Вітчизняний досвід збереження репродуктивного здоров’я молоді

На сучасному етапі розвитку України загальнодержавного значення набувають проблеми репродуктивного здоров’я населення країни. Демографічна ситуація в Україні, соціально-економічні процеси, які нерозривно пов’язані із нарощенням людського потенціалу, засвідчують, що репродуктивне здоров’я стає фактором національної безпеки, запорукою ефективної економічної та соціальної політики держави. Основним критерієм цього має бути виважена державна політика у сфері збереження репродуктивного здоров’я, яка формується та реалізується з урахуванням досвіду зарубіжних країн на засадах українського законодавства, що стосується репродуктивного здоров’я [2, с. 80-83].

Державна політика у сфері збереження репродуктивного здоров’я має визначальний вплив на досягнення позитивних змін у збереженні і поліпшенні репродуктивного здоров’я усіх верств населення, підвищення ефективності та якості управління лікувально-профілактичною сферою, забезпечення репродуктивних прав громадян та допомогу у реалізації репродуктивних функцій в умовах трансформації соціально-економічних відносин за рахунок удосконалення організації галузі. Демографічні показники, низький рівень народжуваності та високий, у порівнянні з Європейськими країнами рівень смертності, показують недостатньо ефективний стан заходів у сфері охорони репродуктивного здоров’я. Тому особливої значущості на сьогодні набирають дослідження, що присвячені аналізу ролі державного управління у сфері охорони репродуктивного здоров’я, формуванню принципів та методів такого управління.

В Україні питання формування здорового способу життя нації на є найбільш актуальним з точним зору падіння чисельності населення у першу чергу. Окрім іншого, виховання здорової нації, зокрема фізично, завжди було актуальною проблемою. Стан здоров’я особистості, особливо молоді, негативно відображується і на формуванні духовних цінностей, і на ставленні до праці тощо [28].

Репродуктивне здоров’я забезпечує можливість задовільного сексуального життя і здатність до відтворення. Все це передбачає право чоловіків та жінок на інформацію і доступ до безпечних, ефективних, доступних за ціною і прийнятних методів планування сім’ї, а також право доступу до відповідних послуг з охорони здоров’я, які дозволять жінці безпечно перенести вагітність та пологи і надають батькам найкращу можливість народити здорову дитину.

Нормативно-правове забезпечення служби планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я в Україні має міжнародні витоки, адже право на охорону здоров’я, в тому числі репродуктивного, є невід’ємною частиною прав людини взагалі. Незважаючи на те що кожна країна має свої специфічні особливості правового забезпечення охорони репродуктивного здоров’я, ця проблема не є вузьконаціональною. Тому були розроблені міжнародні програми дій для урядів країн, неурядових і громадських організацій у сфері зміцнення здоров’я, зокрема репродуктивного [2, с. 80-83].

Одним із основних форумів, присвячених цій проблемі, слід вважати конференцію Організації Об’єднаних Націй (ООН) з питань народонаселення і розвитку, яка відбулась у вересні 1994 р. у Каїрі за участю представників 188 країн світу. Саме тоді було зроблено акцент на необхідності посилення уваги урядів до питань репродуктивного здоров’я. Програма дій щодо розвитку народонаселення, прийнята на цій конференції, стала основою для розробки і прийняття міжнародних актів стосовно захисту репродуктивних прав і охорони репродуктивного здоров’я [35].

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) окреслила пріоритети щодо збереження здоров’я населення у XXI ст. В їх числі визначений і такий пріоритетний напрямок, як репродуктивне здоров’я.

Міжнародних документів у сфері репродуктивних прав і охорони репродуктивного здоров’я існує достатня кількість. Основними з них слід назвати такі:

- Декларація Міжнародної конференції з прав людини (Тегеран, 1968);

- Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979);

- Конвенція про права дитини (1990);

- Матеріали Міжнародних конференцій ООН з проблем народонаселення і розвитку (Бухарест, 1974; Мехіко, 1984; Каїр, 1994);

- Матеріали Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993);

- Платформа дій Четвертої Всесвітньої конференції щодо становища жінок (Пекін, 1995);

- Декларація тисячоліття ООН, прийнята на Саміті Тисячоліття (Нью-Йорк, 2000);

- Декларація про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІД, прийнята на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (Нью-Йорк, 2001).

У кожному з цих документів є ключові норми, які характерні лише для нього. Вони, у свою чергу, доповнюються змістом нижченаведених документів [6, с. 5].

У Загальній декларації прав людини, міжнародних пактах та конвенціях, які мають обов’язкову юридичну силу з огляду на Міжнародне право для країн, що підписали ці документи та ратифікували їх, міститься низка прав, які можуть розглядатися самостійно або в поєднанні з іншими правами і призначені захищати репродуктивні права та охороняти репродуктивне здоров’я. Безпосереднє відношення до репродуктивних прав мають права кожної людини, зокрема дитини, на життя, свободу і безпеку, рівноправність жінок та чоловіків, доступне медичне забезпечення, задекларовані Конвенцією про права дитини та Декларацією прав людини [35].

Незважаючи на те, що матеріали міжнародних конференцій не мають обов’язкової сили з позиції міжнародного права, а носять рекомендаційний характер, вони одержали визнання і підтримку більшості країн. Ці документи необхідні також для розробки концепцій і законів у сфері репродуктивного здоров’я на національному рівні.

Основні Міжнародні правові документи ратифіковані нашою країною. Прийняття міжнародних зобов’язань у сфері репродуктивних прав означає визнання правового статусу планування сім’ї та заходів щодо репродуктивного здоров’я і законо давче забезпечення реалізації цих питань [2, с. 80-83].

Створення Україною належних, передбачених міжнародними документами, правових умов для реалізації населенням репродуктивної функції та планування сім’ї є запорукою збереження та оптимального розвитку продуктивних сил, без чого неможливе збереження і відтворення народу, нації, держави.

Тому національне законодавство України, що регулює реалізацію цього права, базується в першу чергу на міжнародних правових документах. Основним з них є Конституція України, яка містить цілу низку положень, що безпосередньо стосуються забезпечення охорони репродуктивного здоров’я та планування сім’ї.

Перш за все, це положення Конституції, що проголошують рівність прав чоловіків і жінок, гарантують створення умов для поєднання праці з материнством, надання матеріальної та моральної підтримки сім’ї, материнства і дитинства. Можливість реалізації права на охорону репродуктивного здоров’я гарантується також конституційними положеннями щодо вільного формування сім’ї, свободи репродуктивної поведінки і репродуктивного вибору жінки та чоловіка. Водночас можливості ефективної реалізації права на охорону репродуктивного здоров’я підтверджуються конституційною забороною використання праці жінок на небезпечних для їх здоров’я роботах [28].

Важливе значення для забезпечення охорони репродуктивного здоров’я має ціла низка інших законодавчих актів України, основними з яких є: Закон України від 19.11.1992 р. № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (із змінами від 07.07.2011 р. № 3611-VI), Кодекс законів про працю України (у редакції Закону від 20.03.1991 р. № 871 «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки»), Закон України від 14.10.1992 р. № 2694-XII «Про охорону праці», Закон від 10.01.2002 р. № 2947-III «Сімейний кодекс України», Закон від 05.04.2001 р. № 2341-III «Кримінальний Кодекс України», Закон від від 16.01.2003 р. № 435-IV «Цивільний Кодекс України», Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (у редакції Закону від 03.03.1998 р. №155-98 ВР), Закон України від 06.04.2000 р. № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закон України від 15.11.2001 р. № 2789-III «Про попередження насильства в сім’ї», Закон України від 05.03.2009 р. № 1065-VI «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року».

Регулювання права на охорону репродуктивного здоров’я та планування сім’ї визначено і в змінах та доповненнях до Основ законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах щодо охорони громадського здоров’я.

Основи законодавства України про охорону здоров’я — головний законодавчий акт, спрямований на регулювання суспільних відносин у сфері репродуктивного здоров’я, — проголошує, що материнство в Україні охороняється і заохочується державою. Цим законодавчим актом унормовується надання жінкам квалі фікованої медичної допомоги у період вагітності, пологів та у післяпологовий період, яка забезпечується організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, санаторіїв і будинків відпочинку для вагітних і матерів із дітьми, дошкільних та навчальних закладів тощо.

Реалізація можливості планування сім’ї та регулювання репродуктивної функції людини забезпечується правом усіх подружніх пар і окремих осіб вільно вирішувати питання щодо кількості дітей, застосування при необхідності допоміжних репро дуктивних технологій, доступу до сучасних знань та безпечних методів планування сім’ї, а також забезпеченням відшкодування моральної шкоди при позбавленні жінки можливості народити дитину у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки стосовно неї [56].

Проголошене Основами законодавства України про охорону здоров’я право жінки самій вирішувати питання про материнство гарантується відсутністю будь-яких обмежень у застосуванні тих чи інших методів контрацепції, а також стерилізації. Стерилізація може здійснюватися за власним бажанням або поінформованою добровільною згодою пацієнта в акредитованих закладах охорони здоров’я за медичними показаннями, встановленими наказом Міністерства охорони здоров’я України від від 06.07.1994 р. № 121 «Про застосування методів стерилізації громадян». Незважаючи на принципову можливість застосування в Україні всіх сучасних методів контрацепції, застосування конкретних контрацептивів відповідно до ст. 9 Закону України 04.04.1996 р. № 123/96-ВР «Про лікарські засоби» є доступним лише після їхньої відповідної реєстрації. Цим законодавчим актом регламентована реалізація контролю за якістю та безпекою контрацептивів. Згідно зі ст. 7 Закону «Про лікарські засоби» на територію України можуть ввозитися лікарські засоби, зареєстровані в Україні, за наявності сертифіката якості, що видається виробником[28].

Незважаючи на легальність будь-яких методів та засобів контрацепції, що не шкодять здоров’ю і дозволені Міністерством охорони здоров’я України, реклама гормональних контрацептивів для споживачів згідно зі ст. 21 Закону України від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР «Про рекламу» заборонена. Такий стан справ, безперечно, заважає поінформованості споживачів про гормональні контрацептиви.

Незважаючи на значне зменшення кількості абортів в Україні, жінки все ще вдаються до аборту як методу регулювання народжуваності. Тому згідно зі ст. 50 Основ Законодавства України про охорону здоров’я операція штучного переривання вагітності може бути проведена за бажанням жінки лише в акредитованих закладах охорони здоров’я при вагітності строком 12 тижнів, а після 12 тижнів — лише у порядку, визначеному відповідними постановами Кабінету Міністрів України[2, с. 80-83].

Проблеми охорони репродуктивного здоров’я знаходять відображення і в законодавстві у сфері охорони довкілля.

Негативні наслідки забруднення навколишнього природного середовища є однією з найважливіших проблем у світі, особливо для країн із розвинутою промисловістю, до яких належить Україна. Забрудненість довкілля стає одним із визначальних факторів впливу на стан здоров’я населення взагалі та репродуктивного здоров’я зокрема.

Створення безпечних екологічних умов передбачено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Реалізація цих можливостей передбачена удосконаленням системи екологічних нормативів, тобто нормативів екологічної безпеки (граничні допустимі концентрації забруднюючих речовин у воді, повітрі, ґрунті, шкідливих речовин у продуктах харчування, граничні допустимі рівні акустичного, електромагнітного та іншого шкідливого впливу тощо) [56].

При встановленні нормативів екологічної безпеки і стандартів безпеки праці обов’язковим є проведення відповідних досліджень впливу чинника (речовини), який підлягає нормуванню, на репродуктивну функцію дослідних тварин із подальшою екстраполяцією отриманих результатів на людину з метою захисту її репродуктивного здоров’я.

Враховуючи мутагенну активність багатьох шкідливих чинників навколишнього середовища, значну частоту генетично детермінованих причин серед репродуктивних втрат населення, Указом Президента України від 04.02.1999 р. № 118/99 схвалено Цільову комплексну програму генетичного моніторингу в Україні на 1999–2003 рр., виконання якої є кроком до забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України [53].

Регулювання проблем охорони репродуктивного здоров’я виписані і в законодавстві про працю та зайнятість. Законодавчі гарантії забезпечення виконання жінками репродуктивної функції містить Кодекс законів про працю України. Зокрема, Кодекс визначає перелік робіт, на яких заборонена чи обмежена праця жінки. Особливо охороняється законодавством праця вагітних та матерів, які мають дітей грудного віку [28].

З метою забезпечення сприятливих умов для виконання функцій материнства заборонено: залучення вагітних та матерів, які мають дітей віком до 3 років, до нічних, надурочних робіт (ст. 55, 63), робіт у вихідні дні й направлення їх у відрядження (ст. 176), відмову вагітним у прийнятті на роботу, зниження їм заробітної плати та звільнення з роботи за ініціативою власника (ст. 184); передбачено переведення їх на легшу роботу (ст. 178) зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

Однією зі специфічних рис України в сучасних умовах є вплив на стан репродуктивного здоров’я професійних і екологічних факторів. Законом «Про охорону праці» заборонено застосування праці жінок на важких роботах і роботах зі шкідли вими та небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (ст. 33) [56].

Регулювання проблем охорони репродуктивного здоров’я та планування сім’ї знаходить своє місце і в кримінальному законодавстві та законодавстві про попередження насильства в сім’ї.

Реалізація права на планування сім’ї передбачає вільний репродуктивний вибір. Законодавство України не обмежує жоден із видів статевих контактів між дорослими за їх взаємною згодою, окрім проституції. Згідно зі ст. 303 Кримінального кодексу України до кримінальної відповідальності притягаються особи, які займаються сутенерством, примушують чи втягують у заняття проституцією інших осіб. Унаслідок законодавчої заборони проституції в Украї ні відсутнє законодавче регулювання питань професійної безпеки та гігієни статевих відносин громадян у сфері секс-бізнесу і, зокрема, таких заходів, які вимагали б застосування безпечної (з погляду запобігання ВІЛ/СНІДу та іншим хворобам, що передаються статевим шляхом) сексуальної практики як з боку клієнтів, так і «власників» цього бізнесу [27].

Держава забезпечує захист жінок, особ ливо неповнолітніх, від сексуального насильства. Кримінальний кодекс України містить низку статей, що передбачають кримінальну відповідальність за злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Ст. 149 Кримінального кодексу України передбачає суворе покарання за торгівлю людьми чи інші незаконні угоди щодо передачі людини (зокрема з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність тощо).

Суттєве місце питанням, що мають велике значення для ефективної реалізації права громадян на охорону репродуктивного здоров’я та планування сім’ї, відведено у Сімейному Кодексі України.

Згідно зі ст. 5 Сімейного Кодексу держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує і підтримує материнство та батьківство[28].

Непоправну шкоду репродуктивному здоров’ю наносять інфекції, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД. На сьогодні в Україні діють закони «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб» Цими законами передбачено забезпечення доступності, якості й ефективності медичних оглядів населення з метою виявлення ВІЛ-інфекцій, анонімного надання медичної допомоги ВіЛ- інфікованим і хворим на СНІД на загальних підставах (без будь-якої дискримінації).

При цьому особи із інфекційними хворобами, що передаються статевим шляхом, підлягають обов’язковому (за їх бажанням — анонімно) лікуванню в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, а відомості про них становлять лікарську таємницю [24, с. 3-6].

Реалізації державної політики у сфері охорони репродуктивного здоров’я та планування сім’ї в умовах політичних і соціально- економічних перетворень сприяють укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

За період з 1991 р. видано понад 100 указів Президента та постанов Кабінету Міністрів, які стосуються нагальних проб лем охорони здоров’я населення. Серед них найвагомішими є укази Президента України від 08.08.2000 р. № 963/2000 «Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України», від 07.12.2000 р. № 1313/2000 «Про Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України». В обох документах зазначається необхідність поліпшення демографічної ситуації, пріоритетність охорони здоров’я жінок та дітей [28].

Таким чином, державна політика у сфері охорони репродуктивного здоров’я населення виходить за межі компетенції охорони здоров’я і набуває характеру першочергових завдань національної політики. Взагалі сформоване законодавче та нормативне поле України є сприятливим для розв’язання проблем репродуктивного здоров’я і планування сім’ї.

Однак контроль з боку держави за виконанням законодавства у сфері репродуктивного здоров’я та планування сім’ї, на жаль, малоефективний: недостатнє і нестабільне фінансування заходів стримує досягнення бажаних результатів. Потребують постійного доповнення і чинні нормативно-правові документи. Водночас існує необхідність розробки і прийняття нових з урахуванням міжнародних правових документів та економічних, соціальних і галузевих реформ в Україні [42].

Наказ МОЗ «Про організацію діяльності служби планування сім’ї та охорони репродуктивного здоров’я в Україні», в якому особливу увагу звернено на поширення абортів в Україні та їх негативне значення. Як зазначається в наказі, аборт в Україні залишається одним із методів регулювання народжуваності і за своїми наслідками вважається основним чинником розладу репродуктивного здоров’я. Основними ускладненнями аборту є безплідність, невиношування вагітності, запальні захворювання жіночих статевих органів, ендокринні порушення, ускладнення при наступних вагітностях та пологах, негативний вплив на показники материнської та малюкової смертності. Репродуктивне здоров’я, як складова загального здоров’я, є важливим чинником забезпечення сприятливих демографічних перспектив країни, важливою передумовою формування її демографічного, а отже, й соціально-економічного потенціалу в контексті забезпечення її сталого розвитку як стратегічного завдання, що стоїть перед українським суспільством [27].

В Україні створено «Клініки дружні до молоді», які надають необхідну інформацію та медичну допомогу молоді. У напрямку розвитку дітей та молоді створення для них «дружніх до молоді» служб охорони здоров’я отримало особливу увагу та підтримку в Україні Дитячим фондом ООН ЮНІСЕФ та Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

Розроблено достатню нормативну та методичну базу щодо надання медико-соціальних послуг дітям та молоді на основі дружнього підходу, взаємодії закладів охорони здоров’я із центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і на сьогодні є необхідною і своєчасною для керівників лікувально-профілактичних та соціальних установ, усіх працівників, які беруть участь у роботі з охорони здоров’я та забезпечують медико-соціальну допомогу підліткам [37, с. 31-34].

В реєстратурі кожен клієнт КДМ має можливість записатися на прийом до спеціалістів центру, спілкуючись один на один з реєстратором, через журнал самозапису або по телефону. В холі КДМ пропонується великий вибір буклетів і флаєрсів, які надають інформацію про репродуктивне здоров’я, про найважливіші молодіжні проблеми, причому, цю «печатну продукцію» можна взяти для себе чи своїх друзів. В доступному місці для кожного відвідувача знаходяться засоби бар’єрної контрацепції (презервативи).

У клініці ведуть прийом різноманітні спеціалісти – педіатр, терапевт підлітковий, гінеколог дитячого та підліткового віку, акушер–гінеколог, дерматовенеролог, уролог, практичний психолог. Всі фахівці, що працюють в центрі, пройшли обов’язкову, спеціальну підготовку та здобули право працювати з молоддю. Кожен відвідувач клініки має право у будь - який час пройти обстеження на ВІЛ – інфекцію добровільно, анонімно та безкоштовно [38].

Однак на державному рівні актуальним залишалося удосконалення міжгалузевої співпраці з метою вироблення довгострокової загальнонаціональної стратегії формування здорового способу життя молоді; створення єдиного координаційного центру; забезпечення обов'язковості виконання чинних законів, указів, постанов органами виконавчої влади усіх рівнів; забезпечення належного фінансування, створення належних соціально-економічних умов, охорона довкілля, відродження духовності, формування світогляду, життєвих цінностей молоді.