість, а також на оточуючих (незаслужена похвала підриває довіру до вчителя). Необ'єктивність при оцінюванні призводить до конфліктів.
3. Опора робиться на громадську думку. Вплив заохочення ефективний, якщо думка педагога збігається з думкою дітей.
4. Гласність. Передбачає оприлюднення результатів (особистих досягнень учня, підсумків змагання) на кожному етапі. Засоби, що сприяють гласності: шкільне радіо, преса, збори тощо.
5. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Діти молодшого шкільного віку мають більшу потребу в заохоченні, схваленні вчинків, ніж старшокласники.
Покарання – осуд дій і вчинків, що суперечать нормам громадської поведінки з метою їх припинення й невикористання в майбутньому. Види покарання: зауваження, попередження, осуд, обговорення на зборах, стягнення, відсторонення від занять, виключення зі школи тощо.
Покарання має бути гуманним, таким, щоб не ображати гідність учня, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості дитини. Воно повинно викликати в учнів переживання, почуття провини, докори совісті, прагнення змінити поведінку, підвищувати його відповідальність за власну поведінку, зміцнювати дисциплінованість, розвивати несприйняття негативного, здатність протистояти негідним бажанням.
Беручи за основу особливості впливу на учня, виділяють такі види покарань: покарання-вправляння (наприклад, погане виконання обов'язків чергового у класі карається додатковим чергуванням); покарання-обмеження (обмеження щодо отримання певних благ); покарання-осуд (попередження, догана); покарання-умовність (наприклад, учня залишають на певний час у кабінеті директора для обдумування свого вчинку); покарання-зміна ставлення (більш суворий тон вчителя під час аналізу вчинку, суворий погляд). Сухомлинський вважав що найкращою формою покарання дітей є покарання добром саме такі форми покарання які ґрунтуються на добродушності педагога і повазі до того хто завинив найбільше сприймають діти. Часто вони порушують дисципліну саме в улюблених учителів і тільки тому що їм подобається їхня реакція, стиль покарання. Макаренко був упевнений у тому, що застосування дисциплінарних стягнень це вже не така велика необхідність. Разом з тим вважав, що там де дисциплінарне стягнення дійсно потрібне воно повинно бути накладене.
Питання 52
