Збереження репродуктивного здоров'я молоді відноситься до медико-соціального напрямку напрямку соціальної роботи. Становлення соціальної роботи у сфері здоров'я зумовлено погіршенням здоров'я населення, необхідністю вирішення проблем медичного і соціального характеру на якісно новому рівні.
Соціальна робота в системі охорони здоров'я — система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку оптимальної працездатності та соціальної активності людей з інвалідністю, сприяння здоровому способу життя громадян.
У багатьох країнах світу соціальна робота стала невід'ємним компонентом сфери охорони здоров'я, в межах якої соціальний працівник проводить соціальний захист пацієнтів через систему соціального страхування, надає психологічну підтримку, проводить рекреаційну роботу [33].
Медико-соціальна робота визначається як вид мультидисциплінарної професійної діяльності медичного, психолого-педагогічного і соціально-правового характеру, яка спрямована на відновлення, збереження і зміцнення здоров'я. Її головна мета — досягнення максимально можливого рівня здоров'я, функціонування та адаптації осіб з фізичною чи психічною патологією, а також соціальним неблагополуччям. Важливим є те, що медико-соціальна робота принципово змінює комплекс заходів з допомоги у сфері охорони здоров'я, тому що зумовлює системні медико-соціальні впливи на більш ранніх стадіях захворювання і розвитку хворобливих процесів [25].
Є два типи медико-соціальної роботи — патогенетичний і профілактичний. Патогенетична медико-соціальна робота включає в себе заходи з організації медико-соціальної експертизи, медико-соціальної допомоги, соціальної роботи в окремих галузях медицини та охорони здоров'я.
Але нас цікавить такий тип медико-соціальної роботи як профілактика.
Профілактична медико-соціальна робота обумовлює вжиття заходів з попередження соціально залежних порушень соматичного, психічного і репродуктивного здоров'я, забезпечення соціального захисту всіх громадян у питаннях охорони здоров'я тощо [49].
Профілактична медико-соціальна робота розподіляється на два види:
- первинна профілактика;
- вторинна профілактика.
Завдання первинної профілактики — попередження розвитку у людини патологічних станів, тобто проведення соціально-економічного аналізу, формування у населення уявлень про здоровий спосіб життя, активну життєву позицію щодо свого здоров'я.
Завдання вторинної профілактики — попередження подальшого прогресування хвороби, розробка комплексу лікувальних і профілактичних заходів, а також вирішення цілої низки соціальних завдань.
Суттєвий напрям профілактичної медико-соціальної роботи зі збереження репродуктивного здоров'я молоді — підвищення рівня медичної освіти молоді, формування уявлень про здоровий спосіб життя і його значення у попередженні захворювань. З цією метою використовуються ЗМІ, проводяться семінари, індивідуальна санітарно-просвітницька робота, різноманітні форми навчання [25].
Другим значимим напрямком профілактичної медико-соціальної роботи є виявлення найбільш важливих соціальних факторів, які справляють негативний вплив нарепродуктивне здоров'я молоді; безпосереднє їх усунення чи зменшення впливу на організм: надання інформації про ризики для репродуктивного здоров'я, надання допомоги клієнтам у вирішенні правових проблем.
Активним напрямком профілактичної медико-соціальної роботи є спільна з клієнтом робота з попередження шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю тощо). Специфіка роботи визначається багатьма факторами: віком клієнта, видом його соціальної діяльності, економічним станом сім'ї, станом його здоров'я, мірою соціальної активності, наявністю певних факторів, які впливають на здоров'я людини, можливостями суспільства тощо [49].
На нашу думку, зберегти репродуктивне здоров’я молоді можливо шляхом профілактики негативних явищ у суспільстві. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їх поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.
Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я, профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну [9].
Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.
Завдання первинної профілактики такі:
- удосконалювання, підвищення ефективності активних, конструктивних поведінкових стратегій, що використовуються молодою людиною;
- збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки тощо) [6].
Основними способами реалізації завдань первинної профілактики є:
- навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування вмінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою;
- надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.
Вторинна профілактика передбачає обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді включає в себе як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти із сімей, які опинились у складних життєвих обставинах).
Метою вторинної профілактики є зміна малоадаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки. Завданнями вторинної профілактики є:
- розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;
- підвищення потенціалу особистісних ресурсів.
Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів - членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.
Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною, вона спрямована на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації. Метою третинної профілактики є максимальне збільшення терміну ремісії. Під час проведення третинної профілактики різко зростає роль професіоналів - психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів - консультантів, членів соціально підтримуючих груп і співтовариств [25].
Проведення профілактичних заходів серед дітей та молоді для збереження як репродуктивного, так і соматичного здоров’я, розробка і впровадження медико-соціальних просвітницьких програм є не менш важливими, ніж саме лікування.
Як і медична діяльність, спрямована на профілактику захворювання, поділяється на первинну і вторинну, так і медико-соціальну роботу часто поділяють на первинну і вторинну.
Первинна соціальна робота зумовлює відновлення у населення необхідності дотримуватися здорового способу життя, вирішення цілої низки соціальних проблем суспільства, сім’ї, індивіда, досягнення певного рівня економічного розвитку суспільства.
Вторинна соціальна робота зумовлює створення певних соціальних умов, які дозволяють особистості без шкоди для здоров’я краще адаптуватися у соціальному середовищі, бути корисним суспільству, відчути себе особистістю, а також вирішення цілого ряду інших соціальних проблем (забезпеченості необхідними житловими умовами, транспортом, харчуванням, професією, яка відповідає стану здоров’я, усунення шкідливих звичок тощо). Не менш важливою є соціальна робота щодо вирішення проблеми усунення факторів, які сприяють формуванню хвороби. При цьому необхідно визначити роль кожного соціального фактора і їх сукупності в генезі патологічного процесу в організмі хворого (паління, вживання алкоголю, шкідливе виробництво тощо). Зрозуміло, що без їх вирішення неможливо здійснити ефективне лікування захворювань, попередити їх прогресування та розвиток ускладнень [9].
Сексуальна та гендерна освіта і виховання, потребують високого рівня знань в галузі охорони здоров’я, володіння технологіями збереження загального і репродуктивного здоров’я, інформованості щодо шляхів і методів їх зміцнення та підтримки мають досить специфічний характер і вимагають особливої уваги до підготовки висококваліфікованих педагогічних кадрів. Тому, підготовка фахівців, які виконуватимуть завдання з розвитку репродуктивної культури молоді в навчальних закладах, має здійснюватись на високому професійному рівні. На цьому етапі, найбільш вдалій співпраці різних державних медичних та освітніх установ, органів влади та громадських організацій, інтеграції знань щодо надання необхідної соціальної допомоги населенню з охорони репродуктивного здоров’я, охорони материнства і дитинства, планування сім’ї може сприяти робота соціальних працівників та педагогів [12, с. 47].
Узагальнюючи типові професійні функції фахівців соціально-педагогічної роботи у сфері збереження репродуктивного здоров’я, слід виділити такі:
- діагностична (виявлення осіб, що потребують медико-соціальної допомоги з підтримки репродуктивного здоров’я та питань планування сім’ї);
- соціальний супровід (патронаж груп ризику);
- охоронно-захисна (захист репродуктивних прав);
- інформаційно-пропагандистська (індивідуальне та групове консультування з питань репродуктивного здоров’я та сексуальної поведінки, профілактичні заходи, пропаганда здорового способу життя);
- координаційно-посередницька (забезпечення співробітництва соціальних установ, освітніх закладів, громадських організацій та засобів масової інформації з метою формування у населення репродуктивної культури);
- організаційно-методична (організація навчання фахівців системи освіти, соціального захисту та інших відомств з питань планування сім’ї та охорони репродуктивного здоров’я населення; розробка методичного забезпечення навчання) [34, с. 191-195].
Отже, напрямом соціальної роботи щодо збереження репродуктивного здоров’я молоді є медико-соціальна робота, а саме її вид профілактична медико-соціальна робота. Можна зробити висновки, що профілактична робота соціального працівника щодо попередження негативних явищ, які мають безпосередній вплив на стан репродуктивного здоров’я, повинна здійснюватись на таких рівнях: особистісному, сімейному, соціальному. На особистісному рівні профілактичні заходи спрямовані на формування таких якостей індивіда, які забезпечують підвищення особистої відповідальності людини за власне здоров’я.
