У писемному мовленні надзвичайно велике значення мають виразність, чіткість літер, акуратність тексту (неохайність написаного свідчить про погану звичку й неповагу до того, хто читатиме текст). Друкують звичайно чорним кольором середньої жирності по 57-60 знаків у рядку, враховуючи проміжки між словами.
Якщо виникає потреба скористатися іншим алфавітом (напр., латинкою), то іноземний текст вдруковують або чорною тушшю пишуть (вписують). Поєднання частково надрукованих окремих букв і написаних не допускається.
Розташовувати текст на форматі, тобто стандартному аркуші паперу – у звичному користуванні розрізняють два формати: А 4 (210 х 297) та А 5 (146 х 210) – треба з урахуванням пропорції, естетики співвідношення формату й обсягу тексту. Не варто втискувати в рядок частину фрази, якщо вона може бути перенесена в наступний.
Писати потрібно, залишаючи поля, – цього вимагають і технічні умови, наприклад, підшивання ділових паперів, і традиція зберігати поле для поміток, правок, доповнень, і навіть естетика форматів. Згідно з Державним стандартом (ДСТ), поля повинні бути такими: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм.
Друкують звичайно на одному боці стандартного листка білого паперу одного сорту.
Таблиці, малюнки, креслення, схеми, графіки, фотографії у писаному тексті повинні мати розмір стандартного аркуша. Таблиці треба віддрукувати й розграфити. Цифровий матеріал таблиць друкують через 1,5 інтервала, текст головки й боковини (заголовки рядків) можна друкувати через 1 інтервал. Пропуски в таблицях позначаються тире (–). Цифри треба розташовувати в колонки одна під одною. Небажаними в писемному тексті є виправлення й домальовування чорнилом.
Нумерація сторінок іде за порядком від титульного листа до останнього, без пропусків, повторів, літерних доповнень. Титульний лист є першою сторінкою (нумерацію не ставлять), на наступній сторінці – 2 і т. д.
3. Основні правила оформлення списку використаних джерел
Список використаних джерел – важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.
Після згадки в тексті відповідної роботи чи після цитати з неї вказують у квадратних дужках номер, під яким ця робота наведена у списку використаних джерел, а при необхідності також номер тому і сторінки: [12]; [27, с. 38]; [13, IV, с. 28]. У монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка. Приміром:[Караванський 2004: 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку І. Вихованця [42; 44; 46]; у працях [1 – 5].
Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання – лише тоді, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад:«рис. 1.1», «див. табл. 1.1.», «у формулі 1.1»тощо.
Новий стандарт уміщує тільки універсальні, спільні для всіх видів документів правила складання бібліографічного запису, проілюстровані фрагментами опису різних видів документів. Більшість нововведень пояснюють прагненням розробників максимально точно дотримуватися базового принципу Міжнародного стандартного бібліографічного опису (ISBD) – подавати інформацію в бібліографічному описі так, як вона представлена в об’єкті опису.
Приклади бібліографічного запису
За назвою
Новітня українська суспільна географія: хрестоматія для студ. геогр., екон. і фак. міжн. відн. / упоряд. Олег Шаблій. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 1008 с.
Античная мифология: энциклопедия / [сост., ред. и предисл. К. Королева]. – М.; СПб: Эксмо: Мидгард, 2005. – 768 с.
Автор
Блум Г. Західний канон: книги на тлі епох: пер. з англ. / Гарольд Блум; [заг. ред. Ростислава Семківа]. – К.: Факт, 2007. – 720 с.
Вовк В. М. Математичні методи дослідження операцій в економіко- виробничих системах: монографія / В. М. Вовк. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 584 с.
Губерначук С. У гербах української шляхти / С. Губерначук // Українська культура. – 2008. – № 8. – С. 32 – 33.
Автори
Крижановська О. О. Історія середніх віків. Вступ до історії західноєвропейського Середньовіччя: курс лекцій: навч. посіб. для студ. ВНЗ / О. О. Крижановська, О. П. Крижановський. – Вид. 2-ге, стер. – К.: Либідь, 2006. – 368 с.
Кондратюк К. Українське національне відродження XIX – початку XX століть у сучасній вітчизняній історіографії / Костянтин Кондратюк, Віктор Мандзяк // Українська історіографія на зламі XX і ХХІ століть: здобутки і проблеми: колект. моногр. / за ред. Л. Зашкільняка; М-во освіти і науки України; ЛНУ ім. І. Франка. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004. – 406 с.
Автори
Гайский В. А. Применение функций Уолша в системах автоматизации научных исследований / В. А. Гайский, Н. Д. Егупов, Ю. П. Корнюшин. – К.: Наук. думка, 1993. – 212 с.
Автори
Історія світової та української культури: підруч. для студ. ВНЗ / В. Греченко, І. Чорний, В. Кушнерук, В. Режко. – К.: Літера, 2005. – 464 с.
Український орфографічний словник: близько 170 000 слів / за ред. В. М. Русанівського; [уклали: В. В. Чумак, І. В. Шевченко, Л. Л. Шевченко, Г. М. Ярун]; НАН України; Укр. мовно-інформ. фонд; Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні. – Вид. 6-те, переробл. і допов. – К.: Довіра, 2006. – 960 с.
5 і більше авторів
Вища математика: навч. посіб. для студ. ВНЗ. У 2 ч. / Лиман Федір Миколайович, Власенко Віталій Федорович, Петренко Світлана Віталіївна [та ін.]. – Суми: Університет. книга, 2006. – 624 с.
Нейтронні дослідження взаємодії молекул поверхнево-активних речовин у неполярному розчиннику / В. І. Петренко, Л. А. Булавін, М. В. Авдєєв [та ін.] // Український фізичний журнал. – 2008. – № 3. – С. 229 – 234.
Дисертація
Панчишин Т. В. Інвестиційна діяльність в умовах ринкової трансформації економіки України: дис.... канд. екон. наук: 08.01.01 / Панчишин Тарас Володимирович. – Львів, 2005. – 214 с.
Автореферат дисертації
Мацюк Г. П. Кодифікація української мови в галицьких граматиках першої половини XIX ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Мацюк Галина Петрівна; Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні НАН України. – К., 2002. – 32 с.
Архівні матеріали
Наукове товариство ім. Шевченка // Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України. Від. рукописів. – Ф. 1, oп. 1, спр. 78. – Арк. 1 – 7; Спр. 499/1. – Арк. 1 – 92; Спр. 499/10. – Арк. 1 – 9; Оп. 2, спр. 56, 57.
Розділ або інший складник з книги
Владимиров В. М. Теоретичні основи журналістики в світлі теорії розуміння / В. М. Владимиров // Журналістика, особа, суспільство: проблема розуміння: монографія. – К., 2003. – С. 73 – 113.
Стаття зі збірника, журналу, наукових праць і т. ін.
Дияк О. В. Формально-семантичні відношення слова-вершини срібл-(-о) і членів ад’єктивної парадигми / О. В. Дияк // Система і структура східнослов’янских мов: Сучасні тенденції розвитку слов’янских мов: зб. наук. праць. – К.: Т-во «Знання» України, 2003. – С. 36 – 42.
Рецензія
Ющенко О. Перша авторська енциклопедія / Олекса Ющенко // Літературна Україна. – 2008. – 11 верес. – Рец. на кн.: Україна: енциклопед. словник / О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2008. – 324 с.
Стаття з газети
Пепа В. З горіха мова / В. Пепа // Слово Просвіти. – 2003. – 12 – 18 листоп.
Перекладні видання
Пейн Т. Права людини / Т. Пейн; пер. з англ. Ігор Савчак. – Львів: Літопис, 2000. – 288 с.
Іншомовні джерела
Garnett J. L. Communicating for Results in Government: A Strategic Approach for Public Managers. – San Francisco: Jossey-Bass Publishers, 1992. – 306 p.
Електронні ресурси
Культура фахового мовлення [Електронний ресурс]: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги – XXI, 2005. – 572 с. – Режим доступу: http://kultura.asf.ua/posibnyk/2005/3914.htm.
Українська мова в Інтернеті – http://www.novamowa.com.ua
Практичне заняття № 13
Тема: Скорочення слів. Правила переносу слів. Рубрикація тексту
План
1. Основні загальноприйняті скорочення слів.
2. Орфографічні правила переносу слів з рядка в рядок.
3. Технічні правила переносу слів.
4. Рубрикація тексту як важливий компонент культури писемного мовлення.
5. Основні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій.
6. Основні правила використання нової системи нумерації.
1. Основні загальноприйняті скорочення слів
Слова можна записувати скорочено з метою економії часу й текстової площі. Але скорочування потрібно здійснювати так, щоб не допустити двозначності чи непорозуміння: скорочуємо або за прийнятими традицією правилами, або усікаємо таку частина слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст. Графічні скорочення вимовляють повністю і скорочують лише на письмі. Такі скорочення (крім стандартних скорочених значень десяткових одиниць виміру: м – метр, мм – міліметр, см – сантиметр, дм – дециметр, г – грам, кг – кілограм, ц – центнер, т – тонна, га – гектар; до речі, одиниці виміру скорочуються тільки після числових назв) пишуть з крапками на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний) та ін.
До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать:
| авт. арк. в. о. грн вип. див. д. н. до н. е. доц. заст. і т. д. К. М. м. Мн. напр. пор. пп. прим. проф. п/с р-н рр. СПб. ст. т. та ін. у т. ч. X. ц. р. | – – – – – – – – – –– – – – –– – – – –– – – – –– – – – | авторський аркуш виконувач обов’язків гривня випуск дивись доктор наук до нашої ери доцент заступник і так далі Київ Москва місто Мінськ наприклад порівняйте параграфи; пункти примітка професор поштова скринька район роки Санкт-Петербург століття том та інше, та інші у тому числі Харків цього року |
Слова не скорочують на літері, яка позначає голосний звук,і на м’якому знакові. Наприклад, слово селянський може бути скорочене: сел., селян., селянськ. При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: стін. (стінний) календар, ден. (денна) норма. При збігу двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч. або власноручн. (власноручний), зовніш. або зовнішн. (зовнішній), але тільки власт. (властивий).
Скорочення імен та по батькові – ініціальне, тому написання типу Ів., Андр., Ант., Олекс. неправильні (у рідкіснихвипадках при наявності відомих однофамільців допускається інше скорочення, наприклад: П. П. Чучка (батько) і Пв. Пв. Чучка (син) – відомі мовознавці, обох називають Павло Павлович. Якщо перед прізвищем є назва наукового ступеня, вченого звання, посади, професії, то після цієї назви пишемо прізвище, а потім ініціали(проф. Олійник І. С.). без таких назв ініціали записуються перед прізвищем(І. С. Олійник). Цього вимагає й етика. Так само й у публіцистичних матеріалах не бажано писати ім’я після прізвища – в усному мовленні наголос падатиме на ім’я, а це нелогічно, неправильно, бо не ім’я, а прізвище виокремлює з групи подібних (Василь Петренко, а не Петренко Василь). У списках, наприклад, у шкільному журналі, де діє алфавітний принцип, на першому місці пишуть прізвище.
Поштові відправлення (листи, бандеролі) підписують так: прізвище, ім’я та по батькові (у Д. в.), вулиця, будинок, квартира, село, район, область, індекc, країна:
Андрюку Петрові Васильовичу
вул. Південна, № 3, кв. 1,
с. Валява,
Кіцманський р-н,
Чернівецька обл.,
18005,
Україна
Щоб уникнути одноманітності, чоловічі прізвища або імена, що відмінюються за II відміною, варто подавати з паралельними закінченнями: Жовтобрюху Михайлові Андрійовичу, Карпенкові Юрію Олександровичу.
Дотримання специфічних правил вимагають епіграфи й цитати.
Чужі слова, зазвичай, беруть у лапки. Функцію виокремлення можуть виконувати й інші знаки.
Зміщення епіграфа відносно тексту (написання справа на листку) уже виділяє його, тому епіграфи не беруть у лапки. Якщо вказівку на автора слів наведеного епіграфа подають відразу після останнього слова, то ініціали (або один ініціал) і прізвище записують у дужках, а після них ставлять крапку. Якщо фраза епіграфа закінчувалася знаком питання або знаком оклику, то їх пишемо після останнього слова, автора зазначаємо в дужках, а після дужки все ж ставимо крапку. Якщо ж вказівка на автора подається з нового рядка – як підпис (так краще, особливо для епіграфа, що є віршованим текстом), то ініціали й прізвище в дужки не беруть, а після прізвища ставлять крапку.
Цитати можуть бути у віршованій і в прозовій формі.
Віршовані цитати (обсягом у строфу або півстрофи) виносимо на новий рядок, записуємо без лапок, розташовуючи пропорційно на аркуші. Це позбавляє від неточностей у написанні кожного рядка строфи з великої чи з малої літери, що при записуванні суцільним текстом потрібно враховувати.
Цитати ж із прозових текстів (або окремі слова іншого автора) записуємо як пряму мову, тобто беремо їх у лапки. Великі за обсягом цитати теж можна виносити в наступний рядок, але записують увесь текст, змістивши його вправо відносно основного тексту.
У цитатах потрібно зберігати всі особливості авторського написання, не можна змінювати жодного слова, на місці пропущених слів ставимо у квадратних дужках три крапки. Коли якесь слово потребує пояснення, то вказуємо, що це пояснення наше (напр.: «Він (поет. – М. С.) не йде на компроміс із совістю»). Якщо в цитаті підкреслюємо слово або частину фрази, то після цитати в дужках вказуємо: (підкреслення наше. – М. С.); якщо слово виділяємо в друкованому тексті курсивом чи жирним (або прописним) шрифтом, зазначаємо: (виділено нами. – М. С.). Цитату необхідно подавати у властивому їй колориті, у точному значенні, без найменшої видозміни. На письмі виділення, які необхідно технічно виконати, позначають для набірника тексту підкресленням: жирний шрифт – прямою лінією, розрядка – пунктиром, курсив – хвилястою, ПРОПИСНИЙ – дві прямі лінії під словом.
2. Орфографічні правила переносу слів з рядка в рядок
У писемному мовленні потрібно дотримуватися правил переносу слів з рядка в рядок. Розрізняють орфографічні й технічні правила переносу.
Основні орфографічні правила переносу сформульовані в «Українському правописі» так: Частини слів з одного рядка в інший треба переносити за складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник, Хар-ків. Однак при цьому необхідно пам’ятати, що:
1) Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває лише тоді, коли д належить до префікса, а ж або з – до кореня), то їх можна розривати. Отже, переносити можна лише ґу-дзик, хо-джу, над-звичайно, під-живляти.
2) Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюють від попередньої літери: бур’-ян, кіль-це.
3) Одну літеру не залишають в попередньому рядку й не переносять у наступний: ака-демія, акаде-мія (а не а-кадемія, академі-я).
4) Не можна відривати одну букву на позначення приголосного, що належить до префікса, і приєднувати її до кореня, а також не можна відривати одну літеру на позначення приголосного від кореня і приєднувати до префікса.Наприклад, роз-в’язаний, за-йшов (а не ро-зв’язаний, зай-шов).
5) При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-спупінчатий (а не багатос-тупінчатий), восьми-гранний (а не восьмиг-ранний).
6) Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень та цифр: АЕС, УАПЦ, ЛАЗ-105.
У решті випадків, які не зумовлені викладеними вище правилами, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во.
3. Технічні правила переносу слів
До технічних н алежать такі правила переносу:
1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них належать: Т. Г. Шевченко (а не Т. Г. // Шевченко); гр. Іваненко (а не гр. // Іваненко), акад. Кучеренко (а не акад. // Кучеренко). Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тарас Григорович // Шевченко й Тарас // Григорович Шевченко, академік // Агатангел Кримський і т. ін.
2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 150 га (а не 150 // га), 5 г (а не 5 // г). Якщо ж назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 150 // гектарів, 5 // грамів і т. ін.
3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 2-й (а не 2- // й), 4-го (а не 4- // го) і т. ін.
4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення, як-от: вид-во, т-во, та ін., і т. д., і т. ін. тощо.
5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.
Зауважимо, що в ділових паперах рекомендують уникати переносів, але це не звільняє відобов’язку дотримуватись естетики словорозташування. У пресі нерідко порушення технічних правил переносу пояснюють особливими поліграфічними, технічними причинами, однак це не правомірно.
Знак наголосу ставлять лише на маловідомих словах (локалізмах і под.), а також тоді, коли слово може вживатися з двома наголосами, змінюючи при цьому своє значення, пор.: о́брази (художні, літературні), обра́зи (Р. в. ім. від образа), образи́ (ікони).
4. Рубрикація тексту як важливий компонент культури
Писемного мовлення
Важливим компонентом високої культури писемного мовлення є правильна, вдала рубрикація тексту, тобто членування тексту на частини, графічне відділення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерацій тощо. Особливо важливою, часто вкрай необхідною для чіткого й повного сприйняття інформації є рубрикація текстів наукового та офіційно-ділового стилів.
Найпростішим і найпоширенішим видом рубрикації будь-якого тексту є виділення в ньому абзаців, тобто частин тексту, що виражають одну відносно закінченудумку. Графічно початок нового абзацу (нової думки) позначається відступом праворуч (3-5 знаків у машинописі) від початку рядка.
Правильне виділення та оформлення абзаців дає змогу читачеві точно й легко сприймати текст. Натомість про низьку культуру писемного мовлення укладача тексту свідчать непомірно великі блоки інформації, зведені в один абзац, невиділення графічно початку абзацу або оформлення кожного речення окремим абзацом.
Виділення більших структурних за змістом частин текстів різних стилів часто досягається за допомогою надання текстові загалом та окремим його частинам заголовків. Такий спосіб рубрикації поширений особливо в художньому та публіцистичному стилях. Заголовки часто використовують і при створенні текстів наукового та офіційно-ділового
Зауважимо, що в людському суспільстві взагалі і в окремих націй у різні історичні епохи складаються й діють усталені, загальноприйняті правила оформлення заголовків. Так, епохи Середньовіччя та Відродження відзначалися орієнтацією на великі заголовки, що вміщували максимум інформації про текст (частину тексту), який вони починали. Сучасні норми тяжіють до мінімальності заголовків.
А. П. Коваль вважає, що заголовок повинен: «точно відповідати змістові документа або його частини; бути логічно повноцінним – недвозначним і несуперечливим; бути по можливості якнайкоротшим».
Заголовок як засіб поділу тексту є необхідним компонентом традиційної системи рубрикації. Поруч із заголовками в цій системі активно застосовується і графічне або словесне найменування більших заабзац рубрик тексту (параграфів (§), розділів, частин) та їх нумерування.
У традиційній системі нумерацію частин тексту (нумерують тези, правила, пункти тощо) можна використовувати всередині абзаців для оформлення якихось переліків.
Вибір того чи того варіанта нумерації залежить від змісту, логічної структури тексту, його обсягу: у невеликому, простому тексті користуємося для рубрикації однотипними графічними знаками (літерами або цифрами), у більшому та складнішому за структурою вдаємося до використання графічних знаків різних типів. Необхідно пам’ятати, що, формуючи систему нумерації частин тексту, треба враховувати традиції, що склалися, і нумерувати найбільші, значні за обсягом частини (глави, розділи) римськими цифрами (І, II, Ш, IV), підрозділи в межах глав і розділів – арабськими (1, 2, 3, 4), пункти в межах розділів, параграфи – малими літерами в алфавітному порядку (а, б, в, г).
При оформленні переліків всередині абзацу (речення) використовують також спеціальний розділовий знак – тире, що починає кожен пункт переліку, або спеціальні вставні слова по-перше, по-друге і т. д. Нумеруючи рубрики, враховуємо такі правила:
– рубрики нумерують лише тоді, коли в них є хоча б два однорідні елементи переліку;
– однорідні засоби нумерації (слова, цифри, букви) застосовують тільки до однотипних частин;
– комбіновані способи нумерації вимагають точного дотримання правил нумерації.
5. Основні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій
Чіткість, зрозумілість і точність сприйняття тексту залежать і від дотримання пунктуаційних правил оформлення синтаксичних конструкцій з переліками.
Основні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій:
1. Після рубрик переліку, якщо вони не складні за будовою, ставимо кому; якщо ж ускладнені однорідними членами речення, вставними конструкціями, зворотами, ставимо крапку з комою.
2. У кінці рубрик переліку, коли вони досить поширені і кожна з них становить закінчене речення, ставимо крапку. Якщо окремі рубрики тексту, що починаються з абзаців (і нумеровані, і ненумеровані), закінчуються крапкою, то перше слово після двокрапки пишемо з великої літери.
3. Перед словами а саме, як-от та іншими, що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнювальних слів, ставимо кому, а після них – двокрапку.
4. Позначення (нумерація) рубрик переліку може бути буквеним: а), б), в), цифровим: 1), 2), 3), словесним: по-перше, по-друге, по-третє. Після цих позначень може ставитися крапка, тоді речення починається з великої літери й закінчується крапкою. Але здебільшого буквені позначення подаються без крапки і після них перше слово переліку починається з малої літери, а цифрові позначки мають крапки після цифр без дужок. Словесна нумерація передбачає здебільшого завершення речення, крапку в його кінці, кому після вставного слова (по-перше, по-друге і т. д.).
6. Основні правила використання нової системи нумерації
Останнім часом значного поширення набула нова система нумерації частин тексту. Ця система передбачає використання лише арабських цифр і дає змогу обійтися без заголовків та інших засобів словесного або графічного виокремлення структурних частин тексту. Зручним у новій системі є також і те, що номер кожної рубрики містить повну інформацію про місце її у структурі розділу, глави, частини й тексту загалом.
Наводимо основні правила використання нової системи нумерації:
– кожна частина тексту, яка відповідає поняттям частина, розділ, пункт, підпункт, одержує свій номер;
– номери позначають лише арабськими цифрами;
– після кожної цифри ставлять крапку;
– номер кожної частини включає всі номери відповідних частин вищих ступенів поділу;
– номери найбільших за обсягом частин тексту – перший найвищий ступінь поділу – складаються з однієї цифри (1);
– на другому ступені поділу частини мають номери, що складаються з двох цифр (1.2);
– на третьому ступені поділу частини мають номери, що складаються з трьох цифр (1.1.3).
Дотримання в писемному мовленні рекомендованих норм та правил допоможе адресатові краще й точніше сприйняти переданий зміст, сприятиме швидшому й ефективнішому вирішенню ділових проблем.
Практичне заняття № 14
