Практичне заняття № 1
Тема: Мовний етикет як виразник загальної культури особистості
План
1. Дефініції термінів «етикет», «мовний етикет».
2. Основні правила спілкування.
3. Звертання в різних ситуаціях спілкування.
4. Вимоги до вживання займенників ти і ви.
1. Дефініції термінів «етикет», «мовний етикет»
Мова існуєв усній та писемній формах (різновидах) спілкування. Усна форма мови (усна мова) – це мова, яка звучить і розрахована на слухове сприйняття. Писемна форма мови (писемна мова) – мова, зафіксована на письмі відповідними графічними засобами й розрахована на зорове сприйняття. Обидві форми мають свою специфіку в дотриманні норм літературної мови й характеризуються використанням різних стилістичних засобів.
Будь-яке мовлення – усне чи писемне, побутове чи офіційне, художнє чи публіцистичне – передбачає співрозмовника, а це значить, що оформлена засобами мови наша думка – «мовлення для себе» – переходить у «мовлення для співрозмовника, слухача». Між ними мусить бути взаєморозуміння, інакше жодної мети, задля якої мовилося, не буде досягнуто. А це вимагає, щоб обидва комуніканти були коректними у відборі мовних засобів. З цього починається етика спілкування.
Кожна людина, незалежно від віку, статі, національності, освіти, посади, повинна дотримуватися основних норм мовного етикету, адже рівень мовленнєвої культури свідчить про міру вихованості, чемність людини.
Як зазначено в «Словнику іншомовних слів», етикет (фр. étiquette) – це: 1. Зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний етикет), а також у дипломатичних колах. 2. Переносно – правила поведінки.
У «Словнику лінгвістичних термінів» О. І. Ганича та І. С. Олійника вказано: «Мовний етикет. Національно специфічні правила мовної поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються для використання в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співрозмовником, зокрема під час привітання, знайомства, звернення до співрозмовника, висловлення подяки, прощання тощо. Кожна ситуація обслуговується в українській мові групою висловлень, які нерідко утворюють синонімічні ряди: добрий день, здоровенькі були; будь ласка, прошу; до побачення, до зустрічі, прощавайте тощо».
Слово етикет французького походження (etiguette) на початках позначало товарну етикетку, згодом так називали церемоніал при дворі, тобто правила чемності й норми поведінки. Саме з цим значенням (після прийняття французького церемоніалу при віденському дворі) слово етикет почало функціонувати в німецькій, польській, російській та інших мовах.
Етикет – це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми в різних ситуаціях.
Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет – норми поведінки й спілкування різних соціальних груп. Визначальна ознака його – співпраця і взаєморозуміння.
Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет,які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблем культури спілкування. Основою людських взаємин є спілкування.
Спілкування – це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.
Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і висловів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання гідності. Вони є органічною частиною культури комунікативних взаємин, соціальної культури загалом.
Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій – чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв’язку, транспорту тощо – має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.
Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?
1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.
2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб’єкта й адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.
3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний народ створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Я. Радевич-Винницький: «За етикетом упізнають «своїх» етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)».
Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:
– контактопідтримувальну – встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;
– ввічливості (конотативну) – прояв чемного поводження членів колективу один з одним;
– регулювальну (регулятивну) – регулює взаємини між людьми в різних спілкувальних ситуаціях;
– впливу (імперативну, волюнтативну) – передбачає реакцію співбесідника – вербальну, невербальну чи діяльнісну;
– звертальну (апелятивну) – привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;
– емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.
Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет – це своєрідний механізм, за допомогою якого може відбутися ефективне спілкування. Усі названі функції мовного етикету ґрунтуються на комунікативній функції мови.
Мовленнєвий етикет – реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.
Мовленнєвий етикет – поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: «Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця – з його знаннями, уміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі – несвідомі і свідомі – відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення і т. ін. Мовець – це не «говорильний апарат», який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам’ять формули мовного етикету. Він має «простір для маневру», має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму «людина – це стиль», знаходить своє потвердження і тут».
У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні (невербальні) засоби вираження. Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються в різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет.
2. Основні правила спілкування
1. Будьте завжди ввічливими, привітними й доброзичливими, з повагою ставтеся до співрозмовника.
2. Умійте слухати інших і ніколи не перебивайте.
3. Не бійтеся розпочинати розмову з незнайомими людьми, але не будьте нав’язливими.
4. Говоріть (пишіть) про те, що може зацікавити слухачів (читачів), враховуйте їх вік, характер, інтереси.
5. Не завдавайте людям шкоди словом. Не ображайте, не говоріть неприємного іншим, не виявляйте своєї неповаги, не вживайте грубих слів.
6. Намагайтеся ввічливо попросити й ввічливо відмовити, не образивши людину своєю відмовою.
7. Використовуйте в спілкуванні звертання й ввічливі слова: будь ласка, вибачте, не ображайтесь, чи не змогли б ви, на жаль тощо), слідкуйте за культурою мовлення.
8. Намагайтеся, щоб спілкування з вами було для людей корисним і приємним, умійте допомагати людям словом та ділом.
Ввічливе ставлення до людини виражається різними лексико-граматичними засобами, серед яких: звертання (Добродію! Панночко!; неввічливо: ей, ти! ей, чуєш? та ін.), власні імена (уживання імені, імені й по батькові, імені та прізвища), займенники (ввічлива форма вживання займенників ти (ви) – твій (ваш), неввічливе вживання займенника він (вона) в присутності особи, про яку йде мова); вставні слова й словосполучення (слова, які пом’якшують відмову у виконанні прохання, напр., на жаль, шкода та ін.); наказовий спосіб дієслів (різноманітні за ступенем вираження ввічливості способи спонукання до дії: писати! – пишіть! – пишімо – потрібно писати – потрібно було б писати – чи не писали б ви – чи не могли б ви писати); синоніми (текстові синоніми – пане, товаришу, громадянине, друже, дядьку) тощо.
3. Звертання в різних ситуаціях спілкування
Однією з найважливіших форм привернення уваги, встановлення контакту зі співрозмовником є звертання. Українська мова впродовж століть виробила низку звертань, які задовольняють потреби мовця в найрізноманітніших ситуаціях спілкування.
При звертанні до незнайомих осіб (особи) чи в офіційній обстановці використовують:
Дорогі друзі! (Дорогий друже!)
Панове! (Пане! – до чоловіка чи хлопця від 18 років; Пані! – до жінки: Панно! – до дівчини (до 25 років, якщо вона незаміжня).
Вельмишановні пані та панове!
Добродії! (Добродію! Добродійко!)
Товариші! (Товаришу! Товаришко!)
Громадяни! (Громадянине! Громадянко!)
Товаришу капітане (капітан)!
Пане капітане (капітан)!
Шановна громадо!
Шановна спільното!
Шановне товариство!
Шановні колеги!
Добірне товариство!
Люди добрі!
Господарю! Господине!
Юначе! (Молодче!)
Дядьку! (Тітко!)
У сім’ї: Дочко! Сину! Мамо! Тату! (Батьку!) Бабо! Діду!, а ще краще з використанням суфіксів суб’єктивної оцінки: Донечко! Синочку! Мамочко! Мамусю! Татку! Таточку! Бабусю! Бабунечко! Дідусю! Андрійку! Васильку! (форми Андрюша! Вася! – російські).
У лікарні: Лікарю! Сестро! Професоре!
У школі до дітей молодших класів: Діти! (Учні! – надто офіційно). Хлопчики!Дівчатка! У старших класах – Друзі! Хлопці! Дівчата!
У державній установі, на роботі найкраще звертатися на ім’я або ім’я та по батькові: Петре! Миколо! Віро! Маріє Іванівно! Володимире Васильовичу!
Звертання до священнослужителів:
Отче!
Преподобний отче!
Праведний отче!
Панотче!
Всечесний отче!
Батюшко! – до священиків, залежно від того, як прийнято в певному краї.
Ваше Преосвященство! Владико! – до єпископа.
Ваше Високопреосвященство! – до архієпископа й митрополита.
Ваше Блаженство! – до митрополита (глави церкви).
Ваша Святосте! – до патріарха.
Ваша Превелебносте! – до кардинала.
Брате! Сестро! – у чернецтві.
Ваша Високопреподобносте! Ваше преподобіє отче... Ваше преподобіє брате – до настоятеля монастиря.
Ваша превелебність матінко! – до настоятельки монастиря.
Пані добродійко! Матушко! Ваша імость! – до дружин священиків.
У множині форма називання й форма звернення однакові: Преосвященні владики! (до єпископів); Всечесн(іш)і отці!; Преподобні брати і сестри! – до монахів і черниць.
Варто пам’ятати, що в українській мові звертання обов’язково повинно мати форму кличного відмінка.
В «Українському правописі» зазначено:
1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: добродію бригадире (бригадир), пане лейтенанте (лейтенант).
2. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форми кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: брате Миколо, друже Грицю, колего Степане, пані Катерино, товаришу Віталію.
3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище вживається у формі називного відмінка: друже Максименко, колего Іваничук, добродійко Скирда, пане Гончар.
4. У звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Хомичу, Галино Іллівно, Маріє Василівно, Петре Кузьмичу, Ярославе Андрійовичу.
Треба розмежовувати прикметники шановний, високошановний, глибокошановний, вельмишановний, високоповажний, дорогий, щоб вони були щирими й точно виражали ставлення адресанта до адресата. Так, наприклад, під час захисту кваліфікаційної, дипломної чи магістерської роботи звичайно говорять: Високошановний голово екзаменаційної комісії! Високошановні члени екзаменаційної комісії!
Добре вихована людина добиратиме форму звертання відповідно до характеру стосунків, ситуації і, володіючи добре мовою, не допустить, звичайно, грубої фамільярності чи «загравання» зі співрозмовником.
4. Вимоги до вживання займенників ти і ви
Етика спілкування висуває вимоги до вживання займенників ти і ви. Ти вживається при звертанні до рідних, друзів, колег по багаторічній праці й здебільшого інтимізує текст, але трапляється й у зниженому, фамільярному вживанні, що принижує співрозмовника. Рекомендують, наприклад, учителям до старшокласників звертатися на ви – це посилює в учнів почуття власної гідності, підвищує самооцінку й, у свою чергу; формує позитивне ставлення до вчителя, покращує дисциплінованість та успішність. «Пошанна множина», чи «множина ввічливості» (уживання щодо однієї особи займенника ви), є фактом мовленнєвим і психологічним. Поширені звертання на ви до осіб, віком старших від мовця, або малознайомих (адже ти – ближче, інтимніше, ви – ввічливе, шанобливе).
Історично звертання до особи на ти – східнослов’янське, на ви – західноєвропейське, диференціація звертань почалася в XVII ст. і мала не лише етичний, а й соціальний зміст.
Характерно, що сьогодні нормою звертання до батька чи матері є форма ти, хоча в локальному мовленні здавна закріплена форма ви, і не варто цей факт заперечувати – мовній системі він не суперечить. Це – вияв локальної етнічної традиції. Однак необхідно пам’ятати, що навіть при звертанні на ви (напр.: тату, порадьте, будь ласка...) у розповідях не варто вживати конструкцій: тітка казали, тато купили, мама просили, а необхідно казати: тітка казала, тато купив, мама просила.
Отже, ти і ви – мовні засоби етики (як і стилістики), вживати їх потрібно для досягнення доброго тону і стилю.
Для вираження пошани треба замінювати займенникові форми іменниками – прізвищами, іменами, по батькові, назвами професій, звань, посад та ін. Говорити про людину він, вона, бачачи її перед собою, – значить виявляти до неї неповагу. Особливо погано це він, вона звучить тоді, коли особа, про яку йдеться, теж бере участь у розмові. Її треба називати на ім’я та по батькові або безпосередньо звертатися до неї(Ви говорите… Ви сказали...). Треба завжди уважно ставитись до вибору форми висловлення, щоб не бути фамільярним, не образити людини, не принизити в ній почуття власної гідності.
У науковому стилі (в лекціях, доповідях, наукових працях) використовують так звану «авторську множину»: замість я – ми, замість мої – наші. Я створює враження самовихваляння, надмірної уваги до себе, а ми залучає слухачів, читачів до активного сприйняття тексту. У цьому стилі використовуємо формули: ми вважаємо, нам вдалося виявити, як свідчать наші дослідження, ми зробили висновок тощо. Хоча останнім часом починає впроваджуватися західна традиція зберігати авторську однину (напр.: Мої спостереження підтверджують...)
До ділових партнерів потрібно звертатися на ви (як до співробітників, так і до клієнтів). Таке звертання – необхідний інструмент підтримання нормальних службових відносин і трудової дисципліни в колективі та встановлення партнерських стосунків з клієнтами.
Практичне заняття № 2
Тема: Мовні формули вітання, прощання, вибачення,
подяки, запрошення та ін.
План
1. Вітання як один з найважливіших знаків мовного етикету.
2. Формули прощання.
3. Етикетні формули вибачення.
4.Етикетні формули подяки.
5. Мовні формули запрошення, прохання й наказу.
1. Вітання як один з найважливіших знаків мовного етикету
Вітання – один з найважливіших знаків мовленнєвого етикету. Звітання розпочинається спілкування.
Існує чимало слів вітання. Саме з них переважно розпочинається вивчення мови. Звичайно їх супроводжують посмішкою та потиском руки. Історія цього жесту, який існує у багатьох народів, йде з глибоких віків. Колись розкрита долоня свідчила про мирні наміри. Людина, зустрівши на шляху іншу, протягувала руку, показуючи, що в ній немає палиці, каменя, зброї. І в наш час потиск руки свідчить про дружнє ставлення до людини.
Формули вітання тісно пов’язані з формулами побажання, оскільки найчастіше ми не лише вітаємо, але й проявляємо інтерес, підтримуємо встановлені відносини й контакти.
Добрий день! Добридень!
Здрастуйте!
Здорові будьте!
Добрий ранок! Доброго ранку!
Добрий вечір! Добривечір!
Добраніч! На добраніч!
Доброго здоров’я!
Привіт! (розмовно-просторічне).
Вітаю!
Слава Україні! – Героям слава!
Слава Ісусу Христу! – Слава навіки!
Христос рождається! Славімо Його! (на Святвечір, Різдво).
З Різдвом Христовим!
Христос воскрес! – Воістину воскрес! (на Великдень).
Дай, Боже, щастя!
З приїздом Вас!
Поздоровляю Вас!
Зі святом Вас!
Щасливих Вам свят!
Бажаю Вам приємно провести свята (відсвяткувати)!
Вітаю з днем народження!
Бажаю (зичу) Вам здоров’я, щастя, успіхів!
Бажаю (зичу) щасливого Нового року!
З Новим роком!
Хай щастить у Новому році!
Хай здійсняться всі ваші мрії!
На здоров’я!
Дозвольте вітати Вас від імені... (офіційне).
Дозвольте поздоровити...
Моє шанування!
Наше щире вітання...
Я хотіла б привітати Вас.
Прийміть найкращі вітання.
Після вітання найчастіше додають: Як живете? Як життя? Як справи?
У жодному випадку не варто казати: Здоров! Драстє! Прівєтік! – це просторічні кальки.
Вихована людина завжди привітно вітається, незалежно від того, який у неї настрій. Першим вітає молодший старшого, чоловік жінку, підлеглий керівника, але руку першими подають старший за віком, жінка чи керівник. Перша фраза вітання належить тому, хто заходить до приміщення, незалежно від віку чи посади. Незалежно від віку, статі й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього.
У селі вітаються з усіма, кого зустрічають. У місті звичайно вітаються зі знайомими, сусідами, з незнайомими особисто людьми, якщо зустрічають їх досить часто (з продавцем у магазині, листоношею тощо).
Прийшовши в гості, передусім вітають господиню, потім господаря, інших жінок і чоловіків у порядку, в якому вони сидять.
Вибираючи вітальну формулу, потрібно зважити на час спілкування: ранок, день чи вечір.
Вузлики на пам’ять! Правила вітання
Першим вітається:
• молодший зі старшим;
• підлеглий з керівником;
• чоловік із жінкою;
• молода жінка з літнім чоловіком.
Незалежно від віку, статі, посади:
• той, хто проходить повз когось або переганяє його;
• той, хто підходить до гурту;
• той, хто заходить у приміщення.
Словесні вітання слід супроводжувати невербальними знаками:
• жінки – плавним нахилом голови;
• 
чоловіки – легким схилянням верхньої частини тулуба і/або голови;
• молоді люди – такими ж, але трохи нижчими поклонами.
Вітаючись, треба:
• привітно усміхнутися і дивитися людині у вічі;
• вийняти цигарку з рота, а руки з кишень;
• зняти темні окуляри;
• чоловікові підвестись і стояти доти, доки жінка не сяде або не піде.
Першим руку подає:
• старший молодшому,
• жінка чоловікові;
• соціально вищий соціально нижчому;
• подають тільки праву руку.
У руку цілують:
• тільки заміжніх і старших жінок;
• дівчат цілують у щічку;
• руку жінки беруть за пальці, підносять і в легкому нахилі голови цілують у тильну сторону пальців або ж у передню частину тильної сторони долоні;
• під час поцілунку чоловік має зняти капелюха й рукавиці.
Отже, вітайтеся завжди привітно, незалежно від того, який у вас настрій.
Формули прощання
Прощання – слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням.
Український мовленнєвий етикет має різноманітні формули прощання:
До побачення! (у будь-якій ситуації).
Усього найкращого! Усього доброго! На все добре! (у будь-якій ситуації з відтінком побажання).
До зустрічі! (замість До побачення, коли передбачена зустріч).
До завтра!
До неділі! До зустрічі в неділю!
Хай щастить вам! Щасти тобі! (невимушене, дружнє, з побажанням).
На добраніч! Добраніч! Спокійної ночі! (прощання на ніч).
Всього! Привіт! (уживають добре знайомі, близькі люди, найчастіше молоді. Привіт кажуть як при зустрічі, так і при прощанні).
Прощайте! Прощавайте! (коли розлучаються на довгий час).
Бувай! Бувайте! Бувайте здорові! Бувай здоровий!
Ходи здоровий! Ходіть здорові! (розмовне).
Дозвольте попрощатися! (офіційне).
Дозвольте відкланятися! (офіційне, уживають люди старшого віку).
Пока! (просторічне).
Вибачте, мені час (пора) іти!
На жаль, я поспішаю.
Сподіваюсь, ми скоро побачимось.
Щасливо!
Щасливої дороги!
Прощальним фразам можуть передувати такі фрази:
Уже пізно;
Мені пора;
Будемо прощатися;
Шкода (жаль), але я мушу йти;
Ми прекрасно провели час;
Дякую (тобі, Вам) за зустріч!
Вдячний за все!
Даруй (те), що так довго тебе (Вас) затримав.
Не буду більше зловживати твоїм (Вашим) часом (терпливістю, твоєю (Вашою) гостинністю);
Не можу (тебе, Вас) довше затримувати.
При прощанні прийнято передавати вітання близьким, рідним чи друзям співрозмовника, навіть якщо з ними особисто не знайомі. Передавай вітання (привіт)... Вітання вашим батькам! Вітайте ваших батьків!
Прощаючись, за звичаєм, подають руку, а близьких людей, рідних – цілують.
3. Етикетні формули вибачення
Просити вибачення можна у формі:
Пробачте (вибачте) мені, будь ласка.
Прошу вибачення (але не Вибачаюсь!).
Простіть мені. Даруйте мені (розмовне).
Перепрошую (діалектне, характерне для подільських, волинських та інших південно-західних говірок, виникло під впливом польської мови).
Я дуже жалкую...
Мені дуже шкода...
Прийміть мої вибачення...
Дозвольте просити вибачення...
Не гнівайтесь на мене...
Я не можу не попросити вибачення...
Якщо можеш, вибач мені...
Не сердься на мене..
Вибачати можна:
Будь ласка (тобто Вибачаю).
Нічого.
Нема за що (розмовне).
Ну що Ви! (розмовне).
Якщо хочемо про щось запитати незнайому людину, потрібно використати спочатку звертання (Пані! Добродійко! Жіночко! (розмовне). Бабусю! тощо), потім привітатися, а далі:
Вибачте, будь ласка, Ви не знаєте...?
Вибачте, будь ласка, Ви не скажете...?
Вибачте, будь ласка, чи не могли б Ви сказати...?
Вибачте, будь ласка, чи не могли б Ви мені допомогти...
4. Етикетні формули подяки
Дякують так:
Дякую! (нейтральне).
Щиро дякую! (велика міра вдячності).
Спасибі! (нейтральне).
Сердечне спасибі (велика міра вдячності).
Велике спасибі! Гарно дякую! Дуже дякую! (просторічні).
Увага! Дякувати на... – архаїчна (форма, дякувати за що... – нова форма. Отже, у розмові можна дякувати на добрім слові, але краще, сучасніше – Дякую за добре слово.
Відповідь на побутовізапитання: Як справи? Як...? – Дякую! (за виявлену увагу) і доповнюємо відповідь: Дякую! Усе добре. Уже всі здорові.
За столом: Смачного! – Дякую!
Дякують не лишеза великі, але й за дрібні послуги: незнайомій людині в транспорті за закомпостований талон, продавцеві в крамниці, добродієві, що притримав двері, коли ви виходили, тощо. Не забуваймодякувати батькам, рідним за щоденні турботи, добрі стосунки, співпереживання радості й тривог.
5. Мовні формули запрошення, прохання й наказу
Запрошення, прохання, наказ – це спонукання співрозмовника до дії, виражене на шкалі від добровільності до примусовості, від прохання до категоричності. В українській мові це забезпечується формулами:
Будь ласка...
Будьте ласкаві...
Будьте люб’язні...
Прошу Вас...
Чи не могли б Ви...
Чи можу я попрохати Вас...
Маю до Вас прохання...
Не відмовте у проханні.
Чи можу звернутися до Вас із проханням…
Якщо Ваша ласка...
Якщо Вам не важко...
Можливо, Ви мені допоможете...
Зробити! (найбільший вияв категоричності наказу – використовується в армії).
Зроби! Зробіть! – наказ (зробіть, будь ласка – ввічливо).
Потрібно зробити.
Потрібно було б зробити...
Чи не могли б Ви зробити...
Я б просила... (відтінок категоричності).
Я прошу Вас...
Я хотіла попросити Вас...
Чи можу я попросити Вас...?
Чи не можу я попросити Вас...?
Чи не хотіли б Ви...?
Чи не бажаєте Ви...?
Чи не могли б Ви...?
Дозвольте Вас запросити...
Я хочу запросити Вас до себе.
Проходьте, будь ласка (прошу, проходьте).
Підійдіть, будь ласка, ближче!
Прошу, сідайте (сідайте, будь ласка!)
Ласкаво просимо!
Давайте проведемо вечір разом.
Я хочу попросити Вас зробити мені послугу.
Пропоную Вам зіграти в шахи.
Чи можете Ви позичити мені свій...
Прошу допомогти мені зробити....
Скажіть, будь ласка, котра година?
Будьте ласкаві, напишіть.
Будьте такі ласкаві, поясніть.
Будьте ласкаві пояснити.
Дозвольте мені увійти (вийти, запитати Вас, відповісти, потурбувати Вас).
Чи можу я попрохати?
Будь ласка, зачини двері!
Може, ти зачиниш двері?!
Чи не хотів би ти зачинити двері?!
Практичне заняття № 3
Тема: Мовні формули знайомства, згоди, підтвердження,
заперечення, відмови
План
1. Правила та етикетні формули знайомства.
2. Мовні звороти, які репрезентують згоду, підтвердження.
3. Мовні звороти, які репрезентують заперечення, відмову.
1. Правила та етикетні формули знайомства
У наші дні церемонії представлення не надають серйозного значення. І все-таки існують певні правила, знати які корисно.
Молодші завжди першими представляються старшим, чоловік першим представляється жінці, хлопець – дівчині. Знайомлячи двох людей, спочатку називають молодшого, а потім – старшого, наприклад: Моя подруга Оленка – моя мама, Ольга Семенівна або: Мамо, познайомся, будь ласка, мій друг Ігор. У відповідь звичайно кажуть: Дуже приємно.
Якщо ви знайомите двох осіб одного віку, то першим називаєте більш близьку людину, наприклад: Мій брат Іван – моя однокласниця Наталка. Хлопця представляємо дівчині: Петро – Наталка.
Незалежно від свого службового становища, чоловік повинен підвестися, коли до його кабінету ввійшла жінка, вийти з-за столу і чекати, поки жінка не представиться. Якщо ви забули або не змогли зрозуміти ім’я людини, яку вам представляють, не соромтесь попросити людину ще раз назвати своє ім’я. Якщо хтось неправильно вимовляє ваше ім’я, ввічливо виправте людину.
Талант кожного мовця полягає в умінні вибрати із традиційного мовного етикету доречну формулу залежно від ситуації, у якій перебуває людина, врахувавши специфіку адресата, умови спілкування, регіональні особливості, жанр розмови тощо.
Знайомлення – встановлення контакту між людьми з повідомленням ними чи про них комунікативного мінімуму інформації, потрібної для спілкування.
Цей мінімум становить:
• ім’я чи ім’я й прізвище;
• ім’я й по батькові;
• усі три компоненти;
Залежно від ситуації спілкування та статусних ознак партнера можна назвати:
• фах комуніканта;
• посаду;
• заклад навчання, місце роботи;
• 
місце проживання;
• позапрофесійні інтереси.
Знайомлення без посередника
Будьмо знайомі!
Я хочу (хотів би) з Вами познайомитися!
Мені конче треба з Вами познайомитися!
Ви не проти, щоб ми познайомилися?
Чому б нам не познайомитися?
Дозвольте відрекомендуватися!
Після цих формул ідуть фрази самоназивання:
Моє ім’я...;
Моє прізвище...;
Мене звати...;
Я –...
Знайомлення здебільшого відбувається у формі такого діалогу:
– Будьмо знайомі! Моє ім’я Тарас (Бондаренко).
– Андрій (Васильович; Петренко).
– Дуже приємно! (Мені дуже приємно з Вами познайомитися! Радий знайомству з Вами!).
Знайомлення через посередника:
Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...;
Дозвольте познайомити Вас із...;
Познайомтеся, це...;
Познайомтеся, будь ласка, це...;
Знайомтеся, будь ласка. Це мій...
Особа, якій відрекомендовують, може висловити свої почуття такими фразами:
Дуже приємно!
Я вже чув про Вас;
Мені (надзвичайно) приємно з Вами познайомитися!
Я радий знайомству з Вами!
Мудрі поради
• Жінкам не бажано знайомитися з чоловіками без посередника (крім службових, професійних взаємин).
• Своє ім’я (прізвище, по батькові) треба вимовляти розбірливо, без поспіху, достатньо голосно.
• Знайомляться через посередника стоячи.
• Руку першим подає той, кому відрекомендовують.
• Під час знайомства варто усміхатися, мати щирий вираз обличчя.
Увага! Граматична компетенція
Правильно Неправильно
Будьмо знайомі Будемо знайомі!
Дозвольте відрекомендуватися Давайте знайомитися
Дозвольте представитися
2. Мовні звороти, які репрезентують згоду, підтвердження
Згода – позитивна відповідь, дозвіл на що-небудь, вияв бажання щось робити. Формули згоди, підтвердження:
Добре!
Будь ласка!
Прошу!
Згоден!
Погоджуюся!
Мушу погодитися!
Доведеться погодитися!
Авжеж; авжеж, що так!
Гаразд;
Звичайно;
Ви маєте рацію;
Безперечно;
Поза всяким сумнівом.
Я ж так і знала!
І я такої ж думки;
Очевидно, це саме так;
Так воно і є;
З приємністю (із задоволенням).
Домовилися.
Я не заперечую.
Це справді так.
Чудово.
Так.
Саме так.
Напевно.
Обов’язково.
Безперечно.
Безсумнівно.
Безумовно.
Звичайно.
Ми в цьому впевнені.
ІЦе б пак.
3. Мовні звороти, які репрезентують заперечення, відмову
Відмова – відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ тощо. Певна річ, ви не завжди можете задовольнити прохання, прийняти ту чи ту пропозицію й тому змушені відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою й переконливою. А щоб пом’якшити тон відмови, на початку речення треба вживати слова: на жаль, шкода, дуже шкода, на превеликий жаль, щиро жалкую, вибачте, мені дуже прикро, перепрошую.
На жаль, ніяк не можу погодитися;
Шкода, але про це не може бути й мови;
Даруйте, але я змушений Вам (тобі) відмовити;
Дуже шкода, але я не погоджуюсь;
Я б дуже хотів (Мені дуже хотілося б), але...;
Перепрошую, мені треба подумати (мушу порадитися, я маю спочатку це обміркувати).
Мудра порада
Усіляко варто уникати прямої відмови, вживаючи слова Ні! Ні, я не погоджуюсь! Звичайно, ні! Краще скористатися делікатною формою непрямої відмови (останній приклад).
Формули заперечення, відмови:
Ні.
Ні, це не так.
Нас це не влаштовує.
Я не згодний (згоден).
Це не точно.
Не можна.
Не можу.
Не хочу.
Ні, не бажаю.
У жодному разі!
Це неможливо.
Цього не може бути!
Ви не маєте рації (рос. Вы не правы).
Ви помиляєтесь.
Не треба.
Я заперечую це.
На жаль, не зможу (пом’якшена відмова).
Шкодую (шкода), але я мушу (повинен) відмовитися (пом’якшена відмова).
Нізащо.
Про це не може бути й мови!
Нічого подібного!
Це даремна трата часу.
Не гай даремно часу.
Дякую, я не можу.
Не варто про це нагадувати.
З мене цього досить! (роздратовано).
Вам кажуть, що ні! (згрубіле).
Цього ще не вистачало! (роздратовано).
Аж ніяк.
Практичне заняття № 4
Тема: Етикетні формули стимулювання й корекції розмови,
вираження співчуття, пропозиції та ін.
План
1. Формули стимулювання й корекції розмови.
2. Етикетні формули вираження співчуття, пропозиції й поради.
3. Мовні звороти, які репрезентують зауваження, осуд, застереження.
1. Формули стимулювання й корекції розмови
Стимулювання та корекція розмови:
Продовжуйте.
Ми Вас слухаємо.
А що Ви можете сказати про це (з цього приводу)?
Хто ще бажає висловитись (виступити)?
Подивимося на це питання з іншого боку.
Вибачте, я переб’ю Вас...
Вибачте, але я хочу відзначити (зауважити, звернути увагу), що...
Прошу вибачити, що перебиваю, але не відхиляйтесь від теми.
Ви відійшли від теми.
Повернемося до нашої теми.
Я все ж таки хотів би повернутися до розмови (до проблеми) про...
2. Етикетні формули вираження співчуття, пропозиції й поради
Співчуття – чуйне ставлення до людини в її переживаннях, стражданнях, нещасті, горі. Формули вираження співчуття:
Прийми (іть) моє глибоке (щире) співчуття;
Дозволь (те) висловити тобі (Вам) моє щире співчуття;
Я розумію твоє (Ваше) горе;
Я поділяю твій (Ваш) смуток.
Я горюю разом із тобою (Вами).
Прийміть мої співчуття.
Я Вас розумію.
Я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання).
Це болить і мені.
Це не може нікого залишити байдужим.
Я теж перейнялася Вашим болем (бідою, горем, тривогою).
Я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу, Ваш неспокій...).
Треба триматися.
Не впадайте у відчай (час все розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль...).
Не варто так побиватися (перейматися).
Не нарікайте на долю!
Не гнівіть Бога! Ще все налагодиться.
ІЦе засвітить Вам сонце!
Висловлювання співчуття зазвичай супроводжується потиском руки, а жінки (за умови близького знайомства з адресатом) обнімають і цілують його (її).
Порада – пропозиція, вказівка, як діяти за яких-небудь обставин, допомога добрим словом у скруті; рада.
Пропозицію, пораду можна висловити так:
Дозвольте висловити мою думку щодо...
А чи не варто б...
А чи не можна б...
Чи не спробувати б Вам...
Чи (не) були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати
мою пропозицію, пораду).
Чи не погодилися б Ви на мою пропозицію...
Дозвольте Вам запропонувати...
Чи (не) могла (міг) би я...
Не гнівайтесь, будь ласка, але...
Якщо буде на те Ваша ласка, то...
Якби була Ваша ласка, то...
Якби Ви були такі ласкаві та.
Я дуже раджу Вам...;
Я пропоную Вам...;
Я би радив Вам...;
Дозвольте порадити Вам...;
Може б, Вам...;
Вам слід (варто)...
Адресат має на пропозицію відповідно відреагувати, обов’язковими мають бути слова подяки:
Я Вам щиро вдячний (щиро дякую) за пораду! Я нею неодмінно скористаюся.
Я не зможу скористатися з Вашої пропозиції (поради), але я щиро дякую за неї!
Дякую за пораду (пропозицію)! Я мушу добре її обміркувати (подумати над нею)!
3. Мовні звороти, які репрезентують зауваження,
Осуд, застереження
Висловлення зауваження, осуду, застереження тощо:
Я від тебе (Вас) цього не сподівався (не очікував).
Це на тебе не схоже!
Чи не здається тобі (Вам), що це нечемно (некоректно) (що це
переходить всякі межі)?
Це вже занадто!
Пора схаменутись.
Схаменись!
Це неподобство!
Це нечемно!
Це безпідставно (безпідставний закид, звинувачення).
Хіба так можна?
Хто тебе цього навчив?
Звідки це в тебе?
Не переходь межі!
Не забувайся!
Цей тон тобі не личить!
Краще б ти мовчав!
Як тобі не соромно!
Чи не соромно тобі!?
Як ти так міг (зміг, можеш)?!
Прощу надалі так не робити (такого собі не дозволяти).
Надалі (більше) контролюйте) себе.
Тримай(те) себе в руках.
Стримуй(те) свої емоції.
Практичне заняття № 5
Тема: Етикетні формули привернення уваги, висловлення власного погляду, схвалення, докору, сумніву, розради
План
1. Мовні формули привернення уваги до себе, висловлення власного погляду.
2. Мовні звороти, які репрезентують схвалення, зауваження, докір.
3. Етикетні формули вираження сумніву, розради.
1. Мовні формули привернення уваги до себе,
