Мовний аналіз тексту
Лінгвістика тексту
ТЕКСТ - послідовність знаків мови, що становить єдине ціле; особлива форма побудови усного чи писемного мовлення, що становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до співрозмовника або до себе.
Кожен текст умовно можна поділити на «дане» і «нове». «Дане» — це певні назви, дії, значення яких відразу зрозуміле. «Нове» — це особливості «даного», які виділені саме у цьому тексті. Часто текст вимагає точного слова, яке й виступає як «нове». ПЛИВЕ Дунай. ПЛИВЕ - ПЕРЕПЛИВАЄ через пісні …
Складне синтаксичне ціле (ССЦ) – це група взаємопов’язаних своїм змістом і синтаксичними засобами речень.
Будується за моделлю: зачин (початок думки, теми) - розгортання думки чи повідомлення – кінцівка (підсумок всього вислову).
Зв'язок між реченнями в синтаксичній єдності здійснюється за змістом і за допомогою граматичних засобів. Серед найважливіших граматичних засобів такого зв'язку виступають:
а) займенники він, цей, той, весь… Живе людина. Вона ходить по землі
б) лексичні повтори
в) синоніми й синонімічні вислови
г) різні сполучні засоби: і, та, та й, але, однак, проте, і все ж, і тому, і ось, і водночас, і навіть, тоді, зрештою, крім того, наприклад, зокрема, ось чому, адже, до того ж, більше того, таким чином, отже, тобто, по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого боку, як уже говорилося, як було сказано, словом, коротше кажучи, річ у тім що, йдеться про те щоб, досить сказати що тощо, які ставляться на початку наступних речень
г) однакові видові та часові форми дієслів-присудків
д) неповні, усічені речення, пропущені члени яких встановлюються з попередніх речень.
Період — це особлива синтаксична конструкція, побудована з гармонійно організованих частин. Період має чітку будову: а) засновок (кілька однорідно побудованих елементів); б) пауза; в) висновок. Фантазіє! Ти сило чарівна, Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Збудила мертвих з вічного їх сна, Мету вказала буйній хвилі в морі, — до тебе обертаюсь я сумна: Скажи мені, фантазіє дивна, Як помогти в безмежнім людськім горі.(Леся Українка).
Стилістичні фігури та тропи у тексті
Стилістична фігура (лат. stilus — грифель для писання та figura — образ, зовнішній вигляд) — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення.
Інверсія ‑ порушення прямого порядку слів. Ніч темна людей всіх потомлених скрила Під чорні широкії крила
Синтаксичний паралелізм - це стилістична фігура, яка ґрунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць.
Ой у лузі червона калина Похилилася. Чого ж наша славна Україна Зажурилася.
Градація - така побудова тексту, коли слова розташовані по принципу поступового підсилення (або ‑ рідше послаблення) позначуваної ними ознаки. Юлій Цезар: "Прийшов, побачив, переміг".
Анафора — стилістична фігура, яка утворюється повтором слів або словосполучень на початку суміжних мовних одиниць. Наприклад: Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні, Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні.
Епіфора — стилістична фігура, протилежна анафорі, яка утворюється повтором окремих слів або словосполучень на кінці суміжних мовних одиниць. Наприклад: Будемо вічно в труді рости, З серця землі підіймать пласти, Чорного золота давні пласти.
Еліпс ‑ неповне речення ("Зошити ‑ на стіл!").
Риторичне питання - це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки. Бути чи не бути?
Тропи - слова, які вжиті в непрямому, переносному значенні й викликають певні асоціації в читача.
Тропи бувають: 1) простими (епітет, порівняння); 2) складними (метафора, метонімія, алегорія, гіпербола тощо).
Епітет - художнє означення, прикметник, вжитий у переносному значенні для найточнішої характеристики явища ("довгорука ніч" – Г.Чубай). Виділяють фольклорні епітети, запозичені з народних пісень. Їх художня вартість – не в оригінальності, а у близькості до народної свідомості ("золоте сонце", "біле личенько").
Порівняння - пояснення одного явища через подібне за допомогою єднальних сполучників як, мов, наче, ніби: "і в рояля холодні клавіші, білі-білі, немов зима", фольклорні порівняння - "дівчина, як калина", "хлопець, як явір".
Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю: бронзовий загар, павутина доріг, море радості, вибух ненависті, шовкова трава
Часом у метафорі ознаки, прикмети живих істот, найчастіше людей, переносяться на неживі предмети: Сміється сонце з небозводу,Кудись хмарки на конях мчать (П. Тичина). Такі метафори називаються уособленням або персоніфікацією.
Метонімія — перенесення назви за суміжністю: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота); чайник закипів (замість: вода в чайнику); Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві); читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костенко) тощо.
Синекдоха (від гр. synekdoche - співпереймання) — перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії.: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву людини: чорний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.
Алегорія ‑ це відтворення в образах тварин, предметів, явищ природи тощо, людських характерів, стосунків між людьми. Типовим прикладом алегорії є байка. Так, у байці Л.Глібова “Вовк та Ягня” розповідається про те, як хижий вовк з’їв беззахисне ягня. Але читач прекрасно розуміє, що насправді в цих образах виведено всевладного пана й безправних людей – кріпаків, бідноту, яких пани могли безкарно утискувати, гнобити, знущатися з них.
Гіпербола – це художнє перебільшення. Вона часто вживається в народних казках, щоб підкреслити силу героїв (Козацькі образи Вирвидуба та Вернигори, які здатні голіруч вирвати дерева з землі та двигати гори).
Протилежна гіперболі – літота, або художнє применшення, коли розміри предмета порівняно зі справжніми зменшується аж до неймовірних розмірів: хлопчик-мізинчик; з’їв крихту хліба; до села недалеко: двічі палицею кинути. Про непомітну, скромну людину говорять, що вона тихша води, нижча трави.
Іронія – це тонка насмішка, коли слова вживаються в протилежному значенні. Так, щоб виразніше передати безправне становище народів у царській Росії, Т.Шевченко в поемі “Кавказ” писав: “Від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить. Бо благоденствує”. А в поемі бачимо жахливу картину народних страждань. І усвідомити її, глибоко відчути якраз і допомагає іронічне “благоденствує”, що насправді означає – страждає.
