Розробка та впровадження сучасних освітніх технологій потребує нових підходів до управління, залучення до традиційної системи навчання і виховання принципово нових елементів, оскільки цей процес не зводиться лише до збільшення суми знань та розвитку учнів, а передбачає досягнення нової якості організації навчально-виховного процесу, урахування сучасних підходів до індивідуального розвитку.
Особливої актуальності в навчально-виховному процесі набуває створення розвивальної ситуації. Основним функціональним полем розвивальної ситуації у школі є практичні заняття, де взаємодіють вчитель та учень.
Впровадження нових технологій в навчальний процес завжди вважалося прогресивним кроком і підвищувало мотивацію навчання. Якісна мовна підготовка учнів не можлива без використання сучасних освітніх технологій. Сучасні технології в освіті – це професійно-орієнтоване навчання іноземної мови, проектна робота в навчанні, застосування інформаційних та телекомунікаційних технологій, робота з навчальними комп’ютерними програмами з іноземних мов (система мультимедіа), дистанційні технології в навчанні іноземних мов, створення презентацій в програмі PowerPoint, використання інтернет-ресурсів, навчання іноземної мови в комп’ютерному середовищі (форуми, блоги, електронна пошта), новітні тестові технології (створення банка діагностичних матеріалів з курсу навчального предмета «Іноземна мова» для проведення комп’ютерного тестування з метою контролю ЗУН учнів).
Використання сучасних інформаційних технологій на занятті – надзвичайно актуальне і водночас проблематичне питання для вчителя іноземної мови. В методиці викладання іноземних мов ця проблема розробляється з початку 80-х років ХХ століття. Сьогодні використання інформаційних технологій – одна з умов успішного вивчення іноземної мови. Тому вчитель іноземної мови повинен, окрім ґрунтовної фахової підготовки, володіння сучасною комунікативною методикою, використовувати інформаційні технології на усіх етапах навчання – це вимога часу. Сучасні інформаційні технології мають бути ефективним інструментом, який полегшить засвоєння знань, зробить навчання інтерактивним, комунікативно спрямованим, цікавим, наочним, індивідуальним.
Розглядаючи питання щодо використання комп’ютера у навчанні іноземних мов, можна виділити такі позитивні момент його впровадження:
- мотивує навчання, можливо навіть більше, ніж аудіо- та відео матеріали;
- дає можливість вчителеві застосовувати індивідуальний підхід;
- сприяє розвитку самостійності учнів, спонукає користуватися інформацією, що безпосередньо стосується їхнього особистого чи професійного життя;
- підвищує поінформованість щодо інших мов та культур;
- завдяки наявності різноманітних типів текстів підвищує мовні компетенції;
- забезпечує сучасний матеріал, що відповідає інтересам і потребам учнів;
- пропонує автентичний і актуальний матеріал.
Інтернет як джерело додаткової інформації
Найпростіше використання Інтернету – це використання його як джерела додаткових матеріалів для вчителя та учня. Це величезна довідково-інформаційна система, яка може бути використана для вивчення мови. Матеріали можуть бути роздруковані і використані під час традиційного заняття. У цьому випадку використовується лише незначна частина можливостей мережі.
Спілкування в Інтернеті
З метою вивчення іноземних мов може використовуватись як вільне спілкування в Інтернеті, так і спеціально організоване спілкування в режимі електронної пошти, електронної конференції та дошки об’яв.
Найбільш широко використовується організоване спілкування за допомогою телекомунікаційних мереж: листування між окремими учнями і між цілими класами та школами, обмін інформацією між навчальними закладами різних міст, країн. У цьому випадку вчитель грає роль організатора роботи, який допомагає спланувати листування, написати лист чи скласти колективну відповідь.
Проведення Інтернет-проектів дає можливість практично використовувати здобуті знання в реальних життєвих ситуаціях, сприяє розвитку комунікативних умінь та навичок учнів. Тема проекту може відповідати темі підручника або бути незалежною від неї. В будь-якому випадку вона має бути цікавою для учнів.
Щоб провести проект, недостатньо лише сформулювати тему і забезпечити учням можливість працювати в Інтернеті. Вчитель повинен підготувати проведення проекту: сформулювати групи, визначити часові рамки проекту, продумати, які матеріали, крім Інтернету, можуть бути використані учнями, знайти необхідні адреси тощо.
Комп’ютерні навчальні програми
Використання комп’ютерних програм у навчальному процесі дає змогу найбільш повно реалізувати принцип особистісно-орієнтованого навчання. Індивідуалізація процесу навчання здійснюється завдяки великому потенціалу комп’ютерних засобів щодо адаптації до потреб кожного учня. Стає можливо враховувати не лише вікові особливості та рівень підготовленості учнів, але й індивідуальні психологічні характеристики кожного учня. Принцип індивідуалізації у комп’ютеризованому навчальному процесі з іноземної мови забезпечується наступними факторами:
- можливістю вибору індивідуального темпу роботи;
- індивідуальний способом керування навчальною діяльністю, застосування різних за ступенем складності завдань з можливістю переходу до більш складних чи навпаки більш простих варіантів роботи з програмою залежно від успішності результатів;
- наданням індивідуального набору засобів підтримки навчання (довідники, підказки, ключі);
- адаптацією форми навчального матеріалу до індивідуальних особливостей сприйняття інформації конкретним учнем.
За допомогою сучасних комп’ютерних програм учні відчувають справжнє занурення у живу мову, отримують безліч можливостей для вивчення та запам’ятовування нових слів та мовних зворотів, а також для розвитку мовленнєвих навичок.
Враховуючи всі переваги й можливості сучасних інформаційних технологій, не варто забувати, що комп’ютер, здійснюючи цілу низку функцій навчання, все ж таки не може повністю замінити викладача іноземної мови. Комп’ютер не потрібно протиставляти вчителю, а використовувати його як засіб підтримки його професійної діяльності.
До інноваційних навчальних методів можна віднести: навчання з комп’ютерною підтримкою (CALL), метод сценарію (storyline method), метод симуляцій, метод каруселі, метод навчання по станціям, метод групових пазлів, метод рольової гри, метод «кейс-стаді» (робота над проблемними ситуаціями, учні розглядають проблему, аналізують ситуацію, представляють свої ідеї та варіанти розв’язання проблеми в ході дискусії).
Метод сценарію (storyline method). Даний метод заснований на поєднанні запланованих навчальних змістів – наприклад: Магазини-Товари-Продаж – з інтересами та ідеями учнів. Отримуючи «імпульси» від вчителя (так звані ключові питання), учні роблять свій внесок в створення історії.
Цей метод обходиться без текстових підручників. Мова йде про креативне планування, підбір гіпотез, переживання, систематизацію та презентацію роботи. Спроектована історія містить також елементи з драми та рольової гри. Вчитель задає лише рамки дії та представляє окремі епізоди. Учні ставлять свої питання та знаходять самі на них відповіді.
Проектне навчання. Організація уроку як роботи над проектом.
Ознаки проектного методу:
• Орієнтованість на дію
• Робота в команді
• Самоорганізація учнів
• Ситуативна спрямованість, співвідносність з реальним життям
• Інтердисциплінарність (міжпредметні проекти)
• Цілісність – проект розглядається як ціле
• Орієнтованість на продукт, результат
Традиційно виділяють такі основні фази проекту:
1. Ініціювання – винайдення ідеї для проекту
2. Початок проекту
3. Проведення проекту
4. Презентація результатів проекту
5. Оцінка (рефлексія) проекту
Метод симуляцій
В навчанні мова йде про різноманітні симуляційні бізнес-ігри, які надають учням можливість відпрацьовувати свої навички, застосовувати знання з метою вирішення тієї чи іншої задачі в так званому «безпечному середовищі», яке імітує реальні ситуації, наприклад, в бізнесі, в роботі в компанії.
Симуляція надає можливість учням спробувати себе в певній ролі – керівника, президента компанії, дає можливість дослідити систему роботи певного підприємства. Перед учасниками гри ставлять певні завдання – досягти приросту прибутку фірми, заключити договір, вигідно продати акції компанії тощо.
Симуляції характеризуються високим ступенем зацікавленості учасників, що цілком поринають гру, втілюються в свою роль, вболівають за результат роботи, оскільки від командного духу, швидкості прийняття рішень залежить загальний результат гри.
Метод рольової гри
Рольова гра є активним методом навчання, засобом розвитку комунікативних здібностей студента. Рольова гра пов’язана з інтересами учнів, є засобом емоційної зацікавленості, мотивації навчальної діяльності. Рольова гра виступає активним способом навчання практичного володіння іноземною мовою. Рольова гра допомагає подолати мовні бар’єри учнів, значно підвищує обсяг їх мовленнєвої практики. Це навчання в дії. Існує велика кількість форм, типів рольової гри на уроках іноземної мови. Так, наприклад, можна використовувати рольову гру «На співбесіді», де учні беруть на себе роль роботодавця та працівника.
Сучасна освіта повинна вирішувати подвійне завдання:
- по перше, забезпечити загальний розвиток, який спрямований на
формування інтелектуальних, естетичних, духовно-творчих, моральних,
психофізичних якостей людини;
- по друге, сприяти професійному розвитку, який передбачає наявність
загальних здібностей для вирішення спеціальних завдань [7,c.84].
До нестандартних уроків, які значно відрізняються від класичних і дають можливість використовувати сучасні методи і технології можна віднести: презентацію, телеміст, випробування, КВК, рольові ігри, ділова гра, круглий стіл, вікторина, аукціон, турнір, урок-подорож, мозкова атака, інтерв’ю, пресконференція, складання задач, складання віршів, звіт, дискусія, дослідження, змагання тощо.
Питання 41
Виховання як соціокультурний і педагогічний процес. Концепція національного виховання про пріоритетні напрямки виховання школярів. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді.
1. Процес виховання – це спеціально організована керована й контрольована взаємодія вихователів і вихованців, яка спрямована на досягнення заданої мети – формування всебічно розвиненої особистості.
Виховний процес багатофакторний. На нього впливають об’єктивні (особливості суспільного ладу, рівень соціально-економічного розвитку, звичаї, традиції, природне середовище тощо) і суб’єктивні (соціально-педагогічна діяльність середовища, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації тощо) фактори. Виховний процес тривалий. Він розпочинається з моменту народження дитини і триває все життя. Виховний процес складний. Його результати бувають малопомітні й не так виразно відчутні, як, наприклад, у процесі навчання. Виховний процес двосторонній – у ньому взаємодіють вихователь і вихованець. Впливаючи на вихованця, вихователь одержує зворотну інформацію про результати впливу. Виховний процес комплексний. Формування всебічно розвиненої особистості допускає єдність мети, завдань, змісту, форм і методів виховання. Виховний процес безперервний – він проходить регулярно, систематично, а не час від часу.
Процес виховання складний і динамічний. Його рушійними силами є протиріччя, які можна умовно поділити на дві групи – внутрішні й зовнішні.
До внутрішніх відносять протиріччя: - між зростаючими соціально значущими завданнями, які необхідно вирішити вихованцеві, і наявними в нього можливостями. - між можливостями розвитку вихованця й обмеженням умов соціального життя та ін.
До зовнішніх відносять: - протиріччя між вимогами школи й сім’ї. - між вимогами різних учителів, щ працюють в одному класі; - між організованим вихованням школи й стихійним впливом оточення вихованця.
Своєчасне виявлення протиріч і їх розв’язання сприяє підвищенню ефективності виховного процесу.
2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИХОВАННЯ
Реалізація основних завдань і принципів виховання у національній системі освіти здійснюється у ряді пріоритетних напрямів.
Патріотичне виховання - формування патріотичних почуттів означає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання української держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного вдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних Сил.
Правове виховання - формування правової культури - прищеплення поваги до прав і свобод людини і громадянина, Конституції, державних символів (Герба, Прапора, Гімну); знання й дотримання у поведінці Законів України; активна протидія особам та установам, що порушують закони, завдають збитків державі, зазіхають на територіальну цілісність і незалежність України.
Моральне виховання - прищеплення й розвиток моральних почуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві. Опанування духовною культурою людства, нації, найближчого соціального оточення. Наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей.
Трудове виховання - формування творчої, працелюбної особистості, умілого господаря, що володіє відповідними навичками та вміннями, професійною майстерністю, на основі сучасних знань про ринкову економіку може самостійно віднайти застосування власним здібностям у системі виробництва, науки, освіти.
Фізичне виховання - утвердження здорового способу життя як невід'ємного елемента загальної культури особистості. Повноцінний фізичний розвиток особистості, формування її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, гармонія тіла і духа, людини і природи - основа фізичного виховання.
Екологічне виховання дітей та молоді передбачає формування екологічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи, відчуття відповідальності за неї як за національне багатство, основу життя на землі, залучення вихованців до активної екологічної діяльності, нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди природі.
Розглянуті напрями виховання тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Разом з тим, усі вони утворюють цілісну систему національного виховання.
3. НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА виховання дітей та учнівської молоді в Україні 1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ПРОГРАМИ Морально-духовне становлення дітей і учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності, є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Напрямами державної політики в галузі виховання стали принципи гуманістичної педагогіки, сформульовані в Законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", "Про позашкільну освіту", "Про професійно-технічну освіту", Національній доктрині розвитку освіти, Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному самовизначенню, самореалізації, життєтворчості відповідно до національних цінностей. Розробка й прийняття Національної програми виховання дітей і учнівської молоді в Україні є важливою і дієвою науковою основою реалізації державної політики у сфері освіти; вона визначає стратегію виховання підростаючого покоління в умовах становлення громадянського суспільства в незалежній Україні. Програму спрямовано на реалізацію соціальної функції виховання - забезпечення наступності духовного і морального досвіду поколінь, підготовки особистості до успішної життєдіяльності. Мета Програми полягає у визначенні сучасних теоретичних засад виховання (мети, принципів, основних напрямів, змісту, технологій), науково-методичних, організаційних, кадрових, інформаційних умов розвитку виховних систем; сприянні підвищенню ефективності виховної діяльності. Метою Програми також є створення організаційних, методичних, кадрових, ресурсних та інших умов, які забезпечують інтенсифікацію виховної діяльності, привертають увагу органів державної влади до виховання особистості в сучасній Україні, сприяють виробленню відповідної політики, підвищенню суспільного статусу виховання в освітніх закладах, оновленню виховних технологій на основі вітчизняних традицій і сучасного світового досвіду, забезпеченню цілісності та різноманітності виховного простору в державі,гармонізації сімейного і суспільного виховання. Програма є стратегічним нормативним документом, який відкриває широкі можливості навчальним закладам різних типів, управлінням освіти різних рівнів для розробки системи заходів, що відповідають культурологічним орієнтаціям, етнічним особливостям, специфіці, профілю й типу організації-розробника і є актуальними в конкретних соціально-економічних умовах регіону. Завдання Програми: - підвищити статус виховання в українському суспільстві та системі освіти; - зміцнити й розвивати виховні функції навчальних закладів, розширити склад суб'єктів виховання, посилити координацію їхніх зусиль; - ефективніше використовувати національні традиції, сучасний педагогічний досвід і дослідження сучасної психолого-педагогічної науки у сфері виховання; - зорієнтувати виховні системи на визнання пріоритету морально-духовного розвитку особистості; - забезпечити взаємодію системи освіти з усіма соціальними інститутами; - підтримувати розвиток регіональних і місцевих систем виховання, що враховують територіальні, соціальні та національні особливості; - розвивати демократичний стиль керівництва виховним процесом; - формувати шанобливе ставлення до зростаючої особистості відповідно до Конвенції ООН про права дитини; - посилити роль сім'ї у вихованні дітей, зміцнити її взаємодію з навчальними закладами; - забезпечувати науково обґрунтовану допомогу сім'ї у розв'язанні виховних проблем, психолого-педагогічну просвіту батьків; - відродити на нових теоретичних засадах систему позакласного та позашкільного виховання дітей і учнівської молоді; - сприяти розвитку дитячих і молодіжних громадських організацій як центрів самореалізації особистості; - актуалізувати важливість психолого-педагогічної та медико-соціальної реабілітації дітей і учнівської молоді; - спрямувати зусилля на підвищення професійної компетентності педагогів у здійсненні процесу виховання; - окреслити напрями співпраці із засобами масової інформації; - сприяти подальшій демократизації державного управління процесом виховання.Питання 42
